«Історія роду людського — це історія гріхопадінь, а не історія праведності»

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського Сильвестра

після читання другої частини Великого покаянного канону

преподобного Андрія Критського

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні ми прочитали другу частину покаянного канону прп. Андрія Критського. Автор наводить приголомшливий за своєю величчю опис історії роду людського від створення світу аж до новозавітних часів. Кількість грішників, людей, які впали в різні пристрасті та гріхи, які згадуються в цьому каноні, може вразити нашу уяву. На жаль, насправді історія людського роду — це історія гріхопадінь, а не історія праведності. І як би Господь не спрямовував нас, люди завжди прагнули в той бік, де більше насолоди та гріха. На думку прп. Андрія, на кожен скоєний гріх обов’язково знайдуться наслідувачі. Він ніби каже, що наша душа наслідує не праведників Старого та Нового Завіту, а беззаконні діяння грішних людей.

Під час поприща Великого посту багато в чому треба зосередити свою увагу. Але особливо хотілося б сьогодні поговорити про гріхопадіння наших прабатьків Адама та Єви та про «шкіряні різи», якими були вони покарані, і якими ми володіємо. Під «шкіряними ризами» слід розуміти грубість почуттів та відчуття, що виникло внаслідок гріхопадіння. Ми можемо лише здогадуватися як відчували Адам і Єва в раю, але нам ясно, що їхні відчуття відрізнялися від наших. Ми володіємо вже «шкіряними ризами», які не дають нам у повній мірі ні пізнати красу світу, ні відчувати велич створеного Богом світу, ні відчувати присутність Бога у світі, тому що гріх заважає цьому.

Мета посту в тому, щоб послабити ці «шкіряні ризи», зробити їх не такими громіздкими і дозволити нам хоча б частково оновити наші почуття. Навколо нас багато можливостей для задоволення наших почуттів: смаку, запаху, зору, жаги розваг, авантюр тощо. Але щоразу, коли ми не стримуємо себе — наші почуття не розвиваються, а притуплюються. Наприклад, якщо в парфумерному магазині покупець понюхає велику кількість парфумів, то на четвертому чи п’ятому ароматі всі запахи стануть більш-менш однаковими, він не зможе розрізняти їх. Звісно, є люди з унікальним нюхом. Але більшість втратить його. Уявимо людину, яка хоче спробувати якийсь продукт. Спочатку вона відчує смак одного або двох продуктів, але якщо їхня кількість перейде за 5 або 7, то це вже буде просто ситна їжа. Людина навіть не зможе чітко відрізнити смакові якості кожного продукту чи страви. Ця аналогія дозволяє нам зрозуміти, як швидко притуплюються наші почуття, коли ми не даємо їм можливості відпочити. Ми перестаємо цінувати найголовніше, що нам дається у красі світу. Немає іншого шляху відновлення почуттів, як відмовитися від задоволення на якийсь період. Тільки таким чином почуття відчуваються та оновлюються. Той, хто постить, знає, як по-особливому відчувається їжа після посту, її смак здається дивовижним та унікальним. Але це стосується не лише гастрономічних почуттів, а й решти. Якщо ми ухиляємося від гніву, нікого не ображаємо, то, звичайно, ми повинні так чинити щодня протягом усього життя. Але ми люди слабкі і маємо поставити собі завдання хоча б цей невеликий відрізок часу прожити, очищаючи свої почуття. І ось, якщо ми утримуємось від гніву, ухиляємось від інших наших пристрастей, які нами керують, ми, зрештою, потрапляємо у стан певного роду безмовності та тиші. Прп. Іоанн Лествичник у відомому творі «Ліствиця» каже, що прагнення подвижника полягає у заспокоєнні почуттів. У цій безтурботності людина здатна розрізняти те, чого досі не могла.

