Проповідь архієпископа Сильвестра (Стойчева) на Усікновення глави Іоанна Предтечі

ПРОПОВІДЬ

ректора КДАіС архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у свято Усікновіння чесної глави святого славного Пророка,

Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна

14 Цар Ірод, почувши про Іісуса (бо Його ім’я стало відомим), говорив: це Іоанн Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним. 15 Одні говорили: це Ілля, а інші говорили: це пророк, або як один з пророків. 16 Ірод же, почувши, сказав: це Іоанн, якого я обезглавив; він воскрес з мертвих. 17 Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоанна і ув’язнив його в темницю за Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився. 18 Бо Іоанн говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого. 19 Іродіада ж гніваючись на нього, хотіла вбити його; та не могла. 20 Бо Ірод боявся Іоанна, знаючи, що він муж праведний і святий, і беріг його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його. 21 Настав зручний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет вельможам своїм, тисячоначальникам і старійшинам Галілейським,— 22 дочка Іродіади увійшла, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівиці: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі; 23 і клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства. 24 Вона вийшла і спитала у матері своєї: чого просити? Та відповіла: голову Іоанна Хрестителя. 25 Вона відразу ж пішла з поспіхом до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоанна Хрестителя. 26 Цар засмутився, але заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй. 27 І негайно, пославши зброєносця, цар звелів принести голову його. 28 Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівиці, а дівиця віддала її матері своїй. 29 Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі. 30 І зібрались Апостоли до Іісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили.

Євангеліє від Марка 6:14-30

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«Ієрусалиме! Ієрусалиме! що вбивав пророків і камінням побивав посланих до тебе!» (Лк. 13:34). Ці слова Господа нашого Іісуса Христа — сумне свідчення долі всіх пророків, що посилаються для навернення Ізраїля. Насправді, скільки пророків згадано в Письмі і всі вони були гонимі, побиті і нерідко страчені. Ось і сьогодні Церква згадує великого пророка, останнього пророка Старого Завіту та першого благовісника Нового — святого Іоанна Предтечу.

У прочитаному євангельському уривку розповідається про страту святого пророка за наказом Ірода Четверовладника. Цей Ірод — наступник іншого Ірода богоборця, так званого Великого, який вбив невинних Віфлеємських немовлят. І як корінь був злий, так і спадкоємці його успадкували й ревнували предку своєму у злі та в беззаконні. Після смерті Ірода Великого його володіння не дісталися одному спадкоємцю, але були поділені і кожному дісталася лише частина. І вбивця Хрестителя Господнього успадковував від батька свого в керування тільки одну частину держави, тому і називається Четверовладником, тобто той, хто володіє четвертою частиною від царства свого батька. Цей Ірод, також відомий як Ірод Антипа, прийняв у спадок від свого батька богоборця і розпусний спосіб життя.

У сьогоднішньому Євангелії сказано, що, коли Ірод Антипа почув про чудеса Ісуса Христа, він подумав «це Іоанн, якого я обезглавив; він воскрес з мертвих» (Мк. 6:16). Це твердження Ірода стане зрозумілим, якщо враховувати, що він, стративши невинного пророка Божого, все ж таки викривався своєю совістю. І його мучив страх. Страх бути наказним за гріхи та за вбивство посланця Божого. Саме тому, коли він чує про великі чудеса, то з’їдається страхом, одразу припускає, що Бог воскресив Іоанна Предтечу і той іде покарати Ірода та всю його нечестиву сім’ю.

