Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у день свята Преображення Господнього

ПРОПОВІДЬ

ректора КДАіС архієпископа Білогородського Сильвестра

у день свята Преображення Господнього

1 Коли минуло шість днів, Іісус взяв Петра, Якова та Іоанна, брата його, і вивів їх на високу гору одних, 2 і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло. 3 І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. 4 При цьому Петро сказав Іісусові: Господи! добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. 5 Коли він ще говорив це, хмара світла осінила їх, і ось, голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління; Його слухайте. 6 І, почувши, учні впали ниць і дуже злякались. 7 Але Іісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся. 8 Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, крім одного Іісуса. 9 І коли вони сходили з гори, Іісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих.

Євангеліє від Матфея 17:1-9

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні Православна Церква відзначає велике двонадесяте свято Преображення Господа нашого Іісуса Христа.

Преображення Спасителя на горі Фавор займає одне з найважливіших місць у священній історії. Євангеліст Матфей розповідає про Преображення «за шість днів» (Мф. 17:1). Ці слова не просто хронологічне уточнення, вони вказують і одночасно пов’язують Преображення з іншою євангельською подією: сповіданням апостола Петра при Кесарії Филиповій. Тоді на запитання Спасителя, за кого Його вважають учні, Петро виголошує «Ти Христос, Син Бога живого» (Мф. 16:16). Цим апостол Петро свідчить свою віру та віру інших апостолів у те, що Господь Іісус є очікуваним Месією, а не просто пророком або праведником. І ось Господь ніби у відповідь на це сповідання виявляє Себе у Божественній славі на горі Фавор.

Христос бере з Собою на гору трьох учнів: Петра, Якова та Іоанна. Чому саме їх троє? Преподобний Іоанн Дамаскін, каже, що вибір Христа є водночас і вказівкою: «Він взяв Петра, щоб показати, що свідчення Петра підтверджується свідченням Отця… Він взяв Якова, як того, хто мав найпершим з апостолів померти за Христа… Він взяв Іоанна, як незайманого і найчистіший орган богослов’я». Тобто Господь взяв Петра — першого, хто сповідував Його як Сина Божого; Якова — першого з апостолів, хто прийме мученицьку кончину; і Іоанна — першого, кому належало отримати велику назву Богослова.

Піднявшись на гору, Господь Іісус преображується перед Своїми учнями «лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17:1). Як розуміти цю подію і вказівку євангеліста на бачення світла, що походить від Христа так, що навіть одяг Його побілів? Як розуміти саме слово «преображення»?

Зрозуміло, можуть бути помилкові і навіть єретичні тлумачення Преображення. В історії Церкви були подібні приклади, про які докладно говорити зараз не доречно. Для правильного ж розуміння звернемося до іншого тексту, який нам добре відомий. Апостол Павло в одному зі своїх послань пише про Христа: «але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба» (Філ. 2:7). Не просто образ, а образ раба, який Господь Іісус прийняв у воплоченні. Очевидно, що образ раба — це позбавлення слави, безслав’я.

Православна Церква вустами численних святих отців свідчить про свою віру в те, що Господь Іісус у момент воплочення відразу ж обожує прийняту ним людську природу. Преподобний Максим Сповідник пише: «Син Божий при Боговоплоченні зробив людську природу обоженою невимовною могутністю Воплочення». Людська природа Боголюдини Іісуса Христа була обожена в момент Його Воплочення. І всяка думка про поступове обоження, про зростання обоження людської природи Христа має бути рішуче відкинута не просто як хибна, а й як єретична. Однак, Друга Іпостась Святої Трійці — Бог Син одразу обоживши Свою людську природу у Воплоченні, приховує Свою Божественну Славу і приймає принижений образ, або висловлюючись словами апостола Павла, «образ раба».

Отже, образ та преображення. Вірніше, образ раба та преображення! Що означає слово «преображення»? Це зміна образу. У момент преображення на горі Фавор Господь являє учням Свою славу, яка в Нього була спочатку. Відбувається зміна образу безслав’я на образ слави. Преподобний Іоанн Дамаскін повчає: «коли Христос преображується, то Він стає не тим, чим не був, але відкриваючи очі Своїх учнів і з сліпих роблячи їх зрячими, стає для них тим самим, чим був». Господь наш Іісус Христос явив, відкрив, показав Себе на Фаворі таким, Яким Він завжди був і є, у Його Божественній славі та величі!

