Єпископ Сильвестр (Стойчев). Проповідь в Неділю 14-ту після П'ятидесятниці, про званних на весільний бенкет

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 14-ту після П’ятидесятниці

Іісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав: Царство Небесне подібне до чоловіка – царя, який справляв весілля синові своєму і послав рабів своїх покликати званних на весілля; і не хотіли прийти. Знову послав інших рабів, кажучи: скажіть званним: ось, я приготував мій обід, телят моїх і що відгодоване, заколоте і все готове; приходьте на весілля. Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто до торгівлі своєї. Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. Почувши про це, цар розгнівався, і, пославши військо своє, винищив тих убивців і спалив місто їхнє. Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а званні не були достойні; отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля. І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося возлежалими. Цар, увійшовши подивитись на возлежалих, побачив там чоловіка, вдягненого не у весільний одяг, і каже йому: друже! як ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і вкиньте у тьму безпросвітну; там буде плач і скрегіт зубів; бо багато званних, та мало вибраних.

Євангеліє від Матфея 22:1-14

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Нашій увазі сьогодні представлена ще одна притча, що відкриває таємницю Царства Небесного. Притча про званих на весілля царського сина. Господь використовує в цій притчі образ шлюбного бенкету. Бенкет в біблійній традиції – символ перемоги і духовного тріумфу. Уже в Старому Завіті образ бенкету використовується для позначення так званого месіанського пиру, який є підтвердженням воцаріння Месії. «І вчинить Господь Саваоф на горі цій трапезу з страв ситих, трапезу із вин молодих, із шпікового товщу, із очищених вин молодих», — пророкує великий пророк Ісайя наступ месіанського пиру (Іс. 25:6). Отже, пир і особливо весільний пир — образ яскравий, зрозумілий і очевидний, а крім усього іншого, весілля — це символ радості спілкування, яке може бути між людьми.

Отже, якийсь цар, говорить притча, влаштував для свого сина весілля і покликав гостей. Отримати запрошення на шлюб царського сина — привілей, знак поваги. Але, в даному випадку, гості відмовляються прийти на бенкет і розділити радість царя і його сина. Всі покликані виявляють якусь дивовижну одностайність у відмові відвідати бенкет та придумують різні відмовки: хто відправився на торгівлю, хто займається своїм полем, а деякі й зовсім образили царя та вигнали його слуг, які принесли запрошення. Заслуговує на увагу згадка про те, що цар кілька разів закликає гостей на шлюб сина. Нам може це здатися дивним і навіть нав’язливим, але слід пам’ятати, що притча проголошується на Сході і з урахуванням східних традицій. І та наполегливість, з якою цар запрошує на урочистості, ілюструє його уважність і люб’язність по відношенню до гостей.

Однак, незважаючи на виявлену повагу і доброту, на запрошення царя ніхто не відгукується. Уявімо собі, що повинна відчути людина, а тим більше цар, коли все приготовано, всі святково одягнені, столи накриті і ніхто не прийшов. Взагалі ніхто. Напевно, кожен з нас хоча б частково відчував досаду, розчарування, образу, коли без поважної причини не прийшли ті, кого ми чекали і хотіли бачити на нашому святі. Так і цар в притчі. І в кінцевому підсумку, він карає невдячних, а на їх місце запрошує тих, хто взагалі не міг розраховувати на відвідування царського палацу, а тим більше на участь в шлюбному бенкеті царського сина.

Серед цих нових запрошених виявився дехто, кого цар побачив не в належному вигляді «побачив там чоловіка, вдягненого не у весільний одяг, і каже йому: друже! як ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу?» (Мф. 22:12). Фраза, яку складно зрозуміти без пояснень. Адже сам же цар закликав їх з роздоріжжя при дорогах. Звідки ж у них могло бути не те що шлюбне вбрання, а взагалі просто гарний одяг? Таке здивування пояснюється знову ж через розуміння етикету того часу, що зафіксований у багатьох пам’ятках давньої літератури Сходу. Якщо висока особа запрошувала в гості до себе тих, хто не міг мати відповідний одяг, то привітний господар, показуючи свою доброту і щедрість, тримав для таких випадків святковий одяг, який давав його своїм гостям, якщо у них його не було. В якомусь сенсі, цю традицію можна порівняти з існуючою в наших монастирях практикою, за якою в разі відсутності у людини відповідного до місця одягу, видавати його на час відвідування храмів і святинь. З огляду на це, стає цілком зрозумілим подив царя і його питання до гостя, який прийшов без святкового одягу. Очевидно, що той, хто з’явився без належного наряду, просто знехтував царським подарунком. І саме тому, на питання царя, ця людина, як зазначено, мовчала (Мф. 22:2). Звичайно, він мовчав. А що він міг сказати той, хто був спійманий, що називається, на гарячому?!