За що Ірод наказав стратити пророка? Євангеліст оповідає нам історію грізного викриття царя пророком. Ірод Антипа «взяв Іоанна і ув’язнив його в темницю за Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився. Бо Іоанн говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6:18). Отже, очевидно, Ірод перебував у відносинах, за які святий Предтеча його викривав. Суть незаконних гріховних відносин Ірода, як зазначено, у тому, що він узяв собі за дружину — дружину свого брата Филипа. Іродіада, дружина Ірода, спочатку була дружиною рідного брата Ірода Филипа, який також був правителем частини спадщини Ірода Великого. Іродіада залишила законного чоловіка і вступила у перелюбні стосунки з його братом. Причому, на певному етапі вони перестали приховувати свої стосунки, і, як би зараз сказали, почали жити відкрито. Навіть за сучасними мірками вчинок цієї перелюбної пари викликав би обурення як аморальний, а вже в ті часи таке небачене беззаконня, яке радикально розходиться з благочестям і приписами Старого Завіту, викликало обурення і вважалося злочином.

Святий Іоанн Хреститель, проповідник покаяння, звичайно ж виступив з викриттям такого беззаконня. Ненависть і страх Іродіади пояснюється не лише тим, що Іоанн викривав її та Антипу, але побоюванням наслідків цього викриття. Усвідомлюючи, що проповідь Іоанна, підриває народну повагу до правлячої сім’ї і може призвести до послаблення влади, Іродіада задумала будь-якою ціною позбутися пророка.

Ми, брати і сестри, живемо в час, коли поняття особисте життя та його недоторканність розуміється зовсім не так, як колись у минулі часи. Дуже часто можна почути міркування про те, що робиться в сім’ї правителя чи чиновника, — це його особиста справа. Хай що хоче, те робить. Але багато століть, навіть тисячоліття, не тільки християнське суспільство, але й язичники дивилися на це питання зовсім інакше. Навіть у язичницькому Римі, а ще раніше в античній Греції, особисті чесноти імператора та його сім’ї мали дуже велике значення. Вважалося, що при владі повинні бути люди доброчесні, і їхня чесноти повинні поширюватися на всі рівні, на всі аспекти життя. Як може бути чесним правителем сенатор чи князь, чи цар, якщо вдома, у сім’ї, він зовсім інший?

Знову ж таки ми часто чуємо і тому звикли до ідеї, що релігія справа особиста, а значить і християнська віра, і моральність — теж справа особиста. Щодо правителя це зводиться до твердження: головне, щоб свою роботу робив, а решта — його особиста справа. Звісно, якщо розуміти політику як досягнення та утримання влади, то таке пояснення зрозуміле і всіх влаштовує. Але, а що як політика — це не просто володіння владою? Не вдаючись до цієї справді вкрай складної теми, все ж таки звернемося до святих отців для роз’яснення нашої думки. Прп. Іоанн Дамаскін у «Джерелі знання» дає таке пояснення: «Практична ж філософія впорядковує звичаї і вчить, як слід влаштовувати своє життя. При цьому, якщо вона виховує лише одну людину, то називається етикою, якщо цілу родину, називається економікою, якщо ж ціле місто, то називається політикою». Це твердження святого отця сягає корінням у глибину століть, до давніх філософів і правителів. Тому політика — це впорядкування звичаїв цілого міста, чи країни. Володіння політичною владою — це вседозволеність, що прикривається (а іноді й не прикривається)? Чи прагнення та вміння організувати життя суспільства на підставі моральних цінностей? Якщо правитель не має чеснот, то як він може управляти довіреним йому суспільством і вести його шляхом придбання чеснот? Ми ясно зрозуміємо право на викриття Предтечою особистого життя Ірода та Іродіади, якщо усвідомлюємо, що для того часу політика — це все ж таки категорія моральна.

Іоанн викриває нечестиву пару, тому що ця пара при владі. Ідеали старозавітного правителя виразилися не в буйному Саулі, а в лагідному Давиді. Правитель в Ізраїлі повинен усвідомлювати і рівнятися на ці ідеали, а не відкрито їх зневажати. До речі, той же Давид згрішив незаконними відносинами з Вірсавією і теж грізно викривався пророком. Але, на відміну від багатьох беззаконних правителів, Давид не піддає гонінню пророка, і тим більше не страчує його. Але слухає його викриття як голос самого Бога і, зрештою, розкаюється у своєму гріху. Ірод Антипа міг вчинити як Давид, але чинив як Саул і Ахав.

