Єпископ Сильвестр (Стойчев). Слово про покликання у Неділю 2-гу після П'ятидесятниці

СЛОВО

Ректора КДАіС єпископа Білогородського Сильвестра

У Неділю 2-гу після П’ятидесятниці, про покликання

Сьогоднішнє недільне читання розповідає про покликання чотирьох апостолів: Андрія і Петра, Іоанна та Якова. У Четвероєвангелії також йдеться й про покликання інших апостолів. Звичайно ж апостоли до свого покликання вели кожен свій спосіб життя і кожен мав свій рід діяльності. Серед учнів були і рибалки, і колишній збирач податків, та інші.

Святитель Іоанн Златоуст говорить, що Іісус Христос і покликані Ним учні вже були знайомі, тобто між знайомством і покликанням проходить деякий час. Виходить, що спочатку майбутні апостоли Господа слухають Його проповідь, бачать Його чудеса, періодично слідують за Ним. Але в певний момент із загального числа послідовників і Своїх слухачів Господь обирає та закликає постійно слідувати за Ним саме їх. Це слідування за Спасителем ще в період Його земного життя дарує апостолам особливу духовну владу: «Ходячи ж, проповідуйте, що наблизилось Царство Небесне; хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; як дар одержали, так дар давайте». (Мф.10:7-8)

Однак сьогоднішнє Євангеліє не просто історія покликання деяких апостолів. У цьому невеликому тексті прихована велика біблійна тема: тема покликання. Бог призиває праведників, пророків, апостолів. Господь призиває і обирає тих, кому належить бути його учнями. Будь то старозавітні патріархи, або новозавітні апостоли.

У цьому покликанні-обранні сходить Бог. Важливо усвідомлювати, що обрані Богом не піднялися до Бога, а Бог зійшов до їхнього рівня. Сходження Бога до людини: в цьому суть Одкровення. Господь Іісус прямо говорить: «Я зійшов з небес» (Ін. 6:38). І Його зішестя з небес слід розуміти не як переміщення в просторі (Бог всюдиприсутній!), але як сходження в смиренні і любові, вищою формою якого є Боговтілення.

У деяких культурах має місце таке явище як виклик Богові! Коли людина прагне своїми силами, вміннями, здібностями уподібниться Богу, стати рівним Богу, піднятися до рівня Бога. Найвідомішим прикладом такої зухвалості є біблійна розповідь про будівництво Вавилонської вежі, а також численні розповіді про обоження античних героїв, царів та імператорів. У всьому цьому культивується герой, людина надсильна і з надзвичайними здібностями. Але в покликанні апостолів бачимо зовсім інше. Господь Іісус Христос вибирає не героїв, не мудреців, не сильних воїнів. Бог, за словом апостола Павла, «вибрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу вибрав Бог, щоб посоромити сильне» (1Кор.1:27).

Отже, чому не сильних і мудрих вибрав Господь? Перш за все, тому що знання і сила Божа радикально відрізняється від всього людського. Яких би вершин не досягла людина в своїх знаннях і уміннях, вони все одно залишаться людськими. Щоб показати всьому світу, що вчення Христове не від людей, а саме від Бога; божественне, а не людське, Господь обирає тих, про простоту і не вченість яких знають всі.

В Новому Завіті про вчення Іісуса Христа не один раз говориться як про щось не людське, тобто те, що має основу не в мудрості і знанні людському: «Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники і фарисеї» (Мф. 7:29); «Євангеліє, яке я вам благовіствував, не є людське» (Гал. 1:11) і «слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як слово Боже, яким воно є (істинно), яке і діє у вас, віруючих» (1Фес. 2:13).

Однак, можливо, Господь обрав в апостоли найдосконаліших, найчистіших, просто кажучи, святих? Така відповідь, звичайно, допустима. Але, уважно читаючи Євангеліє, ми побачимо, що до дня П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на апостолів, вони були багато в чому недосконалими: проявляли маловір’я, слабкість, малодушність, і навіть бажали почестей. Згадаймо прохання апостолів Іоанна та Якова і їх матері до Христа, щоб сісти їм праворуч і ліворуч Нього в майбутньому Царстві (Мк.10: 37; Мф.20: 21). Святі отці, тлумачачи це місце, кажуть, що Іоанн та Яков в момент цього прохання перебували ще в полоні юдейських уявлень про Месію як земного Царя, а, отже — просять про владу і славу.

І все ж, чому Христос вибрав саме їх? Існують різні варіанти відповідей, але всі вони не будуть абсолютно довершеними, тому що ми судимо як люди, а обирав апостолів Сам Бог. Є таємниця покликання, таємниця обрання. Господь Іісус Христос прямо говорить учням: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав» (Ін.15:16). І, звичайно, не за людськими критеріями Спаситель світу вибирає Собі учнів. Обрання апостолів бере Свій початок в волі Бога-Отця, здійснюється Богом Сином: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, який послав Мене, не покличе його» (Ін.6:44), і завершується воно сходженням Святого Духа на апостолів в день П’ятидесятниці, коли невчений рибалка Петро говорить так, як співаємо в одній стихирі: «Петро проповідує — Платон замовк, Павло вітійствує — Піфагор засоромився». Вся мудрість людська, навіть більше — велика і прекрасна грецька мудрість та глибока юдейська книжність — відтепер знецінюються, втрачають якщо не свій сенс, то своє значення перед Істиною.

