Слово архієпископа Білогородського Сильвестра у Велику П'ятницю

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського Сильвестра

у Велику П’ятницю

Страсна П’ятниця. Сьогодні Православна Церква згадує страшну подію із земного життя Господа нашого Іісуса Христа — Його смерть на Хресті.

Бог став людиною. Він помер на Хресті. Воплочення і смерть на Хресті, воскресіння і вознесіння — все «нас заради людей і заради нашого спасіння». Чому Христос помер? І чому помер саме так? Очевидно, що розп’яття не є випадковим збігом обставин. Хрест Христа – таємниця. Таємниця, яку важко осягнути, а тому багатьма заперечується: «Слово про хрест для тих, що гинуть, юродство є…» (1 Кор. 1:18).

Богослови неодноразово давали пояснення Голгофи та Хреста. Існують навіть так звані теорії викуплення. Але саме слово «теорія» щодо Викуплення звучить дисонансом. «Теорія» — у цьому слові є щось абстрактне, щось неживе, відірване від реальності… Але Хрест і Голгофа, і Гроб Христа — реальні. І навіть більше — вони пов’язані з життям: «Яко Живоносец, яко рая краснейший, воистину и чертога всякаго царскаго показася светлейший, Христе, гроб Твой, источник нашего воскресения» («Часи Святої Пасхи»).

Як зрозуміти таємницю страждань Боголюдини? Про що сказано в церковному піснеспіві: «Да молчит всякая плоть…»? І все ж одкровення таємниці Хреста можлива, але пошук вичерпної відповіді нереальний… Є образи, міркування, споглядання, що відкривають сенс того, що сталося на Голгофі. Христос помер на Хресті заради нашого спасіння. Але й воплотився Він також заради нашого спасіння. І жив заради нашого спасіння. Все життя Христа, все, що Він робив від Різдва до Вознесіння, заради нас.

Страждання Христові і смерть не можна розглядати самі по собі, у відриві від вчення Церкви про людину, Промисл, спасіння.

Господь не потребував спасти Себе самого, бо Він безгрішний. І завжди був такий. Тому все, що було в житті та смерті Іісуса Христа, не вдосконалювало Його. Не можна розглядати життя і страждання Боголюдини як Його особисте вдосконалення. «Бо хоч сприйняв на Себе наші гріхи і зазнав хвороби, але Сам не зазнав нічого, що потребує лікування», — каже свт. Григорій Богослов.

Отже, Христос безгрішний від початку, з моменту Воплочення. Він не подолав у Собі гріхи та гріховні схильності, Він завжди безгрішний. «Він сприйняв усе людське і все, що властиве людині, крім гріха, тому що гріх не природний і не є вкладеним Творцем у нас», «Він мав, усе, що мав перший Адам, крім одного лиш гріха», «тому, Визволителю, Який має прийти, належало бути безгрішним і не підвладним смерті, що виникає через гріх», — пише прп. Іоанн Дамаскін. Звертає увагу на себе остання фраза святого отця: «…Визволителю слід бути безгрішним і не підвладним смерті, що виникає через гріх». Що означає бути не підвладним смерті? І як це сказати про Христа, Який, як ми знаємо, помер? Для святоотцівського богослов’я характерно розглядати смерть як наслідок гріха. Всі ми, нащадки Адама, народжені з тим, що святі отці називали «прабатьківським гріхом», або «першим гріхом», і що в сучасному богослов’ї називають за західним зразком «первородним гріхом». Ми не стаємо смертними, а народжуємось смертними. Іісус Христос народжується від «Марії Діви і Духа Святого» і сприймає людську природу, але без гріха, тому що сам гріх не входить у визначення людської природи. Гріх не є природним, бо не створений Творцем. А оскільки смерть є наслідком гріха, то людський рід перебуває в замкненому колі гріха і смерті. Христос не має гріха. Ніякого гріха, а отже, є «не підвладним смерті, що виникає через гріх».

