Єпископ Сильвестр (Стойчев). Проповідь на Преображення Господнє

Проповідь

ректора КДАіС єпископа Білогородського Сильвестра

на свято Преображення Господа нашого Іісуса Христа

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні Православна Церква відзначає велике дванадесяте свято Преображення Господа нашого Ісуса Христа.

Преображення Спасителя на горі Фавор займає одне з найважливіших місць в священній історії. Євангеліст Матфей розповідає про Преображення «коли минуло шість днів» (Мф. 17:1). Ці слова не просто хронологічне уточнення, вони вказують і одночасно пов’язують Преображення з іншою євангельською подією: сповіданням апостола Петра при Кесарії Філіпповій. Тоді на запитання Спасителя за кого Його шанують учні, Петро виголошує «Ти — Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16:16). Цим апостол Петро свідчить свою віру і віру інших апостолів у те, що Господь Іісус — це очікуваний Месія, а не просто пророк або праведник. І ось Господь ніби у відповідь на це сповідання являє Себе в божественній славі на горі Фаворській.

Отже, Христос бере з Собою на гору трьох учнів: Петра, Якова та Іоанна. Чому саме їх трьох? Преподобний Іоанн Дамаскін, каже, що вибір Христа є одночасно і вказівкою: «Він взяв Петра щоб показати, що Петрово свідоцтво підтверджується свідоцтвом Отця … Він взяв Якова, бо той мав померти за Христа раніш усіх апостолів … Він взяв Іоанна, який був дівственником і найчистішим органом богослов’я ». Тобто Господь взяв Петра — першого, хто сповідував Його Сином Божим; Якова — першого з апостолів, хто прийме мученицьку кончину; і Іоанна — першого, кому належало отримати велике найменування Богослова.

Зійшовши на гору, Господь Іісус преображується перед своїми учнями «преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17:2). Як розуміти цю подію і вказівку євангеліста на бачення світла, яке виходить від Христа так, що навіть одежа Його побіліла? Як розуміти саме слово «преображення»?

Зрозуміло, можуть бути помилкові і навіть єретичні пояснення Преображення. В історії Церкви були подібні приклади, про які докладно говорити зараз немає сенсу. Для правильного ж розуміння звернімося до іншого тексту, який добре відомий всім нам. Апостол Павло в одному зі своїх послань пише про Христа: «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба» (Фил. 2:7). Не просто образ, але образ раба, який Господь Іісус прийняв у Втіленні. Очевидно, що образ раба — це позбавлення слави, безслав’я.

Православна Церква устами численних святих отців засвідчує свою віру в те, що Господь в момент Втілення одразу ж обожує прийняту Ним людську природу. Преподобний Максим Сповідник пише: «Син Божий при Боговтіленні зробив людську природу обоженою невимовною могутністю Втілення». Людська природа Боголюдини Іісуса Христа була обоженою в момент Його Втілення. І будь-яка думка про поступове обоження, про зростання обоження людської природи Христа повинна бути рішуче відкинута не просто як помилкова, але і як єретична. Однак, Друга іпостась Святої Трійці — Бог Син, Який одразу обожив Свою людську природу у Втілені, приховує Свою Божественну Славу, і приймає принижений образ, або висловлюючись словами апостола Павла, «образ раба».

Отже, образ і преображення. Вірніше, образ раба і преображення! Що ж означає слово «преображення»? Це зміна образу. У момент преображення на горі Фавор Господь являє учням Свою славу, яка у Нього була спочатку. Відбувається зміна образу безслав’я на образ слави. Преподобний Іоанн Дамаскін повчає: «коли Христос преображається, то Він стає не тим, чим не був, але відкриваючи очі Своїх учнів і з сліпих роблячи їх зрячими, є для них тим самим, чим був». Господь наш Іісус Христос явив, відкрив, показав Себе на Фаворі таким, яким Він завжди був і є, в Його Божественній славі і величі!

