Єпископ Сильвестр (Стойчев). Проповідь у Неділю 1-у після П’ятидесятниці. Всіх святих

В сьогоднішню неділю — першу після дня П’ятидесятниці Православна Церква згадує всіх святих, які вшановуються в православному світі.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Не випадково день, присвячений всім святим, встановлений в першу неділю після П’ятидесятниці, тобто перше, що ми згадуємо після дня заснування Церкви – це святість. Це вказівка ​​на те, що святі – це результат дії Церкви в цьому світі. Церква і святість – взаємопов’язані: без Церкви не може бути ніякої святості, але, в той же час, і сама Церква не мислиться без святих. Якби в Церкві не було святих, це було б знаком, що в Ній не діє Дух Святий, що в Ній не виконуються слова Господа, сказані Ним ще в Старому Завіті: «Будьте святі, Я бо святий» (Лев. 11:45). Отже, якщо в Церкві немає святих, – значить це не Церква Христова. І саме тому, відразу ж після дня П’ятидесятниці, коли ми згадуємо події зішестя Духа Святого на апостолів, Церква шанує всіх святих. Адже які ще потрібні докази чи аргументи, щоб показати, що Православна Церква – це істинна Церква Христова?

Є багато людей, які не вірять у святість і не згадують святих. На жаль, такі є навіть серед тих, хто іменує себе християнами. Подібне невір’я можна назвати божевіллям, бо як ще можна пояснити неприйняття очевидності того факту, що тисячі людей, які увірували в Христа як Спасителя і Бога, залишили все на цьому світі і вирішили піти за Ним? І як могли ці люди, які пожертвували заради Бога всім – навіть своїм життям – не стати святими?

Вшановуючи святих, ми ще раз стверджуємо – Церква свята, в ній є Дух Святий, а якщо є Дух Святий, – значить є святі. І до кінця часів, поки буде існувати цей світ, святість і святих в Церкві не умалиться, незважаючи ні на які спокуси й випробування.

Святість не можна просто звести до якогось не творіння зла. Навколо нас безліч людей і більшість з них не злодії, не вбивці, не шахраї. Але це ще не означає, що вони святі. Адже якщо ми не робимо будь-яких великих гріхів – це ще не ознака святості; творіння добра – це також ще не гарантія святості, адже для багатьох творення добра пов’язано з тими чи іншими умовами життя. Людина може опинитися в умовах непередбачених, наприклад, в розпал яких-небудь катаклізмів, – не виключено, що всі благі наміри творити добро відразу ж зникнуть, і людина буде думати виключно за себе.

Так що ж таке святість? Якщо ми читаємо Святе Письмо і вивчаємо твори святих отців, то можемо побачити, що святість – це, перш за все, життя в Бозі. Святий – це не та людина, яка ніколи нічого злого не зробила і навіть не подумала про зло. Святий – це той, хто повністю живе заради Христа, у Христі і з Христом; той, чиє життя щомиті присвячене виконанню волі Божої, адже воля Божа – це початок, підстава і завершення святості. Святим може бути тільки та людина, яка прагне до джерела святості – до Бога. І Господь, знаючи і бачивши, що є люди, які хочуть жити за Його заповідями і бути єдиними з Ним, сходить до них і робить їх долученими до Себе. Саме так і народжується святість.

