Єпископ Сильвестр (Стойчев). Слово в Неділю 4-ту після П'ятидесятниці

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

У Святому Письмі неодноразово розповідається про різноманітні чудеса, які звершив Іісус Христос. Значна кількість чудес Господа пов’язана зі зціленнями від фізичних хвороб. Проте, чому Христос, Який прийшов для того, щоб звільнити людей про влади гріха, так часто звершує чудеса, що пов’язані саме з тілесними, а не моральними недугами?

Зцілення від тілесних хвороб вказує на те, що хвороби є результатом існування гріха. Ні, тут не мається на увазі такий спрощений погляд, що кожна наша хвороба є наслідком конкретного зробленого нами гріха. Або як кажуть в народі, хвороби за гріхи. Така думка спрощує всю складність і різноманітність причин хвороб. Це не відповідає Писанню і досвіду Святої Церкви. Згадаймо, наприклад, Іова багатостраждального, який зазнав багато хвороб будучи при цьому праведним; згадаємо житія преподобного Пимена Печерського, преподобного Амвросія Оптинського і багатьох інших подвижників і подвижниць, які страждали різними хворобами і при цьому були святими людьми.

І хоча є різні причини хвороб в кожному конкретному випадку, але сам факт існування хвороб є результатом існування гріха і його наслідків. Бог створив людину і духовно і фізично здоровою, без будь-якої вади. Після гріхопадіння прабатьків Адама і Єви гріх проявляється у всіх нащадках перших людей (Рим. 5:12), у всій різноманітності форм як моральних, так і фізичних захворювань. Іншими словами, якби не було гріхопадіння Адама і Єви — не було б смерті і фізичних хвороб. І з цієї позиції будь-яка хвороба є наслідком наявності гріха в природі людини. Христос як Спаситель зцілює «всю людину» (Ін. 7:23), тобто подає зцілення як від фізичних, так і від душевних хвороб. Згадаймо слова молитви перед Святим Причастям «на зцілення душі і тіла». Не просто душі, сказано, але душі й тіла. Тому, оскільки хвороби теж є результатом існування гріха, то Спаситель не тільки дає звільнення від гріхів, але й зцілює від фізичних недугів. А самі зцілення, звершені Господом, свідчать про наближення Царства Небесного (Мф. 3:2), в якому «сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовіствують» (Мф. 11:5).

Отже, прочитаний Євангельський уривок розповідає як сотник просить Христа за зцілення свого слуги. Саме найменування сотник вказує, що ця людина була військовослужбовцем і належала до римського стану. Це дуже важлива згадка, яка дозволяє нам оцінити характер цього сотника. Ми бачимо, що представник Риму просить Спасителя зробити чудо. Це прохання дивовижне, бо римляни до рабів ставилися без особливого піклування, не кажучи вже про випадки жорстокого ставлення. І якщо раб захворіє і вмирає, то це вважалося природнім. А в цьому випадку сотник не просто переживає за раба, а й приходить особисто до Христа. Маємо розуміти, що за тодішніми уявленнями римський солдат, який просить щось у єврея, — неймовірне явище, адже римляни ставилися до юдеїв зневажливо. Але, мабуть, сотник почув, що є Той, Хто звершує чудеса та вирішив звернутися до Нього. Цим показується втілення доброти і смиренність цієї людини, яка була не властивою не тільки язичникам, але навіть і тим, хто вважав себе приналежним до богообраного народу.

Господь каже сотнику, що прийде до нього додому і зцілить слугу, але сотник й тут своєю відповіддю показує досконалість своєї віри: «бо я і підвладна людина, але маючи під собою воїнів, кажу одному: «піди», і йде» (Мф . 8: 9). Сотник лише просить Господа сказати слово і відбудеться одужання (Мф. 8:8). У цих словах показана найбільша віра сотника. Дуже часто юдеї шукали зовнішнього прояву чуда: дотики, знамення, але воїн настільки довіряє Спасителю, що твердо вірить — тільки одне Його слово може зцілити і дійсно так відбувається. Сам Христос свідчить про велику віру цієї людини: «істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8:10).

