Житіє, кондак та тропар святителю Василію (Богдашевському), архієпископу Канівському, сповіднику (+1933)

Святитель Канівський Василій (в миру – Дмитро Іванович Богдашевський) народився 19 жовтня 1861 року у с. Завидів Володимир-Волинського повіту Волинської губернії в багатодітній сім’ї священика.

Початкову освіту здобув у Милецькому духовному училищі Волинської губернії (1872-1876 рр.), середню – у Волинській духовній семінарії (1876-1882 рр.), вищу – у Київській духовній академії (1882-1886 рр.). Після закінчення IV курсу захистив кандидатську дисертацію на тему: «Лжеучения, обличаемые в Первом послании ап. Иоанна», твір було визнано найкращим на курсі і удостоєно Іосифівської премії.

11 вересня 1890 р. студент Дмитро Богдашевський успішно захистив магістерську дисертацію і здобув ступінь магістра богослов’я.

На початку своєї педагогічної діяльності Д. І. Богдашевський викладав філософію, але в 1897 році був переведений на кафедру Святого Письма Нового Завіту. Своє переміщення Богдашевський згадував так: «Писание я чрезвычайно люблю, без Писания я не мог прожить ни одного дня и положил себе за правило каждое утро его читать». Відтоді наукова діяльність викладача Д. І. Богдашевського головним чином зосереджувалася на дослідженні Святого Письма Нового Завіту.

У 1909 році Богдашевський був призначений на посаду інспектора Академії. Вже наступного року, крім викладацької роботи та інспекторства, на нього був покладений ще один відповідальний послух – редактора «Трудів КДА».

У період із 13 серпня по 6 жовтня 1910 року Д. І. Богдашевський тимчасово виконував обов’язки ректора КДА, у зв’язку з призначенням єпископа Феодосія (Олтаржевського) на Оренбурзьку кафедру.

5 вересня 1910 року в Благовіщенському конгрегаційному храмі Києво-Братського Богоявленського монастиря Дмитро Іванович був висвячений Чигиринським єпископом Павлом (Преображенським) у сан священика (целібат). 29 вересня – возведений у сан протоієрея.

У вересні 1913 року він прийняв чернецтво з ім’ям Василій. Постриг звершив митрополит Київський Флавіан (Городецький) у Свято-Антонієвому храмі Ближніх печер Києво-Печерської Лаври. 5 жовтня 1913 року ієромонах Василій був возведений у сан архімандрита. Ось як майбутній владика сприймав свій постриг: «Когда я принимал монашество в пещере прп. Антония, я научался: смиряйся, как смирялся преподобный; люби всех, как любил преподобный; в молитве находи утешение».

14 липня 1914 року Святійший Синод обрав архімандрита Василія (Богдашевського) ректором КДА з возведенням його в сан єпископа. 5 серпня 1914 року у Благовіщенській церкві Дальніх печер Києво-Печерської Лаври митрополитом Київським Флавіаном (Городецьким) та трьома вікаріями Київської єпархії був звершений чин наречення архімандрита Василія (Богдашевського) в єпископа Канівського. Наступного дня, у кафедральному соборі Святої Софії відбулася його архієрейська хіротонія. З цього часу владика Василій займав посаду не тільки ректора Академії, а й настоятеля Києво-Братського Богоявленського монастиря.

У найскладніші для КДА роки існування (1914-1923 рр.) її ректором був єпископ Василій (Богдашевський). З осені 1914 року в академічній лікарні був розміщений лазарет для поранених офіцерів. Утримання такого госпіталю здійснювалося коштом 3%-х відрахувань від заробітної платні викладачів та співробітників Академії. Більшість студентів КДА, навіть під час іспитів, чергували у київських шпиталях, доглядали поранених і втішали скорботних.

У роки громадянської війни владика Василій, не дивлячись на своє тяжке становище, завжди простягав руку допомоги нужденним. Внаслідок захоплення Києва військами М.А. Муравйова в лютому 1918 року, місто сильно постраждало від артилерійських обстрілів. Владика ректор звернувся до професорів Академії із проханням надати фінансову допомогу жителям Звіринця. Через потужний вибух, що стався на складі боєприпасів поблизу житлових будинків, залишив чимало сімей без даху над головою. На прохання ректора Рада постановила «виділити 1000 рублів на допомогу постраждалим». Разом із тим єпископ Василій (Богдашевський) як міг долучався до благодійних заходів, наскільки це було для нього можливо у ті нелегкі часи.

