Проблема календаря в Православній Церкві: історія та сучасність – архієпископ Сильвестр (Стойчев)

Архієпископ Сильвестр (Стойчев)

Проблема календаря в Православній Церкві: історія та сучасність

Цей текст є і російською мовою

Останнім часом в українському суспільстві активно обговорюється проблема церковного календаря. Деякі християнські церкви в Україні, які традиційно використовували в богослужінні юліанський календар, вирішили перейти на так званий новий стиль.

Зокрема, Архієрейський Синод Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на початку лютого 2023 р. прийняв рішення перейти з 1 вересня 2023 р. «на новий стиль для нерухомих свят із збереженням чинної Пасхалії». 2 лютого 2023 р. Священний Синод Православної Церкви України (ПЦУ) дозволив парафіям та монастирям «через єпархіального архієрея звертатися до Священного Синоду про благословення на використання у практиці служіння новоюліанського календаря». Рішення про перехід на новий календар має підтримати не менше, як дві третини членів відповідної громади. Отже, питання про використання в релігійному житті України нового календаря вже перейшло з теоретичної площини у суто практичну.

В цій доповіді ми спробуємо коротко розглянути історію календарного питання в Православній Церкві та сучасний стан календарної проблеми.

Перш за все, нагадаю, що календарем прийнято називати систему лічби тривалих проміжків часу з поділом їх на коротші періоди – роки, місяці, тижні, дні. З глибокої давнини людство фіксувало наявність природніх циклів – це зміни дня та ночі, зміни пір року, зміни років. Циклічність явищ природи обумовлена трьома факторами: обертами Землі навколо власної осі, обертанням Місяця навколо Землі та обертанням Землі навколо Сонця. Тому в основу усіх відомих календарів покладені спостереження саме за цими явищами. В історії існувало три основних типи календарів.

Перший тип – це місячні календарі. В них за основу відліку узято синодичний місяць, тобто проміжок часу між двома новомісяччями. Синодичний місяць триває в середньому 29,53 доби. Місячний календар зазвичай складається з 12 синодичних місяців, кожен з яких триває 29 або 30 днів. Сьогодні місячний календар використовують, наприклад, мусульмани.

Другий тип календарів – це сонячні календарі. За основу таких календарів узято тропічний рік, тобто час одного обертання Землі навколо Сонця. Один тропічний рік становить 365 днів 5 годин 48 хвилин і 46 секунд. Класичним прикладом сонячного календаря є юліанський календар.

Третій тип календарів – це календарі місячно-сонячні. Вони використовують синодичні місяці, але при цьому враховують тривалість тропічного року. Щоб погодити між собою ці два цикли, періодично до календаря додається один місяць. Саме таким є, наприклад, традиційний китайський календар.

В роки земного життя Господа Іісуса Христа первосвященики Єрусалимського храму користувалися місячно-сонячним календарем, в якому рік складався з 354 днів. Центральними іудейськими святами були Пасха, П’ятидесятниця та Кущі. В Християнській Церкві головними подіями року стають святкування на честь Хресної Смерті Іісуса Христа, Його Воскресіння та Зішестя Святого Духа на апостолів. Але вони нерозривно пов’язані зі старозавітними святковими днями. Тому Церква не могла повністю ігнорувати іудейське коло свят.

Разом з тим, вже з І ст. після Різдва Христового до Церкви стали масово приходити колишні язичники. Вони не були прив’язані до іудейської календарної традиції, а жили за юліанським календарем, який був на той час загальноприйнятим в Римській імперії. Назва цього календаря пов’язана з імператором Гаєм Юлієм Цезарем. Саме за його дорученням александрійський астроном Созіген розробив новий сонячний календар. Він вважав, що тропічний рік триває 365,25 доби, тому в новому календарі рік складався з 365 днів. Таким чином, за чотири роки накопичувалася похибка в одну добу. Тому кожен четвертий рік оголошувався високосним: до нього додавався один день, який мав ліквідувати похибку. Юліанський календар було впроваджено в Римській імперії у 46 р. до Різдва Христового.

Таким чином, Християнська Церква опинилася на перетині двох календарних практик: іудейської та римської. І це породило проблему пристосування іудейських правил обчислення свят до юліанського календаря. Досить швидко стало очевидним, що вирахувати за юліанським календарем точні дати основних подій земного життя Іісуса Христа просто неможливо. Це і стало причиною довгих дискусій про принципи побудови християнського церковного року.

