«Згадуючи святих праотців, ми усвідомлюємо справжній сенс історії всього людства». Проповідь у Неділю 27-му після П’ятидесятниці

26.12.2021

Почати

26.12.2021 - 23:30

Кінець

26.12.2021 - 23:30

Категорії

Публікації


ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 27му після П’ятидесятниці

 

16 Він же сказав йому: один чоловік справив велику вечерю і запросив багатьох, 17 і коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. 18 І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. 19 Другий сказав: я купив п’ять пар волів і йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. 20 Третій сказав: я оженився і через те не можу прийти. 21 І, повернувшись, раб той розказав про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар дому сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. 22 І сказав раб: господарю! зроблено, як ти звелів, і ще є місце. 23 Господар сказав рабові: піди на дороги і загорожі і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. 24 Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званних, та мало вибраних.

 

Євангеліє від Луки 14:16:24

 

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

 

Згідно з православним богослужбовим уставом, в один із тижнів, що передують святу Різдва Христового, згадуються святі праотці, під якими маються на увазі праведники Старого Завіту. Євангельське читання цього дня — притча про званих на вечерю. Така притча міститься у Євангеліста Матфея (22:1-14). Однак, як вважав блаженний Августин, це дуже подібні, але все ж таки різні притчі. У будь-якому разі, в основі цих євангельських притч лежить одна тема — заклик Бога до людей.

 

Сама притча про званих на вечерю промовляється Господом після вигуку однієї людини: «блаженний, хто вкусить хліба у Царстві Божому!» (Лк. 14:15). Таким чином, відразу стає очевидним, що ця притча про Царство Боже. Шлюбний бенкет або святкова вечеря, приготована трапеза — все це образи Царства Небесного в Євангелії.

 

Очевидно, що спільна трапеза в культурі стародавнього світу — не просто споживання їжі, а, насамперед, радість спілкування. Розділити трапезу на той час могли лише з довіреними людьми: родичами, друзями, одновірцями. Це нагадує ще один аспект трапези, який, на жаль, втрачений теперішньою людиною — подяка. Подяка Богові за плоди земні та духовні, за ті блага, які нам дані. Саме тому трапеза, бенкет, ужин — євангельський символ Царства Божого, месіанського бенкету праведників (пор. Іс. 25:6).

 

Отже, якась людина справила вечерю. І запросила на неї, вочевидь, своїх друзів та родичів. Але вони відмовилися з різних причин. Причини ці з чисто людської точки зору є цілком правдоподібними і навіть природними: хтось купив земельну ділянку, хтось придбав нових волів, а хтось взагалі нещодавно одружився. І кожен хоче займатися тим, що зараз його цікавить найбільше. Однак, хоча притча про це не говорить, можна здогадатися, що той, хто влаштував звану вечерю не накрив просто звичайну трапезу. Очевидно, що все це заради якоїсь особистої події, важливої для цієї людини. І вона, зрозуміло, хоче розділити свою радість зі своїми близькими. А ті, знаючи з якої причини накрита трапеза, все ж ухиляються. Так, у них є своє життя, свої турботи, але є дружба і особисті стосунки, заради яких вони повинні були вшанувати свого друга і прийняти його запрошення. Зазначені ними причини відмови такі, що можуть бути виконані у будь-який інший день. Одружений буде ще роками одружений, куплена земля нікуди не дінеться і її можна подивитись іншого разу, та й волів перевірити теж можна іншим часом.

 

Уявімо, що має відчути кожен із нас, коли ми чекаємо гостей, розраховуємо, що вони будуть, готуємось до їхнього приходу, коли все приготовлено, столи накриті, і ніхто не прийшов. Взагалі ніхто. Напевно, кожен із нас хоча б частково відчував досаду та образу. Так і в притчі сказано, що після відмови запрошених, господар будинку розгнівався (Лк. 14:21). Тому він запрошує на свій бенкет усіх, хто тільки буде знайдений: «вбогих, калік, сліпих і кривих» (Лк. 14:21). Іншими словами, тих, хто по суті нічого не має і ні на що не розраховує. Хто ж ці вбогі, каліки, сліпі і криві, розпорошені по дорогам, які не мають ні виду, ні краси, і не мають ніякого майна? У біблійному контексті — це всі ті, які в єврейському суспільстві вважалися негідними, людьми «другого сорту». А єдиними гідними вважалися ті, кого народ звеличував: фарисеї, садукеї та книжники – так звана еліта юдейського суспільства. І ті люди, які в суспільстві вважалися вагомими, насправді були найдалі за всіх від Бога. Зрештою, коли Господь приходить у цей світ, всі ці фарисеї та садукеї відмовляються слідувати за Ним, відмовляються увійти в Його радість і розділити з Ним бенкет Царства. А бідні, знедолені, зневажені суспільством приймають несподіване запрошення стати учнями Самого Господа і йдуть за Ним. Такий загальний зміст цієї притчі.

