Про останню Неділю перед початком Великого посту. Проповідь ректора КДАіС у Прощену неділю

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Прощену неділю, спогад вигнання Адама з Раю

14 Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний, 15 а коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших. 16 Також, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають на себе похмурі обличчя, щоб на людях показатися такими, що постяться. Істинно кажу вам: вони вже отримують нагороду свою. 17 А ти, коли постишся, помасти голову твою і вмий лице твоє, 18 щоб явитися постником не перед людьми, а перед Отцем твоїм, Котрий втайні; і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно. 19 Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа точать і де злодії підкопують і крадуть, 20 а збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, 21 бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.

Євангеліє від Матфея 6:14-21

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

У понеділок, брати і сестри, ми вступаємо на поприще Великого посту. До цього особливого періоду Церква готувала нас протягом кількох останніх тижнів, кожен з яких був присвячений якійсь події зі священної історії, що стосується нашого спасіння. І сьогоднішня неділя є останньою перед початком Святої Чотиридесятниці. Вона присвячене дуже важливій і дуже сумній події, з якої, на жаль, починається історія людства — вигнання Адама з Раю.

З Писання відомо, що Господь, створивши людину, поселив її до Раю. Створена Богом земля була досконалою, але Рай був особливо досконалим місцем, перебуваючи в якому, людина нічого не потребувала. Крім того, і сама первоздана людина також мала якусь досконалість, яку, за словами святих отців, слід розуміти не в тому сенсі, що їй вже нікуди було розвиватися і рости духовно, але в тому розумінні, що в її духовному розвитку, на шляху сходження до Бога, людина не мала жодних перешкод. Якщо зараз, наприклад, ми хочемо зробити якусь добру справу або ж помолитися, або витратити час на богомислення, — подібні ініціативи відразу ж зустрічають певні перешкоди, — починаємо відчувати втому, нас долають якісь емоції, проблеми, побутові турботи тощо. Більш того, внаслідок гріхопадіння людська природа недосконала навіть у доброму бажанні дотримуватися заповідей Господніх. А первозданні Адам і Єва спочатку не мали таких перешкод, тобто їм ніщо не заважало підніматися сходами обоження все вище і вище. В цьому і полягала досконалість Адама та Єви.

Будучи досконалими і живучи в досконалих умовах, прабатьки теж мали дотримуватися і виконувати кілька заповідей, даних їм Богом. Першою була заповідь оброблення Раю. За словами блаженного Августина, ця заповідь анітрохи не була складною для людини, тому що сам Рай був досконалим і, отже, оброблення його було не обтяжливим, а приємним. Так, святий у своєму тлумаченні на книгу Буття пише: «Хоча людина була поселена в райському саду, щоб обробляти і зберігати його, ця високославна праця не була стомлюючою. Адже одна справа — оброблення райського саду, та інша — праця на землі, якою після гріхопадіння було покарано людину. Додаванням же слова «зберігати» показано, якого роду була ця праця у раю. Бо в безтурботності блаженного життя, де немає смерті, будь-яка праця є збереженням того, що маєш». Наше теперішнє оброблення землі «в поті чола» (Бут. 3:19) — це вже наслідок гріхопадіння. Адам і Єва мали тільки підтримувати та споглядати створену Богом райську красу.

Другою ж заповіддю була заборона їсти від дерева пізнання добра і зла. Але саме цю заповідь порушили прабатьки і, як наслідок, були вигнані з Раю. Говорячи про те, що історія людства починається з моменту гріхопадіння, ми маємо на увазі, перш за все, що всі нащадки Адама та Єви були народжені вже після вигнання з Раю. Отже, весь людський рід, що походить від наших прабатьків — це покоління, яке не знає Раю, яке не має досвіду життя в ньому, оскільки гріх Адама закрив для людини доступ до нього.

Розмірковуючи про Рай, часто виникає питання: чому Всемилостивий Господь, знаючи про те, що станеться гріхопадіння, все ж створив перших людей? Відповідаючи на це запитання, багато святих отців говорили, що Бог, звичайно ж, знав про прийдешнє падіння прабатьків, але за Своєю добротою, Він все ж дає людству існування. «Бог є Любов», — каже святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов (див.: 1 Ін. 4:8), і найвищим проявом Його благості і любові якраз і є факт дарування життя всьому існуючому, незважаючи на те, що деякі творіння згодом відвернуться від свого Творця.

Преподобний Іоанн Дамаскін з цього приводу зауважує: якщо ми говоримо про Бога, то відразу припускаємо, що Він добрий, адже якщо Він не добрий, то він і не Бог. А що може бути добрішим, ніж дарування життя іншому? Так само, як і немає нічого більш злого, ніж відібрання життя. Бог дарує життя Адаму та Єві навіть знаючи, що вони колись впадуть, втратять райське блаженство, а також знаючи про наслідки, на які прирікаються їхні нащадки після вигнання прабатьків з Раю. Але саме існування — це благо, яке вище за всілякі страждання. Крім того, Бог творить людину і допускає можливість її падіння ще й з тієї причини, що в Предвічним Божим замислом, ще до початку створення всього видимого і невидимого, вже було вирішено спасти людину за допомогою втілення Другої Іпостасі Живоначальної Трійці. Так, у книзі Апокаліпсис говориться про Христа як про Агнця, «закланого від створення світу» (Апок. 13:8).

Але чому саме біблійний сюжет вигнання Адама та Єви з Раю встановлено Святою Церквою для спогаду напередодні Великого посту? Чому, наприклад, сьогодні не згадується сорокаденний піст Христа Спасителя перед Його виходом на суспільне служіння чи якась інша євангельська подія? Великий піст, на думку святих отців, — це, начебто, короткий конспект усієї священної біблійної історії, саме тому він починається зі спогаду про гріхопадіння, а закінчується Пасхою — днем перемоги над владою та силою гріха. Отже, Великий піст — це спогад про шлях людини від падіння до Викуплення.

