Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра на Недільне Євангельське читання про воскрешення дочки Іаїра

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 23–тю після П’ятидесятниці

41 І ось, прийшов чоловік на ім’я Іаір, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Іісусових, благав Його увійти до нього в дім, 42 бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та була при смерті. Коли ж Він йшов, народ тіснив Його. 43 І жінка, що дванадцять років страждала кровотечею, яка, витративши на лікарів все своє майно, ні в жодного не змогла вилікуватися, 44 підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і відразу кровотеча у неї зупинилась. 45 І сказав Іісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялись, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику! народ оточує Тебе і тіснить,– і Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? 46 Іісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене. 47 Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилась. 48 Він сказав їй: дерзай, дочко! віра твоя спасла тебе; іди з миром. 49 Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла; не турбуй Учителя. 50 Іісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасена буде. 51 Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоанна і Якова, та батька і матері тієї дівчини. 52 Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, а спить. 53 І сміялися з Нього, знаючи, що вона вмерла. 54 Він же, виславши всіх геть, взявши її за руку, виголосив: дівчино! встань. 55 І вернувся дух її; і вона зараз же встала, і Він звелів дати їй їсти. 56 І здивувалися батьки її. Він же звелів їм нікому не казати про те, що сталося.

Євангеліє від Луки 8:41-56

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Життя або смерть. Зростання та вмирання — вічні теми людського життя. У культурах практично всіх народів світу саме народження та смерть найбільш яскраво виражені у релігійних традиціях та обрядах. Історія людства — нескінченна низка народжень і смертей. Одне з перших одкровень людини, яка зростає, безумовно, є усвідомлення себе смертним. У всього роду людського, у кожного народу, кожного роду та сім’ї є досвід причетності до смерті. Однак, чудово розуміючи, що всі ми помремо, бувають смерті, які вибивають нас зі звичної орбіти, і перевертають у нас усі наші думки та почуття. Йдеться про смерть дитини. Пережити смерть дитини, яка ще не вступила в пору повноцінного дозрівання, – невимовне горе, що здатне викликати глибокий розпач. Господь Іісус Христос кілька разів воскрешав померлих. І в двох випадках із трьох, це було воскресіння померлих дітей: сина Наїнської вдови та дочки начальника синагоги Іаїра.

Сьогодні ми чули Євангельське читання про смерть і воскрешіння дитини — дочки Іаїра. Однак, цей Євангельський уривок має ще ту особливість, що в ньому розповідається про два чуда, котрі звершив Христос: воскрешіння дівчинки і зцілення жінки, яка страждала на кровотечу. Одна розповідь ніби вкладена в іншу. Отже, до Господа приходить чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги, і просить Христа прийти до свого дому, бо його дванадцятирічна його при смерті. Євангеліст Лука дає важливу вказівку: «в нього була одна дочка» (Лк. 8:42). Значить, вмирала єдина дитина. Як зазначалося, Іаїр був начальником синагоги. Саме із синагогального середовища книжників та фарисеїв формувалося основне коло ворогів Спасителя. Можна припустити, що Іаїр був із середовища, в якому Господа Іісуса не просто не приймали, а ненавиділи. В іншій ситуації він цілком міг байдуже слухати, як його друзі по синагозі хочуть вловити в чомусь і звинуватити Христа, або навіть сам, як головуючий у синагозі, брати в цьому активну участь. Але зараз… Зараз він просто батько, просто людина, яку охопив жах, страх, і нестерпна думка про смерть його дитини. І як кожен люблячий батько, Іаїр готовий на все, щоб урятувати свою дитину. Він біжить до Христа, бо знає, чув, що Він творить великі чудеса. Євангеліст каже, що Іаїр не просто приходить до Христа, а «впав до ніг Іісуса» (Лк. 8.41). Тобто просто Іаїр падає перед Христом на коліна, благаючи врятувати дочку. Господь відгукується на благання Іаїра і йде до нього додому.

На шляху до Іаїра Спаситель робить ще одне диво — зцілює жінку, яка страждає на кровотечу протягом дванадцяти років. Як сказано вона, у натовпі, який тиснув Христа, пробирається ззаду до Нього і, торкнувшись краю Його одягу, отримує довгоочікуване одужання. Чому, запитаємо ми, ця жінка, яка страждає багато років, не підійшла і не попросила Господа про зцілення, як це найчастіше і робили ті, котрі страждали різними недугами? Справа в тому, що її захворювання, згідно із старозавітним законом, стосувалося хвороб, пов’язаних з так званою ритуальною нечистотою (див. Левит 15 гл.). І вона за звичаєм на той час не мала права в такому стані перебувати не тільки в місцях священних, але й у місцях скупчення народу. Таким чином, ця жінка зазнавала муки фізичні та моральні, будучи дванадцяти років по суті ізгоєм у суспільстві. Саме тому вона, боячись гніву натовпу, потай торкається одягу Господа. І саме тому, вже отримавши зцілення, на запитання Господа «хто доторкнувся до Мене?» (Лк. 8.45), таїться і спочатку не хоче сказати, що це вона. Народ і далі щільним кільцем тіснить Господа, так що навіть апостоли починають турбуватися, і Петро сміється сказати Христу: «Наставнику! народ оточує Тебе і тіснить, — і Ти кажеш: Хто доторкнувся до Мене? (Лк. 8.45). Спаситель наполягає, і знову повторює запитання — хто доторкнувся до Мене, але цього разу ще й додає «бо Я відчував силу, що вийшла з Мене» (Лк. 8.46). І вже тоді жінка, переборюючи свій страх, відкриває, що це вона торкнулася. Прп. Єфрем Сирін говорить, Господь робить так, щоб жінка змогла зміцнитися у своїй вірі, і перед усіма заявити, що вона зцілена. Навіщо? Невже не можна було залишити в таємниці її пікантне болісне становище, і її перебування в народі, який все ще міг гнівно й емоційно відреагувати на присутність серед них тієї, хто посміла порушити закон чистоти. Знову ж юдейські закони наказували суворе покарання в таких випадках (див. Лев. 15:31). Якби Господь не наполіг на її визнанні, то вона вже здорова, змушена була б чи не кожному окремо давати пояснення, як так, що всі навколо знали про її хворобу, а тут вона раптом заявляє, що здорова, і може бути присутньою у зборах. Використовуючи сучасний термін, можна сказати: зізнавшись серед багатьох людей, що саме вона підійшла і доторкнулася до одягу Христа, і отримавши Його свідчення про її зцілення, жінка пройшла миттєву соціалізацію. І відтепер їй дозволено повернутися до суспільства, з повноцінною участю у всіх обрядах та традиціях.

