«Ми покликані бути милосердними до всіх». Проповідь ректора КДАіС у Неділю 17-ту після П'ятидесятниці

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 17-ту після П’ятидесятниці

І як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними. І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те подяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те подяка? бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати назад, яка за те вам подяка, бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть, і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних і злих. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Євангеліє віл Луки 6:31-36

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогоднішнє євангельське читання про милосердя. Але не просто про милосердя, яке, по суті, є властивим будь-якій людині, а про християнське милосердя. У цьому Євангельському тексті вказується як необхідно діяти християнам, щоб їхній спосіб життя відрізнявся в кращу сторону від способу життя тих, хто не увірував у Христа.

Очевидно, що є природна мораль, яка властива всім людям і віруючим, і невіруючим, грішникам і не грішникам, язичникам і християнам. Наприклад, любити свою сім’ю — властиво для людини, незалежно від того, віруюча вона чи ні. Або любити того, хто робить для нас добро — природно для будь-якої людини, незалежно від її світогляду, релігійності, поглядів і т.д. Але від християн очікується більшого: «І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те подяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те подяка? бо і грішники те саме роблять» (Лк. 6: 32-33). Отже, доброзичливість властива всім людям, навіть тим, яких Євангеліє прямо називає грішниками. А є християнська мораль, яка повинна сильно відрізнятись від моралі грішників, язичників, і невіруючих, як справжня віра відрізняється від віри неправдивої.

Ключовим словом в цьому Євангельському тексті є милосердя. Що ж таке милосердя? Як це буває, слова, що часто нами вживаються з різних приводів і в різних ситуаціях, наче як затираються і втрачають свій сенс. У Святому Письмі милосердя або милість означає реалізовану любов. Бути милосердним — значить проявляти свою любов в добродіяннях. Апостол Павло прямо вказує, що милосердя — це прояв любові: «Любов … милосердствує» (1 Кор. 13:4). Однак, як уже говорилося, є природна, тобто властива людській природі, любов і милосердя. І в силу цього, навіть самі грішні і невіруючі люди здатні любити і надавати милість своїм родичам та друзям: «Бо і грішники люблять тих, хто їх любить» (Лк. 6:32).

Звичайно ж, в силу природної людської моралі, християнин теж любить люблячих його, але якщо на цьому його любов і милосердя закінчуються, то такий християнин нічим не відрізняється від тих, хто не прийняв Христа. Тому Євангельська етика закликає перевищити цю природну мораль в тому сенсі, що якщо грішник любить люблячого його, то християнин повинен любити і того, хто його не любить, і навіть більше — любити тих, хто його ненавидить: «Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть» (Лк. 6:35).

Звернемо увагу, що Христос не говорить, що потрібно бути безпристрасним або байдужим до своїх ворогів. Таке вчення можна знайти у деяких античних філософів, які стверджували ідеали байдужості або апатії до своїх ворогів. Христос же повеліває Своїм учням набагато більше: від християнина вимагається любити ворога і робити йому добро. Для багатьох, хто не приймає Христа, ця фраза є і неприємною, і незрозумілою. Але християни повинні цю вказівку зрозуміти і прийняти як основний принцип християнського життя. Сам Господь дає обґрунтування цієї заповіді: «і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних і злих» (Лк. 6:35).

Отже, ми покликані бути милосердними до всіх.

Перш за все, дорогі брати і сестри, постараємося зрозуміти, що, кажучи про милосердя, не слід розуміти його як виключно матеріальну допомогу. Очевидно, що люди цілком матеріально забезпечені можуть потребувати милосердя в іншому вигляді: простого доброго слова, уваги, підтримки, щирості. У нашому світі, де кожен цінує свій час, сили, емоції, скупість на них — вже візитна картка сучасної цивілізації. Скільки людей, навіть в рамках сім’ї, відчувають потребу у доброму слові, задушевній бесіді, просто звичайній увазі. Тож, милосердя як діяльний прояв любові, виражається в самих різних видах і формах: матеріальній, емоційній та інших. Однак, тут нас чекає цілий ряд спокус. Перша з них, і найпоширеніша — це підміна християнського милосердя милосердям природним, загальнолюдським.

Нерідко можна зустріти таку ідею, що надавати милосердя потрібно тим, кому воно допоможе, як кажуть, стати на ноги. Сам по собі такий підхід має право на існування. І, безумовно, він є правильним з багатьох точок зору. Завжди легко любити і проявляти милосердя до розумної, сильної, красивої, доброї, перспективної людини. Але що в ньому, в такому підході, християнського? Такий підхід, скоріше, розрахований на перспективу, кар’єрний ріст тощо. Але Господь не сказав Своїм учням: станьте продюсерами, шукайте талановитих, розумних, здорових, перспективних і надавайте їм милосердну підтримку. Християнин, звичайно ж, може і повинен допомагати талантам. Але він, християнин, повинен допомагати не зважаючи на обличчя, положення, статус і т.д.

