Проповідь єпископа Білогородського Сильвестра у Неділю 12-ту після П'ятидесятниці, про багатого юнака

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 12-ту після П’ятидесятниці

І ось, хтось, підійшовши, сказав Йому:

Учителю благий! що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?

Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим?

Ніхто не благий, як тільки один Бог.

Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуй заповідей.

Говорить Йому: яких? Іісус же сказав:

не вбивай; не перелюбствуй; не кради; не лжесвідчи;

шануй батька й матір; і: люби ближнього твого, як самого себе

Юнак говорить Йому: все це я зберіг з юності моєї;

чого ще не вистачає мені?

Іісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим,

піди, продай майно твоє і роздай убогим;

і матимеш скарб на небесах;

і приходь та йди слідом за Мною.

Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі,

бо мав багато майна.

Іісус же сказав учням Своїм: істинно кажу вам,

що тяжко багатому ввійти в Царство Небесне;

і ще кажу вам: легше верблюдові

пройти крізь вушко голки, ніж багатому

ввійти в Царство Боже.

Почувши це, учні Його дуже здивувались

і сказали: так хто ж може спастись?

Іісус, поглянувши, сказав їм:

людям це неможливо, Богові ж усе можливе.

Євангеліє від Матфея 19:16-26

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Що робити для того, щоб спастися і наслідувати вічне життя? Це питання, яке християни задають найчастіше в очікуванні детальної відповіді і рекомендацій. Прочитаний євангельський уривок оповідає про якогось юнака, який підійшов до Господа Іісуса Христа з цим самим питанням: «що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф. 19:16).

Звернемо увагу на слова цієї людини, коли вона звертається до Христа і на саму відповідь Господа. Юнак каже: «Учителю благий», а Господь відповідає йому: «чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, як тільки один Бог». На перший погляд може здатися, що ці слова Христа — вказівка на те, що Він не Бог. Таке неправильне тлумачення цього біблійного місця є характерним для тих, хто заперечує Божественну природу Господа Іісуса Христа. Однак давайте уважно поглянемо на питання юнака і на відповідь Спасителя. До Христа підходить якийсь чоловік і звертається до Нього «Учителю благий». Таке звернення дуже полюбляли фарисеї, які вважали себе мудрими наставниками, і добрими вчителями. І юнак, який запитував Христа, був, очевидно, з середовища фарисейських учнів, що стає зрозумілим з його подальших питань. Тому юнак, звертаючись до Христа, бачить в ньому просто вчителя праведності, якогось мудреця, якого він хоче про щось запитати і отримати Його пораду. Проте, Господь, Який не одноразово викривав фарисеїв за їх любов до пишномовних і поважних найменувань, таким як отець, учитель, наставник (див. Мф. 23 гл.), зрозуміло, не міг дозволити, щоб юнак і далі бездумно вживав таке звернення. Таким чином, відповідаючи, «чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, як тільки один Бог» (Мф. 19:17), Христос не відрікся від Свого Божества, Він просто пояснив юнакові, що не можна так поводитися до того, кого він вважає просто вчителем, тому що справжнє джерело благості є тільки Бог. Свт. Іоанн Златоуст пояснює це так: «Отже, коли Він сказав ніхто не благий, то цим не хотів показати, що Він не є благим. Хай не буде цього! Адже Він не сказав: чому ти називаєш Мене благим? Я не благий; але: ніхто не благий, тобто ніхто з людей».

У цьому юнакові, який запитував Христа, можна було б побачити лицеміра, який хоче уловити Христа своїм питанням. І справді, Євангеліє не раз оповідає про лукавих ворогів Христових, які приступали до Нього як до вчителя, але тільки з метою уловити в словах, а потім звинуватити (пор. Мф. 22:16; Мк. 12:14; Лк. 20:21). Однак, така підозра на адресу цього юнака, присікається уточненням євангеліста Марка: «Іісус, поглянувши на нього, полюбив його» (Мк. 10:21). Тобто, Христос побачив в ньому щире прагнення до праведного способу життя і бажання спасіння.

