Слово архієпископа Білогородського Сильвестра у Велику Середу

Слово

ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Білогородського Сильвестра у Велику Середу

Велика Середа. Половина Страсного тижня позаду, але попереду дні неймовірного беззаконня, страждань, зради. День за днем відбувається, за словами протопресвітера Олександра Шмемана, «наростання Страсної». У богослужінні Великого Середи завершуються найвідоміші ознаки Великого Посту: земні поклони, молитва прп. Єфрема Сиріна, Літургія Передосвячених Дарів.

Старозавітні тексти цього дня — паремії зосереджені на образі праведного Іова Багатостраждального. Дивовижна історія, яка завжди вражає своєю, здавалося б, безглуздістю, несправедливістю. Книга Іова — своєрідний непідйомний камінь для будь-якої раціональної теодицеї. Вже друзі Іова, які будують свої промови на причинно-наслідкових відносинах, страждають відвертою казуїстикою, всезнанням, і навіть, хоч і неявно, маловір’ям. Читання паремій з книги Іова під час Страсної Седмиці встановлені, тому що історія Іова та його страждань розглядається як прообраз страждань Христа.

Три Євангельські читання цього дня — нарада синедріону, як позбутися Господа Іісуса (Мф. 26:3-5; Мк. 14:1-2; Лк. 22:1-2); помазання Спасителя миром у домі Симона прокаженого (Мф. 26:6-13, Мк. 14:3-9) та зрада Юди Іскаріотського (Мф. 26:14-16, Мк. 14:10-11, Лк. 22:3-6).

Євангеліє неодноразово передає, що фарисеї і старійшини мріяли погубити Господа. Однак не могли знайти або достатніх підстав, або боялися при народі спробувати схопити Його і завдати Йому хоч якоїсь шкоди. Відповідно, вони шукали можливість заарештувати Христа в такій ситуації, коли поряд з Ним буде мало людей.

Помазання Христа миром якоюсь жінкою в домі Симона Прокаженого. У Євангелістів кілька разів розповідається про помазання Господа миром. Це вносить певну плутанину під час вибудовування послідовності подій євангельської історії. Євфимій Зігабен у своєму тлумаченні пропонує розрізняти три помазування миром, звершених різними жінками: вперше описаний Євангелістом Лукою (Лк. 7:37), вдруге — помазування, звершене Марією, сестрою Лазаря Чотириденного (Ін. 12.3). І втретє — якоюсь жінкою в домі Симона прокаженого (цей випадок описують євангелісти Матфей і Марк). Саме це третє помазування, звершене в домі Симона прокаженого (очевидно людини, яка колись страждала на проказу), є найвідомішим. Богослужбові тексти Великої Середи згадують цю історію і говорять про жінку, яка помазала Господа, як про розпусну блудницю. Після помазування жінка розбиває алавастрову посудину, в якій принесла дорогоцінне миро. Сам цей жест означає, що посудина була вжита для виняткового випадку і не передбачає повторного використання, тому і розбивається. Згадується рядок з Бориса Пастернака, котрий обіграв розбивання судини і «розбивання» попереднього гріховного життя цієї жінки: «Я життя своє, дійшовши до краю, Як алавастрову судину, Перед тобою розбиваю»…

Учні стали нарікати, знаючи скільки коштує те дорогоцінне миро, яке жінка вилила на Христа. А Господь заборонив їм, сказавши, що вона готує Його до поховання. Загальновідомо, що в юдейській традиції тіло померлого змащували запашними оліями перед похованням. Свт. Феофан Затворник, тлумачачи цей вчинок блудниці, що кається, пише, що через виливання запашної олії відбулося «заключне таїнство Його пришестя на землю на спасіння наше». Справді, з цієї миті, події, що призвели до розп’яття, починають пробігати блискавично.

Очевидно, що історія зі миропомазанням у домі Симона прокаженого якось по-особливому була сприйнята учнями, а особливо Юдою Іскаріотським. І євангеліст Матфей, і євангеліст Марк описують зраду Юди як таку, що була скоєна одразу після помазування Христа. Немає жодного переходу або посередньої дії між цими двома подіями (пор. Мф. 26:14 і Мк. 14:10). З упевненістю можна сказати, що в момент помазування Христа і Його слів про прийдешнє Його погребіння, Юда повністю усвідомив, що не буде урочистого царювання і слави, влади та почестей, які Юда очікував отримати від Месії всі ці роки мандруючи разом зі своїм Учителем. У мить такого прозріння в ньому миттєво народжується рішучість помститися, погубити, знищити Господа Іісуса Христа. Юда, знаючи, що вороги Спасителя шукають слушний час і випадок для Його арешту, вирішує запропонувати їм свої послуги: «І пішов Юда Іскаріот, один із дванадцяти, до первосвящеників, щоб віддати Його їм» (Мк. 14:10).

Євангеліст Лука пише, що у Юду ввійшов сатана (Лк. 22:3) і тоді він зраджує Господа. Однак, таку фразу не слід розуміти, що Юда став просто покірним знаряддям диявольської дії і сатана заволодів ним та діяв через нього, а сам Юда при цьому був у несвідомому стані або під гіпнозом бісівським. Ця фраза євангеліста повинна розумітися в тому сенсі, що злість, ненависть, жадібність настільки вразили Юду, що він ніби розгортає свою душу перед сатаною і сам хоче стати причиною смерті Господа.

Святителі Іоанн Златоуст і Лев Великий, а також багато інших отців вказують сріблолюбство як основну пристрасть Юди, заради якої він чинить найбільший злочин. І все ж є один момент, який змушує побачити всю глибину падіння Юди не тільки через сріблолюбство. Юда має ненависть. Таку ненависть, яку може мати лише той, хто любив і втратив любов. Хто вірив і втратив віру. У цьому сенсі можна порівняти Юду і сатану, який заволодів ним. Учня, який відпав, зненавидів свого Вчителя, і ангела, який відпав, бо зненавидів свого Творця. Обидва вони поєднуються, сплітаються у своїй ненависті до Бога. Юда, якби був просто сріблолюбець, міг би взяти свої 30 срібників і піти геть, по-тихому. Адже злодії, злочинці вважають за краще не світитися. Але ні… Юда хоче показати, своєму Наставнику, що саме він, Його апостол, і є Той, Хто зрадив Його. Юда хоче і розкриває себе як зрадника. Відповідь, яка пояснює таку поведінку Юди, потрібно шукати у своєрідній психології тих, хто відчуває до когось сильну ненависть та бажання нашкодити. Тут ключовим моментом є навіть не сама шкода, що завдається, а своєрідне торжество! Ось поглянь і зрозумій, хто Тобі це зробив! Знай, хто джерело Твоєї біди! Саме заради цього миттєвого тріумфу над Тим, Кого він хоче принизити, і бажає Юда особисто зрадити Іісуса ворогам.

Розпусна блудниця, яка помазала Христа, і Його апостол Юда. Дві людини. Господь говорить про жінку, що пам’ять про її вчинок не зникне і завжди буде там, де проповідується Євангеліє. А про учня Він скаже, як про сина смерті (Ін. 17:12), якому краще не народитися (Мф. 26:24). Як же так? Чому так? Всім нам відомий вислів, що людина є мірою всіх речей. Але Христос — міра всіх людей! Тільки Він один є «шляхом і істиною і життям» (Ін. 14:6), Він на «падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і в предмет суперечок» (Лк. 2:34).

Тож, у ці дні Страсного тижня, що залишилися, ми, дорогі брати і сестри, повинні «бути не з тих, що вагаються на смерть, але стояти у вірі для спасіння душі» (Євр.10:39).