Проповідь єпископа Білогородського Сильвестра у Неділю 13-ту після П'ятидесятниці, про злих виноградарів

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 13-ту після П’ятидесятниці

Вислухайте іншу притчу. Був один господар дому,

котрий посадив виноградник і обніс його огорожею,

викопав в ньому виностік, збудував башту

і, віддавши його виноградарям, відлучився.

Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг

до виноградарів взяти свої плоди;

виноградарі, схопивши слуг його, одного побили,

другого вбили, а іншого побили камінням.

Знову послав він інших слуг, більше, ніж спочатку;

і з ними вчинили так само.

Наостанок послав він до них свого сина,

кажучи: посоромляться сина мого.

Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному:

це спадкоємець; ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його.

І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили.

Отже, коли прийде господар виноградника,

що він зробить з цими виноградарями?

Говорять Йому: злочинців цих віддасть злій смерті,

а виноградник віддасть іншим виноградарям,

які будуть віддавати йому плоди у свій час.

Іісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні:

камінь, який відкинули будівничі,

той самий став наріжним? Це від Господа, і є дивне в очах наших?

Євангеліє від Матфея 21:33-42

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

У сьогоднішньому євангельському уривку була прочитана притча про злих виноградарів. При тлумаченні цієї притчі важливо вказати час її виголошення — це Страсна седмиця. Тобто Господь Іісус Христос сказав дане повчання в останні дні Свого земного життя. І сенс притчі набуває особливої специфіки саме з урахуванням цього.

Отже, притча говорить: «Був один господар дому, котрий посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав в ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, відлучився» (Мф. 21:33). Сам образ виноградника має символічне значення в священній історії Ізраїлю. Псалмоспівець вигукує: «З Єгипту переніс Ти виноградну лозу, вигнав народи, і посадив її» (Пс. 79:9). Великий пророк Ісайя прямо називає Ізраїль виноградником Божим: «Виноградник Господа Саваофа то Ізраїлів дім» (Іс. 5:7). Таким чином, використовуючи образ виноградника, Христос Своїм слухачам відразу ж дає зрозуміти значення цього образу. Значить, слухачам цієї притчі цілком було ясно, що виноградник — це Ізраїль, а господар і упорядник виноградника — Сам Бог.

Святитель Іоанн Златоуст, пояснюючи цю притчу, каже, що під усією роботою, зробленою господарем для виноградника, який «і обніс його огорожею, викопав в ньому виностік, збудував башту» (Мф. 21:33), слід розуміти дарування євреям Закону і будівництво старозавітного храму. Відлучившись ж, господар виноградника доручає догляд за ним виноградарям. Перш за все, слід зазначити, що відсутність господаря виноградника не слід розуміти як відсутність Бога або відсутність Його піклування. Блаженний Ієронім протестує проти такої думки і каже: «Мова йде не про зміну місця, бо Бог, Яким усе наповнене, чи може десь не бути присутнім? Але Він ніби віддаляється від виноградника, щоб виноробам надати повну свободу в дії».

У виноградарів повна свобода в діях, яку надав їм господар. Що ховається під цим образом? Зрозуміло, що якщо під господарем виноградника ми розуміємо Бога, під виноградником — юдейський народ, то під виноградарями явно вбачаються вчителі ізраїльського народу, священики, книжники та фарисеї. Якраз їм і була дана свобода дії у ввіреному їм винограднику. Чому так? Тому що, людина, її натура, її ставлення, її відповідальність або, навпаки, безвідповідальність в повноті розкриваються тоді, коли їй надається свобода дії. Досвід життя є головним доказом цього твердження. Всі ми знаємо, що людина перевіряється саме тоді, коли має свободу, а ще більше, коли ця свобода супроводжується повноваженнями і владою. Бог дозволяє вчителям Ізраїлю діяти безперешкодно з тієї причини, що всі вони повинні в повній мірі розкритися і показати, хто вони є насправді. Така мудрість Божа і такий великий дар свободи.

Догляд за виноградником — дуже складний процес, що вимагає великої уваги і майстерності. І сам образ догляду за виноградником Божим відкриває таємницю спасіння. Бог Всемогутній. Словом Його створені небо і земля, по слову Його відразу ж творяться чудеса. Але у справі спасіння все по-іншому. Спасіння — це грандіозна робота. Бог, як люблячий батько або турботливий виноградар, вирощує людину до прийняття спасіння. Любов і турбота батьків завжди проявляються у скрупульозному, терплячому і наповненому любові вихованні. Вставання до дитини ночами, трепетне її навчання навіть тоді, коли дитина не має хисту до навчання, мудрість і довготерпіння в ставленні до дитини в складному підлітковому віці — все це характеризує люблячих батька та матір. Даний образ допоможе нам нарівні з іншими євангельськими і святоотецькими образами зрозуміти, що Бог — це батько і педагог в нашому спасінні. Неспішний, уважний, люблячий і терплячий.

Як і у вихованні дитини, так і у вирощуванні винограду завжди є помічники: вихователі, вчителі, тренери, репетитори та інші наставники. Само собою зрозуміло, що від цих помічників очікується повна відповідальність і благочестя. Але, на жаль, так буває не завжди. Ось і в цій притчі, Бог — господар виноградника, доручає виноградарям-помічникам свою спадщину — Ізраїль-виноградник. Але представлені самі собі, ці помічники розкриваються як злі натури. Виноградник посаджений і упорядкований. Наближається час збору врожаю і господар виноградника хоче зібрати плоди. Для цього посилає своїх інших служителів до виноградарів, але ті не просто не дають дозрілий виноград — вони б’ють і виганяють надісланих. Що тут трапилося? Виноградарі узурпували майно господаря, привласнили його собі. Уявили, що вони не доглядачі і керуючі, а — господарі. Дуже яскравий і зрозумілий образ присутній у цій причті. Вчителі Ізраїлеві — узурпатори. І як всі узурпатори, вони, як то кажуть, тимчасові управителі. Роблять що хочуть, ні за що і ні перед ким не несуть відповіді. У них один закон — вони самі.