Уявімо, що людину постійно оточуватимуть якісь звуки. Наприклад, хтось живе у місці, де поряд автомагістраль і з раннього ранку до пізнього вечора там буде чути шум машин. Вона може звикнути до нього. Але так чи інакше цей шум заважатиме їй по-справжньому розрізнити тонкі звуки. Тому, якщо людину помістити в стан безмовності, де буде абсолютна тиша, то вона почне розрізняти різні звуки, які до цього були їй недоступні. Цей образ допомагає зрозуміти думку прп. Іоанна Ліствичника. Коли наші почуття під час подвигу заспокоюються, вони дозволяють нам розрізняти те, що було невиразним.

Сьогодні у каноні вживалося слово «тверезіння». Тверезість — це і є тримання своїх почуттів у стані постійного оновлення, що дозволяє подвижнику, і тому, хто пройде поприще Великого посту, — чути та бачити по-іншому. Ми всі повинні прагнути того, що дає нам навичку розрізнення корисного та шкідливого. Навколо нас, дорогі отці, браття та сестри, дуже багато поганих речей. І ми часто не здатні відрізнити одне від одного у загальному потоці інформації. Але як тільки ми відійдемо, то зможемо подивитися на все ніби збоку і розрізнити, що є добром, а що є злом, де гнилизна, а де свіжість. Це досягається шляхом посту: оновлення духовної навички, що дозволяє нам, за словами апостола Павла, розрізняти духів (див. 1 Кор. 12, 10). Тут йдеться не лише про ангелів і бісів, а й про будь-яке явище, що має під собою духовну основу.

Ми часто не знаємо, що ховається під наївною маскою зла. Навіть таке велике почуття як любов, про яку ми всі говоримо, і яке є основою християнського життя, може бути понівечене нашою відсутністю навички розрізнення. Згадаймо знову Адама та Єву. Якщо уважно розглянути їхнє гріхопадіння, то побачимо, що Адам вважав за краще послухати більше Єву, ніж свого Творця. Можна навіть сказати, що він вибрав любов до Єви, ніж любов до Творця. Любов до людини заповідана Богом, але, якщо ми любимо тільки людину, або більше людину ніж Бога, зрештою, ми можемо прийти до найжахливіших речей. Згадаймо, скільки злих справ відбувалося у світі, нібито через любов, але часто недоречне і нав’язливе.

Якщо ми любимо Бога, то здатні правильно любити людину. Любов тільки тоді благородна, коли здатна по-справжньому любити Бога. Якщо ми не любимо Бога, ми втрачаємо навичку любові. Будь-яка пристрасть сприймається нами як любов, але це підробка. Ми приймаємо пристрасть за любов, тому що ми втратили розрізнення через відсутність оновленості почуттів. Оновлення почуттів дозволяє нам бачити відношення людей з нашого оточення: хто підлесник, а хто правдива людина. І взагалі часто ми вибираємо щось не за якимись певними позитивними якостями, а тому що це лестить слуху, очам та всім іншим почуттям. І впускаємо у своє життя не добрих людей, а людей з поганими помислами.

У Євангеліє є чудові слова: «Якщо око твоє буде чисте, то все тіло твоє буде світле» (Мф. 6, 22). Якщо ми оновимо свої почуття, то все буде у нас чисто: і тіло наше, і помисли, і розум. Побажаємо ж тим людям, які не постяться, всіляко нехтують і сміються з посту, щоб вони зрозуміли красу Великого посту, сенс його піснеспівів. Піст — це мати цнотливості, тобто цілісності людини. А хто перший рік чи десятиліття вже йде поприщем посту — йтимемо гідно і щодня для того, щоб оновилися наші почуття, і ми змогли побачити красу світу, такими очима, якими бачили його святі — у пасхальній радості Господа нашого Іісуса Христа. Амінь!

«История рода человеческого — это история грехопадений, а не история праведности»

Слово ректора Киевской духовной академии и семинарии епископа Белогородского Сильвестра после чтения второй части Великого покаянного канона преподобного Андрея Критского