Як розуміти цю притчу? Як і все Святе Письмо, притча про званих на весілля царського сина сповнена різноманітного сенсу. В історичному контексті притча проголошена Господом Іісусом Христом в останні дні Його земного Життя. Вона, як і низка інших, вказує на юдейських вчителів і взагалі на весь єврейський народ. Всі святі отці, пояснюючи цю притчу, кажуть, що, безумовно, під царем мається на увазі Бог Отець, а під сином — Сам Господь Іісус Христос. А під весільним пиром мається на увазі те Царство, яке уготовано віруючим у Христа. І про яке Сам Господь наш говорить: «прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34). Першими в це царство повинні були увійти ті, хто були покликані до нього — юдеї. Саме цьому народу Бог дав Завіт і відкрив Себе. Але юдеї, якими керували їхні лідери, відрікаються від Іісуса Христа. Апостол Павло, пояснюючи причину відпадіння юдеїв пише: «Бо, не розуміючи праведності Божої і намагаючись поставити власну праведність, вони не скорились праведності Божій» (Рим. 10:3). Тобто фарисеї, первосвященики й книжники юдейські своє помилкове розуміння праведності прагнули нав’язати іншим, при цьому, не розуміючи і відкидаючи справжню праведність Божу.

Бог-Отець, бажаючи спасіння цього народу, різними способами закликає їх на весілля Свого Сина Єдинородного Іісуса Христа. Уже говорилося про месіанський пир як символ перемоги добра, правди і доброти Божої. Цей пир настає, так як Царство Боже вже є в Церкві Бога живого, яка є стовп і утвердження істини (пор. 1 Тим. 3:15). Але народ Ізраїльський не приймає і не входить до цього Царства, знаходячи всілякі відмовки, такі ж абсурдні й нахабні, як і відмовки тих, хто в сьогоднішній притчі на запрошення царя відповів відмовою. Замість них, покликаних, але які відмовилися, Господь закликає інші народи. Ті народи, які гордовиті юдеї або зарозумілі греки вважали народами, які знаходяться наче як узбіччі історії, і яких греки і римляни гордовито називали «варварами», тобто такими, які незрозуміло говорять. Але саме їх — ці прості народи з узбіччя історії Бог покликав на месіанський пир Свого Сина, давши їм благодать Хрещення. Згадаймо слова Спасителя нашого, який сказав: «багато прийдуть від сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; а сини царства вигнані будуть у тьму безпросвітню: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:11-12). І дійсно, багато народів, покликаних після юдеїв, почули Євангеліє і приєдналися до Церкви Христової.

Ще одне значення цієї притчі вказує не на народи, але на кожну окрему людину. Хоча, в цілому, юдейський народ не прийняв Сина Божого Іісуса Христа, однак перші учні і учениці Спасителя були саме з єврейського народу. Істинний Месія Господь Іісус весь народ єврейський закликав. Очікувано, щоб учителі народу першими прийняли довгоочікуваного Месію. Однак, в реальності вийшло все по-іншому, юдейська релігійна еліта відмовляється відповісти на заклик Христа. Не приймають ні Його, ні Його проповіді. Відкинувши запрошення, вони не стають учасниками Царства Небесного, а ті, хто ними, елітою, зневажались: митарі, блудниці і простаки, вірять Христу і з радістю відповідають на Його заклик слідувати за Ним. І тому саме їм уготований Божественний пир. Сам Господь викриваючи Своїх гордовитих ворогів, каже їм: «митарі й блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже» (Мф. 21:31).

Проте наведені тлумачення притчі стосуються вже минулих подій історії. Але чи має значення ця притчі, що виходить за межі скоєного колись дві тисячі років, для нас? Безумовно, є.

Кожен із нас, хто вірить у Христа, повинен розуміти, що ця притча має сенс для кожного покоління, для кожного народу, для кожної людини. Ось і для нас, сучасних християн, під образами в даній причті повинні розумітися ми самі. Нас Бог-Отець закликає на весілля Свого Сина. В образі весільного пиру має розумітись участь в Богослужінні і Таїнствах. Як часто ті, хто іменуються християнами, відмовляються жити церковним життям. Адже кожен з нас, так чи інакше, стикався з питаннями від наших рідних і близьких: «навіщо ходити в храм? Чи не можна бути хорошою людиною і навіть благочестивим християнином без цього?»