Апостоли в момент Преображення побачили Христа, Який розмовляв з пророками Мойсеєм та Іллею. Навіщо це було показано апостолам? І чому саме ці пророки? Для розуміння цього, давайте знову згадаємо євангельську розповідь, яка вже згадувалась — сповідання Петра при Кесарії Филиповій. Перед сповіданням Петровим, Господь запитує учнів: «за кого люди вважають Мене, Сина Людського? Вони сказали: одні за Іоанна Хрестителя, другі за Іллю, інші ж за Ієремію, або за одного з пророків» (Мф. 16:13-14). Значить, одні вважали Христа за Іллю, інші за Єремію, або за одного з пророків. У старозавітні часи Мойсей та Ілля вважалися уособленням пророчого служіння, тих самих закону та пророків (Лк. 16:16), про які згадує Писання. І поява їх перед Господом на Фаворі показує апостолам, що Христос, як і було сповідане Петром, — не Ілля, не Іоанн, не Єремія, ані Мойсей, ані навіть ангел, але Сам Бог. Як тут не згадати всім нам добре відомі слова з канону до святого Причастя: «Пришел еси от Девы, не ходатай, ни Ангел, но Сам, Господи, воплощься, и спасл еси всего мя человека»!

Апостоли бачать Господа Іісуса у преображеному образі. Як вже було сказано, преображення — це зміна образу. Божественну славу, яку має, але приховує Христос під виглядом безслав’я, Він відкриває на мить Своїм учням, щоб зміцнити їх у вірі, що Він є Син Божий і Месія. Але що відбувається в цей момент із самими апостолами? Чи є вони просто пасивними свідками преображення Христа? Ні, брати і сестри, апостоли також змінюються, теж преображаються. Адже Світло, яке вони побачили на Фаворі, — Божественне і нетварне. А значить не може бути видно очима так, як звичайне фізичне світло. Думка, що світло, яке бачать апостоли, — лише їхнє внутрішнє переживання, що відбувається в їхній свідомості, не може бути прийняте і категорично оспорюється таким святим отцем як святитель Григорій Палама. Однак, той же святитель каже, що ми не можемо своїм звичайним зором побачити Божественне світло, тому що око сприймає матеріальне, створене, а Божественне світло — нестворене. Як тоді пояснити те, що апостоли бачили це Світло? Святоотецька відповідь полягає у тому, що самі апостоли теж преобразилися. Святитель Григорій пише, що апостоли удостоїлися сприйняти Світло тілесними очима, але іншою, не чуттєвою силою, а дією Святого Духа. Преображаючись, Христос у цей момент преображає і Своїх учнів та дає можливість бачити те, що є і не матеріальним, і не створеним.

Апостоли під час Преображення відчувають таку радість, такий духовний спокій, що хочуть залишатися в цьому стані постійно і вже нікуди не йти: «Господи! добре нам тут бути» (Мф. 17:4). Ці слова дуже зрозумілі, оскільки «Преображення фарбує стан майбутнього століття», — пояснює преподобний Федір Студит. І кожен, хто удостоївся вже в земному житті доторкнутися до цього стану, вже ніколи не захоче чогось іншого. Саме тому апостол Петро говорить, здавалося б, дивні слова: зробимо тут три намети: «Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі» (Мф. 17:4). Які раптом намети? Для чого це? Апостол Петро, перебуваючи у стані невимовної духовної радості, хоче продовжити цей стан, не хоче йти. Куди йти і навіщо? Коли ось тут, на горі Фаворській, вже є радість Божого Царства, явленого в силі і славі. Святитель Іоанн Златоуст звертає увагу ще на один аспект. Знов згадаємо сповідання Петра біля Кесарії Филипової, після якого Христос говорить учням, що «Йому належить іти до Ієрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвященників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути» (Мф. 16:21). І апостол Петро, як каже Євангеліє, «почав перечити Йому: будь милостивий до Себе, Господи! хай, не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:22). І ось на горі Преображення, перебуваючи в духовному захваті, апостол Петро раптом згадує, що Його улюблений Вчитель, Якого зараз Він бачить у невимовному світлі, Який розмовляє з великими пророками, страждатиме і буде вбитий! І слова Петра про намети, на думку святителя Іоанна, не тільки говорять про радість, а й про переживання, про страх від думки, що Христос буде принижений і страчений. І апостол Петро цією пропозицією зробити три намети, як би каже: навіщо йти туди, до Єрусалиму, де буде приниження і страждання, побиття і смерть? Залишимось тут, де так радісно та так добре.

