КУРС ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. Тема 8. Монгольська навала

КУРС ІСТОРІЇ УКРАЇНИ.

З благословення ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Білогородського Сильвестра, офіційний сайт КДА публікує курс з Історії України доцента архімандрита Митрофана (Божка).

Тема 8. Монгольська навала

1. Утворення Монгольської імперії

В ХІІІ ст. на українських землях відбулися події, які знову зробили степові народи головною силою в політичному, економічному й частково культурному житті регіону. Монгольська навала поклала край незалежному існуванню державних спільнот, які раніше виникли в лісовій смузі та були об’єднані в межах Київської Русі. Крім того, вона зруйнувала зв’язки цих земель із чорноморським узбережжям, а отже, і з середземноморським світом, як це було в часи скіфів і сарматів. Але на відміну від своїх попередників, монголи були значно могутнішою військовою силою. Якщо раніше кочівники контролювали в основному західну частину євразійського степу — від Волги до Дунаю, — то монголи зуміли, бодай спочатку, опанувати увесь степовий пояс — від Амуру та монгольських степів на сході до гирла Дунаю й угорських рівнин на заході. Вони створили своєрідний Pax Mongolica — «монгольський світ» — систему залежних територій, де Русь стала периферією, але водночас важливою частиною.

Монгольська імперія була найбільшою континентальною імперією в історії людства. Вона постала на теренах Центральної Азії в XIII ст. Її засновником став Темучін (1162–1227), якого в 1206 р. на загальному з’їзді знаті кочових племен — курултаї — було проголошено Чингізханом, тобто «великим ханом». Тоді під його владою об’єдналися численні монгольські роди, і саме цей рік вважається датою заснування Монгольської імперії. Чингізхан провів масштабні реформи: створив дисципліновану армію, запровадив сувору ієрархію, кодекс законів (Ясу), а також розпочав активну експансію за межі Монголії. Його воїни підкорили великі території — від Китаю до Середньої Азії, Кавказу та Східної Європи. Важливою обставиною цих перемог було те, що кочівники запозичили в китайців військову техніку, зокрема, — стінобитні машини, каменомети та сосуди з горючою рідиною. Велике значення мала й чисельна перевага та наявність швидкої кінноти.

Монгольська імперія та держави Чингізидів

У 1224 р. Чингізхан розділив імперію між своїми спадкоємцями на чотири удільні володіння — улуси (від давньотюркського uluş — «волость», «край»). Після його смерті в 1227 р., імперія розширювалася ще протягом кількох десятиліть під проводом його нащадків. Проте її єдність була уже формальною, і в 1269 р. вона остаточно розпалася на незалежні держави (див. табл. 1).

Табл. 1. Державні утворення на уламках Монгольської імперії

Найбільшою частиною Монгольської імперії була Золота Орда, заснована внуком Чингізхана ханом Батиєм (бл. 1209–1256) після його походу на Русь та в Європу у 1237–1242 рр. В подальшому з нею була тісно пов’язана історія України, Росії, Польщі та Литви.

2. Монгольська навала та прояви золотоординського панування

Перша сутичка між руськими дружинами і монгольським військом відбулася в 1223 р. у битві на річці Калка. Об’єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки — загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Згідно з давньоруським епосом, саме в цій битві загинули три билинні богатирі: Ілля Муромець, Альоша Попович і Добриня Нікітич. Однак, тоді русичі зустрілися лише розвідувальним авангардом монголів.

Новий етап нашестя розпочався в 1237 р., коли на рубежах Русі з’явилося численне військо під проводом Батия. Серією стрімких і жорстоких атак завойовники знищили міста Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та інші. 6 грудня 1240 р. під їхніми ударами впав Київ, що відкрило далі шлях до Європи. Вже наступного року степовики вторглися до Галичини і Волині, а потім — до Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини й Трансільванії, і навесні 1242 р. вийшли до узбережжя Адріатичного моря. Проте звістка про смерть кагана Угедея (бл. 1186–1241) та необхідність взяти участь у курултаї для обрання нового володаря змусили Батия повернути назад. Вважаючи свій рід скривдженим під час виборів, могутній завойовник не присягнув новому кагану Гаюку. Наприкінці 1242 р. він отаборився в районі нижньої Волги, фактично заснувавши власну державу, яка відома від під назвою Золота Орда.

