Єпископ Сильвестр (Стойчев). Проповідь у день свята Різдва чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна

Проповідь

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у день свята Різдва чесного славного Пророка,

Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні Православна Церква відзначає день Різдва святого Іоанна Предтечі. В традиції Церкви день смерті святого відзначається як день його пам’яті, в деяких випадках обрітення або перенесення мощей також є датами вшанування святого.

Однак сьогодні відзначається саме день народження. Чому так? Може виникнути нерозуміння значення цього свята, якщо розглядати його ізольовано, просто як свято, яке відноситься тільки до Іоанна Хрестителя. І зовсім в іншому світлі постане його народження в зв’язку з іншим Народженням — Різдвом Господа нашого Іісуса Христа. Дійсно, крім свята Різдва Христового, в церковному календарі є ще два різдва, і обидва глибоко пов’язані з Різдвом Христовим. Ці два свята — Різдво Богородиці і Різдво Іоанна Предтечі. Кожен з них осмислюється і набуває особливого наповнення та значення тільки в Різдві Христовому.

І ось сьогоднішнє Євангельське читання перегукується з іншим читанням, що присвячене Різдву Христову. В Євангелії від Луки це все міститься в одній главі. Згадаймо, що після явлення архангела Гавриїла священику Захарії з обітницею про народження сина, євангеліст Лука починає розповідь про Благовіщення. І в своїх словах той самий архангел сповіщає Діві Марії: «Ось і Єлисавета, родичка Твоя, яку називають неплідною, і вона зачала сина в старості своїй, і їй вже шостий місяць» (Лук. 1:36). Отже, два сина, два хлопчика, два Різдва: Предтечі і Месії, Пророка і Господа, Проповідника покаяння і Спасителя світу.

Різдво Іоанна Хрестителя є як би малим Благовіщенням, в якому сповіщається прийдешнє спасіння, а йому — Іоанну — належить готувати прихід Спасителя.

Є ще одна важлива деталь в оповіданні про видіння Захарії. Захарія зніяковів, як каже блж. Феофілакт, тому що найбільші видіння можуть бентежити і святих. Слідом за цим Захарія стає німим аж до народження свого сина Іоанна. У цій німоті ми бачимо своєрідне покарання за те, що він не повірив словам архангела (Лк. 1:19). Однак німота Захарії носить ще й інше значення: мовчання про таємницю. От уявімо собі, якими почуттями був сповнений в ту хвилину Захарія і, звичайно, серед них була й радість про народження довгоочікуваного чада. Бо чим серце наповнене, сказано в Писанні, те говорять уста (Мф. 12:34).

І Захарія безсумнівно мав повне право трубити і всім розповісти про велику милість Бога до себе і своєї дружини. Тому, як кажуть деякі тлумачі (єпископ Михаїл (Лузін), в цій німоті Захарії не стільки покарання, скільки знамення, що вказує, що сповіщене архангелом має бути таємницею до деякого часу і бути доступною тільки Захарію і Єлизаветі.

На те, що зміст видіння, яке було Захарії, залишилося нерозголошеним непрямо вказує текст, коли архангел Гавриїл в момент Благовіщення відкриває Діві Марії про вагітність її родички Єлизавети. Таким чином, очевидно, що Пресвята Богородиця, не дивлячись на родинний зв’язок з Єлизаветою, не знала про її положення.

Історія явлення архангела подружжю в дуже похилому віці зі звісткою про народження у них дитини співвідносна з іншою біблійною розповіддю: явленням ангелів Авраамові і Саррі, які були в такому віці, що слова про народження сина викликають сміх (Бут. 21:6). Історія старозавітного народу почалася з обіцянки Аврааму і Саррі та з народженням їхнього сина Ісака, і закінчується схожою обіцянкою літнім батькам Захарію та Єлизаветі.

