Відкритий лист ректора КДАіС патріарху Константинопольському Варфоломію

Відкритий лист

Його Святості,

Святішому Патріарху ВАРФОЛОМІЮ,

Архієпископу Константинополя – Нового Риму

Ваша Святосте!

Я звертаюся до Вас у дні, коли православні християни в усьому світі вступають у Страсний тиждень. В ці дні ми по-особливому переживаємо Страждання та Хресну смерть Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. Ми заглиблюємося усіма нашими почуттями до таємниці спасіння роду людського. Але в ці самі дні Українська Православна Церква проходить через складні випробування, через свою особисту Голгофу. Кожного дня відбуваються силові захоплення або навіть руйнування наших храмів, чиниться насильство по відношенню до наших вірних, місцеві органи влади приймають відверто дискримінаційні рішення щодо нашої Церкви.

Святий апостол Павел вчить нас, що всі члени єдиного Тіла Христового мають дбати один про одного. Чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі (1 Кор 12, 26). Тому в родині Помісних Православних Церков не може бути чужої радості або чужого горя. Рана, нанесена одній Помісній Церкві, стає раною для усього Тіла Христового. Сьогодні страждає Українська Православна Церква. І я наважуюся донести до Вашої Святості наш голос, повний сліз та болю.

На жаль, сьогодні ми бачимо, як в Україні відверто зневажається одна з базових цінностей демократичного світу – право на свободу совісті та релігійних переконань. Є цілком очевидним, що з кінця 2022 р. Українська держава взяла курс на поступове знищення Української Православної Церкви.

Однак, для нас найбільш прикрим є той факт, що в тому насильстві, яке спрямоване проти тисяч громад та мільйонів вірних нашої Церкви, активну участь бере і Православна Церква України, створена Томосом Вашої Святості в січні 2019 р.

Існують численні факти прямих силових захоплень храмів Української Православної Церкви, в яких безпосередню участь брали священники Православної Церкви України. Я наведу лише кілька кричущих прикладів.

28 березня 2023 р. в Івано-Франківську відбулося силове захоплення кафедрального собору Української Православної Церкви на честь Різдва Христового. Замки храму були зрізані, а священники Української Православної Церкви, які перебували у храмі, були вигнані звідти сльозогінним газом. Один зі священників знепритомнів, і йому прийшлося надавати екстрену медичну допомогу. Однак, незважаючи на таке відверте насильство, вчинене прямо у храмі Божому, священники Православної Церкви України з радістю увійшли до цього храму та почали звершувати тут богослужіння, оголосивши, що відтепер храм «перейшов» до іншої юрисдикції. Це брутальне захоплення було зафіксовано на відео (див.: https://www.youtube.com/watch?v=C0L5Qe8UoMo).

Відео-матеріали однозначно свідчать про пряму участь в цій акції священників Православної Церкви України.

2 квітня 2023 р. у Хмельницькому в Покровському кафедральному соборі Української Православної Церкви прямо під час божественної літургії вдягнений у військову форму молодик образив священнослужителя, скинувши його з кафедри та вибивши у нього з рук Євангеліє. Однак, у засобах масової інформації конфлікт подали як побиття священником військовослужбовця. Одразу після цього, не очікуючи результатів розслідування, до храму зібрався натовп, який провів стихійне голосування та прийняв абсолютно нелегітимне рішення про перехід собору в юрисдикцію Православної Церкви України. Того ж дня на Офіційній сторінці Хмельницької єпархії Православної Церкви України у Facebook з’явилося повідомлення про те, що нібито громада Покровського собору на своїх зборах ухвалила рішення про перехід до Православної Церкви України. Але це відверта неправда! Громада Покровського собору такого рішення не приймала! Незважаючи на це, керуючий Хмельницькою єпархією Православної Церкви України заявив, що приймає Покровський собор у своє підпорядкування (https://www.facebook.com/pomisna.km/posts/pfbid0wG27Lt1zQZaj2rfDdxz1DiM8yZ9S49uetJvEvQHe7aFUgm6MHxL6MZQ6VqULf3Wdl). Сьогодні в соборі звершують богослужіння священники Православної Церкви України.

Ще більш кричуща подія сталася у Львові. В березні 2023 р. Львівська міська рада передала у користування Православної Церкви України земельну ділянку, на якій вже багато років стояв храм Української Православної Церкви на честь святого рівноапостольного князя Володимира. 6 квітня 2023 р. Православна Церква України ініціювала знесення цього храму. Заступник міського голови Львова з питань містобудування Любомир Зубач оприлюднив фотографії та відео, на яких зафіксовано процес знесення храму (https://www.facebook.com/LubomyrZubach/posts/pfbid02ExhkDh14L6d1h5GDTjYaYatDnRhG38R4cV2kmc12dNEYJ2fSzAxWgRvKqLQbF5Yol).

На цих фото і відео добре видно, що перед знесенням храму священник Православної Церкви України прочитав біля храму якісь молитви, після чого дав благословення на руйнування храму. Отже, священник прямо схвалив знищення храму, в якому протягом років лунала молитва до Бога та приносилася Безкровна Жертва! Ймовірно, це був єдиний випадок за всі роки незалежності України, коли храм було не збудовано, а зруйновано… Керівництво Православної Церкви України жодним чином не відреагувало і на цей сумний факт.