Хан Батий (бл. 1209–1256). Малюнок Рашида аль Діна.

Вже перші наслідки монгольських походів виявилися катастрофічними для руських земель:

1. Руйнація і падіння ролі міст. За даними археологів, із 74 руських міст XII–XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені. Крім того, 14 з них так і не відновились, а ще 15 згодом перетворилися на села. Загалом, домонгольський рівень кам’яного будівництва вдалося відновити лише через століття.
2. Занепад ремесел і торгівлі. Руйнація міст, загибель або захоплення в рабство великої кількості майстрів призвели до втрати традицій ремісництва, а також зникнення окремих галузей виробництва (емалі, зерні, черні, різьби по каменю тощо). Зменшення виробництва товарів спричинило й занепад торгівлі.
3. Демографічні втрати. Масова загибель людей, рабство та втечі спричинили суттєве зменшення чисельності населення, особливо на півдні Русі. Проте повного знелюднення не відбулося, оскільки лісова смуга слугувала прихистком для степової людності, звідки згодом починалося нове заселення спустошених земель.
4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель багатьох князів і дружинників, котрі були професійними воїнами, серйозно послабила здатність місцевого населення чинити опір кочівникам, особливо на початковому етапі. Крім того, це суттєво затримало й деформувало подальший розвиток феодальних відносин.

Тривала залежність руських земель від монгольської влади традиційно в історіографії називається «золотоординське іго». Його суть проявлялася в трьох основних сферах:

• економічній — встановлення податків і повинностей, таких як данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче тощо;
• політичній — хани затверджували князів, видаючи ярлик на управління землями;
• військовій — князівства були зобов’язані виставляти своїх воїнів для участі в монгольських походах.

За дотриманням порядку стежили ханські намісники — баскаки. Вони відали збором данини, набором рекрутів, займалися придушенням опору, збирали інформацію, наглядали за політичною обстановкою в регіоні. Щоб утримувати владу та не допустити об’єднання й посилення Русі, Золота Орда здійснювала періодичні каральні походи — лише в землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі їх нараховується понад 20 до середини XIV ст.

Монгольська навала на українські землі

Однак монгольське панування на Русі мало свої особливості. По-перше, руські землі не входили безпосередньо до складу Золотої Орди. Це було зумовлено тим, що кочівників мало цікавили регіони, непридатні для звичного їм способу життя. Тому до Орди увійшли лише степи, натомість інші ландшафтні зони (лісові, лісостепові та гірські) зберігали територіальну відособленість. По-друге, на Русі не було створено постійного адміністративного апарату монголів. Навіть інститут баскаків фактично зник на початку XIV ст. По-третє, ординці толерантно ставилися до християнства і православного духовенства. Вони не вимагали зречення віри чи традицій, а лише покори і виконання наказів. Завдяки цим особливостям східні слов’яни змогли зберегти свою етнічну самобутність і накопичити сили для майбутнього державотворення.

У зв’язку з переліченими особливостями, історики дедалі більше уникають використовувати терміни «іго» або «ярмо» для окреслення ординського панування. Будучи усталеним в історіографії ХІХ–ХХ ст., вони підкреслюють залежність, підпорядкування та утиски Русі, а також відображають негативний досвід завоювання і гноблення. Проте цими явищами не обмежувалася історичні дійсність. Східнослов’янська державність не була знищена, хоча князі й знаходилися у залежності від ханів. Нерідко монголи виступали союзниками руських князів проти їхніх сусідів. Разом з тим, прихильне ставлення до Церкви давало можливість накопичувати під її покровом матеріальні ресурси та використовувати її можливості в дипломатичних відносинах. Тому в сучасному науковому просторі намагаються вживати формулювання, які б не спрощували неоднозначні взаємини між Руссю та Ордою.