Така поведінка злих виноградарів і їх бунтарство проти законного господаря виноградника робить їх спорідненими з іншим узурпатором — князем світу цього, сатаною. Диявол теж узурпатор, який уявив, що він володар світу. Однак, за вченням святих отців, дияволові жодним чином не належить земля і все, що створене Богом. Диявол лише бажає викрасти те, що належить Господу. І все ж, до певної пори є безліч людей, які взяли сатанинське вчення і слухають диявола. Ті, хто прийняли заповіти диявола, створюють якийсь свій світ, князем якого є диявол. Вчителі Ізраїлеві, які постають в образі злих виноградарів, — не просто узурпатори насліддя Божого, вони приймають і розділяють якийсь сатанинський світогляд, який робить їх ненависниками Бога і Його Сина. Сам Господь Іісус Христос, викриваючи своїх ворогів, які бажали Його вбити, прямо говорить їм: «Ваш отець диявол; і ви хочете виконувати похоті отця вашого» (Ін. 8:44).

Усе Писання Старого Завіту — це розповідь про постійне відпадіння юдейського народу від Закону Божого. Господь посилав пророків, які відкривали волю Божу і закликали до покаяння. Старозавітні пророки весь час сповіщали Ізраїлю: Покайся, інакше буде крах! І що роблять з пророками — цими слугами Божими правителі та їхні вчителі Ізраїлеві? Притча дає відповідь: «одного побили, другого вбили, а іншого побили камінням» (Мф. 21:34). Але Господь посилає ще більшу кількість слуг, тобто ще більшу кількість пророків. Ці пророки весь час говорять євреям про необхідність покаятися і жити згідно із законом Божим, але їх все одно відкидають і вбивають. І, в кінцевому підсумку, Господь посилає Сина Свого Єдинородного, в надії на те, що злі виноградарі його посоромляться. Бог-Отець робить абсолютно все, щоб закликати до покаяння злих виноградарів аж до того, що посилає свого Сина. Сенс цього виразу ми зрозуміємо, якщо врахуємо існуючу на Сході традицію — особливо важливі справи, в тому числі й місії, доручати спадкоємцю, синові. Таким чином, наче підвищується статус посланника і тим самим ілюструється важливість і рішучість того, хто послав.

Вбити статусного посланника — радикальна міра, що позначає повний розрив і війну. У притчі використаний образ сина-посланника для підкреслення того, що терпіння досягло межі і всі можливі межі порушені. Однак, злі виноградарі вже нічого не бояться і тому вирішуються на вбивство. Святе Письмо передає їх настрій такими рядками: «це спадкоємець; ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його» (Мф. 21:37). Лиходії розраховують, що після такого сам господар виноградника вже ніколи не буде нікого надсилати, та й сам не побажає більше займатися виноградником. А значить, злодії зможуть вже абсолютно безперешкодно і довго володіти тим, що вони привласнили.

Сама притча одночасно є пророцтвом про те, що Син Божий Іісус Христос буде убитий злими виноградарями, тобто тими, хто поставлений пасти народ Ізраїлів, — книжниками, народними вчителями, фарисеями, священиками. Також Господь цією притчею не просто викриває фарисеїв і книжників, але і передрікає Свою швидку смерть на хресті за стінами святого міста Єрусалима (пор. Євр. 13: 12). Сам Господь Іісус Христос в завершенні цієї притчі, запитує, що ж зробить господар з цими злочинцями, коли прийде (Мф. 21:40), а слухачі відповідають: «злочинців цих віддасть злій смерті, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які будуть віддавати йому плоди у свій час» (Мф. 21:41). Тут вказівка на прийдешню долю Ізраїлю: благодать Божа буде віднята від єврейського народу і буде передана народам, які увірували у Христа. У Новому Завіті відкривається новий Ізраїль, новий обраний народ. Це всі віруючі в Господа Іісуса Христа і належать до Святої Соборної і Апостольської Церкви. Це новий Богообраний народ, на якому перебуває Божа благодать, віднята від стародавніх юдеїв за те, що вони не просто не виконували заповіді Божі, а й не прийняли Христа і, в кінцевому підсумку, вбили Його.

Господь говорить: «невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним? Це від Господа, і є дивне в очах наших?» (Мф. 21:42). Під каменем, звичайно ж, Він має на увазі самого себе. Апостол Петро в своєму соборному посланні прямо говорить, що камінь, якого відкинули і який покладено в основу, — це і є Христос (1 Пет. 2:6-8). Віра у Христа є камнем і підставою для благочестивого життя. Євреї відкинули Христа, але благочестя в світі існує з тих часів завдяки тому, що Іісус Христос —  камінь і основа нашого спасіння. І ніхто, каже святий апостол Павло, «ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Іісус Христос» (1 Кор. 3:11). Одні, подібно до злих виноградарів, відкидають цей камінь спасіння і гинуть. Інші ж — приймають і будують на Ньому своє спасіння (пор. 1 Кор. 3 гл.), бо Господь і Спаситель наш Іісус Христос — основа, двері, шлях, початок і кінець, сенс і мета життя кожної людини. Йому ж слава на віки віків! Амінь.