3 лютого 1920 року, у відповідь на прохання владики ректора, радянська влада дозволила Академії продовжити освітню діяльність у якості приватного навчального закладу. Новий статус вимагав і офіційної зміни назви, відтак КДА була перейменована на Київську Православну Богословську Академію (КПБА), яка проіснувала до 1924 року. У зв’язку з тим, що Академія набула статусу приватного навчального закладу, перед ректором постало непросте завдання: знайти необхідні кошти для її утримання. Разом із цілковитою відсутністю фінансування, виникла ще більша, практично нездоланна проблема в організації навчального процесу — відсутність приміщень для занять. З огляду на таке скрутне становище начитка лекцій проходила вдома у викладачів.

У кінці 1922 року, окрім автокефального розколу, в Україну проник обновленський рух, котрий активно підтримувався радянською владою як альтернатива Православній Церкві. Спостерігаючи за тим, як нелегко було вже немолодому єпископу нести покладені на нього обов’язки, друзі та студенти неодноразово пропонували йому виїхати за кордон, однак владика завжди відмовлявся.

4 квітня 1923 року єпископ Василій (Богдашевський) разом із іншими київськими вікарними архієреями, був заарештований за відмову приєднатися до обновленців. Владика своєї провини не визнав і в офіційних свідченнях говорив, що «в своих проповедях никогда не касался политических тем, никогда не был контрреволюционером».

14 квітня того ж року єпископ Василій (Богдашевський) був переведений до Москви і перебував у Бутирській в’язниці. Згідно з вироком, від 16 травня 1923 року підсудний архієрей був висланий у Зирянський край строком на 2 роки. Через три місяці, 24 серпня 1923 року, клопотанням членів Вищої церковної ради РПЦ, Комісія НКВС по адміністративним висилкам прийняла постанову про звільнення владики Василія.

Після повернення до Києва в 1924 році архієрей продовжив своє церковне служіння. У 1925 році владика був зведений у сан архієпископа, виступав проти так званих лубенського та григоріанського розколів.

В останні роки життя у владики Василія різко погіршився стан здоров’я, у похилому віці (на той момент йому було 72 роки) архієрей переживав тяжке матеріальне становище. Професор КДА В. П. Рибінський так згадує про останній період життя архієпископа Василія (Богдашевського): «Методичность свою он сохранил до старости. И в последние годы жизни он гулял в свои определенные часы. Но, конечно, ученой работы вести уже не мог». Помер владика 26 лютого 1933 року.

Кончина його була дуже зворушлива і на той час стала особливою настановою для віруючих людей. Владика тяжко хворів і, не дослухаючись до порад лікаря, старець з останніх сил вирушив на всеношну службу зі словами: «Я хочу померти в церкві». Дорогою в храм, поблизу Успенського собору він впав і помер. Тіло владики негайно перенесли в Братський монастир, облачили. І дійсно:  братія монастиря звершувала всеношну службу в присутності архієрея, котрий лежав у гробі посеред храму.

П. П. Кудрявцев писав своєму колезі проф. Рибінському, що смерть архієпископа Василія мала великий суспільний резонанс серед вірян, подоляни сприйняли кончину єпископа Василія як смерть праведника. Останнє місце упокоєння владика знайшов у церкві Братського монастиря – захоронення знаходилося праворуч від входу у храм.

У 1935 році, через знищення церкви Києво-Братського монастиря, останки архієпископа Василія (Богдашевського) були перенесені на Лук’янівське кладовище Києва.

Тропарь, глас 5.

Исповедниче пречудный и святителю всеславный, наставниче благочестия и учителю всеизряднейший, Василие богомудре и всечестне, моли Христа Бога, прегрешений оставление нам даровати мир и велию милость.

Кондак, глас 5.

Днесь Академия Киевская светло красуется, прославляюще святителя Василия богомудраго, и воспевающе подвиги и труды его, во умилении глаголет: возлюбил еси благолепие дома Божия и ныне, в обителех Горних хвалу Ему возсылающе, моли непрестанно о вертограде духовнем память твою светло празднующих.

Прес-служба КДА