Період Великого посту завдовжки сорок днів також має своє глибинне значення. Насамперед, це вказівка на наслідування Самого Господа нашого Ісуса Христа, Який постився протягом сорока днів у пустелі, перед початком проповіді Євангелія. У богослужбових піснеспівах можна зустріти ще одне пояснення, чому саме сорок днів ми постимо перед Великоднем. Свята Чотиридесятниця, за словами святих отців, це десята частина року. Ще у Старому Завіті богообраному народу було заповідано приносити в жертву Богу десяту частину всіх своїх плодів, отже, Великий піст — це десятина Богу від нашого власного життя. Час — це найважливіше, найцінніше, що є в людини, проте, на жаль, дуже часто ми його витрачаємо на будь-що, але зовсім не на необхідне для нашого спасіння. Кожен сам у собі повинен подумати: а скільки часу на день я готовий присвятити Богові, приділити молитві? Адже часто навіть 15 хвилин молитви здаються вічністю, ми вважаємо, що це дуже багато часу для розмови з Богом і краще його витратити на щось, на наш погляд, корисніше і потрібніше. Таким чином, час, який ми повинні були б віддати Богу, присвячуємо «суєті суєт», як говорить про це Премудрий Еклезіаст (Еккл. 1:2). І тому Великий піст — це нагадування, що ми зобов’язані хоч кілька хвилин у нашому житті, хоч кілька днів на рік присвятити Богові, згадати про Нього і принести йому покаяння.

Говорячи про гріхопадіння Адама і Єви, в уяві людини відразу ж малюється плід з дерева пізнання добра і зла, який спокусив Єву. Святі отці, зокрема, преподобний Ісидор Пелусіот, міркуючи над подібним питанням, припускали, що древом пізнання могла бути смоковниця. Однак суть не в тому, яким було саме дерево, а в тому, що прабатьки порушили заповідь Божу. Бог нічого особливого не вимагав від людини, адже нічого немає складного у виконанні заповіді — не їсти від дерева пізнання добра і зла.

Дуже цікавим є і сам підхід диявола до спокуси людини. Прийнявши образ змія, він починає спокусу з жінки і при цьому ставить під сумнів слова, сказані Богом Адаму: Чи справді сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю? (Буття 3:1). Диявол, будучи брехуном і батьком брехні (див.: Ін. 8:44), подібним питанням хоче оббрехати Бога, виставити Його у непривабливому світлі, стверджуючи, що Бог нібито заборонив людям їсти плоди всіх дерев. Але це було зовсім не так. Однак людина не чинить опір спокусі змія і диявол продовжує спокушати Адама та Єву такими словами: «Знає Бог, що в день, коли ви скуштуєте їх, відкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:5). Ось у цих словах, на думку святих отців, і криється причина гріхопадіння — Адам та Єва захотіли стати богами без Бога. Згадуючи цей біблійний сюжет, Церква тим самим застерігає нас від подібного — спокуси здобути якісь таланти чи цінності без Бога.

У сьогоднішньому Євангелії також зазначено, яким має бути справжній піст і яким він не має бути. По-перше, наш піст не повинен бути чимось показним і про тих, хто постить, не повинні говорити: «Ось, дивіться, це істинний християнин! Він точно дотримується посту, бо це на обличчі у нього написано». Не так треба постити! Слід постувати так, щоб ніхто про це не знав, адже якщо виставляти особисте постування напоказ — ми цим знищимо всі його спасительні плоди. Адже справжній піст не просто в обмеженні їжі. Справжній піст — це вдосконалення. Священномученик Іриней Ліонський, розмірковуючи про гріхопадіння, каже, що прабатьки, не встигнувши стати людьми, вже захотіли стати богами. Великий піст показує, що всі ми лише люди зі своїми слабкостями та недоліками. І якщо людина сприймає Великий піст як можливість самоствердитися, показати свою силу — це дорога в нікуди.

Великий піст — це також можливість визначити, скільки добра є в кожному з нас. Якщо ми спробуємо бути добродушними, милосердними, то одразу відчуємо, наскільки це важко. Особливо важко робити в посту добро, прощати людей, любити їх і не дратуватися. За словами святителя Феофана Затворника, люди дуже часто не розуміють усю силу зла, бо надто швидко здаються. І тільки тоді, коли намагаються боротися зі спокусами, тільки тоді сповна відчувають, на що здатна диявольська сила і розуміють власну слабкість. Але саме тоді, коли настає усвідомлення слабкості нашої та сили гріха, звертаємось до Бога за допомогою та отримуємо її!

У Великому посту всі, хто постить, повинні зрозуміти, що вони не кращі за інших лише тому, що дотримуються посту, але щоб бути воістину хорошими, добрими, благочестивими християнами, нам необхідна допомога Божа і творення добрих справ.

Великий піст повинен закінчуватися такою думкою: «Господи, ми немічні люди, але сила Твоя в немочі звершується, тому дай нам радість Пасхальну, і, незважаючи на всі наші немочі, сподоби радості преображення. І не тому, що ми своїми подвигами досягли цього, а тільки тому, що Ти, бачачи наші немочі, але водночас і наше прагнення, і справжнє смирення, зійдеш до нас і даруєш ту велику Пасхальну радість, яку ми очікуємо наприкінці Великого посту». Амінь!

О последнем воскресенье перед началом Великого поста. Проповедь ректора КДАиС в Прощенное воскресенье