Що ж сказати на ці переживання апостола Петра, що є зрозумілими та природніми для кожної людини, яка любить? Скажімо також, що вже сказав Христос за Кесарії Филиповій: «думаєш не про Боже, а про людське» (Мф. 16:23). Тому й прийшов Син Божий на землю, щоб відкупити гріхи людські хресною смертю: «На цей час Я і прийшов» (Ін. 12:27), — говорить Господь перед Своїми стражданнями. Також і апостол Павло каже, що Христу слід було зазнати смерті за всіх людей (Євр. 2:9). Преображення та хресні страждання. Воплочення в образі раба і Воскресіння з мертвих у великій славі — це все заради нас, заради нашого спасіння, щоб кожен із нас міг стати причетним до Бога (2 Пет. 1:4). Спаситель світу Іісус Христос відкриває для людини можливість повернутися до Бога, до Отчого дому, отримати назад те, що було втрачено через гріхопадіння Адама: «Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22) і якщо «смерть панувала посередництвом одного, то тим більше ті, що приймають безмірну благодать і дар праведності, будуть царювати в житті посередництвом єдиного Іісуса Христа» (Рим. 5:17).

Брати і сестри! Свято Преображення — це не просто спогад євангельської історії, що була дві тисячі років тому. Преображення, якщо так можна сказати, — це наша життєва програма. Православ’я деякими богословами називається релігією Преображення. Дійсно, Бог кожного з нас, за словом апостола Петра, покликав «з темряви в чудове Своє світло» (1 Пет. 2:9). Також апостол Павло говорить: «робіть, як діти світла» (Єф. 5:8). Святий апостол Іоанн пише, що «Бог є світло» (1 Ін. 1:5). Це означає, що бути чадами світла — це бути чадами Божими, і жити ми повинні як чада Божі. Більше того, Церква вірить, що кожен православний може стати причасником Божественного світла і бачити Його так само як і апостоли під час Преображення. Скільки різних свідчень у патериках та житіях святих, що оповідають про перебування подвижників у цьому світлі. Їх імена і не перерахувати. Через діяльну віру, для кожного з нас відкрита можливість перебувати в Богові як у Світлі: «Бог, будучи Світлом за єством, проявляється у світлі за наслідуванням, як Першообраз в образі», — стверджує преподобний Максим Сповідник. Тобто, перебуваючи в Богові, роблячись причетними до Нього (пор. 2 Пет. 1:4), ми самі стаємо світлом. Тому Господь наш Іісус Христос, Який є «Світлом істинним» (Ін. 1:9), і «світло світові» (Ін. 8:12), і апостолам Своїм каже: «Ви — світло світові» (Мф. 5:14) і наказує всім Своїм учням: «хай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16).

Можна запитати себе, а де ті християни, де ті подвижники, які удостоїлися бачення Божественного Світла і самі стали світлом за наслідуванням? Чому вони не світять, як свічка, що поставлена на свічник? (пор. Лк. 8:16). Апостол Павло, повчаючи християн, пише, що Бог просвітив святих пізнанням «слави Божої в особі Іісуса Христа. Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили приписувалась Богові, а не нам» (2Кор. 4:6-7). Отже, святі хоч уже в цьому житті стали причетними до Бога, проте зберігають отриману велику благодать у немічних судинах людської природи, і щоб бачити в цих «глиняних судинах» славу Божу, треба вже самим почати преображатися. Тому так часто люди бачать у Церкві, у церковному житті, у праведниках тільки зовнішнє, тільки немічне, тільки «порох і попіл», тому що «очі свої зімкнули, щоб не побачити очима і не почути вухами, і серцем не зрозуміти», бо «згрубіло серце» їх (Мф. 13:15).

Апостоли на горі Фавор змогли побачити Преображеного Христа, бо самі преобразилися. І тому, щоб побачити святість, світло, благодать церковного життя крізь товщу зовнішнього, немічного, перехідного, потрібно самим почати преобразитися і «ходити в оновленому житті» (Рим. 6:4). Поступово підійматися до Бога, очищати розум і почуття, зміцнювати волю у творінні добра — це шлях до нашого особистого преображення. І нехай на цьому шляху Господь визволить нас «від усякого злого діла і збереже для Свого Небесного Царства» (2 Тим. 4:18), щоб і ми з сонмом апостолів та праведників віддали Йому славу, честь і поклоніння на віки вічні! Амінь.

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра на Преображение Господне