 

Проте, брати і сестри, як вже говорилося, сьогодні Церква вшановує святих праотців. І в цьому контексті євангельська притча про званих на вечерю набуває ще одне важливе значення. У чому полягає сенс того періоду історії, який називається Старим Завітом? Як взагалі визначити, у чому сенс життя кожної окремої людини, кожного окремого роду, сім’ї чи народу? При відповіді на це питання можна сказати, що сенс історії полягає в завоюванні нових територій, побудові імперій, створенні якихось пам’яток культури, що будуть приголомшувати увагу та уяву. Також можна сказати, що історія — це незворотний процес виживання та становлення сильніших за рахунок слабших. Але ми з вами розуміємо, що такий сенс історії не може бути прийнятий християнською свідомістю.

 

Після гріхопадіння прабатьків вся історія людства — це два взаємопротилежні процеси: укорінення у гріху чи очікування спасіння. Звернувшись до священних книг Старого Завіту, ми побачимо там низку грішників та низку праведників. Частина людства прагнула будувати Вавилонську вежу та інше, інша ж частина — бути вірним Завіту з Богом. І ось ті, хто прагнув бути вірним Богу — праведники Старого Завіту, прабатьки Господа Іісуса по плоті, перебували у стані, що потребує максимальної віри та надії. Вся справа в тому, як усім нам відомо, гріхопадіння та його наслідки позбавили людську природу здатності отримувати благодатне освячення. Це стосувалося всього людського роду. Весь рід людський, людина як вид, за результатами гріхопадіння, втратила можливість бути причетною до Бога. З усіх образів, що ілюструють цей стан, напевно, один із найяскравіших — образ гігантської стіни, що виросла між Богом та людиною (пор. Єф. 2:14). Що ж залишилося в такому разі робити людині, яка бажає жити праведним життям? Тільки одне — почути Божий заклик і слідувати йому. Ось саме з цієї причини у неділю праотців читається притча про званих на святкову вечерю! Бог звертався до царів, сильних світу цього, владних і могутніх, але нерідко Його чули ті, хто за мірками цього світу — незначний. Можна спитати, а як же святі патріархи Авраам, Ісаак, Яків, пророк Мойсей? Хіба вони були простими людьми? Хіба не були вони багатими та могутніми? Були. Але вони виросли, скажімо, зросли тільки після того, як почули заклик Бога, прийняли його і пішли, куди їм наказав Вседержитель. Ось тоді й лише тоді з пастухів та кочівників вони стають патріархами, пророками, родоначальниками народів. Їхнім життям керувала віра.

 

І хоча Старий Завіт не давав спасіння (пор. Рим. 7. гл), але все ж у ньому було місце особистій святості. І ось праведники Старого Завіту живуть святим життям і очікуванням спасіння, а точніше Спасителя, Який і стане посередником між Богом і людьми, та знову з’єднає Творця і творіння (пор. 1 Тим. 2:5). Такими є праведники Старого Завіту. Відомий богослов ХХ століття В.М. Лоський висловив різницю Старого і Нового Завітів так: «Синайська темрява протиставлялась Фаворському світлу, як таємниця прихована — таємниці розкритій». Старий Завіт – тінь, прообраз майбутнього Нового Завіту. Бог відкривається Мойсеєві у темряві. Темрява — це символ того, що старозавітній людині можна дізнатись і бути слухняним волі Божій. Христос преображається у білому як сніг світлі перед Своїми учнями, що вказує: у Новому Завіті віруючим відкривається можливість Богобачення та преображення, благодатного освячення; не просто послуху Богові, але любові до Господа і навіть дружби з Ним (пор. Ін.15:14 і Лк.12:4).

 

Невже ми, чада Нового Завіту, забудемо праведників Старого Завіту? Звичайно ж ні! Згадуючи сьогодні святих праотців, ми цим усвідомлюємо справжній сенс історії Старого Завіту, як і взагалі історії всього людства. В апостольських посланнях і церковному Переданні, розглядаючи спокутний подвиг Христа, неодноразово говориться про Христа як Нового Адама. І як злочином першої людини Адама гріх і смерть перейшли у всіх людей (Рим. 5:12), так і в Новому Адамі, Господі та Спасителі нашому Іісусі Христі, всі віруючі оживають (1 Кор.15:22). Праведники Старого Завіту через віру стали праотцями Іісуса Христа по плоті, а ми, християни, можемо і повинні стати Його нащадками, бо народжені нині від Бога і в Ньому перебуваючи (1 Ін.3:9), тепер ми Його діти (1 Ін. 3:2).

 

Брати та сестри! За словами прп. Максима Сповідника «відтепер спасіння наше вже у нашій волі», і кожен з нас, коли до нас звертається Спаситель із запрошенням взяти участь у Його Небесному бенкеті, повинен відкласти всі свої справи, всі свої турботи та особисті інтереси і відкликатися на цей Божий заклик. Адже, зрештою, все земне, все матеріальне та все тимчасове піде і ми залишимося тільки віч-на-віч з Богом. І нехай усвідомлення, що Різдво Христове вже близько, вселяє в нас невпинне бажання бути з Господом нашим Іісусом Христом і в цьому житті, і в майбутньому. Амінь!

 

619

ДОДАТКОВІ ДОКУМЕНТИ