Навала монголів та їх подальше домінування на руських землях  помітно вплинула на історичний розвиток східних слов’ян. Внаслідок занепаду Києва відбулося переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного життя. Новими осередками політичної консолідації стали Галицько-Волинська держава, яка скористалася своєю віддаленістю від Орди, та Московське князівство, яке поступово відійшло від наслідків навали та пристосувалося до нових умов. Характерною була масова міграція еліти південних князівств (бояр, церковної ієрархії) а також кваліфікованих ремісників на північ Русі. Разом з тим, монгольське панування законсервувало та поглибило роздробленість руських земель.

Загальне послаблення обороноздатності призвело до того, що в XIV–XV ст. південні та західні землі опинилися в складі Польського королівства та Великого князівства Литовського, а північно-східні землі залишалися під владою Орди. Внаслідок цього землі, що раніше входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їх суспільного розвитку. Паралельно поглибилася етнічна диференціація східних слов’ян, через що значно пожвавилося формування української, білоруської та російської народностей.

3. Вплив Золотої Орди на становлення окремих регіонів Русі

Формування регіональних особливостей Київської Русі почалося ще до монгольського нашестя. Цьому сприяли специфічне поєднання основних елементів управління (князь, боярська рада і віче), що були носіями різних форм державності, а також етнічна неоднорідність на величезних просторах (див. тему 6). Однак, золотоординське панування ще більше поглибило своєрідність різних частин колишньої Давньоруської держави. Вплив монголів у них був нерівномірним і значною мірою залежав від географічних чинників. На нього накладалися й тенденції попередніх часів. Нижче пропонуємо розглянути вплив Золотої Орди на чотири важливі регіони: Наддніпрянщину, Галицько-Волинську державу, Новгородську республіку та Московську державу.

     3.1. Наддніпрянщина

В силу свого прикордонного розташування в безпосередній близькості до степу, центральна частина Русі — Київ, Переяслав і Чернігів — постраждали від навали найбільше. Слід зазначити, що поступовий занепад Києва почався значно раніше. В 1169 р. він зазнав значного розорення під час захоплення військами князя Андрія Боголюбського, а в 1230 р. постраждав від великого землетрусу. Землі трьох князівств були постійною ареною міжусобної боротьби. Остання з них — сорокалітня війна за «галицьку спадщину» (1205–1245 рр.) виснажили сили суперників якраз напередодні монгольського нашестя. Через це пограничні Київщина, Переяславщина та Чернігово-Сіверщина стали безборонною здобиччю Батия.

За свідченнями папського посланця до монголів францисканського ченця Джованні дель Плано Карпіні, який в 1246 р. проїжджав через Київ, в місті залишилося не більше 200 будинків. Продовжували діяти значно пошкоджені Софійський і Михайлівський собори, Печерський і Видубицький монастирі. Подорожній навіть бачив у місті іноземних купців. Останні археологічні дослідження також підтверджують, що повного запустіння древньої столиці не було, хоча інтенсивність життя в ній значно знизилася.

Не маючи власної княжої династії і раніше, Київ перебував тепер під зверхністю володимиро-суздальських князів, котрі здобували відповідний ханський ярлик. Вони ніколи не приїжджали до міста і не займалися його добробутом, задовольняючись лише титулом великих князів і підсиленням свого авторитету серед Рюриковичів. До приходу литовців, Київ залишався тільки релігійним центром. Проте в 1299 р., після розорення його ханом Тохтою, митрополит Максим († 1305) переніс свою резиденцію до Володимира на Клязьмі.

