Студентські проповіді

Проповідь

вихованця 4-го класу бакалавріату
Київської духовної семінарії Богдана Дутчака,
за Літургією Передосвяченних Дарів 2 березня 2018 року,
на тему: «Необхідність мовчання»

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

«Ной же знайшов благодать перед Господом Богом» (Бут.6:8). Так закінчилось читання з книги Буття сьогодні на вечірні. Ми добре знаємо історію Ноя і особливе ставлення до нього Бога природно пов’язуємо з його праведністю. Це правильно, але в Біблії не сказано: Ной знайшов благодать у Богу, тому що був праведним. Автор Буття після фрази «Ной же знайшов благодать перед Господом Богом» далі дає опис підготовки до потопу. Господь дає розпорядження Ною і той їх точно виконує. Мовчки. Без слів. Ной уміє слухати Бога і тому він знайшов благодать у Нього.

Православний календар дає нам ще один приклад мовчання: сьогодні день пам’яті прп. Феодора Мовчазного, що в Дальніх печерах. З його життя нічого більше й не відомо, окрім подвигу мовчання, і того, що він прославився даром чудотворіння.

Чому християнину необхідно вміти мовчати? Це питання особливо актуальне зараз, коли піст вимагає від нас стриманості у всьому.

Ми цінимо співрозмовника значною мірою за вміння слухати. А для цього потрібна тиша. І ми самі замовкаємо, якщо хочемо почути іншого. Ми добре знаємо, що важливу розумову роботу, особливо творчу, краще виконувати в тиші. Щоб відпочити або заспокоїтись, ми шукаємо тиші. Хтось, можливо, подумав, що відпочинок буває різний. Але у будь-якому разі, справжній відпочинок не потребує після себе відпочинку.

В молитві присутні усі ці моменти: Співрозмовник або Інший, творчість і пошук спокою, миру. Тому молитва особливо потребує тиші. «Розумне мовчання – матір молитви» , – пише прп. Іоанн Ліствичник. Інакше сказати: ми не вміємо молитися, тому що не вміємо мовчати.

Звичайне все сказане не лише про надмірність розмов. Тут проблема інакша: з людьми ми говоримо багато, але розучилися говорити з ними, як з особистостями. Співрозмовник став для нас елементом нашої реальності, а не особистістю. І це теж через невміння мовчати і відповідно слухати. Але зараз про інше.

Ми живемо в гіперінформаційну епоху. Нашу свідомість ґвалтують гігабайтами непотрібних слів, кадрів, звуків і просто сміття. Гірше того – людина це не заперечує, вона сама себе калічить. Інтернет, який потенційно дає просто нечувані древнім людям можливості, робить з сучасних людей овочі.
Людині потрібна тиша. Як може Бог увійти в наше серце, якщо там немає для нього місця? Якщо ми самі туди не заходимо – частіше заходимо в акаунт?

Досвід безмовності необхідний кожній людині, яка хоче навчитися молитві. Для того щоб його придбати, не обов’язково йти в пустелю. Але необхідно мати якісь хвилини протягом кожного дня, коли можна відволіктися від усіх справ, і не просто вичитати мантри, а поговорити з Богом. Звичайна спокуса і обман нашого життя полягає в тому, що ми завжди зайняті і завжди поспішаємо щось дуже важливе встигнути, і нам здається, що якщо ми будемо витрачати час на молитву, то якраз ці найважливіші справи ми не встигнемо зробити. Але досвідом перевірено, що півгодини або година, «витрачені» на молитву, ніколи не позначаються на ході звичайних справ таким катастрофічним чином, як це подається в той момент, коли ми маємо намір помолитися. Навпаки, звичка до молитви вчить людину швидко зосереджуватися, позбавляє від неуважності, дисциплінує розум, в результаті чого в кінцевому підсумку виграється час .

Ну і вже точно треба навчитися мовчати під час богослужіння. І устами, і думками. А то виходить так: ми призначили Богу зустріч, Він прийшов, а ми зайшли в храм, перехрестились – і втікли! Або говоримо з Його рабами, не звертаючи уваги на Хазяїна. Богу ж не важливо, де наші ноги, Йому важливо, де наші думки і серце.

Тиша, яка необхідна для молитви, не несе негативний характер, вона не просто відсутність звуку. Тиша – це очікування, прислуховування. Тому що в молитві важливіше не так висловитись самому, як почути Іншого.
Тиша потрібна і для покаяння. «Якщо любиш покаяння – полюби і безмовність» , – каже прп. Ісаак Сиріянин. Внутрішня тиша потрібна, щоб почути Бога і щоб почути себе. Людина не може покаятись, якщо не зустрінеться зі справжнім собою. А як ти можеш побачити себе, якщо в твоїх очах, вухах, думках постійно «фонить»? Потрібно зупинитись, прислухатись, покликати Бога, почути Його. Це нелегко, але без цього немає життя з Богом. Якщо ми не навчимося говорити з Творцем і отримувати від цього радість, що ми будемо робити в Його Царстві? Будемо кричати «Егей, хто-небудь! Роздайте вай-фай!»?

Нам необхідне мовчання.

У ці сприятливі дні Великого посту, дорогі отці і браття, послухаємося голосу Церкви, яка закликає: «Да молчит всякая плоть человеча, и да стоит со страхом и трепетом, и ничтоже земное в себе да помышляет: Царь бо царствующих, и Господь господствующих,приходит заклатися и датися в снедь верным», навчимося хоча би трохи мовчати, щоб почути голос Христа, який кличе нас у Царство Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.