Єпископ Сильвестр (Стойчев). Слово в Неділю 3-тю після П'ятидесятниці

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Прочитане Євангельське зачало є частиною Нагірної проповіді Господа Іісуса Христа, найбільш відомої нам по Заповідях Блаженства. Нагірна проповідь — своєрідне зосередження християнської філософії життя, зосередження християнських моральних принципів-заповідей. У своїх рекомендаціях Господь Іісус Христос часто використовував мову образів, притч, аналогій, що дозволяло слухачам глибше зрозуміти і запам’ятати почуте. Ось і в цьому тексті вживається всім нам добре зрозумілий образ: «Світильником для тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чисте, то і все тіло твоє буде світле»(Мф. 6:22).

Очі для людини — напевно, найважливіший з органів. Ми дуже часто замінюємо словом «бачити» багато інших наших навичок. Наприклад, коли ми хочемо запитати «ти розумієш?» ми говоримо «ти бачиш?» Тобто зір для нас пріоритетна здатність. Вкрай необхідна для того, щоб ми могли повноцінно діяти в цьому світі. Отже, якщо у нас здорові очі, або як то кажуть в Євангельському тексті, чисте око, то і все тіло, мається на увазі вся людина, буде здоровим. Адже якщо у людини є недолік зору або ще гірше його відсутність, скільки проблем це для людини? Скільком небезпекам піддається тіло, здоров’я, безпека людини, якщо раптом її очі не в повній мірі можуть здійснювати свою функцію. Є очі. Є їх здоровий стан, а є хворобливий. І в такому стані людина не здатна побачити небезпеку, коли вона поруч, або бачить предмети не в такими, якими вони є насправді, або ж не так бачить їхній колір.

Все це призводить до спотворення пізнання і неправильного розуміння навколишнього світу. Людина з нездоровим зором не може бачити реальність такою, яка вона є. А тепер перенесемо цю аналогію на духовне життя. Але перш звернемося до тлумачів слова Божого — святих отців. Очевидно, що око в даному випадку — аналогія, за якою ховається інший предмет. Тож символом чого є це євангельське око? Святитель Іоанн Златоуст та багато інших церковних письменників однозначно говорять, що в цих словах Христових під оком слід розуміти розум. Як очі є найважливішим і найголовнішим в процесі пізнання для зовнішнього світу, так і розум є оком духовним. Говорячи про око світле згадаємо вислів про світло розуму. Отже, наш розум виконує для нас функцію духовного ока.

І от уявімо собі, якому дискомфорту та на яку небезпеку наражається людина з хворими очима. І перенесемо це на розум. Якій же великій небезпеці піддається людина із затьмареним розумом! І ця небезпека вже відноситься не до плоті, але до внутрішньої людини (2Кор. 4:16), до духовної складової. Людина із затьмареним розумом знаходиться в духовній темряві і духовній сліпоті, а значить не може бачити предмети духовної сфери в правильному світлі. Щось важливе вона сприймає як неважливе, а щось малозначуще, навпаки сприймає як першорядне. І подальші настанови Христа як раз показують наслідок цієї сліпоти, темряви, нездоров’я духовного ока — розуму. У неправильному баченні людина починає піклуватися про зовнішнє і нехтувати внутрішнім. Вона не бачить духовного і тому їй здається, що його зовсім не існує. І тоді всі свої сили людина віддає на те, що бачить, і що вважає найважливішим — на турботи про зовнішнє.

І знову Господь використовує аналогію: погляньте на птахів небесних! Подивіться на лілії польові (Мф. 6:28)! Немає у них тих турбот, тих хвилювань, тих мук, що є у людей, і тим не менше вони в повній мірі існують. І не просто існують! Вони прекрасні! Спаситель проголошує: «Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи що пити, ні для тіла вашого, у що одягнутися» (Мф. 6:25)? Як це так, скажемо ми, як це не дбати? Це ж утопія! А як же тоді слова, сказані Богом Адаму, де прямо йдеться про добування їжі в поті чола (Бут. 3:19)? Однак давайте уважно і з розсудливістю звернемося до Святого Письма і спробуємо правильно зрозуміти сказане. Блаженний Ієронім Стридонський уточнює: ми повинні трудитися, але не повинні піклуватися. Його повторює свт. Іоанн Златоуст. Господь, каже святий, «не сказав, що не треба сіяти, проте не слід піклуватися». Отже, одна справа трудитися, а інше піклуватися. У чому різниця? У тому, що турбота — це пристрасть, ототожнення себе з бажаним. Як прийнято говорити «жити цим». Так ось, звичайно, у людини є потреби: їжа, одяг, житло та інше. Звичайно, людина повинна працювати, щоб забезпечити себе всім цим, і навіть Сам Господь прямо говорить, «той, хто трудиться, достойний нагороди своєї» (Мф. 10:10). Працювати — повинна! Але піклуватися — не повинна! Турбота, тобто залежність серця, почуттів, волі до предметів зовнішніх не повинна бути! Коли людина повністю присвятила себе цьому безперервному колу нескінченних турбот про насущне, думає про це зранку до вечора, вона, за висловом святителя Григорія Ніського подібна робочим тваринам на млині, яким закривають очі, і вони невпинно ходять по колу роблячи одне і теж, доки не закінчиться їхнє життя.

