"Вода знову стає символом життя". Проповідь єпископа Білогородського Сильвестра у свято Богоявлення Господнього

18.01.2022

Почати

18.01.2022 - 23:30

Кінець

18.01.2022 - 23:30

Категорії

Публікації


ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

після чину Великого освячення води

на свято Богоявлення Господнього

 

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

 

Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми зібралися, щоб звершити чин Великого освячення води. Є мале освячення води і є велике освячення, що відбувається у дні свята Богоявлення. Тож, звідки у Церкві виник обряд освячення води та який сенс у нього вкладено? Яке значення має у житті православних християн?

 

Якщо вслухатися в богослужбові тексти, пов’язані з освяченням води, можна помітити, що ця священнодія співвідноситься з двома дуже важливими подіями. Перша з них — це, звісно, Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, друга ж відносить нас набагато раніше — за часів початку буття Всесвіту. У Святому Письмі говориться, що при створенні світу «Дух Божий носився над водою» (Буття 1:2). Вода — це символ життя та, у певному сенсі, — це першостихія світу. І якщо воплоченням, стражданнями, смертю та Воскресінням Господа відбулося оновлення цього світу, то, безумовно, і вода, як головна стихія світу, також зазнає оновлення та освячення. Освячення «водного єства» відбулося саме у момент Хрещення Спасителя на річці Йордан. Завдяки сходженню Христа у води Йордану стихія води отримує нове призначення: відтепер вона не тільки очищає фізичну скверну, але стає речовиною, що служить звершенню таїнства нашого хрещення (пор. Мк. 1:8). Таким чином, вода, як основний життєвий елемент створеного космосу у Старому Завіті, стає джерелом відродження та відновлення справжнього життя у Новому Завіті.

 

В одній із сьогоднішніх молитов на освячення води ми чули такі слова: Христос приходить хреститися в Йордані для того, щоб «знищити глави зміїв, які там гніздяться». Що означають ці слова? Під образом «зміїв, що гніздяться у воді», розуміють, перш за все, схильність матеріальної природи до тління, як результат гріхопадіння наших прабатьків. Незважаючи на те, що згрішила тільки людина, наслідки несе весь творений світ: «проклята земля за тебе» (Буття 3:17). А святий апостол Павло пише про це так: «творіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі Того, Хто його підкорив, у надії, що й саме творіння буде визволене від рабства тлінню на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все творіння сукупно стогне і мучиться донині;» (Рим. 8:20-22).

 

Отже, як бачимо, через гріх прабатьків була пошкоджена і стала схильною до тління вся тварна природа, у тому числі і водна стихія.

 

Хрещення Іоаннове звершувалося для прощення гріхів (Мф. 3:13-15; Mк 1:4; Лк. 3:3), проте Христос як безгрішний не потребував хрещення, але приймає його для того, щоб оновити водне єство і повернути воді первісні властивості. Крім того, Хрещення Господа є «виконанням правди», реалізацією Божественного Промислу, спрямованого на спасіння світу. Хрещення є ще й початком проповіді Христа про настання Царства Божого, що прийшло в силу. Отже, відтепер вода вже не є відображенням страху та безодні, вона більше не означає безформності, безладності, хаотичності і смерті. З моменту Хрешення Господа в Йордані вода знову стає символом життя. Тому слова з послідування освячення води про «знищення глав зміїв» — це свідчення того, що дотик Христа до будь-якої стихії, до будь-якої природи освячує їх і оновлює благодатними силами.

 

Щоразу, освячуючи воду, особливо у передсвято чи саме свято Богоявлення, ми співвідносимо себе з тією великою подією, що відбулася на річці Йордан. У ці святкові дні ми особливо дякуємо Господу за те, що нам повертається оновлений світ.

 

Слід зазначити, що молитви Великого освячення води збігаються з деякими молитвами з таїнства Хрещення. Сенс останніх полягає в тому, що людина, яка входить у води Хрещення, помирає для гріха, як би ховається в хрещальних водах, щоб воскреснути у Христі оновленою. У водах Хрещення помирає вітха людина, яка живе за законом гріха, і оживає нова, оновлена за прикладом Господа Іісуса Христа (пор.1 Пет. 3:21; Кл. 3:10). Отже, сенс таїнства Хрещення полягає в тому, щоб померти для гріха і ожити для Бога. Про це також йдеться і в сьогоднішньому апостольському читанні, де, зокрема, проводиться паралель: занурення у воду — це образ смерті, вихід із води — символ народження.

 

Молитовно вшановуючи Хрещення Господнє, завжди пам’ятатимемо, що у Христі весь світ і кожна його стихія вже оновлені, і вода, як першостихія, більше не є символом смерті, безодні та безладдя, але знову стає символом життя. А тому традиція в день Великого освячення води окроплювати все, що знаходиться навколо нас і має певну для нас цінність: житло, їжу тощо — є виразом нашої надії на те, що вода, як стихія, що скрізь проникає і все просочує, освятить ці предмети, вирве їх із влади нечистих духів і вижене силу гріха. Святитель Кирил Єрусалимський каже: «оскільки належало знищити голови дракона, Він, зійшовши у води, зв’язав сильного, щоб ми отримали від Нього владу наступати на змій та скорпіонів».

 

Брати і сестри! У наш час стало надзвичайно поширеним занурення у водні джерела у ці святкові дні. Є як затяті противники, так і прихильники такої практики. Що ж відповісти на запитання з цього приводу? Насамперед, звичайно, нагадаємо, що така практика ніяк не відображена у богослужбовому уставі Церкви. Однак, залишаючи за кожним право чинити згідно з його вірою і розумінням, слід зазначити, що бажаючий занурюватися в ці святкові дні, не повинен бачити в цьому сенс і значення свята Хрещення! Якщо для якоїсь людини головне в день Богоявлення — це зануритись в ополонку, але при цьому не бути на святковому Богослужінні, не помолитися за священнодією Великого освячення води, то, безумовно, така людина поступає неправильно. І навіть більше — така людина йде небезпечним шляхом, перетворюючи на язичництво велике таїнство Богоявлення Господа нашого Іісуса Христа. І таке неповажне і неблагоговійне ставлення є ні що інше як «божевілля, темний винахід демонів і витвір жалюгідного розуму», — як про це каже свт. Григорій Богослов. Тим не менш, якщо людина з благоговінням і трепетом, що є пристойним великому святу, молилася за богослужінням, була учасником священнодій, а після або через звичку, або заведений звичай, вирішить взяти участь у зануреннях, то може зробити це, але зі збереженням поведінки, яка личить православному християнину.

 

Будемо знову і знову усвідомлювати, що сьогоднішнє свято — це день Світла, день милості Божої до нас. Як і у всі інші церковні свята, цей день має стати для нас часом зустрічі з Богом і подякою Йому за всі Його милості до нас. Амінь!

 

 

Читать на русском языке

 

 

1093

ДОДАТКОВІ ДОКУМЕНТИ