Житіє, тропар та кондак святителю Сильвестру (Малеванському), єпископу Канівському (+1908)

Святитель Сильвестр (в миру — Стефан Васильович Малеванський) народився 9 січня 1828 року в багатодітній сім’ї священика с. Андрушівка Житомирського повіту Волинської губернії.

Освіту здобув у Бердичівському 2-класному училищі і Аннопольському повітовому духовному училищі. Впродовж шести років юнак навчався у Волинській духовній семінарії, яку закінчив у числі кращих випускників 1847 року.

8 листопада 1848 року Стефан одружився з дівицею Сусанною, дочкою полкового священика м. Сквири Олексія Єрофеєва. 7 грудня того ж року Стефан був висвячений у сан священика і призначений настоятелем Хрестовоздвиженського храму села Червоне Житомирського повіту. В канун дня пам’яті святих апостолів Петра і Павла 1850 року дружина отця Стефана померла під час пологів. Молодий священик тяжко переживав її смерть і невдовзі сам захворів. Від сильного виснаження нервової системи у нього погіршився зір. Завдяки піклуванню та підтримці матері й молодшої сестри отець Стефан зміг поступово повернутися до пастирського служіння.

Академічний період служіння владики Сильвестра

У 1853 році як овдовілий священик вступив у Київську духовну академію. 27 травня 1856 року ректором Академії архімандритом Антонієм (Амфітеатровим) отець Стефан був пострижений у монахи з ім’ям Сильвестр. У період навчання ієромонах Сильвестр повністю віддав себе науковій праці, що суттєво погіршило його слабкий зір і призвело до загострення хвороби. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, у 1857 році ієромонах Сильвестр закінчив Академію і був кращим студентом свого курсу.

У вересні 1857 року ієромонах Сильвестр (Малеванський) був призначений викладачем викривального богослов’я. У цей час він виконував обов’язки помічника інспектора. У серпні 1862 року архімандрит Сильвестр був призначений інспектором і ординарним професором богословських наук в Академії. Цю посаду він обіймав протягом двадцяти років. По відношенню до студентів отець Сильвестр умів бути суворим і поблажливим водночас, дисципліну він вважав найкращим засобом виховання характеру людини.

Його сучасники так характеризували інспекторську діяльність отця Сильвестра: «Кращих і гірших студентів у нього не було, перед ним усі були рівні, для всіх він був батьком – начальником, однаково милостивим і вимогливим».

Після студентського академічного страйку 1881 року, рішенням Ради Академії отець Сильвестр був відсторонений від посади інспектора Академії. Це рішення священноначалія він прийняв з великим смиренням і цілком занурився у богословські наукові дослідження. У той період працював над виданням своєї п’ятитомної праці «Опыт православного догматического богословия (с историческим изложением догматов)», що виходив у світ з 1878 по 1891 роки.

У 1883 році архімандрит Сильвестр був обраний ректором КДА і займав цю посаду аж до 1898 року. 20 січня 1885 року в Казанському соборі Санкт-Петербурга була здійснена його архієрейська хіротонія в єпископа Канівського, вікарія Київської Митрополії. Хіротонію звершив митрополит Київський і Галицький Платон (Городецький). За 15 років на ректорській посаді владика Сильвестр здійснив ряд необхідних на той час нововведень, щодо матеріального забезпечення Академії і налагодження навчального процесу.

Добротолюбіє владики Сильвестра

Владика Сильвестр з особливим трепетом ставився до вихованців-сиріт Києво-Подільського духовного училища, котрих брали в академічний хор. Ректор особисто стежив за утриманням цих знедолених дітей, виділяв кошти на їх потреби.

Єпископ Сильвестр мав життя істинного монаха. Його сучасники відзначали у ньому глибоке особисте смирення і нестяжательство, в усьому був він скромним і уникав усіляких земних почестей.