У перші століття християнства в різних Помісних Церквах існували різні підходи до обчислення дати Пасхи. Наприклад, в Малій Азії та в Палестині Пасху святкували разом з євреями (в ніч з 14 на 15 нісана, незалежно від дня тижня). В Александрії ж, Сирії та Римі Пасха була пересувним святом, дата якого обчислювалася за різними правилами.

Християни в Александрії та Сирії щонайменше з ІІІ ст. стали використовувати 19-річний цикл для узгодження юліанського календаря з традиційним іудейським календарем та для обчислення дати святкування Пасхи. Справа в тому, що 19 тропічних років майже точно співпадають з 235 синодичними місяцями. Календар, заснований на 19-річному циклі, має 12 років по 12 синодичних місяців та 7 років по 13 синодичних місяців. В результаті 19-й рік цього циклу завершується у той самий день за сонячним календарем.

Питання про день святкування Пасхи обговорювалося на Першому Вселенському Соборі у Нікеї у 325 р. На жаль, до нас не дійшло письмових постанов Собору щодо святкування Пасхи. Деякі науковці висловлюють припущення, що офіційної письмової постанови про пасхалію Собор і не приймав. Зокрема, професор Василій Болотов вважав, що отці Собору прийняли «постановление незаписанное, неоформленное, имеющее характер товарищеского соглашения».

Імператор Костянтин Великий направив послання тим єпископам, які не були присутні на Соборі в Нікеї. З цього послання дізнаємося, що Собор прагнув, щоб усі християни звершували свято Пасхи в один і той самий день. Також Собор однозначно відкинув можливість святкувати Пасху за іудейськими правилами. Було вирішено опрацювати «свій порядок часу і свій закон».

Загальні принципи, встановлені Собором щодо пасхалії, були наступними. По-перше, Пасха Христова мала бути пересувним святом, яке обчислюється кожного року за спеціальними правилами. По-друге, Воскресіння Христове завжди має святкуватися у недільний день. По-третє, цей день має випадати після весняного рівнодення. Складання таблиць з датами святкування Пасхи Собор доручив Александрійській Церкві. Саме Александрійські архієпископи регулярно направляли послання всім іншим Церквам, в яких вказували дати святкування Пасхи.

У 341 р. Помісний Антіохійський Собор у своєму 1-му правилі вказував: «Ті, хто наважиться порушувати визначення святого та великого Собору, який був у Нікеї, про святе свято спасительної Пасхи, нехай будуть відлучені від спілкування та відкинуті від Церкви… Якщо хтось … наважиться … відокремитися та з іудеями звершувати Пасху, такого святий Собор віднині вже присуджує бути чужим Церкві». Засудження тих, хто святкує Пасху «з іудеями», зустрічаємо і у 7-му апостольському правилі.

Цю заборону святкувати Пасху «разом з іудеями» зазвичай тлумачать, як неприпустимість відзначати Пасху в один день з іудеями. За цією логікою християнська Пасха має святкуватися обов’язково після весняного рівнодення та після іудейської Пасхи. Однак, у давніх джерелах ми зустрічаємо інше розуміння слів «разом з іудеями» (μετά τῶν Ἰουδαίων).

У цитованому посланні імператор Костянтин вказував, що Християнська Церква має створити свою систему обчислення пасхалії, яка б не була залежною від іудейської Пасхи: «Нехай не буде в нас нічого спільного з народом іудейським, оскільки нам вказаний Спасителем інший шлях… Ми маємо відокремитися від тієї ганебної спільноти, бо насправді дивним є вихваляння іудеїв, ніби ми нездатні дотримуватися цього звичаю незалежно від їхніх постанов».

Отже, на Соборі йшлося не про прив’язку християнської Пасхи до Пасхи іудейської, а, навпаки, про повну відмову від урахування християнами іудейського богослужбового календаря! Тому у IV-V ст. неодноразово день Воскресіння Христового міг співпадати з іудейською Пасхою. Наприклад, св. Епіфаній Кіпрський у 370-ті рр. писав: «Пасха не може святкуватися, якщо не минуло рівнодення, чого іудеї не дотримуються. Ми звершуємо Пасху після рівнодення, хоча б і вони [іудеї] звершували, оскільки і вони разом з нами часто її звершують. А коли вони звершують Пасху до приходу рівнодення, то звершують одні».

За александрійською пасхалією християнська Пасха співпадала з іудейською у 289, 296, 316, 319, 323, 343, 347, 367, 370, 374, 394 роках. І це не сприймалося як порушення постанов Першого Вселенського Собору. Вважалася обов’язковою лише прив’язка пасхалії до весняного рівнодення.

