«Про пам'ять смертну — поняття, яке міцно увійшло до православної духовної літератури»

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

єпископа Білогородського Сильвестра

після читання третьої частини Великого покаянного канону

преподобного Андрія Критського

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Ось уже третій день поспіль, дорогі отці, браття та сестри, ми слухаємо Великий покаяний канон прп. Андрія Критського. У цьому каноні, який читається в перші дні Великого посту, нам постійно нагадується про те, як ми повинні жити, щоб звершувати наш подвиг християнина. Ми чули в цьому каноні і про піст, і про необхідність молитви, і про чесноти. Але хотілося б звернути увагу на ще одну дуже важливу деталь. У цьому каноні неодноразово йдеться про смерть. Не просто про смерть, як про вмирання. Всі ми люди вмираємо, і все, що існує, теж вмирає. Кожна жива істота навколо нас — смертна. Але не про таку смерть йдеться в каноні. Напевно, найвідоміша його частина — кондак «Душе моя, душе моя» також говорить про смерть. Але не просто про смерть, а про так звану пам’ять смертну. Про поняття, яке міцно увійшло до духовної православної літератури.

Прп. Іоанн Ліствичник вважає, що пам’ять смертна — це чеснота. І кожен, хто з благочестиво читатиме його твір «Ліствиця», побачить, що пам’яті смертній присвячено ціле окреме слово. «Ліствиця» прп. Іоанна — це не просто перерахування чеснот, а шлях сходження від нижчої до найвищої чесноти, від найменшого до найвищого ступеня — любові. Прп. Іоанн називає пам’ять смертну не просто чеснотою, а водночас шляхом до інших чеснот.

Для людини мирської, не релігійної, пам’ять про смерть може здатися безумством, бо смерті бояться всі. Саме слово «смерть» вселяє людині страх, страх і огиду. Але в православній традиції вона називається чеснотою в тому сенсі, що завдяки ній ми починаємо жити по-справжньому. Щодня, коли ми рано встаємо, а вночі лягаємо, ми не думаємо про смерть. Так влаштована людина, що вона може думати про все на світі, крім того, що вона не вічна істота, що вона може померти несподівано. Необхідно пам’ятати про смерть щодня, бо коли оселиться у нашому розумі це пам’ятання, тоді ми по-іншому почнемо дивитися на наші справи, вчинки та рішення. Уявімо собі ситуацію: якби ми знали, що кожен день реально може бути останнім. Хіба б ми не відмовилися від багатьох наших пристрастей? Чи не пробачили б наших кривдників? Чи не стали б робити добрі справи, які відкладали? Хіба б ми не пішли примиритися з родичами, яких ми образили і які образили нас? Більшість людей, навіть маловіруючих і невіруючих, так би вчинили! Тож на запитання: як краще жити? Потрібно відповідати: треба жити так, ніби ти живеш останній день. Така відповідь присутня у святоотцівській спадщині. Це і є пам’ять смертна.

Насправді пам’ять смертна як чеснота глибша, ніж багатьом здається. Давайте поглянемо на початок творіння світу і до наших прабатьків. Адже їм також була дана заповідь пам’яті смертної: «Від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в день, коли ти скуштуєш від нього, смертю помреш» (Бут. 2, 17). Порушення цієї пам’яті смертної і спричинило гріхопадіння. Пам’ятаючи, що вони можуть бути покарані смертю, яку вони ще не знали, вони повинні були тремтіти і благоговіти не порушити заповідь Божу. Але коли вони забули про заповідь, то порушили повеління Господнє. Перший гріх був скоєний, наші прабатьки забули заповідь про пам’ять смертну. І кожен наш гріх здійснюється нами тому, що ми забули про смертну пам’ять.

Прп. Іоанн Ліствичник запитує: «Чому Господь не відкриває, крім великих святих, день, коли Він їх покличе? Чому Господь не відкриває нам людям, коли ми помремо? Чому не каже, що помрете через 10 чи 20 років»? І, відповідаючи, він каже, що люди і так забувають про смерть. А якби знали, то все життя до останнього дня присвятили б гріху, бо знали б, що є час для відстрочення. На жаль, така природа людини — завжди знайти сили, час і можливості для гріха, і, на жаль, ніколи для того, щоб зробити добру справу.

Про пам’ять смертну у Писанні сказано неодноразово. Згадаймо, наприклад, притчу про десятьох дів. Адже, насправді, діви заснули і забули, що має прийти Жених, тобто. забули про пам’ять смертну. Смерть це кінець усіх наших справ, це суд над нашими справами. І апостол Павло у своєму посланні говорить: «Тому належить людині навіть померти, а потім суд» (Євр. 9, 27). Але як навчитися тримати в голові пам’ять смертну? Прп. Силуан Афонський, який жив відносно недавно і практично є нашим сучасником, дає таку рекомендацію: «Тримай розум свій у пеклі і не впадай у відчай». Комусь ці слова можуть здатися страшними та незрозумілими. Ми всі боїмося і смерті, і пекла. Що означає: «Тримай розум свій в пеклі»? Це означає, що коли людина хоче згрішити, вона повинна пам’ятати, що існує пекло. Пекло існує не тому, що є злий Бог, як кажуть деякі. Пекло існує тому, що, на жаль, існують люди, які гідні його. І це жахлива правда, з якою ми маємо змиритися. Людина повинна свої думки тримати в пеклі, пам’ятати, що пекло існує. «Але не зневірюйся», — продовжує прп. Силуан. Святий не каже, що тільки «тримай ум свій в пеклі», тому що тільки від цих думок можна прийти у розпач і зневіру. Проте віруючі не повинні зневірятися, бо в них є Спаситель Господь наш Іісус Христос.

Щоразу, коли до Господа зверталися і митарі, і грішники, і блудниці, вони були повністю оновлені та прощені. Їхнє покаяння Христос зараховував як найбільшу чесноту. Вже сьогодні згадувалася і ще згадуватиметься в окремий день прп. Марія Єгипетська, як образ тієї, яка не пам’ятала ні смерті, ні пекла і грішила, але коли згадала про смерть і пекло, досягла найбільшого і дивовижного покаяння, яке зараз згадують і знають всі, хто сповідує ім’я Христове.

Ці покаяні дні, дорогі браття і сестри, постійно нагадують нам про покликання, вселяють у нас пам’ять смертну, а головне, дозволяють нам самим не зневірятися при баченні своїх гріхів. Ми маємо надію на Господа нашого Іісуса Христа, на Його Пречисту Матір і на ходатайство тих святих, яких ми з вами шануємо. І нехай через їхні молитви та їхнє ходатайство в День Судний ми будемо з Господом Іісусом Христом не в пеклі, де муки, а в Раю, де слава і прославлення Господа нашого на віки віків. Амінь!

«О памяти смертной — понятии, прочно вошедшем в православную духовную литературу»

Слово ректора Київської духовної академії і семінарії єпископа Білогородського Сильвестра після читання третьої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського