«Піст — це засіб, що дозволяє людині побачити свої слабкості». Єпископ Білогородський Сильвестр про значення посту

Скоро розпочнеться Великий піст. Перед постом завжди постають питання щодо його необхідності, правил дотримання та основної мети.

У нецерковному середовищі ставлення до посту є переважно скептичним. Навіть якщо про нього говорять позитивно, то, як правило, у тому сенсі, що «піст надає очищувальну та оздоровлюючу дію на весь організм». З цим твердженням сперечатися, звісно, складно. Проте з упевненістю можна сказати, що релігійна практика посту ґрунтувалася спочатку не на медичних факторах. Відповідно, християни постяться не з міркувань просто упорядкувати здоров’я.

Загалом традиція посту дуже давня і тією чи іншою мірою присутня практично у всіх християнських конфесіях, включаючи протестантські.

Зрозуміло, для розуміння практики посту слід звернутися до Святого Письма. У Четвероєвангелії є вказівка на дотримання посту. Однак вони відносяться або до Боголюдини Іісуса Христа (див. Мф. 4:2), або до майбутнього часу («коли забереться у них наречений» (Мф. 6:16), або до особливих випадків (зцілення біснування «цей рід» виганяється лише молитвою і постом» (Мф. 17:21). А ось свідчення з Діянь та Послань апостольських важливі саме тим, що зафіксували традицію посту на ранньому етапі історії Церкви. На основі цих текстів можна сказати, що в ранній християнській громаді практика посту вже існувала (див. Діян. 13:2-3; 2 Кор. 6:5; 1 Кор. 7:5).

Звичайно ж, можуть звучати аргументи, що у Святому Письмі немає жодних згадок про піст в середу і п’ятницю і тим більше про Великий піст (не рахуючи посилання на сорокаденний пост Христа в пустелі). Так, справді таких згадок там немає, але, в принципі, їх і не повинно бути. Є вказівки на практику посту, молитви, проповіді та багато іншого. Згодом ця практика може набувати і набувала різних форм і виразів. Це ознака життя. У Писанні є вказівки на принципи християнського життя, але прояв їх може бути різним і залежати від різних факторів.

Навіть відомі представники протестантизму, які борються за повернення до апостольських практик, повинні визнати, що форми їхньої проповіді, соціальної роботи, місіонерства та богослужінь будуються з урахуванням сучасних умов. Вони часто стверджують, що Православна Церква не схожа на давньохристиянську громаду. Але в такому разі сучасні протестантські деномінації нагадують апостольські громади ще меншою мірою. Практика посту, що використовується в протестантських спільнотах, є цілком благочестивою, проте навряд чи ви зможете знайти згадки про неї у новозавітних текстах.

Отже, навіщо постувати? У апостола Павла є відомий фрагмент: «Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нічого не здобуваємо; чи не їмо, нічого не втрачаємо» (1 Кор. 8:8). Ці слова можуть сприйматися як радикальний аргумент проти посту, вірніше проти взагалі всіх релігійних практик, пов’язаних з їжею. Проте не варто поспішати з висновками. Проти такого розуміння цього тексту кажуть, по-перше, вищенаведені висловлювання з Послань апостола Павла, що свідчать про наявність практики посту в апостольські часи, і, по-друге, важливим є сам контекст Першого Послання до Коринфян (8:8). Ця частина Послання жодним чином не порушує тему посту, а стосується так званої ідоложертовної їжі.

Зараз все частіше можна почути думки про те, що християнське благочестя цілком може обійтися без посту або звести піст до суто моралістичного пояснення: постити треба не в їжі, а у стосунках із людьми. Сам собою такий підхід будується на протиставленні тілесного посту та етики. Потрапляючи в ці софістичні хитрощі, хоч-не-хоч приймаємо той бік, який говорить про етику. А питання посту саме собою начебто вирішується не в його користь. Хіба хтось сумніватиметься у тому, що головне — це виявляти любов до людей? Ніхто не буде. А хіба для того, щоб виявляти любов до людей, треба постити? Навряд чи. Таким чином, необхідність посту у цій схемі просто нівелюється. Це протиставлення посту і моралі будується на хибному протиставленні тілесності та духовності. У людині справді є ці дві складові, але людина — це саме поєднання тіла та душі. Тільки коли вони з’єднані — це людина (див. сщмч. Іриней Ліонський. Проти єресей. Кн. 5, гл. 6). І все, що є в житті людини, має печатку цієї двоскладності. Є всім добре відомий термін, що виражає взаємозв’язок та взаємовплив двох початків у людині, — психосоматика.

Основна мета посту не в тому, щоб не вживати якихось видів їжі або обмежувати себе в її кількості, а в тому, щоб вчитися користуватися тілесною складовою людської природи. Піст — це засіб. Засіб, що дозволяє людині побачити свої слабкості та зрозуміти, що тілесність часто опановує людину, повністю контролює її волю, бажання, емоції.

Можна скільки завгодно говорити про любов до ближнього, проте коли стане питання про конкретну ситуацію, про конкретну допомогу, то найчастіше це рішення буде прийматися під контролем нашої тілесної складової: жадібності до їжі, любові до вишуканості їжі та інших «непісних» пристрастей, які керують людиною набагато сильніше, ніж нам це здається. До того ж вони породжують цілу низку пристрастей не менш небезпечних, наприклад, лінь. Жодна серйозна аскетична практика у світі (включаючи практики Сходу) не буде легковажно говорити про тілесність людини і самовпевнено розповідати, що досягти духовної досконалості можна у світських бесідах між багатими трапезами. Людина, яка живе лише задоволенням тіла, не знайде сил, часу, та, зрештою, натхнення, якщо не станеться тілесного очищення та витончення людської тілесності. Не кажучи вже про те, що сила тілесної складової особливо виявляє себе в екстраординарних ситуаціях: голод, війна, катаклізми. Людина найвищих моральних переконань у таких випадках покаже себе навіть не з позиції людської тілесності, а тваринної. Їжа та/або її відсутність є вирішальним аргументом у прийнятті рішень у непересічних ситуаціях. Дати шматок хліба, коли маєш два, — це одне, а дати шматок хліба, коли він у тебе один, — уже інше.

Православна практика посту вчить опановувати своє тілесне начало, розуміти всю його силу і можливості та вказує шлях як стати господарем своєї тілесності, а не її рабом. Великий піст базується на двоскладності людини і тому веде тих, хто постить, шляхом тілесного і духовного посту, постійно нагадуючи про прагнення до моральної досконалості через покаяння і виправлення життя. Але водночас надмірний акцент на утриманні у їжі чи, навпаки, заперечення цього утримання, зрештою призводять до одного й того ж — лицемірства.

«Дать кусок хлеба, когда у тебя есть два, – это одно, а дать кусок хлеба, когда он у тебя один, – уже другое». Епископ Белогородский Сильвестр о значении поста