Проповідь єпископа Білогородського Сильвестра в Неділю 10-ту після П'ятидесятниці

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 10-ту після П’ятидесятниці

Коли вони прийшли до народу,

то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна,

сказав: Господи! помилуй сина мого;

він у час нового місяця біснується і тяжко страждає,

бо часто кидається у вогонь і часто у воду;

я приводив його до учнів Твоїх, та вони не змогли зцілити його.

Іісус же, відповідаючи, сказав: о, роде невірний і розбещений!

доки буду з вами? доки терпітиму вас?

приведіть його до Мене сюди.

І заборонив йому Іісус, і біс вийшов з нього;

і отрок видужав у ту ж мить.

Тоді учні, підійшовши до Іісуса на самоті, сказали:

чому ми не змогли вигнати його?

Іісус же сказав їм: через невір’я ваше;

бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру з гірчичне зерно

і скажете горі цій: «перейди звідси туди», і вона перейде;

і не буде нічого неможливого для вас;

цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.

Євангеліє від Матфея 17:14-21

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Багато разів у Святому Письмі Нового Завіту ми читаємо про зцілення біснуватих. Сьогоднішнє євангельське оповідання розповідає не просто про видужання біснуватого, який одночасно був і сновидою. Батько одержимого юнака скаже до Господа «Господи! помилуй сина мого; він у час нового місяця біснується і тяжко страждає» (Мф. 17:15). Біснується у час нового місяця… Чи означають ці слова, що біснування і сновидність — одне і теж? У того ж Євангеліста Матфея читаємо про чудеса, які звершив Христос: «і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі хвороби й припадки, і біснуватих, і лунатиків, і паралітиків, і Він зціляв їх» (Мф. 4:24). З цих слів видно, що Євангеліст розрізняє сновид і біснуватих. Так все ж, цей юнак — сновида або біснуватий? Багато тлумачів вважали, що юнак страждав і сновидністю, і був біснуватим. Батько хлопця уточнює, що він сильно біснується під час нового місяця. Проте, ці слова не означають, що в інший час юнак не біснується, а лише вказують, що з особливою люттю він біснується саме під час нового місяця.

У цій особливості надмірного приступу якраз в новий місяць слід бачити диявольську хитрість. Сатана лжець споконвіку (Ін. 8:44), «дух прелести, дух лукавства, дух идолослужения и всякаго лихоимства, дух лжи и всякия нечистоты» (з Таїнства Хрещення). Диявол не просто хоче володіти людиною, але і прагне спокусити максимально велику кількість людей. Згадаймо, що євреї не тільки жили за місячним календарем, а й жили в оточенні народів, які поклонялися місяцю як божеству. У Старому Завіті є безліч вказівок на місячний культ і на поширеність його навіть серед єврейського народу. Святе Письмо прямо застерігає: «І щоб ти, поглянувши на небо і побачивши сонце, місяць і зірки, і все воїнство небесне, щоб не був ти знадженим і не вклонявся їм, і не служив їм» (Втор.4:19-20). У відомій викривальній промові великого пророка Ісаї є такі слова: «Того дня поскидає Господь окрасу спряжок на їхніх ногах, і чільця, і місяці» (Іс.3: 18). Чільця і місяці — не просто якась біжутерія, це прикраси, пов’язані з поклонінням місяцю і зіркам, які носили як амулети. Саме тому з таким гнівом святий пророк говорить про ці прикраси. Текст пророка вказує наскільки поширеними були язичницькі практики серед юдеїв того часу.

Пророки і праведники Старого Завіту наполягають, що місяць — ніяке не божество і створений Творцем лише для обчислення часу: «і місяць Він створив для означення часу» (Пс. 103:19), — говорить псалмоспівець. Чому ж юнак сильно біснується саме в новий місяць? Хвороба юнака була наче знаряддям дії злого духа, щоб зміцнити язичницьку віру в місяць як в божество. Насправді ж, люди схильні до страху. Особливо перед незрозумілим, ірраціональним. Цей страх, що має корінням неміч і гріховність нашої природи, засліплює нас, і тоді він користується цим страхом, щоб змусити нас обожувати те, що богом не є і робить з нас язичників.

Світова література багата творами, у яких показується як людина, яка опинилася в лапах страху, готова прийняти будь-яку концепцію, у будь-кому побачити ворога, і готова обожувати і сонце, і місяць, і правителя, і все що завгодно… Життя людини і всього світу напряму пов’язане з цілком природними процесами, в тому числі і з новим місяцем. Ми ж живемо не в вакуумі; щось впливає на нас, на щось або на когось впливаємо ми. Але немає більшого бажання для богоборця диявола, ніж змусити людину вірити в несправжнього бога. Диявол цілком звичайні природні явища підносить як надприродні і використовує це для того, щоб насадити забобони, віру в прикмети, в астрологію. Тобто, не важливо в що, головне, щоб відірвати від віри в Істинного Бога.

