«Хто ми насправді: образ блудного чи старшого сина?» Проповідь єпископа Білогородського Сильвестра у Неділю про блудного сина

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю про блудного сина

11 Ще сказав: у одного чоловіка було два сини; 12 і сказав молодший з них батькові: отче! дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. 13 Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпутно. 14 Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати; 15 і пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней; 16 і він радий був насититись ріжками, які їли свині, але ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю з голоду; 18 встану, піду до батька мого і скажу йому: отче! согрішив я проти неба і перед тобою 19 і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. 20 Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг, і кинувся йому на шию і цілував його. 21 Син же сказав йому: отче! я согрішив проти неба і перед тобою і вже недостойний зватись твоїм сином. 22 А батько сказав рабам своїм: принесіть кращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; 23 і приведіть годоване теля, і заколіть; будемо їсти й веселитись! 24 бо син мій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся. І почали веселитися. 25 А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув співи та радощі; 26 і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? 27 Він сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов годоване теля, бо зустрів його здоровим. 28 Він розгнівався і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. 29 Але він сказав у відповідь батькові: ось, я стільки років служу тобі і ніколи не переступав наказів твоїх, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. 30 А коли цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього годоване теля. 31 Він же сказав йому: сину мій! ти завжди зі мною, і все моє твоє, 32 а з того належить радіти й веселитись, що брат твій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.

Євангеліє від Луки 15:11-32

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

«Хочу бути самостійним», «Не вчіть мене», «Я виріс і сам знаю, як мені жити!» — скільки разів ми чули такі слова від наших дітей. Скільки разів ми самі говорили подібне нашим батьків. Сьогодні, брати і сестри, ми почули євангельську притчу про блудного сина. Історія блудного сина — це, насправді, звичайна історія для багатьох сімей в усі часи в усіх народах. Господь Іісус Христос використовує цей сюжет, знайомий до болю кожній людині, щоб в образах батька та синів передати глибокий духовний сенс.

Отже, згідно з притчею, молодший син бажає отримати свою частку спадщини. Скільки років цьому юнакові? Притча не дає такого уточнення, проте, очевидно, що його вимога видати спадщину говорить про якесь умовне повноліття. Як припускають тлумачі, з урахуванням звичаїв, на той час йому було 15-16 років. Зовсім юний. Але в Іудеї того часу в цьому віці вже одружувалися. Можемо припустити, що бажання піти з рідного дому було у молодшого сина не спонтанним. Він давно хотів, бажав, жадав покинути рідну хату. І треба було лише дочекатися необхідного віку, щоби висунути свої вимоги. І він дочекався: «дай мені частину майна, що належить мені» (Лк. 15:12).

Від нас часто при читанні цієї притчі зникає одна важлива деталь. Молодший син просить свою частину спадщини. Проте, коли ж прийнято отримувати спадщину? Не утримання, не кошти, а саме спадщина. Очевидно, що лише у разі смерті власника майна. І ось, звертаючись до свого батька за отриманням спадщини, син, по суті, робить те, що можливе лише через смерть батька. Його вимога означає: «я хочу жити, хочу веселитися, а ти старий все ще живий. Мені набридло чекати твоєї смерті. Немає більше сил терпіти. Дай мені мою частку, наче ти вже помер». Батько віддає молодшому синові його спадщину. І той, окрилений вседозволеністю, вмить помчав з дому свого батька. Молодший син — блудний син. В даному випадку «блудний» означає розпусний, недолугий. Хоча, звісно, і гріх розпусти його також опанував.