Чому саме в такий спосіб ми отримуємо наше спасіння? Невже Бог не міг спасти нас будь-яким іншим способом? Наприклад, просто наказом, просто зміною нас? Свт. Григорій Ніський, відповідаючи на це запитання, каже: «Якщо особливою ознакою природи Божої є людинолюбство, то маєш відповідь на запропоноване тобою питання»… «Ознака природи Божої є людинолюбство». Цими словами святитель вказує на те, що Господь спасає нас у спосіб, в якому максимально показано любов Всевишнього до людини. У Писанні читаємо: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого» (Ін. 3:16), «Немає більше тієї любові, як якщо хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13), «Бог любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас» (Рим. 5:8).

Бог не просто говорить нам, що ось такий спосіб найкращий, ось той спосіб максимально покаже любов, Він Сам здійснює спасіння цим способом! Спосіб, який показує любов Божу до нас. Творець не тільки створив нас, Він не лише дбає про нас, Він стає людиною, щоб померти за нас. «На цей час Я і прийшов» (Ін. 12:27)», — каже Іісус Христос у Гефсиманській молитві перед арештом.

Гефсиманська молитва. Апостоли описують її зміст. У ній є слова, які приголомшують будь-якого читача: Христос молиться до кривавого поту і… просить, щоб минула його чаша ця, тобто страждання: «Отче Мій! якщо можливо, нехай минує Мене чаша ця … »(Мф. 26:39). Боголюдина боїться смерті… Нам, які живуть у культурі, де боятися чогось — ознака слабкості, де оспівуються безстрашні герої, які не бояться смерті, ці слова Христові здаються чимось неймовірним, неприродним! Але вся справа в тому, що ці слова природні. Бог смерті не створив. Людина не повинна була вмирати. Але він народжується смертним. Усі ми помремо. Ми змалку знаємо, відчуваємо, що смертні. Для нас це знання, це відчуття стало природним, само собою зрозумілим. Смерть нагадує про себе поступово. Повільно. Але завжди, безперервно. Вона показує свою владу над нами у наших хворобах, наших страхах. Адже в основі страхів, фобій лежить не що інше, як відчуття загрози життю, тобто по суті — це страх смерті.

Смерть для нас звична. А для Христа — ні. У Ньому, у плоті Його, в якій не діє закон гріха, безсилий і закон смерті. Він єдина людина на землі, в якій смерть не має сили… Він готується померти, Він має померти… У Нього, Боголюдини, є страх смерті, тому що Він повною мірою, як ніхто інший ніде і ніколи, усвідомлює всю протиприродність смерті… і як людина хоче оминути її, але Він прийшов заради спасіння людей і тому готується померти за нас, адже «не через народження була смерть — навпаки, заради смерті прийнято народження».

Ми не зможемо зрозуміти Голгофу, якщо не пам’ятатимемо, що Христос є Новим Адамом і Первосвящеником. Все, що робить Христос, пов’язане із першим Адамом. Іісус виправляє все, що зробив перший Адам, проходить той самий шлях, що й Адам, але тільки в іншому порядку з іншим результатом. Кожна дія Адама, яка принесла негативний, гріховний наслідок, ніби стирається відповідною дією Христа. У свт. Григорія Богослова і в богослужбових текстах зустрічається не раз подібне протиставлення дій Старого та Нового Адама: старий Адам приймає спокуси диявола, Новий відкидає; Адам простягає руки до забороненого плоду, Христос заради викуплення – простягає руки на Хресті, Адам вкушає плід, Христос — жовч і т. п.: «Для цього — дерево за дерево і рука за руку; рука, мужньо розпростерта, за руку свавільну, що викинула Адама. Для цього — піднесення на Хрест за падіння, жовч за вкушання, терновий вінець за погане панування, смерть за смерть, темрява для світла, поховання для повернення в землю, воскресіння для воскресіння».