Отже, юнак запитує, що робити, щоб наслідувати життя вічне? Невже він не знав? Невже не читав Писання? У чому сенс його питання? Очевидно, що, перебуваючи під впливом фарисейського вчення, він припускав, що крім Божих заповідей, є ще якісь приписи, виконання яких забезпечить йому спасіння. Однак, на питання юнака Спаситель приводить все ті ж заповіді Мойсея: «не вбивай; не перелюбствуй; не кради; не лжесвідчи; шануй батька й матір; і: люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19:18-19). Господь перераховує не всі 10 заповідей, але тільки ті, які регулюють відносини між людьми. І в кінці Господь додає ще одну, якої немає в Декалозі Мойсея: «люби ближнього твого, як самого себе». Тим самим Господь вказує на головне значення заповідей, на їх головний зміст — любов до ближнього.

Христос не наводить заповідь Декалогу про шанування єдиного Бога і не служінні ідолам лише з однієї причини — в Його час юдеями ці заповіді не порушувалися, зате заповіді щодо людей порушували регулярно і витончено. Тим самим, Христос, перераховуючи заповіді, що відносяться до людей, вказує юнакові, що спасіння досягається не тільки правильною вірою, але і правильним життям. Почувши відповідь Христа, юнак відповідає: «все це я зберіг з юності моєї; чого ще не вистачає мені?» (Мф. 19:20). Цей його питання пояснюється тим, що, не дивлячись на докладені зусилля до виконання заповідей, юнак не відчуває духовної задоволеності, не відчуває досконалості. Він хоче більшого, вищого. І Господь відповідає йому: «коли хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19:21).

«Коли хочеш бути досконалим»… Що таке бути досконалим? Можна давати різні пояснення цьому поняттю. Але слід звернути увагу ось на що: досконалий — це завершений, який отримав завершення. І зелені плоди можуть бути гарними, але вони досконалі, коли завершилося їхнє дозрівання. Картина може здаватися гарною навіть тоді, коли написана не повністю, але стає вона досконалою, коли нанесений останній штрих, коли вона завершена. Доброчесність прекрасна завжди, але досягає вона досконалості, коли повністю розкривається, тобто завершується. Юнак доброчесний, він виконує заповіді, але його духовне життя не досконале, тому що його чесноти не розкриті, не завершені, половинчасті, подібні незавершеній картині або недописаному роману. І, звичайно, він кидається, шукає, навіть страждає від цієї незавершеності. І тому чує від Господа Сердцевідця: хочеш бути досконалим, продай все і йди слідом за Мною.

«Йди слідом за Мною» — це не просто слова, це заклик! Христос говорить ці слова тільки тим, кого Він кличе в апостоли. «Йдіть за Мною» (Мф. 4:19), — покликав Господь Андрія і Петра; «Йди за Мною» (Ін. 1:43), — говорить Він Филипу; «Йди за Мною» (Мф. 9: 9), — сказав Господь, закликаючи Матфея. Також Він закликав Якова та Іоанна (Мк. 1:19). І цьому юнакові Господь не просто говорить «Йди слідом за Мною», він закликає його: ставай Моїм апостолом. І що цей юнак, який бажає досконалості, відповідає Спасителю? Нічого… Він, як вказує євангеліст, «юнак відійшов у скорботі, бо мав багато майна». Отже, брати і сестри, сьогоднішнє Євангеліє про апостола, який не відбувся.

Багатий юнак відмовляється від цього великого покликання, тому що не може залишити майно, бо він дуже багатий. Він хоче досконалості, але при цьому він хоче жити звичним життям багатої людини. Христос показує йому, що досконалість, справжня святість — це слідування за Христом і з Христом. Але для цього потрібно залишити звичний спосіб життя, залишити те, що давало йому багатство: положення в суспільстві, повагу, честь, славу, виконання всього, що тільки забажає його серце. І коли цей юнак відходить, Іісус промовляє до учнів: «істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти в Царство Небесне» (Мф. 19:23). Насправді, це несподівана фраза, адже історія Ізраїлю свідчить, що Господь благословляє Своїх обранців саме багатством. Численні приклади зі Святого Письма Старого Завіту показують, що Авраам, Ісаак, Яків — багаті і мають численні стада та поля. І це прямо вважається благословенням Божим за їхню вірність. Іов Багатостраждальний в кінці своїх страждань також як нагороду отримує багатства: «І Господь поблагословив останок днів Йова більше від початку його, і було в нього чотирнадцять тисяч дрібної худоби, і шість тисяч верблюдів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць» (Іов. 42:12).