У сьогоднішньому євангельському читанні, брати і сестри, ми чули слова, які можуть збентежити, напевно, навіть і церковних людей: «хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене» (Мф. 10:37). Як таке може бути? Адже батьки для дітей, а діти для батьків – це найдорожче, що тільки може бути у людини. Як в такому випадку правильно розуміти ці слова Христа? Звичайно ж, ці слова не призивають людину не любити своїх батьків, дітей, близьких. Ми пам’ятаємо, що навіть в Старому Завіті є заповідь про шанування батьків, до того ж ця заповідь – єдина з усіх заповідей декалога – завершується обітницею «так добре тобі буде і довголітній будеш на землі» (Втор. 5:16; Еф. 6:23). Слова Спасителя про не достойність тих, хто більше полюбить ближніх, ніж Христа, вказують, насамперед, на те, щоб в нашому сприйнятті була вибудувана правильна система цінностей: спочатку Бог, а потім всі інші – батьки, діти, близькі і т.д. І навіть більше того, тільки люблячи Бога по-справжньому, ми зможемо навчитися по-справжньому любити і своїх ближніх. Любов до Бога зовсім не скасовує любові до наших рідних і близьких, вона робить її чистішою, і якщо можна так висловитися, очищеною від усякого домішку гріха, страсті, пороку, вади. Саме в цьому полягає сенс тих слів, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії.

Всі ми пам’ятаємо, з чого почалося гріхопадіння Адама: воно почалося з того, що він вважав за краще любов до Єви, аніж любов до Бога. Людина полюбила іншу людину більше, ніж свого Творця. І вся подальша історія людства часто показує, що багато гріховні злодіяння, багато злочинів творилося нібито з любові до чоловіка, до дружини, до дітей.

Дуже часто любов набагато небезпечніше ненависті – вона може засліпити людину і підштовхнути його до самих страшних злочинів. Скільки злодіянь було скоєно через ревниву любов, через нерозумну любов, через помилкове почуття любові. Але якщо ми щиро любимо Бога, то розуміємо, що є щось вище, ніж просто людська любов. Якщо всі злочини чиняться через неправильне сприйняття любові, то Божественна любов – це єдине, що ніколи не дасть нам порушити любов інших. Люблячи Бога, ми ніколи не зможемо завдати болю ближнім, адже Сам Христос каже: «якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей» (Ін. 14:15).

В сьогоднішній день, згадуючи всіх святих, ми повинні зрозуміти, що святий – це людина, що живе заради Бога. Святий – це людина, яка любить усіх і все, але не прив’язує серце ні до кого і ні до чого, тому що його серце цілком віддане Господу Богу. Незважаючи на стереотипи, які в нашому уявленні малюють святих в образі таких собі сивочолих старців, самі святі були різними, точно так, як і всі ми з вами різні. Бували святі добрі і дуже милостиві, бували і в міру суворі. Наприклад, преподобний Серафим Саровський всіх, хто приходить до нього зустрічав словами: «радість моя, Христос воскрес!», а найбільший серед народжених жінками, як про нього говорить Сам Христос, – святий Іоанн Предтеча називав деяких, що приходили до нього «породженням єхидни». При цьому і той, і інший служили Богу і любили людей, і обидва прославлені в лику святих. Таке можливо, тому що святість ніколи не зможе вміститися в рамки людських уявлень. У святого апостола Павла є цікаві слова: «Духовна ж людина судить усе, а її судити ніхто не може» (1Кор. 2:15), адже серце святого може бути відкрито і осягнуте тільки іншим святим. Саме тому, прославляючи святих, Церква говорить, що саму святість не можна зрозуміти теоретично, їй можна тільки причаститися, стати її учасником.

Святі завжди бентежили і будуть бентежити оточуючих їх людей, тому що не вміщуються в звичайні уявлення про праведність і святість. У цьому сенсі святі, як і сама Церква стають своєрідною спокусою для тих, хто любить світ і всі його цінності. І як тут не згадати слова Господа нашого «І блаженний, хто не спокуситься через Мене» (Мф.11: 6)!

І тому в день, коли ми вшановуємо Всіх святих, Церква ще раз вказує всім на найбільшу таємницю свого буття: будь-яка людина, навіть найзапекліший грішник, може стати святим в Церкві Христовій. Немає грішника, який би не міг покаятися і стати святим; немає гріха, який би не міг бути прощений Господом; немає людини, яка б була відкинута Церквою! І тисячолітній досвід святості підтверджує цю істину сонмом святих, що славлять Бога на віки віків. Амінь!