Апостоли в момент Преображення побачили Христа, Який розмовляє з пророками Мойсеєм та Іллею. Для чого це показано було апостолам? І чому саме ці пророки? Для розуміння цієї обставини давайте знову згадаємо євангельську розповідь, яка вже згадувався, — сповідання Петра при Кесарії Філіпповій. Перед сповіданням Петровим, Господь запитує учнів: «за кого люди вважають Мене, Сина Людського? Вони сказали: одні за Іоанна Хрестителя, другі за Іллю, інші ж за Ієремію, або за одного з пророків»(Мф. 16:13-14). Значить одні шанували Христа за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків. У старозавітні часи Мойсей та Ілля вважалися уособленням пророчого служіння — тих самих закону і пророків (Лк. 16:16), про які згадує Писання. І явлення їх перед Господом на Фаворі показує апостолам, що Христос, як і було сповідано Петром, не Ілля, не Іоанн, не Єремія, не Мойсей, ні навіть ангел, але Сам Бог! Як тут не згадати всім нам добре відомі слова з канону до святого Причастя: «Пришел еси от Девы, не ходатай, ни Ангел, но Сам, Господи, воплощься, и спасл еси всего мя человека».

Апостоли бачать Господа Іісуса в преображеному образі. Як вже говорилося, преображення — це зміна образу. Божественну славу, яку має, але приховує Христос під образом безслав’я, Він відкриває на мить Своїм учням щоб зміцнити їх у вірі, що Він Син Божий і Месія. Але що відбувається в цей момент із самими апостолами? Чи є вони просто пасивними свідками преображення Христа? Ні, брати і сестри, апостоли теж змінюються, теж преображаються. Адже Світло, видиме ними на Фаворі, — Божественне і нетварне. А значить не може бути видиме очима так, як звичайне фізичне світло. Думка, що світло, видиме апостолами, — всього лише їхні внутрішні переживання, що відбуваються в їхній свідомості, не може бути прийнято і категорично заперечується таким святим отцем як святитель Григорій Палама. Однак той же святитель говорить, що нашим звичайним зором Божественне світло не може бути побаченим, тому що око сприймає матеріальне, створене, а Божественне світло нетварне. Як же тоді пояснити бачення апостолами Світла? Святоотцівська відповідь полягає в тому, що самі апостоли теж преобразилися. Святитель Григорій пише, що апостоли удостоїлися сприйняти Світло тілесними очима, але іншою не чуттєвою силою, дією Святого Духа. Преобразившись, Христос в цей же момент перетворює Своїх учнів і дає їм можливість бачити те, що є нематеріальним і нествореним.

Апостоли під час Преображення відчувають таку радість, такий душевний спокій, що хочуть залишатися в цьому стані постійно і вже нікуди не йти: «Господи! добре нам тут бути» (Мф. 17:4). Ці слова дуже зрозумілі, оскільки «Преображення описує стан прийдешнього віку», — пояснює преподобний Феодор Студит. І кожен, хто удостоївся вже в земному житті доторкнутися до цього стану, вже ніколи не захоче чогось іншого. Саме тому апостол Петро говорить, здавалося б, дивні слова: зробимо тут три намети: «Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі» (Мф. 17:4). Які такі кущі? Для чого це? Апостол Петро, перебуваючи в стані невимовної духовної радості, хоче продовжити цей стан, не хоче йти. Куди йти і навіщо? Коли ось тут, на Фаворській горі, вже є радість Царства Божого, явленого в силі і славі. Святитель Іоанн Златоуст звертає увагу ще на один аспект. Знову згадаємо сповідання Петра біля Кесарії Філіппової, після якого Христос промовляє до учнів, що «що Йому належить іти до Ієрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвященників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути» (Мф. 16:21). І апостол Петро, як каже Євангеліє, «Петро почав перечити Йому: будь милостивий до Себе, Господи! хай, не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:22). І ось на горі Преображення, перебуваючи в духовному захваті, апостол Петро раптом згадує, що Його улюблений Вчитель, той, Якого зараз Він бачить у невимовному світлі, Який розмовляє з великими пророками, буде страждати і буде убитий! І слова Петра про кущі, на думку Златоуста, не тільки, кажуть про радість, а й про переживання, про страх від думки, що Христос буде принижений і страчений. І Петро пропозицією зробити три намети, як би говорить: навіщо йти туди, в Єрусалим, де буде приниження і страждання, побиття і смерть? Залишимося тут, де так радісно і так добре.

