«Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри». Слово ректора КДАіС у перший день Великого посту

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського Сильвестра

після читання першої частини Великого покаянного канону

преподобного Андрія Критського

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні Православна Церква вступила на поприще Великого Посту, до якого нас закликав Іісус Христос. Проте всі ми розуміємо, що на нас чекають випробування та спокуси. У Святому Письмі Нового Завіту Господь кілька разів звертається до теми посту, але лише один раз Він вказує на його головну умову. Господь говорить Своїм учням: «коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають на себе похмурі обличчя, щоб на людях показатися такими, що постяться» (Мф. 6, 16), але будьте такими, щоб лице ваше виглядало природньо. Це дуже важливі слова, які показують, що Господь з усіх настанов, які Він міг дати тим, хто постує, говорить саме про лицемірство. Лицемірство — дуже важка перепона в житті православних християн, особливо коли ми дотримуємося посту. В іншому місці Господь попереджає: «пильнуйте, бережіться закваски фарисейської та саддукейської» (Мф. 16, 6), тобто бережіться закваски лицемірства.

Лицемірство — синонім нещирості, бажання здаватися кращим, ніж ми є насправді. Це є глибока духовна хвороба, яка є ознакою відсутності нормального духовного життя. Лицемір завжди хоче здаватися духовною людиною, щоб на неї звернули увагу. Іноді лицемірство сягає неймовірних розмірів. Візантійські автори Х-ХІІ століть писали, що у їхньому суспільстві, яке формально залишалося довгий період православним, на якомусь етапі зникло справжнє внутрішнє благочестя — його практично не було. Але ті закони, якими жила Візантійська імперія, передбачали дотримання православного образу життя, що, власне, змушувало людей здаватися православними. Їхні сучасники доходили до того, що, не бажаючи постувати, вони користувалися косметичними засобами, щоб виглядати блідими від посту. А деякі накладали собі на руках і ногах синці, ніби від частих поклонів.

Але найбільше лихо лицеміра навіть не в удаванні. Лицемір сам вірить у свій подвиг. Цей самообман у православній традиції прийнято називати хибною святістю або ж духовною прелестю. Лицемір — це людина, яка почала з брехні, але сама в неї і повірила. Це здається важко допустити, але, якщо звернутися до досвіду повсякденного життя, дуже часто люди вигадують якусь брехню і поступово в неї починають вірити. Лицеміра завжди можна відрізнити по одній рисі, яка нам відома ще зі Святого Письма. Лицемір завжди засуджує. Господь наш Іісус Христос, як ми бачимо, ніколи не засуджував грішників, які приходили до Нього. Завжди казав, що прощає гріхи. Лицеміри ж, фарисеї, саддукеї та книжники завжди виходили з осуду. І навіть якщо дивитися з глибини віків аж до нашого часу, праведники ніколи не засуджували. Праведники можуть викрити, можуть наставити, але ніколи не засудити. До якого б житія святого ми не звернулися: чи то відомі подвижники благочестя в середньовіччі, чи в ХІХ столітті, завжди побачимо, що основне їхнє завдання — допомогти людині вийти з гріха, підтримати її, але не засудити. Тому осуд і є «візитівкою» лицеміра. Якщо людина когось засуджує, значить, вона неодмінно стала на шлях лицемірства. Лицемір може не визнавати себе в цьому, шукати аргументи, щоб переконати себе у протилежному, але це не так.

І друга риса, яка відрізняє лицеміра, — це жадоба похвали. Справжні подвижники, якщо їх починали хвалити, завжди бентежилися і уникали цього. Навіть доводилося змінювати місце свого проживання з одного монастиря на інший, якщо він ставав центром уваги та об’єктом похвали. Хоча, як відомо, монах під час постригу дає обіцянку до кінця днів перебувати в тому монастирі, де він прийняв постриг. Ознака істинного благочестя — лагідність і ухилення від шанування. Ознака лицеміра завжди інша — засудження та бажання похвали. Така людина може перейти від шанування до самовихваляння. Прп. Іоанн Ліствичник у своєму слові «О многообразии тщеславия» говорить, що марнославство та гордість схожі як отрок і доросла людина. Хто переміг марнославство, той переміг і гординю, бо не дав розростися йому.

Господь говорить Своїм послідовникам: «коли постишся, помасти голову твою і вмий лице твоє» (Мф. 6, 17). Не потрібно набувати вигляду того, хто постить, а варто поводитися природньо. Наше відвідування храму, наше постування має відбуватися в умовах того, що ми сприймаємо це як природний процес. І навіть якщо наше обличчя зблідне чи схудне за час Великого посту, то тільки тому, що це природно для організму, а не тому, що ми прагнули показати всім результат нашого подвигу.

У лицемірства багато обличь і наш новий час дав нові форми. Час показав лицемірів, які, навпаки, нехтують постом. На їхню думку, піст — це традиція, що зжила себе, і є забобоном. Насмішка над постом і демонстрація того, що людина не поститься — це теж форма лицемірства, тому що вона хоче здатися розумнішою, благороднішою і моральнішою, ніж є насправді.

У Святому Письмі Старого Завіту є така чудова розповідь, головний герой якої Йосиф Прекрасний. Він потрапив у Єгипетське рабство, але невдовзі досяг високого становища при дворі одного посадовця. Дружина цього високопосадовця запалилася пристрастю до Йосифа і хотіла вчинити з ним розпусту. Якось «вона схопила його за одяг і сказала: лягай зі мною. Але він, залишивши свій одяг у руках її, побіг і вибіг геть» (Бут. 39, 12). Він відмовився, за що вона обмовила його, і він потрапив у в’язницю. Святий преподобний Максим Сповідник, тлумачачи цю історію, описує образ, де душа, яка завжди хоче зовнішнього, подібна до блудної дружини посадовця. Але зрештою, те, чого вона хоче, від неї тікає, а в її руках залишається лише зовнішній одяг. Так ось, лицемір зрештою залишиться тільки з порожньою зовнішньою формою. Сам будучи порожнім, грішним, він і залишиться сповнений всякої гидоти та духовним блудником.

У перший день Великого Посту, слухаючи великий покаяний канон прп. Андрія Критського, згадаємо дорогі отці, браття і сестри, що перше повчання, яке дано нам у Євангелії щодо праведного посту, — це не бути лицеміром. І нехай Господь і наші близькі допоможуть нам уникати цієї величезної спокуси, щоб не почули ми ті жахливі слова, які Господь говорить до лицемірів. Ми ж з вами, дай Бог, уникнувши цього, досягнемо очищення тілесного і душевного, щоб у чистоті тіла та духу зустріти воскресіння Господа нашого Іісуса Христа. Йому Слава, Честь і Поклоніння на віки віків. Амінь!

«Когда поститесь, не будьте унылы, как лицемеры». Слово епископа Сильвестра (Стойчева) в первый день Великого поста