Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Неділю 4-ту після П’ятидесятниці

ПРОПОВІДЬ

ректора КДАіС архієпископа Білогородського Сильвестра

у Неділю 4-ту після П’ятидесятниці

5 Коли ж увійшов Іісус у Капернаум, підійшов до Нього сотник і благав Його: 6 Господи! слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає. 7 Іісус говорить йому: Я прийду і зцілю його. 8 Сотник же, відповідаючи, сказав: Господи! я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою, але промов тільки слово, і видужає слуга мій; 9 бо я і підвладна людина, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: «іди», і йде; і другому: «прийди», і приходить; і слузі моєму: «зроби це», і зробить. 10 Почувши це, Іісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри. 11 Кажу ж вам, що багато прийдуть від сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; 12 а сини царства вигнані будуть у тьму безпросвітню: там буде плач і скрегіт зубів. 13 І сказав Іісус сотникові: іди, і як вірив ти, хай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить.

Євангеліє від Матфея 8:5-13

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Святе Письмо неодноразово розповідає про різноманітні чудеса, звершені Іісусом Христом. Значна кількість чудес Господа пов’язана із зціленнями від фізичних хвороб. Чому ж Христос, Який прийшов для того, щоб звільнити людей про влади гріха, так часто звершує чудеса, пов’язані саме з тілесними, а не моральними недугами?

Лікування тілесних хвороб свідчить про те, що хвороби — це результат існування гріха. Звісно, не мається на увазі такий спрощений погляд, що кожна наша хвороба — це наслідок конкретного зробленого нами гріха. Або, як кажуть у народі, хвороби за гріхи. Така думка спрощує всю складність та різноманітність причин хвороб. Зрештою, це не відповідає Святому Письму та вченню Церкви. Згадаймо Іова багатостраждального, який зазнав багатьох хвороб, будучи праведним. Згадаймо, наприклад, преподобного Пимена Печерського Багатоболісного, преподобного Амвросія Отптинського та багатьох інших подвижників і подвижниць, які, як свідчать їх житія, страждали від різних хвороб і при цьому були людьми святими.

Існують різні причини хвороб у кожному конкретному випадку. Але сам факт існування хвороб — це результат існування гріха та його наслідків. Ось про що йдеться. Бог створив людину і духовно, і фізично здоровою — без жодної вади, але після гріхопадіння прабатьків Адама та Єви, гріх проявляється у всіх нащадках перших людей (Рим. 5:12), у всій різноманітності форм як моральних, так і фізичних захворювань. Інакше кажучи, якби не було гріхопадіння Адама і Єви — не було б смерті та фізичних хвороб. Христос як Спаситель зцілює «всю людину» (Ін. 7:23), тобто подає зцілення як від фізичних, так і від душених хвороб. Згадаймо слова молитви перед Святим Причастям «у зцілення душі та тіла». Не просто душі, сказано, але душі й тіла. Оскільки хвороби є також результатом існування гріха, то Спаситель наш Іісус Христос не тільки позбавляє від гріхів, але й зцілює від фізичних хвороб.

Зцілення, звершені Господом, свідчать про наближення Царства Небесного (Мф. 3:2), в якому «сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовіствують» (Мф. 11:5).

Прочитаний сьогодні євангельський уривок розповідає про те, як сотник просить Христа про зцілення свого слуги. Саме найменування сотник показує, що ця людина належить до римського військового стану. Ми бачимо, що представник Риму просить Спасителя звершити чудо. Це прохання дивне, тому що римляни до рабів ставилися без особливої опіки, не кажучи вже про випадки жорстокого ставлення. І якщо раб захворіє і вмирає, це вважалося природною втратою трудового ресурсу. А в цьому випадку сотник не просто переживає за раба, а й приходить особисто до Христа. Це дуже важлива згадка, що дозволяє нам оцінити характер цієї людини. Слід розуміти, що за тодішніми уявленнями — римський солдат, який просить щось у єврея, — неймовірне явище, адже римляни ставилися до юдеїв загалом зневажливо. Але, мабуть, сотник почув, що є Той, Хто творить різні чудеса, і вирішив звернутись до Нього. Цим показується досконала доброта і смиренність сотника, що не була властивою не тільки язичникам, але навіть і тим, хто причисляв себе до богообраного народу .