Однак, поступово як на Сході, так і на Заході стали усвідомлювати неточність юліанського календаря. Як сказано, в ньому за основу узято тривалість тропічного року у 365 днів та 6 годин. Однак, реальна тривалість тропічного року є меншою: 365 діб 5 годин 48 хвилин та 46 секунд. Отже, юліанський календар має похибку в 11 хвилин та 14 секунд на рік. За 128 років ця похибка дає помилку в 1 добу. Тому весняне рівнодення в юліанському календарі поступово відхиляється від астрономічного рівнодення. Відповідно, свято Пасхи Христової поступово зміщується в бік літа.

У другій половині XVI ст. Римський папа Григорій ХІІІ вирішив провести календарну реформу. 24 лютого 1582 р. він видав розпорядження вважати день після 4 жовтня 1582 р. не 5-м, а 15-м жовтня. Таким чином, була ліквідована помилка юліанського календаря, яка накопичилася з IV ст. Щоб не допустити накопичення цієї похибки в майбутньому, було вирішено вважати високосним кожний четвертий рік за винятком тих років, які завершують століття й число сотень у яких не ділиться без залишку на чотири (1700, 1800, 1900, 2100). При такій системі на кожні 400 років припадає не 100 високосних років, а 97. Отже похибка в одну добу набігає не за 128 років, а за 3 280 років.

В новому календарі був виправлений і 19-річний цикл, щоб привести його у відповідність з реальними фазами Місяця. В новому календарі повні Місяці переносяться на одну добу назад кожні 300 років, а на 8-й раз – через 400 років (тобто 8 разів за 2500 років).

Новий календар отримав назву григоріанського від імені папи Григорія.

Впровадження григоріанського календаря розтягнулося на кілька століть. Оскільки його сприймали як плід активності Римського папи, то протестантські держави ставилися до нового календаря негативно. Як писав один з протестантських полемістів, «краще розійтися з Сонцем, ніж зійтися з папою». Тим не менше, до середини XVIII ст. майже всі країни Західної Європи перейшли на новий календар.

Папа Григорій ХІІІ офіційно звернувся і до Константинопольського патріарха Єремії ІІ з пропозицією перейти на новий календар. Однак, патріарх відмовився це зробити.

З другої половини ХІХ ст. григоріанський календар поступово перетворився на всесвітній календар. У 1873 р. він був впроваджений в Японії, а у 1911 р. – в Китаї. У 1916 р. григоріанський календар прийняло Болгарське царство, у 1919 р. – Королівство Румунія та Королівство Сербів, Хорватів та Словенців, у 1924 р. – Греція, у 1925 р. – Турецька республіка, у 1928 р. – Єгипет. В лютому 1918 р. григоріанський календар був прийнятий і у Радянській Росії. В Україні новий календар офіційно був впроваджений законом Малої ради Української Народної Республіки від 12 лютого 1918 р.

Отже, на початку 1920-х рр. питання церковного календаря набуло загальноправославного виміру. Майже усі Помісні Церкви стикнулися з проблемою невідповідності церковного календаря календарю цивільному. Константинопольський патріарх Мелетій IV (Метаксакіс), який був обраний 25 листопада 1921 р., заявив про свій намір провести реформу церковного календаря. З 10 травня по 8 червня 1923 р. в Константинополі працював Всеправославний конгрес. Тут були присутні делегати від Кіпрської, Сербської, Румунської та Елладської Церков. Учасники конгресу виступили за перехід на так званий новоюліанський календар. Цей календар розроблений сербським астрономом Мілутином Миланковичем та базується на 900-річному циклі, протягом якого скасовується 7 високосних днів. Відповідно, похибка в одну добу в новоюліанському календарі набігає за 43 500 років. Однак, до 28 лютого 2800 р. новоюліанський та григоріанський календарі збігаються. При цьому конгрес вирішив залишити у вжитку традиційну східну пасхалію, хоча і закликав усі християнські конфесії створити єдину для всіх практику обчислення дати Пасхи Христової.

Цікаво, що першою Помісною Церквою, яка спробувала перейти на новоюліанський календар, стала Російська Православна Церква. 24 вересня 1923 р. нарада єпископів під головуванням Московського патріарха Тихона прийняла рішення перейти на новий календар у жовтня 1923 р. 1 жовтня 1923 р. патріарх Тихон видав послання про реформу календаря. Тут говорилося, що наступний день після 1 жовтня треба вважати 15 жовтня. У подальшому в церковному житті мав використовуватися новоюліанський календар. Однак, впровадження нового календаря викликало численні протести в єпархіях. Тому вже 8 листопада 1923 р. патріарх Тихон видав розпорядження, в якому говорив, що впровадження нового стилю  призупиняється.