Блудний син — егоїст. У цьому є його основний злочин. Він любить себе та свої пристрасті. Його бажання вольниці та спадщини — лише спосіб догодити самому собі. Але як часто буває в житті, цей юний гордець зустрічає компанію собі подібних марнотратників життя. Їх нічого не поєднує: ні дружба, ні любов, ні пошук істини, ні духовні пошуки. Одне в них спільне — страсний спосіб життя. А по відношенню один до одного вони нещирі, лицемірні, улесливі. І коли молодший син «розтратив своє майно, живучи розпутно» (Лк. 15:13), то, очевидно, залишився він один. Нікого поряд. Ніхто з його товаришів не допоміг і не підтримав його. Опинившись у вкрай складному становищі та ще й у той час, коли почався голод, блудний син найнявся пасти свиней. Для юдея пасти свиней — надзвичайно принизливе заняття. Можна сказати, що це саме дно соціального падіння. Стати свинопасом його змусила справді велика потреба. Очевидно, що господар, який найняв його, був людиною жорстокою і жадібною. Сказано: «він радий був насититись ріжками, які їли свині, але ніхто не давав йому» (Лк. 15:16). Рожкове дерево — рослина, що дає плоди схожі на стручки квасолі. На Сході ними, стручками, годували деяких тварин. Так ось, власник свиней не дає своїм працівникам у їжу навіть цієї рослини. Такою була його жадібність.

Досягнувши приниження, блудний син, як каже Писання, опам’ятався (див. Лк. 15:17). Дуже важливі слова. Вони означають, що стан, в якому знаходився блудний син, був подібний до сну, забуттю, навіть сп’янінню. Те веселе життя, яке він так хотів, виявилося дурманом, оманою. І ось він приходить до тями, отже усвідомлює своє справжнє становище: він син багатих батьків, вільна людина — опустився, став нікчемністю, чиїмось навіть не слугою — рабом. І після такого прозріння, син, який вже кається, розуміє, що треба повернутися додому, до батька.

Повернення блудного сина відбувається поступово, поетапно. Спочатку усвідомлення, а потім — рішучість повернутись. У цьому стані блудного сина дуже яскраво показано, що людина, яка бажає жити окремо від Бога, у духовному плані скочується дедалі нижче. Поки, зрештою, не починає втрачати свою гідність, і, навпаки, стрімко розвивати низменні схильності, що, безумовно, у людини теж є. Нерідко, тільки опинившись у багнюці разом зі свинями, тобто найнижчими пристрастями, людина усвідомлює свою духовну порожнечу. І тоді прийшовши до тями починається шлях додому до Отця Небесного. Нелегко було блудному синові ухвалити рішення йти додому. Євангельські слова, що передають ніби його пряму мову, є своєрідною самомотивацією: «скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого» (Лк. 15:17-18). Більше того, син, який розкаявся, заготовляє промову, яку хоче вимовити перед батьком: «і скажу йому: отче! согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15:18-19). Слова сповнені смирення і усвідомлення провини… Важко уявити скільки разів, йдучи довгою дорогою з далекої країни до батьківського дому, він прокручував ці слова, скільки разів малював собі картину зустрічі з батьком, скільки разів хотів повернутись назад через хибний сором… Але все-таки він добрів до рідної домівки.

І коли він підходить до будинку, батько ще здалеку його бачить і впізнає, й сам вибігає на зустріч своєму блудному чаду. Згадаймо, брати та сестри, промову, яку заготував для зустрічі з батьком блудний син. І ось зустріч відбулася. І син починає вимовляти свою промову. Звернемо увагу на таку подробицю, яка часто вислизає від нас під час читання цієї притчі. Блудний син встигає сказати лише першу частину «согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином», але не вимовляє другу частину «прийми мене як одного з наймитів твоїх». Так відбувається не тому, що син забув це сказати, або передумав, але через те, як пояснюють тлумачі Писання, що батько перебиває свого сина. У самому поверненні сина батько бачить його каяття і чудово розуміє, що і як відбувалося з його сином весь цей час його блукань. Батько не чекає на розгорнуту промову. Йому не потрібні промови. Йому потрібний син. Слова — убік! Для чого вони, коли й так все очевидно? І саме батько бере на себе ініціативу примирення. Замість слів батько починає цілувати своє дитя. Святитель Петро Хрисолог каже: «Батько спокутує гріхи сина поцілунком, покриває їх обіймами. Він робить це, щоб не виставляти злочини сина напоказ, щоб не мучити сина». Слова батька «син мій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15:24) означають, що відхід сина з дому за таких обставин, повний розрив з отчим домом і з батьком були рівносильні смерті сина. Але зараз його повернення рівноцінне воскресінню з мертвих.

