Проповідь вихованця 4-го класу Семінарії Олександра Нартюка: «Чи є спасіння поза церковною огорожею?»

Проповідь вихованця 4-го класу бакалавріату Київської духовної семінарії

Олександра НАРТЮКА на тему: «Чи є спасіння поза  церковною оградою?»

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

«Збудую Церкву Свою і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18). Дорогі отці та браття, саме ці слова Спасителя завжди були по особливому актуальними, адже  сили диявольські постійно борються проти Святої Церкви. З самого початку свого існування християни стикалися із гоніннями з боку язичників та іудеїв, які не визнавали Христа. Згодом у Церкви з’явилися більш небезпечні вороги – єретики, які ніби-то й приймали вчення, котре проповідували апостоли, та через гордість свою його викривляли, змішували з елементами інших релігійних концепцій і тим самим спокушали багатьох людей та відвертали їх від шляху Спасіння.

У чому ж полягає небезпека такого неправильного сповідання віри? Що такого в тому, що деякі люди, котрі хоч і називають себе християнами, але, до прикладу, не вшановують Божу Матір та святих, або не визнають церковну ієрархію, чи відкидають авторитет Святого Письма Старого Завіту. Мабуть кожному з нас, браття, доводилось спілкуватися з людьми, котрі стверджували, що Бог один і йому не важливо до якої церкви ти відносишся, головне, щоб ти робив добрі діла і цього достатньо. На превеликий жаль, таких людей є дуже багато, а теорія, яку вони проповідують, дійсно здається привабливою. Та все ж вона хибна. Повернімося до євангельської цитати, з якої ми починали нашу розмову. Господь говорить, що збудує не церкви, а одну Церкву і лише про неї Він сказав, що ворота пекла не зможуть її здолати.

Але як визначити де є та Єдина Церква? Можливо вона взагалі невидима? В такому випадку нам доведеться погодитися із людьми, котрі заявляють, що неважливо до якої конфесії відноситися, адже коли Церква – невидима, то і зв’язок наш з нею  суто духовний, моральний. Та все ж, Господь наш видимо прийняв на Себе людську природу, видимо жив, проповідував, творив чудеса, заповідав вкушати в Євхаристії Своє Тіло і пити Пречисту Свою Кров, постраждав, прийняв смерть на Хресті, воскрес, Він видимо вознісся і видимо дарував Духа Святого, видимо проповідували апостоли. Відповідно і Церква повинна бути видимою.

Священномученик Іриней Ліонський, пам’ять якого сьогодні ми вшановуємо, зауважив: «Якщо хто хоче спастися, то нехай навернеться до Церкви, бо лиш їй апостоли передали Істину». Саме апостольський фактор – ознака видимої Істинної Церкви. Він проявляється у преємственності ієрархії та віроучення. Не було б сенсу апостолам рукополагати єпископів, якби цей ланцюг перервався, або став нікому не потрібним, так само і віроучення не проповідувалося б ними, якби воно не мало сотеріологічного значення. До прикладу, люди б не отримали одкровення про Троїчність Бога і вчення про дві природи у Христі, якби не Один від Святої Тройці – Бог Слово не прийняв би на себе людську природу задля того щоб ми, приймаючи Його Тіло у Євхаристії і стаючи Христовими співтілесниками, спасалися таким шляхом, який святі отці називали шляхом обоження.

Усі спасительні догмати разом із апостольським преємством священства незмінно та бережно зберігає лише Православна Церква і ми, браття, маємо невимовну радість бути її чадами. Перебуваючи у видимій Істинній Церкві та відкидаючи протестантські ідеї про церкву невидиму, ми повинні зауважити, що поряд з очевидною лінією, яка відділяє нас від людей, що перебувають у єретичних та схизматичних спільнотах, є певна лінія, яка відділяє нас від нас же самих. Ми створені Богом  і уже тому єство наше прагне святості, але водночас наша природа все ж лишається пошкодженою і нас тягне до гріха. Ось як описує св. ап. Павло такий стан людської роздвоєнності:  «Що я чиню, не розумію; я бо роблю не те, що хочу, а що ненавиджу, те я роблю» (Рим. 7, 15). Із цим ми не маємо права миритися, виправдовуючи себе, що абсолютно всі грішні. Усі ж намагаються боротися з тілесними недугами і ніхто з хворих не скаже, що усі люди мають якусь хворобу і тому можна не лікуватися.

«Від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть» (Лк.12, 48). Нам, дорогі отці та браття дана влада дітьми Божими бути! Тому, дорогі християни, борімося з гріхом моральними зусиллями, добрими справами, покаянням, участю в церковних таїнствах, а найперше – у таїнстві Євхаристії та тримаймося чистоти віри Православної, яка передана нам від святих апостолів. Не дозволяймо собі якихось таких вчинків, дивлячись на які люди могли б відвернутися від Істини, пам’ятаючи Христові слова: «Хто спокусить одного з малих оцих, що вірують в Мене, то йому краще було б, якби повісили йому жорна на шию і втопили його у морській глибині (…), горе тому чоловікові, через котрого спокуса приходить» (Мф. 18, 6-7).

Нехай милостивий Господь, молитвами Пречистої Своєї Матері, священномученика Іринея Ліонського та всіх святих, сподобляє нас вести чисте життя, триматися Святої Соборної і Апостольської Православної Церкви та дійти до Царства Небесного.

Амінь.