Почати
21.02.2021 - 23:30
Кінець
21.02.2021 - 23:30
Категорії
Публікації
ПРОПОВІДЬ
єпископа Білогородського Сильвестра
в Неділю про митаря і фарисея
в храмі святителя Михаїла, першого митрополита Київського
при Жовтневій лікарні м. Києва
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні, брати і сестри, ми чули дуже відому для всіх, навіть для далеких від Церкви людей, євангельську притчу про митаря і фарисея. Що цією притчею хоче сказати нам Свята Церква? Дану притчу завжди прочитують саме в сьогоднішню неділю – що є першою в низці так званих, підготовчих тижнів перед початком Великого посту. З цього дня Церква особливо посилено починає закликати своїх чад до покаяння. Саме тому вчора під час Всенічного бдіння вперше прозвучав спів: «Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче». І якщо проаналізувати перші глави всіх чотирьох Євангелій, то можна чітко побачити, що Господь наш Ісус Христос починає Свою проповідь із заклику: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 4:17). І точно такими ж словами (див.: Мф. 3:3) починає своє служіння святий Іоанн Хреститель.
Покаяння – це початок нового життя. Саме тому Христос особливо акцентує на покаянні та з нього починається проповідь Євангелія. Покаяння – це зміна життя, адже і саме слово «покаяння» – «metanoia» – з грецької перекладається як «переміна». Преподобний Іоан Ліствичник говорить: «Покаяння є завіт з Богом про виправлення життя». Тобто, покаяння полягає не просто в якомусь усвідомленні своєї гріховності: хтось розуміє, що він ледачий, хтось усвідомлює, що заздрісник або брехун, – але в підсумку, далі такого розуміння справа не йде. І якщо людина відносно своїх пристрастей і вад залишається тільки на стадії їх розуміння і усвідомлення, вона ніколи не наблизиться до Бога. Покаяння – це не просто викриття самого себе, але це, перш за все, виправлення свого життя. І якщо людина не ставить собі за мету таке виправлення, значить, вона ще далека від справжнього покаяння.
В людини може бути помилковим і уявлення про благочестя, і в такому випадку людина опиняється ще далі від Бога. Сьогоднішня притча якраз про це. У євангельському тексті сказано: «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий – митар» (Лк. 18:10). Фарисейська філософія, якщо можна так висловитися, була досить популярною за часів земного життя Господа нашого Ісуса Христа. Вона зводилася до того, що благочестя дорівнювало – виконання закону. Іншими словами, благочестивим визнавався той іудей, який в точності виконував Закон. Саме тому фарисей під час своєї молитви до Бога говорить: «Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди … Я пощуся два рази на тиждень, даю десятину з усього, що здобуваю» (Лк. 18:11-12). Виконання Закону робить фарисея в його ж очах людиною праведною. І десь далеко від такого «праведника» стояв митар, що не наважився навіть очей своїх підняти вгору, але лише б’ючи себе в груди повторював: «Боже! будь милостивий до мене грішного» (Лк. 18:13).
Митар був збирачем податі або, кажучи сучасною мовою, податків. За часів підпорядкування Іудеї Римській імперії митарі збирали мито з своїх одноплемінників, але не на користь своєї держави, а на користь країни-узурпатора. Для іудеїв образ митаря завжди асоціювався з чимось негативним: зрадою, підлістю, тощо. І навіть більше того, образ митаря для правовірного іудея – це образ грішника. Саме таким відношенням до митарів і пояснюються слова фарисея: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар».
Але на превеликий подив юдеїв, що слухали цю притчу, Спаситель закінчує її такими словами: «Кажу вам, що цей (тобто, митар) пішов до дому свого більш виправданий, аніж той: бо кожен, хто підноситься, буде понижений, а хто принижує той піднесеться» (Лк. 18:14). Як таке може бути, що той, хто оббирає своїх побратимів, міг виявитися більш виправданим, ніж той, хто в точності виконує Закон? Як Ісус Христос міг виправдати того, хто всіма іудеями вважався явним грішником?
Подібне могло статися тільки з однієї причини: митар приніс щире каяття, і Бог його почув, а фарисей показав свою пихатість. Святитель Іоанн Златоуст пише, що фарисей був засуджений не за виконання Закону, а за осудження іншої людини. Осудження – це ознака помилкового благочестя. Людина, яка по-справжньому живе в Божому Законі, ніколи не буде засуджувати іншого, тому що він, перш за все, бачить свої власні гріхи. По-справжньому духовна людина на місці фарисея, якби і побачив чийсь гріх, не став би величатися своєю праведністю, але постарався б допомогти ближньому виправити його гріх. Однак фарисей цурається митаря, вважає його «недолюдиною», а тому не бажає з ним навіть спілкуватися, чим і показує приклад помилкового благочестя.