Що означає «закінчується» відносно старозавітної історії? Значить, що існування Завіту Бога з юдейським народ добігає кінця, так як цей Завіт виконав свою функцію, і настає час іншого Завіту — Нового. В Святому Письмі прямо проголошується, що «кінець закону — Христос» (Рим. 10:4), і апостол Петро говорить про появлення Христа, тим, які живуть в останні часи (1 Пет. 1.19). Цей вислів апостола Петра слід розуміти як кінець часу дії Старого Завіту, але не як кінець людської історії. І народження Іоанна Предтечі — проголошення того, що Старий Завіт завершується. Він — Іоанн — і є останній Пророк Старого Завіту і одночасно перший служитель Нового.

Іоанн – Пророк і Предтеча. І в цих двох словах в повній мірі розкривається його служіння.

Іоанн — Предтеча. Очевидно, що Предтеча очікуваного Месії, тобто Господа Іісуса. Але навіщо Христу предтеча? Невже Він потребує когось, хто б, так би мовити, полегшив Його прихід? Відповідаючи на це питання, знову згадаємо про Старий Завіт, який повністю є Предтечею Месії. Апостол Павло так і каже, що закон був вихователем, який вів на до Христа (Гал.3:24).

Таким чином, всі старозавітні пророки і патріархи, всі встановлення — всі вони предтечі приходу Месії. І їхнє завдання допоміжне — приготувати народ до прийняття Месії. Сам Христос говорить своїм учням «багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули» (Мф 13:17), і в цьому «бажали бачити і чути» показаний, так би мовити, релігійний нерв Старого завіту — віра і сподівання. У такому розумінні, Іоанн продовжує і завершує Старий Завіт і біблійну традицію пророка як наставника і викривача гріхів, а його служіння — останній акорд Старого Завіту, що відходить, як предтечі, вихователя до Христа.

Іоанн — Пророк. Сам Господь Іісус Христос називає його так: «На що ж дивитись ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, і більше пророка» (Мф. 11:9). Уточнимо, що пророк в біблійному розумінні — це не провісник або віщун. Хоча, звичайно, іноді пророки пророкували прийдешні події. Пророк — це той, хто відкриває волю Бо, наставник моральності, викривач гріхів. Старозавітний пророк — це завжди посланник Божий, і відповідно, всі що він робить — має своєю підставою волю Того, Хто послав Його. Пророк, який не покликаний Богом до свого служіння, так би мовити, самовисуванець — це завжди лжепророк. І Святе Письмо про таких теж говорить.

Отже, Іоанн — Пророк, Великий Пророк. Його служіння: викриття гріхів, заклик до покаяння і, перш за все, проповідь прийдешнього Месії. Іісус Христос називає Іоанн пророком і більше пророка. Чому більше як пророк? Тому що всі старозавітні пророки очікували Месію, пророцтвами про Нього, але тільки Іоанну судилося бути свідком і учасником приходу Месії. І це робить Іоанна більшим пророка, тому що він побачив результат своїх пророкувань.

У Новому Завіті не раз спливає тема Іоанна і великого старозавітного пророка Іллі Фесвитянина. Як розуміти це зіставлення і навіть більше — називання Іоанна Іллею («Коли хочете знати, то він є Ілля, що має прийти» Мф.11: 14)? Вся справа в тому, що в давнину особисте ім’я в силу особливої ​​величі або грандіозних успіхів будь-якої особи могло стати загальним. Так, наприклад, ім’я державного діяча (Юлія) Цезаря ставало титулом для наступних правителів. Або, наприклад, ім’я міфічного героя Геракла стає загальним для дуже сильних людей. І в наш час про якогось силача можуть сказати — Геракл. Таких прикладів в історії людства чимало.

З пророком Іллею приблизно так само. Його харизма пророка настільки вразила сучасників, що пам’ять про нього як про великого пророка і ревнителя Божого увійшла в релігійну традицію Ізраїлю як своєрідний еталон пророчого служіння. І порівнювання, або навіть прирівнювання Іоанна до Іллі вказує на велич Іоанна як пророка. І слова сьогоднішнього євангельського зачала, що Іоанн з’явиться в дусі і силі Іллі (Лук. 1:17) повинні розумітися саме в значенні його пророчого дару, який за силою рівняється дару великого Іллі. Саме на таке розуміння цього виразу побічно вказує ще один текст, який відноситься зовсім до іншого часу і до іншої людини. Згадаймо, що в Іллі був учень, теж пророк, Єлисей. І перед тим, як Ілля, згідно з Писанням, був узятий на небо, Ілля каже до учня, що той може попросити все, що хоче. І у відповідь Єлисей каже: «дух, що в тобі, нехай буде на мені» (4 Цар.2:9). Очевидно, що Єлисей бажає, щоб на ньому був такий же пророчий дар, який був на його вчителі — Іллі. Відповідно, в ті часи, вираз «сила і дух Іллі», навіть сама назва «Ілля» означало ні що інше, як володіння пророчим даром такої ж сили, як й у Іллі.