Брати і сестри! Ми не до кінця зрозуміємо всього значення зібрання для спільної молитви, якщо не задумаємося над тим, що коли з’явилося християнство, коли проповідь апостольська поширилася на весь світ, тодішня римська влада переслідувала християн і зрозуміти хто є християнин, а хто ні, переслідувачі могли, перш за все, за доносом, що десь збираються християни. Християни, які приховували свої погляди, проте завжди відвідували зібрання. Іноді зібрання проходили в катакомбах, іноді в приватних будинках. Але при тому, що християни повинні були зберегти свою віру в таємниці від оточуючих, вони, ризикуючи своїм майном, ризикуючи своїм становищем, ризикуючи своїм життям все одно збиралися разом. Слідуючи сучасній логіці, християни у давнину могли сказати: навіщо кудись ходити, на якісь збори? Це не потрібно, та й небезпечно! Але для християнської громади немислимо бути християнином без зібрання, тому що християнство — це зібрання. Господь наш Іісус Христос не просто проповідує Євангеліє, не просто проповідує Благу звістку, Він збирає навколо себе послідовників. Учні Господа збираються навколо Божественного Вчителя у відповідь на Його проповідь. Якщо подивитися на значення і походження слова Церква, грецьке εκκλησία, то воно означає не просто збори, а «збори на заклик», і тому християнство — це збирання, об’єднання один з одним заради того, щоб відповісти на заклик Господа нашого Іісуса Христа.

Іісус Христос говорить: «де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там Я серед них» (Мф.18:20). Ці слова Господа — це заклик зібратися. У молитві «Отче наш», яку кожен з нас вимовляє за день не один раз, ми звертаємося до Бога «Отче наш», не Отче мій, але Отче наш. Саме це звернення нагадує нам, що Отець наш небесний об’єднує нас і ми можемо звернутися до Нього як до Отця нашого. Бог об’єднує, а сила противна Богу, навпаки, роз’єднує і розколює. І Господь наш Іісус Христос прийшов не просто для того, щоб спасти рід людський, не просто для того, щоб звільнити рід людський і відкрити Євангельську істину, але для того, щоб зібрати людей разом, щоб люди зрозуміли, що вони є не окремими один від одного, але зібрані в Христі Іісусі в таке єднання, яке в Священному Писанні називається Тілом Христовим (пор. Єф. 1:23).

Подібно невдячним запрошеним з притчі, і зараз є ті, які не бажають прийняти запрошення Господа, які знаходять безліч нібито причин. Одна з них, найзухваліша і гордовита — міркування в дусі: навіщо мені ваші храми і служби, у вас там все не так! І священики погані, і парафіяни злі, і служби виснажливі і незрозумілі. І взагалі все не так. А ось у мене — Бог в душі. Звичайно, і Писання каже, що людина — храм Святого Духа (пор. 1 Кор. 6:19). Але, людина, що ти зробила для того, щоб бути гідною Бога і називатися храмом Його? Людина з її пристрастями, з її буденністю, раптом вирішила з чогось, що Бог у неї в душі! Ось так просто! Та людина, про яку поет влучно сказав: «Тюремщики своей земной тюрьмы, грызущие друг друга в каждой щели, мещане с крылышками! Пряники и рай! Полвека жрали — и в награду вечность… Торг не дурен. “Помилуй и подай!” Подай рабам патент на бесконечность»! Хто ми такі, що насмілюємося сказати, що заслуговуємо Бога, заслуговуємо безсмертя і райського блаженства? За що? Як Святий може бути всередині скверного? Як Премудрий може бути всередині нерозумного? Як Благий може бути всередині злісного? «У лукаву душу не ввійде премудрість і не буде жити в тілі, поневоленому гріхом» (Прем. 1:4), — говорить премудрий Соломон. І якщо ми подивимося чесно на людину, то скажемо, що замість ствердження «Бог у мене всередині», кожен повинен задати питання: «чи гідний я того, щоб Бог був у мене в душі»? Що я зробив для цього?

Дорогі брати і сестри! Велика таємниця Церкви в тому, що окремо ми просто грішні люди, що надані самі собі, слабкі і немічні, і при цьому ще насмілюємося бути гордими, але, зібрані разом в ім’я Христове — ми Церква Господня «рід вибраний, царственне священство, народ святий» (1 Пет.2:9). І ось коли Бог закликає всіх нас на Божественну Трапезу — Таїнство Євхаристії, скільки ми причин знаходимо, щоб не прийти. Бог закликає, а ми відповідаємо — у мене справи, я втомився, у мене вихідний день, у мене турбот вистачає. Але як же освятитися? Як преобразитися? Як змінитися, нічого не роблячи для цього? Бог і пир приготував, і запросив, і навіть одяг святковий надав, а ми все одно твердимо — не треба нам, не хочемо, у нас і так все є. Але звідки? Звідки освячення і благодать, як тільки не з рук Божих? Звідки спасіння, як тільки що не від Спасителя нашого Іісуса Христа? Все це можна отримати від Бога у Його домі — Святій Церкві. У кустарних умовах спасіння не досягається — це духовний самообман, виправдання духовної ліні і гординя. Не в силах людини спастися — в силах людини прийняти спасіння як дар.