Батько одержимого юнака нарікає: «я приводив його до учнів Твоїх, та вони не змогли зцілити його» (Мф.17:16). Як же так? Адже Господь вже дав учням владу творити чудеса і виганяти бісів: «хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте» (Мф. 10:8), а тут раптом вони не змогли. Чому раптом? Сам Господь після цих слів вигукує: «о, роде невірний і розбещений! доки буду з вами? доки терпітиму вас?» (Мф. 17:17). Ці слова вказують на невір’я юдеїв, про яке неодноразово говориться в Писанні. Скоріш за все, при цих словах були численні вороги Христа, які з радістю використовували ситуацію, що склалася проти апостолів і самого Господа. На це, наприклад, вказують слова «Про що сперечаєтеся з ними?» (Мк. 9:16), які наводить Євангеліст Марк.

Батько юнака, який вимагає чуда, і по суті влаштував скандал зі звинуваченням учнів Христових, діяв в дусі цього самого роду невірного. Так, наприклад, свт. Іоанн Златоуст прямо говорить, що батько хлопця був слабкий вірою. Ще одним доказом маловір’я батька, є важливий момент, який не згадує євангеліст Матфей, але згадує Євангеліст Марк, який також описав це чудо. Батько перед зціленням його нещасного сина, вигукує «вірую, Господи! допоможи моєму невір’ю» (Мк. 9:24). Ці слова — не тільки крик зневіреного батька. Ці слова — це визнання в своєму невір’ї, і одночасно в них народжується віра.

Після зцілення, коли вже віруючий і вдячний батько відвів додому своє здорове дитя, апостоли, залишившись наодинці з Господом задають Йому питання: «чому ми не змогли вигнати його?» (Мф. 17:19). І Христос відповідає їм прямо: «через невір’я ваше» (Мф. 17:20). Що означають ці слова? Сам Іісус Христос не раз говорить про необхідність віри для здійснення чуда: віри того, над ким відбувається чудо, або віри друзів того, над ким буде чудо, або віри того, хто робить чудо. Але саме в цьому випадку з юнаком сновидою і біснуватим склалося так, що його особистої віри не було, бо він був поневолений бісом, віри його батька до певного моменту теж не було. І віри тих, хто повинен був зробити вигнання диявола, теж, як виявилося, не було.

Куди ж поділася віра апостолів, адже вони вже виганяли бісів, як про це свідчить Писання: «і біси коряться нам в ім’я Твоє» (Лк. 10:17)? Можна шукати різні причини. Можливо, учні перебували у певній зневірі від слів Христа про Його прийдешні страждання, які Ним були озвучені не один раз (див. Мф. 16-17 гл)? Можливо, вони зніяковіли від великої кількості людей, які прийшли подивитися, чи зможуть вони зцілити біснуватого сновиду? Можна припускати й інші варіанти, чому і з яких причин сталося їх зневіра в свої сили виганяти бісів. Але це не є першочерговим. Важливо, що Господь, наставляючи апостолів, каже їм про велику силу віри: «якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: «перейди звідси туди», і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20). Це найвідоміший євангельський вислів. Віра навіть з гірчичне зерно дозволяє рухати гори! Як же часто над цією фразою іронізували і пропонували віруючим зрушити гору. Однак, для початку, давайте згадаємо, що мова Євангелія дуже часто є мовою образною. Крім того, хіба самі ми не вживаємо схожі вирази в повсякденній мові, при цьому цілком розуміючи, що вони носять переносне значення? Хіба ми не говоримо: у мене стільки ентузіазму, що можу гори звернути? Говоримо! Але ми маємо на увазі, звичайно ж, не гори чи пагорби, а щось, що вимагає надмірних зусиль.

Святі отці звертають увагу саме на таке значення цих відомих євангельських слів. Переставити гору — значить зробити, щось, що перевищує наші сили, і взагалі сили людські. Наприклад, блж. Ієронім в даному контексті бачить під горою ні що інше як зцілення біснуватого. Насправді, сила диявола могутня і міцна, і тому вона уподібнюється горі. У будь-якому випадку, віра дозволяє робити те, що виходить далеко за межі наших природних сил і можливостей. В цьому і полягає сенс євангельських слів.