Після монгольського завоювання Чернігово-Сіверщина переживала стрімке дроблення на невеликі уділи, що відбувалося за згодою хана. Переяславщина ж перестала бути окремою адміністративною одиницею і була включена безпосередньо до складу Золотої Орди. Вона майже втратила осіле населення і перетворилася на регіон з кочовим способом життя. Показово, що після зруйнування Переяслава в 1239 р., єпископська кафедра була перенесена звідти до ординської столиці Сараю. Так в 1261 р. з’явилася Сарайська єпархія в межах Київської митрополії.

Загалом, після монгольського вторгнення Наддніпрянщина втратила значну частину населення, пережила економічний занепад і не змогла відновити свого колишнього політичного значення. Хоча вже в 1362 р. вона звільнилася з-під влади Орди в результаті битви під Синіми Водами, коли об’єднані литовсько-руські війська здобули перемогу над монголами. Щоправда, це не означало, що вона була захищена від їхніх набігів, які періодично продовжувалися.

Битва при Легниці 1241 р. між монголами і поляками. Мініатюра XIV ст.

     3.2. Галицько-Волинська держава

Землі Галичини і Волині були відносно віддаленими від Орди. Зазнавши монгольського нашестя, вони не були настільки розорені, порівняно з Наддніпрянщиною. Це давало можливість продовжувати повноцінне суспільне та економічне життя. На відміну від Києва, навала не стала рубіжним моментом в історії Галицько-Волинської держави. У стосунках з ханами її правителям вдалося обмежитися демонстрацією свого шанування, сплатою річної данини та періодичним виставлянням допоміжних військових підрозділів у походах на Польщу, Литву чи Угорщину. Разом з тим, Орда не дозволяла надто посилюватися державі Романовичів, зокрема, запобігала її спробам поширити свої володіння в напрямку Подніпров’я.

В політичному відношенні Галицько-Волинська держава змогла уникати прямого контролю ординців, зберегти свою автономію, розвивати дипломатичні зв’язки з Європою та продовжити державотворчі традиції Київської Русі. Детальніше про це йшлося у попередньому викладі (див. тему 7).

     3.3. Новгородська республіка

Через віддаленість від степів та захищеність лісами й болотами, монгольським завоюванням не були зачеплені міста-республіки Північно-Західної Русі — Великий Новгород і Псков, а також Полоцька земля. Відповідно, вони зазнали найменшого політичного тиску з боку Орди і схилялися до зближення зі своїми литовськими сусідами. Врешті, Полоцьк згодом був включений до складу Великого князівства Литовського. Тому зосередимо увагу на особливостях могутньої Новгородської республіки, яка була встановлена після вигнання князя Всеволода Мстиславича в 1136 р. та існувала до 1478 р. Схожий до неї устрій був й у Пскові.

Оскільки монголи не дійшли до Новгорода, він уникнув руйнувань і залишався важливим торговим центром. Місто формально визнало зверхність Орди і сплачувало їй данину, але в іншому — зберігало свій попередній устрій та економічну стабільність. Загалом, форму правління Новгорода можна окреслити як олігархічну республіку з елементами демократії. Її особливості полягали в наявності сильної боярської верхівки, яка домінували на вічі й контролювали державу. Достатньо зрілою була система влади з механізмами взаємоконтролю між посадовими особами. Міське самоврядування було розвиненим і відзначалося високим рівень громадської участі (особливо серед міського населення).

Собор Святої Софії в Новгороді. ХІ ст.