Господь же повчає і чинить зовсім по-іншому. Святий апостол Павло говорить, що «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних» (1 Тим. 1:15). Спаситель про це також говорить: «Я не прийшов кликати праведних, а грішників до покаяння» (Лк. 5:32). Бог настільки полюбив весь людський рід, що втілюється і вмирає на Хресті заради кожної людини, незалежно від ії особистої праведності. А тому не наша справа і не наше право судити інших, хто з тих чи інших причин не живе таким життям, що на наш погляд здається гідним.
У сьогоднішньому Євангелії звертає на себе увагу ще одне дуже важливе слово – «виправдання». У Святому Письмі це слово має більш глибоке значення, ніж в сучасному побуті. У нашому уявленні «виправдатися» – це значить довести свою правоту. У Біблії ж слово «виправдання» співвідноситься зі словом «праведність», а тому має пряме відношення до Закону Божого. Особливо яскраво це виражено в слов’янському тексті Писання. Так, всім відомий вірш 17-й кафізми: «Благословен еси, Господи, научи мя оправданием (виправдань) Твоим» (Пс. 118: 12). Слово «виправдання» тут має значення «закони» або «веління». Таким чином, виправдання – це закон благочестя, що дається Богом, який кожен з нас покликаний виконати.
Саме в такому ракурсі стає зрозумілим, чому Христос в причті каже, що митар йде більш виправданим. Господь вважає митаря більш праведним, аніж фарисея, тому що фарисей вважав, що Бог потребує його жертв, молитов, посту і чеснот. А митар говорить про те, що переповнює його серце – скорботу у своїх гріхах.
«Бог є любов» (1 Ін. 4:8) і від людини Він також хоче у відповідь любові. Господь любить кожну людину і тому хоче, щоб кожен з’єднався з Ним. Єдиним способом такого з’єднання може бути тільки любов і саме до неї Господь закликає кожного: і праведника і, тим більше, грішника. Святі отці неодноразово говорять, що Божий суд – це не суд по справедливості, а суд по любові. Так, преподобний Ісаак Сирін пише: «Ніколи не називай Бога справедливим. Якби Він був справедливий, ти давно був би в пеклі. Покладайся тільки на Його несправедливість, в якій милосердя, любов і прощення». Людина спасається не особистими заслугами, яких, по суті, не має, а лише з невимовної Божественної милості. Отже, ті постанови і закони, які зустрічаються на сторінках Святого Письма – це не самоціль для людини, а лише необхідні орієнтири, що вказують шлях до Бога. З цієї причини і піст, і десятина, милостиня і молитва – це не чесноти самі по собі, але дії, що допомагають людині очистити своє серце і зростити в ньому любов до Бога і ближнього. Якщо грішник в своєму серці шукає зустрічі з Богом, значить, він вже набагато ближче до Христа, ніж уявний праведник, в серці якого на першому місці власне «я».
Дорогі брати і сестри, якщо ми будемо намагатися очищати своє серце, будемо прагнути до істинного покаяння, як зміни способу свого життя, тоді Господь обов’язково торкнеться нашої душі і неодмінно прийде до нас. Господь обов’язково дасть нам «нове серце», як каже про це святий пророк Єзекіїль (Єз. 36:26), – серце не кам’яне, а плотське, живе, любляче і чутливе. І тільки таке серце ніколи і нікого не зможе ні образити, ні засудити, ні принизити. Тільки таке серце може наслідувати милосердя Боже і щиро любити всіх людей без винятку, незважаючи на саме ставлення людей до нас. І тільки в такому випадку, молячись Богу, ми, подібно до євангельського митаря, зможемо здобути не зовнішню удавану, але внутрішню справжню праведність і, в результаті, виявитися «більш оправданими».
Святитель Іоанн Златоуст, розмірковуючи про образи митаря і фарисея, зауважує, що ідеал християнського життя – це поєднання прагнення до чеснот фарисе та побивання і плачу про свої гріхи, митаря. Пам’ятаючи ці слова, в дні підготовки до Великого посту, будемо прагнути до того, щоб поєднати в собі найкращі якості, як фарисея, так і митаря. Дотриматися не тільки букви Божественної заповіді, але і її духу, щоб наше духовне життя відображалося не тільки в зовнішніх добродіяннях, але, перш за все, і у внутрішньому каятті та наверненні до Бога. Адже тільки таким чином можливо досягти перетворення всього нашого життя, і – як результат – зможемо чистим серцем і чистими устами прославляти Господа нашого Ісуса Христа. Амінь!
1423