Ще раз наголошу, що все це відверте насильство відбувається не тільки за мовчазної підтримки з боку правоохоронних органів, але й при очевидній підтримці з боку вищого керівництва Православної Церкви України, котре жодним словом не засудило те, що сталося у Івано-Франківську, Хмельницькому чи Львові. В своїх проповідях митрополит Епіфаній обмежується лише загальними закликами «не вдаватися до злих дій навіть заради доброї мети» (https://www.pomisna.info/uk/sermon-post/propovid-blazhennijshogo-mytropolyta-kyyivskogo-i-vsiyeyi-ukrayiny-epifaniya-v-p-yatu-nedilyu-velykogo-postu-3/). Жодних покарань щодо священників, які були причетними до силових захоплень храмів, Православна Церква України не застосовувала. Також не було ще жодного випадку, коли б керівництво Православної Церкви України визнало сам факт незаконного захоплення храмів. Звісно, жоден захоплений храм не було повернуто громадам Української Православної Церкви.

Багатьом єпископам та священникам нашої Церкви представники органів державної влади у приватних бесідах робили прямі пропозиції перейти до Православної Церкви України, обіцяючи за цієї умови залишити їх в спокої. Отже, представники держави здійснюють прямий тиск на єпархії, монастирі та парафії Української Православної Церкви, погрожуючи їм репресіями у разі відмови перейти до Православної Церкви України.

Ми бачимо відверте нехтування не тільки правовими нормами та демократичними цінностями, але й християнською мораллю. Маю прямо сказати: Томос про автокефалію, виданий Вашою Святістю Православній Церкві України, не приніс в Україну релігійного миру, а лише спровокував нову хвилю протистояння і насильства. Нажаль, ієрархи Православної Церкви України, отримавши Томос, сприйняли його як санкцію на жорсткі дії проти Української Православної Церкви. Це насильство почалося вже у 2019 р. Але зараз, в умовах війни, воно досягає свого апогею…

Я маю відверто сказати і про те, що можливість порозуміння між Українською Православною Церквою та Православною Церквою України відкинута на багато років. Насильство проти громад нашої Церкви, співучасником (а інколи і натхненником) якого виступають єпископи та священники Православної Церкви України, створило між нами глибоку прірву, подолати яку найближчим часом буде навряд чи можливо.

Жодні репресії проти Церкви ніколи не приносили нічого доброго ні державі, ні суспільству. На насильстві та сльозах не можна побудувати нічого доброго. Сьогодні ми бачимо, що в багатьох українських містах і селах, де Православна Церква України за допомогою місцевих можновладців захопила храми нашої Церкви, ці храми стоять порожніми. При цьому громади Української Православної Церкви продовжують зі смиренням та покірністю волі Божій звершувати богослужіння у різних приватних приміщеннях.

Ваша Святосте! Я переконаний, що Ви як освічений богослов і як церковний ієрарх, добре розумієте, що тиск, якого сьогодні зазнає Українська Православна Церква, не може мати жодного виправдання з точки зору християнської моралі. І той факт, що цей тиск здійснюється за підтримки або і за участі єпископів та священників Православної Церкви України не може не викликати суму і болю. Однак, Православна Церква України була створена Томосом Вашої Святості. Отже, відповідальність за те, що сьогодні відбувається в релігійному житті України, лягає у тому числі і особисто на Вас. Нажаль, поспішне прийняття членів Київського патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви у церковне спілкування   породило в них відчуття вседозволеності. І сьогодні це відчуття переросло у відверте насильство на релігійному ґрунті…

В цей важкий для Української Православної Церкви час закликаю Вашу Святість піднести свій голос на захист правди і добра. Звісно, Ви можете ігнорувати те, що відбувається з православними християнами в Україні. Але те насильство, яке чиниться сьогодні проти Української Православної Церкви, нажаль,  в історичній пам’яті може залишитись пов’язаним і з Вашим іменем.

Історія Церкви свідчить, що будь-які гоніння проти християн призводили лише до внутрішнього зміцнення Церкви. Тому і сьогодні ми віримо, що ті страждання, через які проходить Українська Православна Церква, лише допоможуть їй внутрішньо очиститися та духовно зміцнитися. Ми віримо, що Господь наш Ісус Христос за молитви Пресвятої Богородиці та усіх святих Української землі не залишить нас Своєю всесильною допомогою.

Цей лист є відкритим. Я надсилаю його до відома Предстоятелям Помісних Православних Церков, а також передаю до засобів масової інформації.

З надією бути почутим Вами,

СИЛЬВЕСТР,

архієпископ Білогородський,

ректор Київської духовної академії і семінарії

Читайте також:

Открито писмо до Негово Светейшество патриарх Вартоломей, архиепископ на Константинопол – Нови Рим.

Ανοιχτή Επιστολή του πρύτανη της Θεολογικής Ακαδημίας και Σχολής του Κιέβου προς τον Οικουμενικό Πατριάρχη Βαρθολομαίο.

An open letter of Archbishop of Bilogorodka Sylvester to Ecumenical Patriarch Bartholomew.