Цілком можна припустити, що і багатий юнак розглядав своє багатство як винагороду за праведне життя. Однак, Господь не сказав, що багатому неможливо спастися, але що важко. Важко саме тому, що багатство дозволяє людині виконувати практично всі свої бажання. Але навіть не в цьому головна спокуса багатства, а в тому, що воно, багатство, може стати предметом надії та сподівання. Людина асоціює себе з багатством, своє життя і тому позбутися багатства — позбутися самого себе. І якщо багатий юнак так зрісся зі своїм багатством, що вже не може відокремити себе від нього, то для самозречення у нього є тільки один спосіб: виокремити себе і багатство. І тоді він зможе стати на шлях справжньої досконалості.

Справжнє зростання і досконалість завжди передбачає полишення чогось: звичного життя, занять, звичок, кола спілкування. Навіть якщо звернутися не до духовної сфери, а до творчої. Скільки великих письменників, художників, поетів залишали все, але не заради Бога, а заради творчості, заради вдосконалення в своїй майстерності. Переїжджали в інші країни, в абсолютно інші умови, кидали звичний часто цілком респектабельний спосіб життя, навіть йшли в ліси і в пустельні місця. І тільки там знаходили в собі сили до творення і переродження своїх творчих сил. Чому так? Чому таким способом? Тому що така природа людини: без подвигу, без самозречення, без розривання різноманітних кайданів, не може бути ніякого росту і досконалості. І якщо багато людей робили і роблять це не заради Бога, то невже християни не повинні робити так само заради Господа і Спасителя? Заради того, Хто вище за все і є справжнім джерелом Блага, Святості і усього досконалого. Хіба слова Христа цьому юнакові розгляне хтось як занадто суворі або надмірно вимогливі? Юнак хотів досконалості! І Спаситель показав йому як цього досягти. Але, на жаль, серце юнака таємно поклонялось іншому богу — багатству.

Сьогодні згадувалися старозавітні патріархи і праведники, яких Господь благословив багатством. Однак хіба вони, будучи покликані Господом, не залишили звичне життя? Хіба не сказав Господь до Авраама покинути рідну землю (Бут. 12: 1)? Хіба Іов не показав своє безпристрасне ставлення до багатства і майна в момент випробувань? Всі вони, багаті і благословенні Богом старозавітні праведники, також чули заклик Господа покинути все. І не сумніваючись зробили це. Показавши свою віру і довіру Богові, отримали від Господа різноманітні блага.

Пояснюючи велику силу багатства, що змушує людину прив’язуватися до себе хоча і невидимими, але міцними ланцюгами, Господь говорить: «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Мф. 19:23). Цей вираз є парадоксальним і вимагає додаткового пояснення. Не без іронії єпископ Кассіан (Безобразов) пише, що багато тлумачень цього виразу «спрямовані або до того, щоб зменшити верблюда, або до того, щоб збільшити вушко голки». Але сенс цього виразу саме в тому, що воно говорить про неможливість! Неможливо верблюду ввійти у вушко голки. Неможливо! І, повторимося, сенс цього виразу Господа саме в тому, щоб показати всепоглинаючу і згубну силу багатства.