Що ж сказати на ці переживання апостола Петра, зрозумілі і природні для кожної люблячої людини? Скажімо теж, що вже сказав Христос при Кесарії Філіпповій: «думаєш не про Боже, а про людське» (Мф. 16:23). Тому і прийшов Син Божий на землю, щоб спокутувати гріхи людські смертю хресною: «на цю годину Я і прийшов» (Ін. 12:27), — говорить Господь перед своїми стражданнями. Також і Апостол Павло говорить, що треба було Христу зазнати смерті за всіх людей (Євр. 2:9).

Преображення і хресні страждання. Втілення в образі раба і Воскресіння з мертвих в великій славі — це все заради нас, заради нашого спасіння, щоб кожен із нас зміг стати причетним Богові (2 Пет. 1:4).

Спаситель світу Іісус Христос відкриває для людини можливість повернутися до Бога, у дім Отчий, отримати назад те, що було втрачено в гріхопадінні Адама: «Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22) і якщо «смерть панувала посередництвом одного, то тим більше ті, що приймають безмірну благодать і дар праведності, будуть царювати в житті посередництвом єдиного Іісуса Христа» (Рим. 5:17).

Брати і сестри! Свято Преображення — це не просто спогад євангельської історії, яка відбулась дві тисячі років тому. Преображення, якщо так можна висловитися, — наша життєва програма. Православ’я деякими богословами іменується релігією Преображення. Дійсно, Бог кожного з нас, за словом апостола Петра, покликав «з темряви в чудове Своє світло» (1 Пет. 2: 9). Також апостол Павло говорить: «робіть, як діти світла» (Єф. 5:8). Святий апостол Іоанн пише, що «Бог є світло» (1 Ін. 1:5). Це означає, що бути чадами світла — значить бути чадами Божими, і жити ми повинні як чада Божі. Більш того, Церква вірує, що кожен православний може стати причасником Божественного світла і споглядати Його так, як апостоли під час Преображення. Скільки різних свідчень в патериках і Житіях святих, які оповідають про перебування подвижників в світлі. Їх імен і не перерахувати. Через діяльну віру, для кожного з нас відкрита можливість перебувати в Богові як в Світі: «Бог, будучи Світлом по єству, проявляється в світлі по наслідуванню, як Первообраз в образі» — стверджує преподобний Максим Сповідник. Тобто, перебуваючи в Богові стаючи причасними Йому (пор. 2 Пет. 1:4), ми самі стаємо світлом. Тому Господь наш Іісус Христос, Який є «Світлом істинне» (Ін. 1:9), і «світлом світу» (Ін. 8:12), і апостолам Своїм говорить: «Ви — світло світу» (Мф. 5:14), і повеліває всім учням Своїм: «хай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16).

Можна задатися питанням, а де ж ті християни, де ж ті подвижники, які удостоїлися споглядання Божественного Світла і самі стали світлом по наслідуванню? Чому вони не світять як свічка, поставлена на свічник? (пор. Лк. 8:16). Апостол Павло, повчаючи християн, пише, що Бог просвітив святих пізнанням «слави Божої в особі Іісуса Христа. Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили приписувалась Богові, а не нам» (2 Кор. 4:6-7). Отже, святі хоча вже в цьому житті стали причасними Богові, однак отриману велику благодать зберігають в немічних посудинах людської природи, і щоб споглядати в цих «глиняних посудинах» славу Божу, потрібно самим почати змінюватися. Тому так часто люди бачать в Церкві, в церковному житті і в праведників тільки зовнішнє, тільки немічне, тільки «прах і попіл», «бо згрубіло серце людей цих і вухами ледве чують, і очі свої зімкнули, щоб не побачити очима і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15).

Апостоли на горі Фавор змогли побачити Преображення Христа, бо самі змінилися. І тому, щоб побачити святість, світло, благодать церковного життя крізь товщу зовнішнього, немічного, що переходить, потрібно самим почати змінюватися і «ходити в оновленому житті» (Рим. 6:4). Підійматися поступово до Бога, очищати розум і почуття, зміцнювати у добрих справах волю — ось шлях до нашого особистого преображення. І нехай на цьому шляху Господь позбавить нас «від усякого злого діла і збереже для Свого Небесного Царства» (2 Тим. 4:18), щоб і ми з сонмом апостолів і праведників віддали Йому славу, честь і поклоніння на віки вічні! Амінь.