Віра з гірчичне зерно — це мало чи багато? Ми звикли, що зернятко маленьке, і нам здається, що віра із зернятко — це незначна віра. Однак, апостол Павло в одному з послань говорить так: «маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти» (1 Кор. 13: 2). Що ж бачимо? Апостол Павло говорить про переставлення гір, але при цьому згадує «всю віру», а не з зернятко. Чи не суперечать ці слова апостола словам Господа? Ні, брати і сестри, не суперечать!

Віра з зернятко — це вже вся, тобто повноцінна віра. Хіба із зерна проросте щось, якщо зерно неповноцінне? Виріс би колос із пошкодженого зерна або дерево гірчичне із недолугого зерна? Очевидно, що ні. І коли Господь говорить про віру з гірчичне зерно, Він вже вказує на повноцінну, сильну, глибоку, живу віру!

Людина іноді думає, що її віра мала, немічна. Але якщо його віра жива, щира, чиста, тоді ось з цієї, здавалося б, малої віри, в одну мить розростається щось велике і невимовне, і творяться чудеса. Віра дає велику силу, але про яку ж віру йдеться?

Людина повинна вірити не просто, тому що вихована в Православ’ї, або зростала в країні, де сповідують Православ’я і через це потрібно дотримуватися якихось релігійних обрядів. Людина повинна повірити і сприйняти Христа по-справжньому, як свого Спасителя і Бога, і тільки тоді вона зможе змінюватися і преображатися. Тільки тоді навіть віра з гірчичне зерно, здатна знищити скелі зла і гори гріха!

Після настанов про віру, Господь говорить: «цей же рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17:21). Під цим родом маються на увазі падші ангели, нечисті духи. Отже, Христос прямо вказує, що вигнати їх можна тільки молитвою й постом.

Брати і сестри! Всі пам’ятають вислів про здорове тіло і здоровий дух. Так ось духовне оздоровлення тіла й душі можливе завдяки посту і молитві. Піст навчає тіло стриманості, а значить допомагає перемагати тілесні пристрасті: «Утримання зв’язує ноги плотській пристрасті», — говорить прп. Іоанн Ліствичник. Молитва, говорить прп. Іоанн Ліствичник, є «перебуванням і поєднанням людини з Богом». Прп Максим Сповідник пише, що молитва очищає розум, робить його світлим і навчає його безпристрасному спогляданню на речі світу цього. І таким чином, молитва зцілює розум. Є такий вислів: «порожній розум — кузня диявола». Демони завжди мають можливість володіти людиною, коли бачать її не зайнятою молитвами, богомисленням, чеснотами. Така людина для них — місце уготоване і відкрите. У цьому сенсі чудово говорить про піст і молитву свт. Феофан Затворник, порівнюючи піст і молитву з зовнішньою і внутрішньою огорожею, через яку духи злоби піднебесної (Єф. 6:12) не можуть увійти і заволодіти ні душею, ні тілом.

Дорогі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії є ще й такі слова про біснуватого юнака: «часто кидається у вогонь і часто у воду». Цей вираз вказує на крайнощі. Диявол кидав отрока в протилежні стани, щоб максимально йому нашкодити, пошкодити і принизити. Але крім того, вогонь і вода, як дві крайні протилежності, вказують на мінливість. Як же часто ми непостійні, кидаємося з крайності у крайність. Спочатку нас з головою захоплює одне, через деякий час інше. Захоплюємося то тим, то іншим. Спочатку захоплюємося кимось, а потім в секунду змінюємо свою думку і вже відчуваємо огиду. І якби це стосувалося тільки мирських речей. Але ж ні! Наша натура проявляє згубний навик мінливості і в духовній сфері. То беремо на себе непідйомні молитовні правила, то лінуємося навіть перед їжею помолитися; то готові постити як стародавні подвижники, то шукаємо собі виправдання для послаблення посту, яке, насправді, вже й не є послабленням, а мало не скасуванням посту. Як говорить народна мудрість, то занадто святі, то занадто грішні.

Для того щоб в чомусь досягти результатів потрібна постійність. Про цю необхідність постійності в духовних справах говорять безліч святих отців. Для доброчесного життя необхідно отримати навик постійного перебування в молитві і виконанні заповідей. Мінливість призводить до краху в вірі і навіть зради та богозречення (пор. Мк. 4:17). Ті ж, «які постійністю в доброму ділі шукають слави, честі й безсмертя» (Рим. 2:7) отримають Життя Вічне.

Будемо ж, дорогі брати і сестри, уникаючи усіляких крайнощів, йти золотим, середнім шляхом, набуваючи навик постійного звершення добра, щоб і ми «перебували досконалими і збагаченими всім, що угодне Богові» (Кол. 4:12), Якому слава на віки віків. Амінь!