Учні Христові абсолютно вірно розуміють значення цих слів Господа, і в подиві запитують: «так хто ж може спастись?» (Мф. 19:25). І Божественний Учитель дає їм відповідь, який є ключем до правильного розуміння спасіння для багатих, так і взагалі спасіння будь-якої людини: «людям це неможливо, Богові ж усе можливе» (Мф. 19:26). Сенс відповіді Господа в тому, що взагалі спасіння не в силах людей. Як може спасати той, хто сам потребує спасіння? Завжди, у всіх випадках, за будь-яких обставин спасає тільки один Бог. Спастися людині людськими силами неможливо! Але Богу можливо все! Тому Він — Вседержитель — спасає багатих і бідних, мудреців і простаків, чоловіків і жінок, старців і юнаків.

Так, магнетична сила багатства велика, і людині багатій відректися від багатства своїми природними людськими силами практично неможливо. Але якщо Бог увійшов до серця людини, то починається найбільша дія, що змінює людину. Тому і є чимало прикладів людей багатих, могутніх, тих, які володіють владою, які почули і прийняли слово Боже і живуть глибоким духовним життям. І Господь дає їм сили не приєднувати своє серце до багатства, безпристрасно володіти ним, як і навчав цар Давид: «коли багатство збільшується, не прикладайте до нього серця» (Пс. 61:11). Також і прп. Максим Сповідник пояснює: «З тих, хто здобувають багатство одні здобувають його безпристрасно, а тому не сумують, втрачаючи його … Інші ж здобувають його пристрасно, а тому засмучуються, коли їм належить позбутися його, як то було з багатим юнаком в Євангелії, який відійшов з сумом».

Багатий юнак полишає Господа і біжить назад до свого багатства. Але є й протилежні приклади. Найбільш, мабуть, відомий — це Закхей — митар, багата людина, який нажив свої статки неправедним способом, але повірив в Христа і прийняв Його всім серцем. Якщо згадати історію Закхея, то він обіцяв вчетверо повернути все те, що він отримав неправильним шляхом (Лк. 19:8). Якщо вдуматися, то насправді Закхей повинен роздати все — все, що він наживав цим своїм неблагочестивим трудом. І він дійсно робить це. Закхей, який приймає Христа, не просто в своєму будинку, але в своєму серці, віддає своє багатство, щоб бути Його учнем.

Дорогі брати і сестри! У юнака з євангельської розповіді було велике фінансове майно. Однак важливо всім нам розуміти, що багатство буває дуже різним. Хтось багатий фізичними силами, хтось багатий знаннями, хтось статусом або положенням, хтось значним досвідом або ще чим-небудь, що любить, плекає і вирощує. Любить так, що ототожнює самого себе з цим своїм багатством. І коли Христос закликає, коли потрібно йти шляхом досконалості, як важко, як практично неможливо кинути і залишити дорогі нашому серцю наші таланти, посади, звання, досвід, знання. Але справжня досконалість починається саме в цьому полишенні всього заради Христа. Всього, що є нашим багатством. Усвідомимо ж, що будь-які багатства все одно коли-небудь зникнуть, або ми все одно перестанемо ними володіти, тому що все проходить в цьому житті. Абсолютно все. Навіть «пророцтва припиняться, і мови замовкнуть, і знання зникне» (1 Кор. 13:8). Що ж залишиться? Любов. Але досконала любов досягається завжди тільки через подвиг, через самозречення.

Спаситель проголосив в Нагірній проповіді: «Блаженні убогі духом, бо тих є Царство Небесне» (Мф. 5:3). Убогість духовна — це якраз відмова від будь-якого багатства. Вірніше, — це визнання, що багатство насправді нічого цінного собою не представляє. Убогий духом скаже до Господа: мої багатства — ніщо, мої знання марні, мої досягнення скороминущі, молодість пройшла, здоров’я зникло, натхнення вичерпалося; все, що я вважав моїм багатством, — суєта суєт. І тільки в такому стані духовної убогості, в розумінні суєтності всякого володіння, народжується можливість стати учнем Христа. Тільки вбогі духом здатні піти за Спасителем. Тому що при зустрічі з Ним, за чудовим висловом одного філософа, «всі плоди земні раптом стали гіркі». І більш нічого убогих духом не тримає, не пов’язує, не сковує. І немає іншого бажання, крім як завжди слідувати за Божественним Учителем. Амінь!