Однак, як ми чули, один з тих, хто прийшов, все ж був не гідний того місця, в якому він опинився через сердечну доброту господаря. Чому ж так? Святі отці розуміли під весільною одежею, яку роздає Цар, символ білих хрещальних риз. Загальновідомо, що коли людина хреститься, то їй даються чистий білий одяг. У давнину це взагалі займало важливе місце в процесі хрещення. Одягання білого одягу показувало прощення гріхів і оновлення у Христі. Тому святі отці кажуть, що людина з притчі, яка не мала такого одягу, — це людина, яка хоча і прийняла хрещення, але чистоту і благодать, отриману в цьому таїнстві, скинула з себе і одягнулася вже в інші ризи, ризи пристрастей і гріха. Святитель Григорій Палама говорить: «Вбрання духовного шлюбу це — чеснота, в яке якщо хто не одягнеться тут, в цьому житті, той не тільки буде негідним весільного чертогу, але й піддасться узам і невимовним мукам». Блаженний Ієронім, тлумачачи слова притчі про зв’язування по руках і ногах, вказує також на есхатологічне значення притчі, тобто те, що відноситься до суду Божого над усім людством і над кожною окремою людиною після смерті. Зв’язування по руках і ногах, на думку святого отця, означає неможливість діяти, так як час, щоб робити чесноти завершився: «хто під час суду буде знайдений таким, який має ім’я християнина, але не буде мати шлюбного одягу, а буде мати одяг заплямований, тобто броню давньої людини, той одразу ж отримує покарання».

Брати і сестри! Всіх нас Господь покликав з різних місць, в різному духовному стані, в різних умовах; не по достоїнству нашому. «Не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті» (2 Тим. 1:9) ми покликані. Господь дарував нам оновлення і освячення в Таїнствах, зодягнув нас «в шату спасіння, і в одежу праведності» (Іс. 61:10). Але чи означає це, що ми в повноті володіємо всім і достойні Його дарів? Як тим, хто відповів на запрошення Бога, бути достойними? Апостол Петро наставляє віруючих: «старайтесь утверджувати ваше покликання та вибрання» (2 Пет. 1:10), але де спосіб здійснення цього повчання апостольського? Знову звернемося до Писання. Святий апостол Павло пише: «Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї» (1 Кор. 11:28). Отже, відчувати себе. Спостерігати за собою уважно, навчитися розрізняти в собі зле і добре, правдиве від брехливого. Тільки у того з’являється жага до спасіння, хто хоче приступити до Святині і починає уважно ставитися до своїх думок, справ, помислів, слів, усвідомлювати необхідність зміни. Але як в круговороті повсякденного життя знайти час і сили для цього? Скільки б людина не ставила перед собою таке завдання, вона не зможе, і, врешті-решт, зісковзне в рутину життя. Але якщо людина твердо встановила собі, що раз на тиждень або трохи частіше потрібно бути учасником священної трапези Господньої — Богослужіння, тоді починає поводитися по-іншому і збирається силами.

Один західний християнський автор ХХ століття, задаючись питанням, чому його співвітчизники так швидко втратили свою релігійність, відповідає. Не через те, що їх хтось переконав, і не тому, що їм хтось заборонив, а лише тільки тому, що на певному етапі вони сприйняли ідею що ходити на богослужіння до храму у недільні дні не обов’язково. І все! Цього було досить, щоб через одне покоління нація, по суті, перестала відчувати себе християнською. Тому, брати і сестри, будемо усвідомлювати і цінувати важливість відвідування дому Божого — храму і участі в запропонованій нам Божественній Трапезі — Євхаристії. Ухилимося від дурних і самовпевнених думок про те, що ми самі щось можемо в духовному житті. Будемо ж уважні до себе, до своїх справ і думок, щоб нам не уподібнюватись нерозумному і зухвалому гостю, який прийшов без святкового одягу, а уподібнюватись добрим виконавцям заповідей Господніх, яким Він скаже: «Ви друзі Мої» (Ін. 15:14). Амінь!