Сповнений радістю батько наказує: «принесіть кращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги» (Лк. 15:22). Найкращий одяг, взуття та перстень — знаки статусу (пор. Бут. 41:42). Надаючи їх синові, батько показує, що син повністю прощений і відновлений. Втрачене синівство та його відновлення має грандіозне значення не лише у цій притчі, а й взагалі у всьому Святому Письмі. Людство було покликане стати чадами Божими, але гріхопадіння прабатьків і наші особисті гріхи роблять так, що ми втрачаємо цей статус. Бог не чекає і тим більше не вимагає від нас якихось принижень, але лише побачивши наше бажання повернутися, миттєво Сам прямує до того, хто кається. Можна сказати, що Бог зосереджений на спасенні людського роду. Відновлення втрачених і розірваних відносин, повернення синівства, як говорилось раніше, не тільки у цій притчі, а й у всьому Писанні, у святоотцівських працях і богослужбових текстах представлені дуже яскраво. Досить вслухатися в молитви Таїнства Хрещення, де неодноразово йдеться про дарування становища сина (або дочки), і про успадкування. У Літургії святителя Василя Великого в одній з молитов знаходимо такі слова: «сыноположение дарование», тобто усиновлення нас Богу, коли ми не чужі, не пришлі, але «свої Богу» (пор. Єф. 2:19).

Притча, здавалося б, на цьому радісному моменті мала б завершитися. Але вона містить другу, не менш важливу, частину. У люблячого батька, окрім молодшого сина, був ще й старший. Наприкінці притчі саме він стає головним персонажем. Весь цей час, коли молодший син вів розпусний спосіб життя, старший залишався з батьком. І ось, дізнавшись, що молодший син повернувся і батько прийняв його, старший аж ніяк не радіє. Навіть більше — відверто обурюється. І це також історія стара як світ. Старший та молодший брати. Їхнє суперництво, ревнощі та заздрість видно вже в історії Каїна та Авеля — двох перших братів на землі. Кого розуміти під старшим братом у цій притчі? Тлумачі висловили значну кількість пояснень, де під старшим братом мався на увазі юдейський народ, а під молодшим — язичники, або під страшим — фарисеї та садукеї, а під молодшим — митарі та блудниці. Деякі навіть у образі старшого брата бачать ангелів, а під молодшим — занепалий людський рід. Кожне з цих пояснень, безумовно, має право на існування і має глибокий сенс.

Однак, давайте побачимо в цій притчі, перш за все, нас самих. Не ангелів, не юдеїв, не язичників, а нас, православних християн. І прочитаємо цю притчу як історію про нас. Як ми побачимо себе? Сама притча читається в один із підготовчих тижнів до Великого Посту. Образ блудного сина є і в церковних текстах. Згадаймо хоча б молитву «Объятия Отча». І все це природним чином підштовхує нас до того, щоб бачити в образі блудного сина нас самих. Це налаштовує нас на важливе відчуття, що для Бога грішники все одно залишаються дітьми, на повернення яких чекає люблячий Батько. У такому контексті образ блудного сина стає навіть привабливим, а ми самі зігріваємось думкою, що як би ми не грішили, будемо прощені подібно до блудного сина. Для цього потрібно лише «опам’ятатись», покаятися і піти до Отця Небесного. Все це так… Але, а якщо… Якщо ми не молодший блудний син, а — старший? Хто з нас бачить себе у старшому синові? Адже в цьому образі полягає страшна таємниця. Таємниця хибного синівства, гордині, непрощення та заздрощів.