Господь каже сотнику, що прийде до нього додому і зцілить слугу, але сотник і тут своєю відповіддю показує досконалість своєї віри: «бо я і підвладна людина, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: «іди», і йде; і другому: «прийди», і приходить; і слузі моєму: «зроби це», і зробить» (Мф 8:9). Сотник лише просить Господа сказати слово і станеться зцілення (Мф. 8:8). У цих словах показана найбільша віра сотника. Дуже часто юдеї шукали зовнішнього прояву дива: дотику, знамення, але сотник настільки довіряє Спасителеві, що твердо вірить — лише одне слово Господа може зцілити; і справді так відбувається. Сам Христос свідчить про велику віру цієї людини: «Істинно говорю вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8:10).

Сотник і його віра в Христа та Його силу стали викриттям для юдеїв, що сумніваються або невірують.

Зціливши слугу сотника, Господь, говорить дуже важливі слова, які за своїм значенням виходять за межі конкретної розповіді про сотника та зцілення слуги: «Кажу ж вам, що багато прийдуть від сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному» (Мф. 8:11). Про що тут йдеться? Під тими, хто прийшов зі сходу і заходу, розуміються всі народи. І те, що вони возляжуть з Авраамом, Ісааком та Яковом, означає, що Царство Боже буде відкрите для всіх народів, які увірували в Іісуса Христа, якщо будуть мати сильну віру, сподівання і смирення як у сотника. Сотник, за словами блаженного Августина, «називаючи себе негідним, виявив свою гідність». Таку гідність, продовжимо думку святого отця, що дозволить йому, язичнику за походженням, стати учасником пиру Господнього. Під пиром Господнім мається на увазі так званий месіанський пир — спілкування Бога з праведниками, що є найвищим блаженством, доступним людині. Пророк Ісая пророкує настання цього уготованого пиру в Царстві Месії (пор. Іс. 25:6).

У Святому Письмі Старого Завіту Господь іменує Себе Богом Авраама, Ісаака та Якова (Вих. 3:6), і цим вказується, що Він Той самий Бог, у Якого вірили Авраам, Ісаак та Яків. І те, що люди з усього світу прийдуть і возляжуть у Царстві з Авраамом, Ісааком та Яковом означає, що Той Бог, Який вивів Мойсея з Єгипту, Той, Хто творив чудеса, вів Ізраїльський народ, зрештою стане Богом усіх людей, які увірують в Іісуса Христа, з якої б частини світу вони не були. А «сини царства вигнані будуть у тьму безпросвітню: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:12). Цей вислів нагадує нам про майбутній Страшний Суд. Під синами царства маються на увазі юдеї, яким був даний Завіт і обітниці, і Сам Месія походить із цього народу. Але за свою гордість, за зарозумілість, внаслідок яких вони не змогли прийняти Месію, Який прийшов у смиренності та лагідності, вони, сини царства, стають боговбивцями. Вони відкидаються за межі Царства Божого в місце, де немає слави Божої, де немає можливості бачити Господа і прославляти Його з іншими праведниками. Образ тьми безпросвітньої та скреготу зубів неодноразово зустрічається в Писанні і означає те місце і стан, яке називається пеклом.

Отже, прочитане Євангеліє вчить нас, що є дві обов’язкові умови для наших стосунків із Богом — віра та смирення. Сотник показує образ смиренної віри. І за це він не тільки отримує те, що просить — зцілення хворого слуги, але й обітницю про входження в Царство Боже з віруючими з усіх народів.

Всі ми, дорогі брати і сестри, можемо являти смиренність і віру сотника, а можемо й уподібнитися гордовитим фарисеям, уявивши, що ми —сини царства, все знаємо, все маємо і все розуміємо. Можливо, так воно і є: ми знаємо і навіть розуміємо, але без духовної простоти і без смиренної віри ми, сини царства, можемо бути викинуті за межі Царства Божого, бо внутрішньо не готові прийняти його. Наше серце може належати і служити не Богові, а чомусь чи комусь іншому, а ми й надалі уявляємо себе синами та доньками царства, хоча насправді такими не є. Тож нехай Господь Всемогутній і Всемилостивий позбавить нас від лицемірства та духовної зарозумілості. Будемо ж усіма силами наслідувати приклад євангельського сотника у його вірі і смиренності, й тоді, сподіваємося, наші молитви та прохання будуть виконані Господом, як і прохання сотника. Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Неделю 4-ю по Пятидесятнице