Структура влади в Новгородській республіці мала такий вигляд:

1. Віче — найвищий орган влади, який складався з вільних громадян (насамперед бояр, купців і ремісників). Воно вирішувало важливі питання: обрання посадника, тисяцького й архієпископа, запрошення або вигнання князя, оголошення війни чи миру, укладення угод.
2. Рада панів — дорадчий орган управління, своєрідна верхня палата при вічі, яка складалася з архієпископа, посадника, тисяцького і міських старост. Готувала пропозиції та проекти рішень для віча.
3. Князь — не мав повноцінної влади, як в інших землях. Виконував переважно військові функції, був воєначальником, суддею в цивільних і кримінальних справах, іноді представляв Новгород у зовнішніх відносинах. Князь не мав права без дозволу втручатися в справи міста. Його «наймали» на службу через угоду, яка могла бути припинена в будь-який момент. В ХІІ–ХІІІ ст. князі в Новгороді змінювалися 68 разів.
4. Посадник — вища цивільна посадова особа в місті, глава виконавчої влади. Обирався вічем на 1–2 роки, найчастіше з боярського середовища. До кола обов’язків належали головування на вічі, організація адміністративної та судової влади і контроль над князем. Здійснював управління Новгородськими землями.
5. Тисяцький — глава міської адміністрації. Здійснював безпосереднє управління населенням міста, звершував суд в торгівельних справах, організовував та очолював міське ополчення.
6. Архієпископ — глава Новгородської Церкви. Обирався на вічі та затверджувався Київським митрополитом. Крім обов’язків по церковних справах, головував на Раді панів, зберігав міську скарбницю й архів, наглядав за літописанням, відповідав за зовнішні зв’язки та контролював правильність торгових мір.

Таким чином, Новгородська республіка була унікальним явищем в історії Русі. В дипломатичному, економічному та культурному відношенні вона значною мірою орієнтувалася на європейські країни, з якими її пов’язували тісні контакти.

Вивезення вічового дзвону з Новгорода після приєднання до Москви. Мініатюра з Лицьового літописного зводу. XVІ ст.

Занепад Новгородської республіки почався в другій половині XV ст. через втручання Москви в її внутрішні справи. В 1478 р. її остаточно підкорив Іван ІІІ (1440–1505). Віче було скасовано, а вічовий дзвін вивезено до Москви як символ ліквідації автономії. Бояр було частково страчено або заслано, а республіканський устрій — ліквідовано. Новгород увійшов до Московської держави як звичайна провінція. Таким чином, було знищено один з найдавніших залишків традицій самоуправління у східних слов’ян. Подібна участь настигла Псков у 1510 р.

     3.4. Московська держава

Найтісніше інтегрованими до Золотої Орди виявилися північно-східні князівства — Володимиро-Суздальське та Рязанське. Через їх територіальну близькість там склалися особливо тяжкі форми васальної залежності, а саме ординське панування виявилося найбільш тривалим — до 1480 р. («стояння на Угрі»). Воно справило глибокий і багатогранний вплив на формування майбутньої Московської держави, значною мірою визначивши її політичну культуру, соціальну структуру та адміністративний устрій.

Руські землі під час монгольської навали.

Ключову роль у зміні геополітичного вектора відіграв Олександр Невський (1221–1263), який, розуміючи неможливість ефективного опору Орді, свідомо відмовився від союзу з європейськими державами та переорієнтувався на Схід. Це означало не лише зовнішньополітичну перебудову, але й запозичення елементів золотоординської моделі управління. Північно-східні князі, взаємодіючи з ханами, прийняли азіатську ідею абсолютної покори населення безмежній владі правителя. У межах домовленостей з Ордою князь демонстрував свою вірність хану, натомість отримував фактично необмежену владу над підданими. Таким чином, він переставав залежати від згоди народу чи боярства.

Після загибелі під час монгольських походів значної частини феодальної еліти (удільних князів і дружинників), у Північно-Східній Русі поступово сформувався новий стан — дворяни, які походили з дворових слуг князя. Вони не мали з ним тісних відносин, як до того дружинники. Тому система васальних відносин з її взаємними зобов’язаннями була замінена новою — системою підданства. Всі верстви населення ставали холопами московського князя — від селян до бояр і удільних князів. Відтепер усі були прикріплені до державної служби. Згодом віче втратило свій вплив, а міське ополчення було розпущене, що ще більше посилило вертикаль влади.