Здавалося б, старший син завжди з батьком, трудиться не покладаючи рук. Він є прикладом відданості та розсудливості. Він робить все правильно. Але при цьому, в ньому немає найголовнішого — немає любові. Ні до батька, ні до молодшого брата. Коли молодший повертається, старший брат навіть не хоче назвати його братом, але, звертаючись до батька, говорить про нього як про сторонню людину: «цей син твій» (Лк. 15:30). А стосовно батька — він, старший спадкоємець, хазяйський і слухняний, раптом виступає з докорами. Отже, в особі старшого сина показується не добрий і слухняний, а самолюбний і заздрісний гордець, який в своєму серці також мріє про смерть батька і про отримання всього майна. Примітна деталь. Старший син не каже батькові, навіщо ти прийняв цього пияка і марнотратника життя, який, мабуть, і далі не залишить своїх звичок. Не попереджає батька, що його милосердя знову може бути попрано. Ні! Старший син виплескує назовні те, що його насправді хвилює: ти, каже він батькові, «ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми» (Лк. 15:29). Так ось про що він мріє?! Так ось про що його думки?! Він насправді теж хоче веселитися з друзями. І молодшого брата він ненавидить за те, що той веселився, а потім ще й був прощений!

Все що завгодно є в серці старшого брата, крім любові, крім милосердя, крім щирості. Переводячи дану алегорію в духовну сферу, чесно відповімо собі на питання. Хіба не злимося ми, коли бачимо, що хтось у духовному житті отримує дари майже відразу, а ми, незважаючи на довгі роки церковного життя, ні. Хіба не мучаємо себе думкою: чиїсь молитви збуваються, а мої — ні?! І ось тоді починається воістину диявольський стан: тільки зовнішнє і не сердечне благочестя, заздрощі, гордість, самолюбування, і, звичайно ж, засудження.

Брати і сестри! Знову скажемо: легко приміряти на себе образ блудного сина, котрий, зрештою, виступає позитивним персонажем, бо розкаявся і був прощений батьком. Але давайте все ж таки вдивимось у образ старшого сина і запитаємо: чи не я? Чи можу я перенести і по-справжньому прийняти духовні дарування та духовну радість інших людей? Чи люблю я Отця Небесного всім серцем моїм, чи все моє так зване духовне життя — лише шлях самоствердження, щоб довести іншим і навіть самому Богу, що я кращий за інших. І саме я гідний дарувань і милостей Божих?

Господь наш Іісус Христос говорить своїм учням «У домі Мого Отця багато обителів» (Ін. 14:2). У цьому батьківському домі є місце кожному, хто прийде і попроситься до люблячого Отця. Але чи зможуть усі домочадці жити у мирі та злагоді в цьому домі? Адже стільки різноманітності між людьми, стільки відмінностей. Звичайно, зможуть, але лише ті, хто готовий змінити себе до серцевини, до коріння. Отець Небесний нікого не вижене, але я впевнений, що багато хто й сам не захоче ввійти в Дім Отчий. Як і в сьогоднішній притчі, коли батько приймає в дім молодшого сина, старший «розгнівався і не хотів увійти» (Лк. 15:28), так і багато хто, здавалося б, праведники, але насправді самопоклонники, не захочуть жити під одним дахом з тими, кого вони зневажали, ненавиділи, кому заздрили і над ким звеличувалися. І тому, не ввійшовши в Дім Отчий, залишаться поза межами, у темряві, де будуть з’їдатися своєю злістю і самолюбуванням (пор. Мф. 8:12; Мф. 22:13; Мф. 25:30).

Брати й сестри, не будемо ж стояти осторонь, але ввійдемо в Отчий Дім, і без заздрощів і лицемірства розділимо радість про кожну людину, яка, як і ми колись, повернулася до Отця Небесного. Амінь.

«А что если мы не младший блудный сын, а старший?»

Проповедь епископа Белогородского Сильвестра в Неделю о блудном сыне