Ще однією важливою чеснотою єпископа Сильвестра була любов до убогих. На увесь Київ архієрей прославився тим, що нікому він не відмовляв у милостині й допомозі. Щосуботи, бідняки з усієї округи приходили до архієрейських покоїв у Братський монастир, знаючи, що не залишаться без подаяння. Також владика надавав допомогу багатьом нужденним киянам, для яких «жебрацтво» було неприпустимим. Першого числа кожного місяця до єпископа Сильвестра приходили «бідні дружини чиновників та інваліди», владика видавав їм «щомісячну допомогу – по 3 крб. і більше».

Останні роки служіння єпископа Сильвестра на посаді ректора Київської духовної академії були потьмарені рядом студентських заворушень, що і призвело до відставки. У 1897 році єпископ Сильвестр особисто подав до Синоду прохання про звільнення з посади ректора КДА за станом здоров’я.

Останні роки життя святителя Сильвестра

Залишаючись першим вікарієм Київської Митрополії, він зберіг за собою управління Києво-Пустинним Нікольським монастирем. Про цей період життя єпископа Сильвестра розповідає у своїх спогадах його келійник диякон Феодор Багрій. Зокрема, він описує подію, що сталася в ніч з 17 на 18 червня 1902 року. Того вечора архієрей як і завжди усамітнився у покоях для молитви перед сном: «Какая-то таинственная, невидимая сила начала торопить его окончить молитву и даже не позволила ему на этот раз приложиться к иконам, что он всегда делал до и после этого случая… Придя к кровати, владыка, сильно смущенный необыкновенной невидимой этой силой, не знал, что с ним делается, но на Бога возложив свое упование, несколько успокоился, разделся и лег в постель». Цієї ж миті пролунав страшний гуркіт. Як з’ясувалося згодом, зі стелі кімнати обвалилася штукатурка і обвал стався саме над тим місцем, де владика зазвичай стояв, читаючи молитви.

12 січня 1902 року єпископ Сильвестр звершив відспівування засновника Свято-Троїцького монастиря архімандрита Іони (Мірошниченка). На заупокійному богослужінні молилося більше 30 тисяч паломників. Гроб із тілом старця тричі обнесли навколо храму і поховали у склепі під Свято-Троїцьким собором. Нині над гробницею з мощами преподобного Іони Київського зображений владика Сильвестр, який очолює відспівування прославленого праведника.

У 1906 році владика Сильвестр був відправлений на спокій і переселився у митрополичий будинок при Софійському соборі. Тут він провадив усамітнений спосіб життя і виходив із келії лише на богослужіння. Останню Літургію владика відслужив на Різдво 1907 року. На той час він цілковито втратив зір, тілесна слабкість не дозволяла старцю служити біля Престолу Божого. Збираючи в собі останні сили і перемагаючи неміч владика постійно відвідував богослужіння в Хрестовій церкві митрополичого будинку. Так було до останнього дня його життя. Єпископ Сильвестр (Малеванський) помер у ніч із 11 на 12 листопада 1908 року.

Він був скромною людиною, далекий від будь-якого самозвеличення.  Як богослов великого розуму він неодмінно заглиблювався у споглядання істин Одкровення. У постаті цього архієрея поєднався справжній аскетизм із висотою богомислія. Сучасники неодноразово відзначали, що в особі єпископа Сильвестра (Малеванського) вони бачать древній ідеал святителя, котрий є і вчителем віри, і взірцем істинного благочестя.

Тропарь, глас 4.

Богословия изряднейший учителю, догматов веры премудрый изьяснителю, юношей во благочестии наставниче и Киевския Академии всетвердое основание, Сильвестре пречудне, моли Христа Бога спастися душам нашим.

Кондак, глас 4.

Явился еси благочестия непоколебимое правило и светом учений твоих просветил еси школу киевскую, днесь любовию тя воспевающую и восклицающую светло: радуйся, Сильвестре, учителю наш всечудный.

Прес-служба КДА