Цей язичник і його віра в Христа і Його силу стали викриттям для тих, хто сумнівається або юдеїв, які не вірували.

Господь, після того як зцілив слугу сотника, говорить дуже важливі слова, які за своїм значенням виходять за межі віри сотника і зцілення слуги: «Кажу ж вам, що багато прийдуть від сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному» (Мф. 8:11). Про що тут мова? Під тими, хто прийдуть зі сходу і заходу розуміються всі народи. І те, що вони возляжуть з Авраамом, Ісааком та Яковом означає, що Царство Боже буде відкрито для всіх народів, які увірували в Іісуса Христа, якщо вони будуть мати сильну віру, надію і смиренність подібні до сотника. Тому що він — сотник, за словами блаженного Августина, «називаючи себе негідним, виявив свою гідність». Така гідність, продовжимо думку святого отця, яке дозволила йому, за походженням язичнику, стати учасником бенкету Господнього. Під бенкетом Господнім мається на увазі так званий месіанський бенкет — спілкування Бога з праведниками — найвище блаженство, що уготоване людині. Пророк Ісайя пророкує настання цього уготованого бенкету в Царстві Месії (пор. Іс. 25:6).

У Святому Письмі Старого Завіту Господь, являючись, іменує себе Богом Авраама, Ісаака та Якова (Вих. 3:6) і цим вказується, що Він Той же Бог, в Якого вірили Авраам, Ісаак і Яків. І те, що люди з усього світу прийдуть і возляжуть у Царстві з Авраамом, Ісааком та Яковом означає, що Той Бог, Який вивів Мойсея з Єгипту, Той, Хто здійснював чудеса, вів Ізраїльський народ — стане Богом всіх людей, які увірують в Іісуса Христа, з якої б частини світу вони не були. А «сини царства вигнані будуть у тьму безпросвітню: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:12). Цей вислів нагадує нам про прийдешній Страшному Суді. Під синами царства маються на увазі юдеї, які названі так, тому що спочатку саме юдейському народові був даний Завіт і обітниці, і Сам Месія виходить з цього народу. Але за свою гордість, за зарозумілість, в результаті яких вони не змогли прийняти Месію, Який прийшов у смиренні і лагідності, вони, сини царства, стають боговбивцями і відпадають за межі Царства Божого, в місце, де немає слави Божої, де немає можливості споглядати Господа і прославляти Його з іншими праведниками. Образ темряви безпросвітньої і скрегіту зубів не раз зустрічається в Писанні і означає те місце і стан, який називається «пеклом».

Отже, прочитане Євангеліє вчить нас, що є дві обов’язкові умови для наших відносин з Богом — це віра і смиренність. Сотник показує образ смиренної віри і за це не тільки отримує те, чого прохав — зцілення хворого слуги, а й обітницю про входження в Царство Боже з віруючими з усіх народів.

Всі ми, дорогі брати і сестри, можемо проявляти смирення і віру сотника, але й можемо уподібнитися гордим юдеям, вважаючи себе, що ми є синами царства, що все знаємо, все маємо, все розуміємо. Ймовірно так і є, але без простоти духовної, без смиренної віри ми — сина царства — можемо бути викинуті за межі Царства Божого, нас виштовхають і викинуть, тому що внутрішньо ми не готові прийняти його, а наше серце належить і служить не Богові, а чому або комусь іншому. Ми можемо й далі усвідомлювати себе синами і дочками царства, але насправді такими не бути. Тож нехай Господь Всемогутній і Всемилостивий позбавить нас від лицемірства і від духовної зарозумілості. Будемо ж усіма силами наслідувати євангельського сотника в його вірі і смиренні й тоді, сподіваємося, наші молитви та прохання будуть почуті і виконані Господом. Амінь!

Прес-служба КДА