У березні 1924 р. на новий стиль перейшли Константинопольська, Кіпрська та Елладська Православні Церкви, в квітні 1924 р. – Православна Церква у Польщі, в жовтні 1924 р. – Румунська Православна Церква, в 1928 р. – Александрійська та Антіохійська Церкви, у 1968 р. – Болгарська Церква.

Цікаво, що вже на початку ХХІ ст. в деяких Помісних Церквах обговорювалося питання про можливість повернутися до старого календаря. Наприклад, у 2014 р. Архієрейський Собор Польської Православної Церкви прийняв рішення повернутися до юліанського календаря. При цьому в тих парафіях, де є така потреба, дозволено зберегти новий стиль. Отже, Польська Православна Церква стала єдиною Помісною Церквою, яка спочатку прийняла новий стиль, а потім (через 90 років!) від нього відмовилася.

Сьогодні за юліанським календарем живуть Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська та Польська Православні Церкви. Решта Помісних Церков живуть за новоюліанським календарем. При цьому автономна Фінляндська Православна Церква (у складі Константинопольського патріархату) живе за григоріанським календарем (включаючи і західну пасхалію).

Впровадження нового календаря в Помісних Православних Церквах викликало низку важких конфліктів. Зокрема, в Греції, Румунії та Болгарії сталися так звані старостильні розколи, які залишаються неподоланими і до сьогодні.

Які ж претензії до новоюліанського календаря висувають його противники? Цілком очевидно, що центральною проблемою новоюліанського календаря є розбалансування між нерухомим та рухомим річними богослужбовими колами. В олександрійській пасхалії, яка використовується в Православній Церкві і до сьогодні, весняне рівнодення віднесене до 21 березня за юліанським календарем. Однак, реальне астрономічне рівнодення настає сьогодні на 13 діб раніше. Неточність юліанського календаря призводить до того, що день Пасхи Христової поступово рухається в бік літа. В новоюліанському календарі похибка юліанського сонячного року ліквідується, але ця похибка залишається в обчисленні пасхалії. Це і руйнує баланс між рухомими та нерухомими церковними святами.

Найкраще це видно на прикладі Петрового посту. Традиційно Петрів піст починається з понеділка після Неділі всіх святих і триває до дня святих апостолів Петра і Павла (29 червня за юліанським календарем). В залежності від дня святкування Пасхи Христової тривалість Петрового посту в юліанському календарі може складати від 8 до 42 днів. Але, оскільки 29 червня в новоюліанському календарі зміщується на 13 днів, це призводить до того, що в роки з пізньою Пасхою Петрів піст може взагалі зникати. Тому в тих Помісних Церквах, які живуть за новоюліанським календарем, інколи відміняють загальницю та починають Петрів піст раніше, щоб не втратити його повністю.

За новоюліанським календарем на період Великого посту можуть припадати святкові дні, які раніше святкувалися виключно у післяпасхальний період. Наприклад, свято великомученика Георгія Побідоносця за юліанським календарем ніколи не може припадати на Великий піст. Це зумовлює і особливий емоційний (пасхальний) характер цього свята. Однак, в новоюліанському календарі день святого Георгія може припасти на період співу Пісної тріоді. Подібне поєднання служб взагалі не передбачено Типіконом.

Отже, перехід на більш точний сонячний календар при збереженні традиційної александрійської пасхалії породжує низку непростих питань. Їх вирішення потребує виваженої дискусії, до якої слід залучати спеціалістів не тільки з астрономії та пасхалії, але й з літургіки та канонічного права.

Важливо наголосити, що Українська Православна Церква зберігає євхаристичне спілкування як з тими Помісними Церквами, які живуть за старим календарем, так і з тими, які використовують новий стиль. Тому, хоча існує полеміка з приводу переваг та недоліків різних календарів, вона не має порушувати церковної єдності. Проблема календаря має обговорюватися між Помісними Церквами в дусі братньої любові. Є неприпустимими тиск та примус у календарному питанні.

Також є неприпустимою політизація проблеми церковного календаря. На жаль, сьогодні можна бачити, як в полеміці з приводу календаря робляться спроби маркувати прихильників юліанського календаря  майже як зрадників національних інтересів. Звісно, в обговоренні проблеми церковного календаря треба враховувати і її соціокультурний вимір. Але якщо йдеться про церковний календар, то треба залучати до обговорення спеціалістів з церковного середовища та враховувати канонічний і літургічний вимір календарної проблеми.