Одержима ненавистю та страхом Іродіада не заспокоюється, коли святого Іоанна ув’язнюють. Їй потрібен лише мертвий Іоанн і вона чекає і шукає можливості вчинити вбивство. І така можливість знаходиться — бенкет Ірода на честь його дня народження. Надмірність їжі, вдосталь напоїв, безліч пристрасних розваг — Іродіада вдало підібрала час. Адже скільки злочинів різного роду чинилося і скоюється під час застілля, у стані сп’яніння?! Скільки необдуманих слів і вчинків приймає людина у час веселощів?! Ось і тут, злочестива, горда, владна жінка, користуючись нагодою, ще більше розпалює і без того пристрасну натуру свого співмешканця. І яким чином? Танцем своєї дочки! Вдумаємося, яка безсоромність і яка безпринципність з боку матері використовувати так свою дочку! Адже дочка, все ж таки царська, і личило їй поводитися відповідним чином. А вона розважає чоловічі збори так, як у той час і в тій культурі дозволяли собі жінки лише однієї «професії». Ірод захоплений танцями цієї дівчини і дає неакуратну обіцянку, підкріплену клятвою (Мк. 6:13). А вона, навчена підступною матір’ю, вимагає вбити великого пророка…

У Євангелії є слова, які хотілося б згадати: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10:37). Слова, що так складно розуміються і так важко приймаються навіть людьми віруючими. Але їхній зміст, їхнє значення, їхня правда розкриваються саме в цій історії. Ось приклад того, коли любов дочки до матері закінчується злочином. Дочка не любить Бога, не любить праведності, не любить справедливості. Але любить свою матір. Це природно, це у природі людини. Але є любов, яка всі інші види любові очищує, облагороджує та освячує — це любов до Бога. Якщо немає любові до Нього, або вона менша, ніж до будь-якої людини, то любов перетворюється на пристрасть, нерозбірливість, одержимість. Через таку любов і неправедний послух матері, дочка стає знаряддям злочину.

Ірод, як сказано, обіцяє падчерці будь-який подарунок, який вона захоче, і клянеться, що це зробить. Господь наш Іісус Христос забороняє присягатися, і кожного разу, коли ми читатимемо євангельські рядки про клятву, ми повинні знати і пам’ятати, що людина, яка зв’язує себе клятвою, часто стає заручником своїх обіцянок. Ірод міг порушити цю клятву, але, на жаль, він повівся на якісь людські уявлення про те, що не можна порушити йому слово і вибрав злочин. Святитель Іоанн Златоуст каже, що Ірод боявся порушити людський звичай, але не побоявся порушити Божественний закон. Посланий кат відсікає чесну голову Великого Пророка Божого Іоанна. Нечестива дочка, поклавши святу голову на блюдо, підносить її своїй кровожерливій матері, словами прп. Федора Студита, ніби як їжу. Так, Іродіада, як і інші злочинні володарі, хоч і в переносному значенні, але все ж таки пожирач людей, їх сил і життів.

Святий Іоанн — пророк. Сам Господь Ісус Христос називає його так: «На що ж дивитись ходили ви? на пророка? Так, кажу вам, і більше пророка» (Мф. 11:9). Нагадаємо, що пророк у біблійному розумінні — це не провісник чи віщун. Пророк  це той, хто відкриває волю Божу, наставляє моральності, викриває гріхи. Його служіння — це викриття гріхів, заклик до покаяння. Звертаючись із закликом до покаяння, Іоанн стяжав і учнів, і ворогів, які умертвили його. Святий пророк Іоанн називається Предтечою Христа. Він є Предтечою Господа Іісуса в народженні; він — Предтеча Христа у проповіді, і він — Предтеча Христа у стражданні. «Все коло подвигів у Іоанна чудово виконане… Отже, йому повинно було випередити смерть Іісуса і померти раніше Його, щоб не тільки як прийшовши в життя він був Предтечою спільного спасіння для тих, хто живе, але й для тих, хто живе під землею, що мають бути спасенні і насолодитися плодом Домобудівництва, він прийшов би як Предтеча, і таким чином у всьому був Його Предтечою», — каже святитель Геннадій Схоларій.