Хотілося б звернути увагу ще на один момент у цій історії про зцілення жінки — слова Христа про силу, яка вийшла з Нього в момент дотику до Нього (Лк. 8.46). Будь-які любителі таємничого і магічного в усі часи були готові розтлумачити цей текст на кшталт якоїсь магічної автоматики: досить торкнутися до носія сили — і ось тобі відразу зцілення. Але, як ми з Вами неодноразово, брати і сестри, бачили, зцілення, як і інші чудеса — завжди відповідь Господа на віру та благання людини. Абсолютно завжди. Коли немає віри, нічого не відбувається, тому що чудо — завжди зустріч людини і Бога, віри і божественного сходження, благання і відповіді. І в цьому випадку жінка отримує бажане одужання не тому, що просто торкнулася, а тому, що вірила — саме Іісус Христос дарує їй зцілення. Євангеліст Марк, який також розповідає цю історію, вказує саме на її віру «бо казала: якщо хоч до одежі Його доторкнуся, то одужаю» (Мк. 5:28). Господь, зрештою, звернувшись до цієї жінки, прорікає: «дерзай, дочко! віра твоя врятувала тебе; йди з миром»(Лк. 8.48), тим самим дає жінці усвідомити, що зцілення відбулося як відповідь на її віру.

Як тільки закінчилася історія зі зціленням жінки, з дому Іаїра приходять зі страшною новиною: «Твоя дочка померла» (Лк. 8.49). Що відчув у ці секунди Іаїр, яка темрява і розпач моментально поглинули його серце? Адже все скінчено, надії немає. Смерть зібрала свій урожай і немає повороту назад. У цьому мороці відчаю та жаху немов промінь світла звучать слова Спасителя, звернені до Іаїра: «Не бійся, тільки віруй» (Лк. 8.50). Як не бійся? Як віруй? Хіба є щось сильніше за смерть? Коли Христос уже в домі Іаїра скаже, що дівчинка не померла, але спить, Його піднімуть на сміх. Євангеліст так і каже: «І сміялися з Нього» (Лк. 8.53). У таких випадках сміється той, хто не вірить. Але Сам Христос сказав про Себе: «Я є воскресіння і життя» (Ін. 11:25). І ми віримо словам Його. І Іаїр, плачучи й ридаючи про померлу єдину дочку, прориваючись, продираючись крізь свої сумніви, знаходить віру у всемогутність Бога, в руці Якого життя і смерть, благословення і прокляття (пор. Втор. 30.19).

Увійшовши до будинку, де вже зібралися плакальниці, Господь наказує всім вийти і бере з собою лише трьох учнів: Петра, Іоанна та Якова. І, взявши померлу за руку, каже «дівчино! Устань» (Лк. 8.53) і воскрешає дівчинку. Відразу Він наказує дати їй їжу, тому, каже прп. Єфрем Сирін, «насичення тіла — ознака життя в людині». Христос, немов первозданного Адама, піднятого всемогутнім словом Творця з пороху земного, піднімає до життя, померлу дівчинку Своїм повелінням. Простими словами, простим жестом відбулось абсолютно велике чудо, котре показує віруючим, що воістину Христос — Син Бога Живого (Ін. 6:69), через Якого все «почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути» (Ін. 1:3), Який Сам є джерелом Життя, і дає життя віруючим у Нього (Ін. 6:47).

І кожен з нас, дорогі брати і сестри, навіть у найпохмуріших, найвідчайдушніших ситуаціях, коли здається, що всьому кінець, що зло вкотре перемогло, що світло згасло назавжди, має згадати слова, сказані Спасителем Іаїру: «Не бійся, тільки віруй» (Лк. 8.50); віруй навіть через невіру, як сказав інший зневірений батько «вірую, Господи! допоможи моєму невір’ю» (Мк. 9:24). І тоді милостивий Господь, взявши нас за руку, скаже: Устань! Устань, щоб бути вірним учнем і служителем Бога, щоб нести добру звістку, щоб зміцнювати журливих, підтримувати пониклих, служити і піклуватися про інших (1 Пет. 4:10; Фил. 2:4), щоб любити один одного у Христі Іісусі Господі нашому, Йому ж слава на віки віків. Амінь.

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра на Воскресное Евангельское чтение о воскрешении дочери Иаира