Характерно, що у внутрішній політиці московські князі спиралися на військову силу хана, завдяки чому посилювали свою владу і розширювали вплив на інші князівства. Використовуючи незадоволення населення присутністю баскаків, вони згодом прибрали до своїх рук збір данини для хана, що надало їм значну перевагу в доступ до ресурсів. Зокрема, Іван Калита (1288–1340), залишаючи частину зібраного собі, активно скуповував землі і приєднував їх до володінь Москви, заклавши фундамент майбутнього Московського князівства.

Під час панування в Північно-Східній Русі, Золота Орда запровадили нову систему військової організації: замість професійної армії дружинників вводилася загальна повинність (1 рекрут на 10 осіб), поділ військових формувань на десятки, сотні й тисячі. Почало використовуватися вогнепальне озброєння, що кардинально змінило військову справу. Від Орди Москва запозичила багато управлінських механізмів: централізоване оподаткування, мідні монети, систему транспортного і поштового зв’язку («ями»). Після скинення іга московські правителі не стали відмовлятися від золотоординської моделі управління, оскільки вона виявилася дуже зручною й ефективною.

У культурі та побуті також простежується значний азіатський вплив: тюркізми в російській мові (до 20% лексики), елементи архітектури — шатрові храми, цибулясті куполи, дзвіниці-каланчі. Навіть лиття дзвонів, як і ряд адміністративних і правових норм, мають золотоординське походження. У соціальній сфері спостерігається зростання жорстокості в системі покарань: побиття батогом, таврування, тілесні каліцтва й смертна кара стали нормою, чого не було в Київській Русі. В сім’ї закріпилася патріархальна модель, жінки були усунені з політичного життя і замкнені в теремах, що супроводжувалося огрубінням суспільних норм. Важливим чинником зближення була інтеграція татарської знаті в московське суспільство. Зокрема, деякі дворянські роди мали татарське походження — Годунови, Аксакови, Бахметьєви та ін. Сам Іван Грозний (1530–1584) був сином Олени Глінської, котра вела свій родовід від Мамая, що свідчить про тісні зв’язки між елітами.

Приєднання татарських держав у XVІ ст.

Зрештою, саме Москва, яка найбільш послідовно співпрацювала з монголами, стала спадкоємицею Золотої Орди. В XVI ст. вона поглинула Казанське, Астраханське та Сибірське ханства, завершивши символічний цикл: колишній васал став господарем. Російський філософ Григорій Федотов (1886–1951) з цього приводу яскраво підмітив: «Ханська ставка була перенесена до Кремля». Тобто, після звільнення від монгольської залежності та занепаду Орди, все залишилося по-старому, змінилася лише столиця. Основоположник сучасної російської історіографії Миколай Карамзін (1766–1826) також стверджував: «Москва зобов’язана своєю величчю ханам».

Характерним показником цієї спадковості є символ самодержавної влади московських правителів — «шапка Мономаха». Офіційною версією її походження була легенда, ніби візантійський імператор Константин ІХ Мономах (бл. 1000–1055) надіслав її своєму внуку Володимиру Мономаху (1053–1125) на знак його царствених прав. Надалі її використовували для підтвердження особливих прерогатив Москви. Однак з першого погляду легко помітити її схожість на татарську тюбетейку, що видає її походження. В Північно-Східній Русі вона з’являється лише в XIV ст.

«Шапка Мономаха»

Зроблений огляд демонструє, що монгольська навала не просто стала кінцем Давньоруської держави, зруйнувавши видимість її політичної єдності, — вона стала поворотним моментом у розвитку східних слов’ян. Панування Золотої Орди було неоднаковим за інтенсивністю, тривалістю та наслідками для окремих регіонів Русі, доля яких склалася по-різному. Кожен з них пішов своїм шляхом, а коли вони зустрілися знову в XVІІ ст., то ледве змогли впізнати один одного.