І все ж, говорячи за людським міркуванням (Рим. 3:5), варто сказати, що, не дивлячись на те, що апостоли були наче зіткані з різних особливостей і якостей, та, напевно, що на початку свого слідування за Христом не дуже відрізнялися в цьому від інших людей, Господь обрав саме їх, тому що вони мали готове серце, щоб полюбити Христа і слідувати за Ним всюди, долаючи разом з тим і свої сумніви, маловір’я та слабкість. Проте, зробивши це припущення про причини обрання Христом саме цих учнів, ми одразу стикаємося з іншим питанням: а як же бути із сином погибелі (Ін. 17:12) Іудою Іскаріотом, про якого Сам Господь напередодні Страждань скаже страшні слова: «Чи не дванадцятьох вас вибрав Я? але один з вас диявол» (Ін.6:70)? Як ця людина могла бути покликана Христом? І не просто в число послідовників, але в число найближчих учнів?

Очевидно, Господь Іісус Христос не міг помилитися в своєму виборі. Також ясно, що й інше пояснення, яке бачить обрання Іуди як необхідного «інструменту» страждань Христа, з усією рішучістю повинне бути відкинуте. Тоді, де ж відповідь? Перед нами знову таємниця. Таємниця покликання і … таємниця відпадіння. Іуда — один з дванадцяти — призивається Іісусом Христом, так як він був здатний на віру, любов і подвиг, йому, як і іншим апостолам дається влада творити чудеса (Мк. 3:14). І тим не менше Іуда відпав від Спасителя. І не просто перестав бути послідовником Господа, але робить найбільший гріх та злочин. Іуда міг піти по-тихому. Або не по-тихому, але піти — вийти з числа учнів Христових. Але ні. Ми бачимо зовсім іншу картину. Злі помисли і почуття накопичуються в Іуді за роки його слідування за Христом, але він і далі продовжує робити вигляд відданого та люблячого учня. Як й інші апостоли, Іуда витканий з різних якостей, але негативне, корисливе, себелюбне перемагає у ньому. Навряд чи можна реконструювати ті боріння, які були в Іуді в процесі цієї жахливої трансформації від учня до ворога, від апостола до зрадника. Але факт залишається фактом — Іуда зрадив Господа, продав Його за 30 срібників.

Безумовно, Господь Іісус як серцевідець знав про внутрішній стан Іуди, і тим не менше залишав його в числі Своїх учнів. Чому так? Ще давні святі отці і церковні письменники відзначають, що Господь ніколи не примушує людину. Закликає, викриває, наставляє, вказує, попереджає, але ніколи не примушує. Якби Спаситель позбавив Іуду апостольства, то тим самим як би спонукав його до вчинення злочину. Але Господь лише демонструє Іуді, що знає його серце, знає його помисли і настрої та, тим самим, залишає йому шанс покаятися. Таким чином, злий вибір Іуди, якщо так можна висловитися — вибір, який ніяк не обумовлений зі сторони Христа або інших апостолів. А значить моральний злочин Іуди носить максимальний характер.

Але ж і Петро згрішив. І вчинок його теж привів до відпадіння від числа апостолів, на що вказує явління Воскреслого Христа  Петру з трикратним питанням: «Чи любиш мене?» Співвідношення Петра і Іуди дуже важливо для розуміння падіння і покаяння. Петро через покаяння відновлюється в апостольському чині, а Іуда відчуває сором, але не покаяння, а тому його поглинає відчай і петля. В покаянні завжди міститься прагнення до отримання прощення. Відчути себе пробаченим Богом — найбільша радість і вагомий фундамент для духовного життя. Саме тому в покаянні завжди, не дивлячись на сльози і зітхання, живе радість.

Нинішнє євангельське оповідання, звичайно ж, має ще один вимір. Він відноситься не до апостолів, але до нас віруючих у Христа, до нас — учнів Христових, адже ми знаходимося в храмі, куди прийшли за власним бажанням, а значить можемо сказати, що є покликаними нашим Спасителем і почули Його голос. І для нас тема вірності Христу, любові Йому є такою ж гострою, як і для апостолів: для Петра і Андрія, Якова та Іоанна, Матфея і Іуди…

Кожен з нас покликаних повинен усвідомити і постійно тримати в своєму духовному розумі, що Іуду не врятувала від падіння його перебування в апостольському достоїнстві. Так і в кожному з нас, витканому з різних якостей, живуть як би наш внутрішній Петро і наш внутрішній Іоанн, та наш внутрішній Іуда Іскаріотський. Кожен з нас може думати, що він сильний, і віра його досконала, і що готовий на все заради Божественного Учителя, але потім малодушно відректися від нього як Петро. Кожен з нас може думати, що наші чесноти важливі і великі, але потім в нас може перемагати наш внутрішній Іуда.

Як же нам бути? Як нам уподібнитись вірним і боголюбивим апостолам і не уподібниться злоречивому Іуді? Як бути гідним звання, до якого ми покликані? (Єф. 4:1). Відповідь одна: потрібно вибудовувати наше життя так, щоб за словом апостола Павла, жили вже не ми — але жив в нас Христос. Шлях до цього складний і надважкий, але він обов’язково передбачає цілковиту довіру Господу Іісусу Христу та самозречення. І навіть якщо станеться з нами спокуса, і навіть падіння, то будемо подібні апостолу Петру — який був покликаним, згодом відкрікся, потім покаявся і був відновлений. Будемо всіляко уникати уподібнення Іуді: який був призваним апостолом, який зрадив, не покаявся і загинув, тому що не було в ньому любові. Амінь!