Студентські проповіді

Проповідь

вихованця 4-го класу Київської духовної семінарії Лабатія Івана,

за вечірніми молитвами в Академічному храмі Різдва Божої Матері

 13 вересня 2018 року

на тему: «Ким насамперед має бути християнин?»

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Дорогі отці та браття, ще з дитинства, кожного з нас питали: «Ким ти мрієш стати?» Відповіді були різні. Починаючи від космонавта, поліцейського, пожежника і закінчуючи священицьким служінням. Та мало хто з нас тоді усвідомлював, що головне в житті – стати ні першим, ні другим, ні навіть останнім. Ні для кого не секрет, що жодна професія – не гарант добропорядності того, хто нею займається, бо бувають і недбайливі лікарі, і грубі вчителі, і навіть, недобрі священики.

Та розмова зараз далеко не про це. Розмова про те, ким треба стати спочатку, незалежно від освіти, статусу чи професії? І відповідь проста, як ніколи. Перш за все потрібно стати людиною. Хороший християнин – це перш за все людина, яка пам’ятає та цінує культурний спадок поколінь, яка  росте духовно та інтелектуально. Один грецький філософ зазначав, що народу багато, однак людей не багато. Більш влучно про це сказав Христос словами: «Багато покликаних, однак мало вибраних» (Мф. 22:2).

В житті все починається з малого. І людина починається з малого. Важливим є те, що становлення наше починається не з догмату про Святу Трійцю чи Воскресіння мертвих, а з привітності та добрих манер, які далі переростають у християнські чесноти. Відомий християнський апологет ХХ століття писав, що релігійне виховання дитини починається не тоді, коли батько вперше розповідає сину про Бога, а тоді, коли вчить  дякувати за смачний сніданок.

Християнин – це завжди привітна, відкрита та щира людина, яка не бачить в тобі ні митаря, ні фарисея, ні розбійника, яка бачить тебе як подібну собі, як храм Духа Святого.

Відношення людини до людини, це та картина, через яку нас бачить Бог. Бо людина – істота соціальна і саме тут, в соціумі, вона показує своє лице. А тому ми перш за все повинні виховувати себе, розібратися в собі, навчитися бути чесними. «Вникай в себя и в учение»(1Тим. 4:16) – закликає апостол пастирів. Бути чесним з собою – це те саме, що бути чесним з Богом.

Істини Христові завжди прості та доступні. Прості, тому що взивають до самої сутності людини, яка десь там далеко ще пам’ятає те тихе місце добра і миру, те блаженство раю, яке було втрачено. Доступні, тому що слідуючи їм, ідеш назустріч собі самому, ідеш назустріч Богу. Бог завжди робить перший крок до нас, крок любові та милосердя. Наше завдання – зробити крок назустріч, бо хто тепер як не Отець Небесний у цьому світі зла, навчить нас, як жити далі. Життя з Отцем, це життя в любові, яка виливається на світ та на ближніх.  

Один з сучасних улюблених гуртів молоді співає: «Люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо. Тільки коли дуже любимо ми, можемо зватись людьми». Немає браття іншої умови. Тільки християнська любов, яка не знає кордонів та національностей. Звісно, Святе Письмо говорить про це влучніше та повніше, ніж будь-яка пісня, однак відбиток Істини присутній у всьому.

Бути людиною – це завжди жертвувати собою, часто іти наперекір суспільству, та ніколи, браття, це не означає розчинити себе в цьому світі. «Праведник розцвіте як фінік, як кедр, що в Лівані примножиться» (Пс. 91:13). Як світильник що ставиться на вершині гори (Мф. 5:15) і як велике дерево, в якому знаходять собі прихисток птахи (Мф. 13:32). Алегорій багато, та суть одна. Хто не забув про ближнього, про того не забуде Бог.

Іншими словами, якщо «хочеш знайти Бога – шукай Його в своїх ближніх». Ми з вами –  ближні, ми з вами – велика академічна родина, сім’я, яка зростаючи в стінах Лаври, скоро вийде за її межі і понесе в світ проповідь про людину з великої літери, про Христа. А тому, нехай саме Він стане для нас прикладом людяності, яка не проходить, яка вчора і сьогодні і навіки та сама (Євр. 13:8). Амінь.