4. Розпад Золотої Орди

Золота Орда досягла апогею своєї могутності в XIV ст. Проте вже у другій половині цього ж століття вона почала стрімко занепадати. Однією з головних причин стали династичні чвари та міжусобиці, які розгорілися після смерті хана Берке (бл. 1209–1266) і особливо хана Узбека (1282–1341). У 1359–1381 рр. тривала «велика зам’ятня» — період анархії, коли хани змінювалися майже щороку, а боротьба за владу руйнувала централізоване управління. Місцеві правителі та воєначальники, такі як Мамай чи Тохтамиш, дедалі частіше діяли самостійно. Реальна влада хана ставала все більше номінальною. Внутрішню кризу поглибили й зовнішні удари. У 1395 р. військо Тамерлана (1336–1405) завдало нищівної поразки Орді: було знищено її столицю — Сарай, а військо хана Тохтамиша зазнало розгрому.

Ситуацію ускладнювала економічна криза. Золота Орда втратила контроль над головними торговими шляхами, що спричинило занепад міст і послаблення фінансової стабільності. Додатковим ударом стала чума — «чорна смерть», яка в середині XIV ст. пройшлася територією Орди й забрала значну частину населення, що остаточно підірвало її економічну основу.

Як єдина держава, Золота Орда перестала існувати після смерті хана Кічі-Мухаммеда в 1459 р. Хоча ще й до цього від неї почали відколюватися окремі державні утворення (див. табл. 2).

Табл. 2. Держави, створені на уламках Золотої Орди

Наслідки занепаду Золотої Орди були масштабними. Вона втратила контроль над підлеглими територіями, зокрема, руськими землями. Почався підйом Московського князівства, яке згодом стало спадкоємцем ординської моделі правління. Також посилилися Велике князівство Литовське і  Кримське ханство. Регіони, що колись входили до складу Орди, поступово відійшли до різних цивілізаційних сфер впливу — православ’я, католицизму  чи ісламу.

Хоча період монгольського панування завершився, вплив Золотої Орди ще довго залишався відчутним — у політичній культурі, адміністративному устрої, військовій організації та навіть у мові і звичаях постординських держав. Зникнувши з політичної карти, вона залишила глибокий слід в історії Євразії, вплинувши на формування нових держав і національних ідентичностей. В тому числі, й на території сучасної України.

Використана література:

1. Бойко О. Д. Історія України : посібник. 2-ге вид., допов. Київ : Видавничий центр «Академія», 2002. 656 с.
2. Вернадский Г. В. Монголы и Русь. Тверь : ЛЕАН; Москва : АГРАФ, 1997. 480 с.
3. Галенко О. І. Золота Орда, улус Джучі. Енциклопедія історії України. Київ, 2005. Т. 3 : Е — Й. С. 374–376.
4. Галенко О. І. Монгольська імперія. Енциклопедія історії України. Київ, 2010. Т. 7 : Мл — О. С. 54–63.
5. Галушко К. Ю., упор. Монгольська навала та її наслідки. Енциклопедія історії України. Київ, 2019. Т. : Україна — Українці, кн. 2. С. 92–93.
6. Галушко К. Ю., упор. Південна Русь після монгольського завоювання. Енциклопедія історії України. Київ, 2019. Т. : Україна — Українці, кн. 2. С. 93–96.
7. История России с древнейших времен до 1861 года : учебник для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. «История» / Н. И. Павленко и др.; ред. Н. И. Павленко. Москва : Высшая школа, 1996. 559 с.
8. Рахимзянов Б. Р. Наследие Золотой Орды в формировании Российского государства. Cahiers du monde russe. 2005. Vol. 46, no. 1– P. 29–38.
9. Шлях з первісності у цивілізацію. Українські шати середньовіччя / В. Балушок та ін.; відп. ред. В. Смолій. Київ : Академперіодика, 2023. 658 с., 136 с. іл.

150