Інша спокуса на шляху милосердя чекає на нас навіть тоді, коли ми вирішили, що потрібно надавати милосердя не тільки перспективним. Уявімо собі ситуацію. Є люди, які потребують милосердя, і ми розуміємо, що з різних причин вони ніколи не зможуть у повній мірі вийти зі стану, в якому опинилися. Наприклад, люди похилого віку вже ніколи не помолодшають, сироти ніколи не знайдуть біологічних батьків, і, як показує досвід життя, майже ніколи не будуть здатні заново соціалізуватися ті, хто випав із суспільства і веде асоціальний та нерідко аморальний спосіб життя. І ось тут, навіть при щирому бажанні проявити милосердя, в нас включається суддя. Ми починаємо судити, хто гідний милосердя, а хто ні. Ось той — гідний моєї уваги і милосердя, а ось цей — ні. Здавалося б, все правильно. Потрібно бути розсудливим і мудрим навіть в питаннях милосердя. Не можна бути милосердним бездумно. Адже навіть святоотецька рекомендація говорить: «нехай запітніє милостиня твоя в руках твоїх, перш ніж ти дізнаєшся, кому даєш». Однак, чи можемо ми, чи маємо право судити? Адже, визначаючи, хто гідний а хто не гідний милосердя, ми чинимо суд, та навіть більш — осуд. Однак, милосердя — прояв любові, яка «все покриває» (1 Кор. 13:7). Суть і сила милосердя саме в тому, що воно не по справедливості, а по любові. Апостол Яків прямо говорить: «милість звеличується над судом» (Як. 2:13). Милість вище суду, більше його, вище його, ширше його. А значить, коли ми, бажаючи проявити милосердя, починаємо судити, то відразу стаємо на абсолютно іншу підставу, що відриває нас від християнської любові і милосердя.

Ну а як же бути? Хіба ми всі не розуміємо, що милосердям можна зловживати? Невже ми без всякого міркування повинні надавати милосердя? Більш того, можна опинитися в ситуації, коли йде мова, скажімо, про матеріальне милосердя, і ми без міркування його надавали всім тим, хто просить, а коли раптом зустріли людину, яка реально потребує нашого милосердя, у нас вже нічого немає, не залишилося нічого, чим можна допомогти такій людині. Відповідь, брати і сестри, на ці абсолютно справедливі здивування, лежить в нагадуванні всім нам важливої істини. Милосердя — це подвиг. А будь-який подвиг перевищує людські сили. В іншому випадку, це був би не подвиг. Ті, які досягли досконалості в цьому подвизі, прославляються Церквою як святі.

Як же нам бути? Як поєднати мудрість і милосердя? Як і всі інші подвиги, милосердя вимагає виняткової уваги і відповідальності. Хочеш бути милосердним згідно з Євангелієм? Приготуйся, що це не легко. Хоча б тому, що доведеться витрачати час і сили. В милосерді не можна просто так відмахнутися: ось на тобі, прохачу, йди своєю дорогою, а я наче як милосердя зробив. Потрібно бути милосердним до всіх без осуду, але з розсудливістю шукати спосіб звершення милосердя. Наприклад, підходить людина і просить грошей на їжу. Ми розуміємо, що на їжу ці гроші не будуть витрачені. Прохач і далі залишиться голодним, а отримані кошти витратить на «безрозсудні і шкідливі похоті, які занурюють людей у бідування і пагубу» (1 Тим. 6:9). Що нам робити в такій ситуації? Можна не надати йому допомогу і проявити милості. А можна сказати: грошей не дам, бо бачу, що підуть вони на інше, але їжу тобі куплю. Ясна річ, що на такий варіант милосердя піде більше часу і наших сил. Але все ж, ми зробимо те, що повелів Христос — проявимо милосердя. І зробимо, хоч і мікроскопічний, але все ж подвиг.

Надаючи милосердя, ми самі вдосконалюємося. А головне прагнемо наслідувати самому Богові, як і Його Син вчить нас: «будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). Святий Апостол пише, що Бог — Отець милосердя (2 Кор. 1: 3). Поступово виконуючи волю Отця небесного, ми облагороджуємо нашу душу, яка почне на все дивитися не засуджуючи, не звеличуючись, але проявляючи любов і милосердя. Прп. Ісидор Пелусіот наставляє: «Треба, друже, мати милосердну душу. У кого є таке джерело, той буде поширювати все прекрасне». І бачачи це прекрасне, всі оточуючі на власні очі побачать силу християнської віри.

Дорогі брати і сестри! Ми покликані бути милосердними, але давайте не будемо забувати, що і ми самі потребуємо милосердя. І якщо хтось подумає, що не потребує людського милосердя, нехай згадає, що він завжди потребує милосердя Боже. Будемо ж прагнути бути милосердними, і самі будемо сподіватися та чекати милосердя Божого до нас. Богу ж нашу Милосердному слава і поклоніння на віки віків! Амінь.