Святий пророк і предтеча Іоанн — мученик. Його можна назвати останнім мучеником Старого Завіту і першим мучеником прийдешнього Нового Завіту. Однак ми звикли, що мученик — це той, хто постраждав за віру. Той, хто не зрікся віри в істинного Бога. Як ми знаємо, ніхто не вимагав від Іоанна зречення. Деякі навіть скажуть, що Іоанна страчено через політиканські інтриги Іродіади. І все-таки, Церква прославляє Іоанна як мученика. Чому? Святитель Григорій Палама пише, що сповідництво і мучеництво буває різним і з різних підстав. Буває переслідування за віру, каже святий отець, а буває за чесноту. Іоанн був убитий через свою чесноту і проповідь доброчесного життя. Хіба не Той самий, Хто дав заповідь «Господу Богу твоєму поклоняємось і Йому одному служи», наказав також «Не чини перелюбу»? І правило християнської віри, і правило християнського життя мають одне й те джерело — Бога! Зректися Бога можна порушенням будь-якої з даних Ним заповідей. Злодій і перелюбник, такий самий порушник волі Бога як язичник та ідолопоклонник!

Викриваючи безбожних царів, святий Іоанн утверджує та захищає Закон Божий, закон віри та праведності. Бог є Істина (Ін. 14:6), і хто слідує Істині, той у світі, що лежить у злі, так чи інакше буде зазнавати переслідувань. Когось гнатимуть за сповідання імені Христа, когось — за спосіб життя, згідно з вченням Христа. Як часто християн ненавиділи, висміювали, принижували нізащо інше як доброчесне життя? Скільки святих Церква прославляє в лику святих за сповідання віри, але й чимало тих, хто помер мученицьким життям не тому, що від нього вимагали зректися віри, а тому, що потрібно здійснювати справи, які по суті були зреченням від Христа. Ми прославляємо Іоанна Предтечу, який прийняв мучеництво за чесноту, але також прославляємо, наприклад, князів Бориса і Гліба та багатьох інших, які померли мученицькою смертю не тому, що були гоніння на християн, а тому, що вони могли зберегти життя лише ціною вчинків, що суперечили їхній християнській віри. Вони ж вибрали доброчесне життя, згідно з вірою.

Чому ми, брати і сестри, навчаємось сьогодні? У чому ми можемо наслідувати святого Іоанна Предтечу? Насамперед, його святому життю та його принциповості у питаннях благочестя. Як часто ми, християни, мовчки погоджуємось із чимось, що повністю суперечить нашій православній вірі. Як часто здаємось без опору. Як часто не хочемо брати на себе відповідальність у відстоюванні принципів нашої віри та моральності. А потім все дивуємось, як же так? Куди поділася чеснота? Що трапилося із цим світом? Що трапилося з нашими близькими та знайомими? Що сталося з нами? Щоб не допустити цього, щоб твердо стояти на основі одкровення, отриманого від Самого Бога, завжди треба пам’ятати, що віра і благочестивий спосіб життя повинні свідчитися, повинні захищатися, повинні відстоюватися нами завжди і скрізь. І в цьому для нас зразок — святий Пророк, Предтеча мученик Іоанн, який, безсумнівно, біля Божого престолу підносить свої молитви за нас грішних. Амінь!

Проповедь архиепископа Сильвестра (Стойчева) на Усекновение главы Иоанна Крестителя