Адам, за вченням отців, мав бути не просто хранителем раю, а первосвящеником. Рай — храм, Адам — первосвященик у ньому. І Христос, як Новий Адам, має служіння Первосвященика. Він первосвященик за чином Мелхіседека. А первосвященик приносить жертву за гріхи: «Бо кожен первосвященик, який обирається з людей, для людей поставляється на служіння Богу, щоб приносити дари і жертви за гріхи» (Євр. 5:1). І Христос як Первосвященик приносить жертву: «Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшовши з більшою і найдосконалішою скінією, нерукотвореною, тобто не такого устрою, і не з кров’ю козлів і тельців, але зі Своєю Кров’ю, одного разу ввійшов у святилище і здобув вічне… приніс Себе непорочного Богу, очистить совість нашу від мертвих діл, для служіння Богові живому та істинному!» (Євр. 9:11-14).

Христос приносить у Жертву Самого Себе. Він і Первосвященик, Жертва: «Той, хто приносить і приноситься», як говориться в Літургії свт. Василя Великого. Все це заради спасіння від гріхів. У Писанні неодноразово сказано про це: «Він — жертва за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ін. 2:2), «І ви знаєте, що Він явився для того, щоб взяти гріхи наші, і що в Ньому немає гріха» (1 Ін. 3:5), «Христос помер за гріхи наші» (1Кор.15:3), «Який віддав Себе Самого за гріхи наші» (Гал. 1: 4), «Христос, одного разу приніс Себе в жертву, щоб понести гріхи багатьох, Він з’явиться вдруге не для того аби взяти на Себе гріх, а щоб принести спасіння тим, хто чекає на Нього» (Євр. 9:28).

Отже, Христос помер на Голгофі за наші гріхи… Свідомо відсторонимося від детального розгляду відповіді на запитання: «Кому принесено Жертву Христову?» І зосередимося на тому, що Жертва для спасіння людей та позбавлення гріха.

Христос звільняє рід людський від двох ворогів: диявола та смерті. Старий Адам (і його нащадки) потрапив під владу диявола та смерті. Христос не просто новий Адам, який повторює шлях старого Адама, Христос іде за старим Адамом навіть до смерті, навіть у шеол. Христос перемагає диявола і руйнує смерть: через Хресну смерть Він здійснює спасіння від диявола і смерті. Таким чином, мета смерті Христової не в тому, щоб комусь заплатити, принести викуп або ще щось, а в тому, щоб звільнити людину від влади гріха, смерті та диявола. «Людинолюбець претерпів за нас Хрест і пролив Власну кров, але не приніс її будь-кому, тому що метою Його було не принести, а стражданням спасти загибле», — пише Патріарх Фотій.

Ця думка патріарха Фотія схожа з відомими словами свт. Григорія Богослова: «Кому і для чого була пролита за нас ця кров? Якщо лукавому, то як же це образливо! А якщо Отцю, то, по-перше, з яких причин кров Єдинородного приємна Отцю! Не в Нього ми були в полоні. З цього видно, що приймає Отець не тому, що потребував або мав необхідність, але за тим, що людині потрібно було освятитися людською природою Бога, щоб Він Сам визволив нас, перемігши мучителя силою, і возвисив нас до Себе через Сина, Котрий все упорядковує на славу Отця». Отже, «і Христос, щоб привести нас до Бога, одного разу постраждав за наші гріхи» (1 Пет. 3:18).

Бог помер. Він помер за людей. І в день Великої П’ятниці, в день, коли наші думки прикуті до приниження, до наруги, до страждань Христа, ми, здавалося б, повинні впасти в зневіру, навіть у розпач… Але нам відомо, що Христос не тільки помер, але й воскрес: «Христос воскрес із мертвих, первенець із померлих» (1 Кор. 15:20). І тому ми чекаємо на неповні три дні, щоб отримати радість, радість досконалу…

Слово архиепископа Белогородского Сильвестра в Великую Пятницу