Невже в нашому житті немає і не може бути місце для турботи про щось? Звичайно є! Звичайно, повинна бути! Слід працювати, добуваючи собі хліб насущний, але піклування слід залишити для душі! Наші думки і бажання повинні бути прикутими до того, що відноситься до нашої душі. Клопоти віку цього гублять душу (Мф.13:22), але турбота про високе облагороджує і просвітлює її. Попереджаючи про небезпеку захопитися і докласти всіх своїх зусиль до тілесних піклувань, Господь говорить: «Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24). Мамона — це не просто багатство. Мамона — це користолюбство, піклування про своє благополуччя, поставлене на висоту як найбільша цінність. Прп. Максим Сповідник говорить, що така турбота про себе стає служінням створінню більш ніж Творцю, і таким чином, представляє собою форму язичництва.

Отже, мамона — це і є уособлення того самого світу, як сукупності пристрастей, догоджання плоті, обожнювання влади, грошей, успіхів. Того світу, який у злі лежить (1 Ін. 5:19), і який ненавидить Христа і Його учнів (Ін. 15:18). Людина або турбується про Боже і благочестиве життя, або повністю присвячує себе тому, що стає для нього «богом».

Багато хто скаже, як це не переживати про завтрашній день? Напевно, в нашій природі закладено завжди планувати наперед. І все ж, звернемося до досвіду нашого життя, чи всі наші плани вдається здійснити? Чи не буває несподіваних факторів, що руйнують всі наші плани на майбутнє? А в наших друзів і знайомих? Хіба у них не так само? Якби це було не так, то навколо нас були б всі щасливі, здорові, гарні й благополучні. Але реальність інша. Дивлячись навколо, ми бачимо людей з їх незліченними планами на майбутнє, з незліченними невдачами, із зруйнованими планами та життями.

Господь наш, вказуючи, що турботи можуть увінчатися нічим, каже: «хто з вас, піклуючись, зможе додати собі зросту свого хоч на один лікоть?» (Мф. 6:27). Зрозуміло, відомі випадки успіху і досягнень, але навіть в цих випадках Господь своїм невимовним промислом сприяє цьому (див. Еккл. 9:11; Притч. 21:31). І якщо людиною, яка досягла успіхів, опановує пристрасть до свого багатства, свого становища, Господь, просто показує суєту і швидкоплинність людського життя, яка так часто завершується раптовою смертю (Лк. 12:20).

Як же сліпому, тобто духовно незрячому побачити? Як прозріти тому, який не здатний побачити свої гріхи і розпізнати Божественну істину?

Що ми робимо, коли у нас проблеми з фізичними очима? Ми використовуємо краплі, ліки, окуляри зі всілякими лінзами. І для духовних очей Господь теж дарував нам і ліки, і різні лінзи. Йдеться про молитву, Таїнства, Святе Письмо, святоотецькі творіння, справи милосердя. Апостол Павло дає таку рекомендацію «вникай в себе та у вчення, займайся цим постійно» (1 Тим. 4:16). Все це лікує наші духовні очі і допомагає дивитися та бачити в правильному світлі все, що навколо і всередині нас.

Людина повинна працювати, але, коли людина працює, вона повинна усвідомлювати, що Бог піклується про неї і про її працю. Адже Він турбується і про лілії польові і про пташок, тим більше промишляє Господь про тих, хто довірився Йому як Своєму Спасителю. Коли людина покладається на себе, коли піклується про зовнішній успіх, якого намагається досягти будь-якими силами і способами, а на виправдання собі говорить, що треба надіятись тільки на самого себе, то виходить, що людина говорить Богу: Ти мені не потрібен. Мені не потрібна Твоя турбота, мені не потрібна Твоя допомога. Іди в сторону, я всього досягну сам. Ймовірно, людина й досягне чогось на якомусь етапі, але все ж перетвориться з господаря в служителя і раба створеного ним ідола мамони. Скільки про таке яскраво описано в світовій літературі! І все ж, хіба отримує людина щастя придбавши все, але втративши себе?

Дуже важливо усвідомлювати, дорогі брати і сестри, що мова йде не про багатство і про бідність самих по собі, а про ставлення до них! Як і багато іншого, багатство і бідність можуть бути використані на благо, а можуть навпаки. Звичайно, багатство служить для більшої спокуси, ніж бідність, тому щось знімає багато обмежень. Але головним все ж є відношення до цього. Апостол Павел наставляє: «багатих у нинішньому віці наставляй, щоб вони були невисокої думки про себе і надіялись не на багатство невірне, а на Бога живого» (1 Тим. 6:17).

Святитель Григорій Палама в одній зі своїх проповідей каже, що і багатій може без пристрасті ставитись до свого стану, слідуючи велінню Святого Письма: «як багатство росте, не прикладайте до нього серця» (Пс. 61:11) і утримувати свій розум від схиляння до багатства. Проте буває, на думку святителя, бідний, який, хоча нічого не має, однак мамоні вклоняється більше, ніж багатий. Він живе цим, мрії про багатство наповнюють його повністю. І в такому стані людина здатна і на вбивства, і на пограбування, і на обман, і на лицемірство.

Головне — це наше ставлення до багатства і бідності. Воно — вірне відношення — досягається, коли людина приймає як своє життєве кредо слова сьогоднішнього євангельського читання «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33).

Отже, перш за все — турбота про духовне. Сам Господь обіцяє, що ті, які ревно піклуються про праведне, не полишаться нагороди. Це вказівка Господня всім християнам в усі часи, як правильно побудувати систему цінностей, як слід розподілити свій час, свій розум, і правильно направляти свою волю.

Нехай же Всемилостивий Господь, Який бажає всім спастися і прийти в пізнання істини (1 Тим. 2:3), оновить розум — наше око духовне, зміцнить у вірному слідуванні нашу волю, і подасть свої блага духовні і земні, за які ми, вірні Його, піднесемо подяку нашому Богові, Якому слава на віки вічні. Амінь!