Говорячи сьогодні про святого Іоанна Хрестителя, звичайно ж, не можемо пройти повз ще одного євангельського вислову: Іісус Христос говорить про Предтечу, що «з народжених жінками не було більшого зі Іоанна Хрестителя; але менший в Царстві Небесному більший за нього» (Мф. 11:11). Як розуміти цей вислів, який, здавалося б, йде в розріз з усім, що вже говорилося про Іоанна? Слова ці не применшують Предтечу, вони лише підкреслюють те, про що вже сьогодні говорилося: Іоанн — останній пророк Старого Завіту. І як такий він належить до Старого Заповіту, але при цьому Бог дарував йому можливість споглядати вихід на служіння Спасителя світу Іісуса Христа. Іоанн Предтеча не стає апостолом Христовим, тому що апостольське служіння визначено іншим людям, тим дванадцяти імена яких знає весь світ. А йому — Іоанну — належало виконати те, чим славилися його попередники, великі пророки Старого Завіту: викривати неблагочестя і відступництво царів. Так чинив і пророк Ілля, так робить і Іоанн Хреститель. І Іоанну належить піти так, як це було з іншими давніми пророками (пор Мф. 23:35), і тим самим підтвердити кінець старозавітного пророчого служіння. І тому слова Христові «менший в Царстві Небесному більший за нього» не принижують Іоанна, а підкреслюють зміну Старого Завіту Новим, вказують, що в благодатному Царстві Месії відкривається набагато більше, ніж було доступно в Старому Завіті  найбільш великим пророкам і праведникам.

Дорогі брати і сестри, сьогодні ми зібралися щоб вшанувати Великого Пророка, Предтечу і Хрестителя Господнього Іоанна, доторкнутися до таємниць священної історії нашого спасіння, і отримати повчання. Усі свята, все богослужіння, всі священнодії дають нам можливість через участь в них отримати очищення. І в цьому очищенні отримати моральне повчання і керівництво до життя. І для нас, християн, які живуть дві тисячі років після святого Іоанна Хрестителя, його образ, його особистість, його служіння не повинні бути лише історією. З давніх-давен, святий Іоанн Предтеча церковними авторами величається земним ангелом, тобто людиною, яка живе життям, що рівне досконалості ангелів. Це високий ідеал. Багато хто скаже — недосяжний. Але якби такого стану можна було б досягти легко і швидко, хіба тоді це був би ідеал? Кожен з нас повинен прагнути, наслідувати тим святим, яких ми вшановуємо, наслідувати хоча б деяким їх рисам.

Святий Іоанн Хреститель — це предтеча Христовий. Звертаючись до нашого досвіду приходу до віри, хіба не побачимо, що завжди є «предтечі», які підготовлюють наше серце і розум до прийняття Господа Іісуса. Будь то якийсь знайомий віруючий, або ж прочитання якоїсь книги, або що-небудь почуте або побачене. Бог завжди використовує всі варіанти для нашого повчання і звернення, Бог завжди дає можливість проявитися служінню «предтечі». І самі ми, браття і сестри, повинні наслідувати святого Іоанна в цьому служінні. Необхідно свідчити і жити нам з вами так, щоб і ми для когось стали предтечами в зверненні до Христа. І тоді, віримо, що по милості Творця і молитвами святого Іоанна Предтечі на нас збудуться слова святого апостола Якова, який писав у своєму посланні, що «хто повернув грішника з невірної путі його, спасе душу від смерті і покриє безліч гріхів» (Як. 5:20). Амінь!