Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Велику Суботу

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського Сильвестра

у Велику Суботу

Велика Субота. Пасха зовсім близько. Майже торкаємось до Торжества із Торжеств. Богослужіння Великої Суботи вже у світлі пасхальному: біле облачення, тиха передпасхальна радість у співах. Іісус Христос — Бог і людина. І як у людини в Нього є душа. І якщо тіло Христа було ці три дні мертвим, то що було з Його душею?

У Четвероєвангелії немає прямих вказівок на це.

І в Посланнях апостольських не так багато текстів, які дадуть відповідь на це запитання.

Але їх цілком достатньо.

«Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, праведник за неправедних, будучи умертвлений тілом, але оживши духом, яким Він і тим духам, що перебували у темниці, зійшовши, проповідав» (1 Пет. 3:18).

«…Мертвим благовіствувалося» (1 Пет. 4:6).

«Він і сходив раніше в пекельні місця землі» (Еф. 4:9).

Отже, Христос сходив у деяке місце, яке названо у вказаних текстах «темницею», «пекельним місцем», і там проповідував мертвим.

Що це за місце, про яке йдеться? Його зазвичай називають пеклом. Христос зійшов у пекло!

Нині слово «пекло» сприймається нами як протилежність раю. У пеклі знаходяться грішники, у раю — праведники.

Але біблійне пекло, або давньоєврейською «шеол», це щось зовсім інше. Після гріхопадіння Адама та Єви рай недоступний людям. І не через їхні особисті гріхи, а через ту непереборну прірву, яка виникла між Богом і людиною. У старозавітний шеол сходять усі — і праведники, і грішники. Усі люди на землі. Шеол — місце, де немає радості, це місце смутку. І хоча в передновозавітні часи у євреїв з’явилися уявлення про якусь градацію в пеклі-шеолі, де праведники знаходяться в одному місці, а грішники — в іншому, це не змінювало докорінно головного змісту вчення про шеол.

Вчення про шеол, по суті, — це вчення про торжество смерті. Смерть як головний наслідок гріхопадіння керує усіма. Вона збирає свій оклад. І ніхто цього не може уникнути. Образно кажучи, смерть має право на кожну людину, бо в кожному є гріх. А якщо є гріх, значить і смерть має владу: «…Гріх увійшов у світ, і з гріхом смерть…» (Рим. 5:12).

Це тотальне володіння смерті людським родом апостол Павло називає пануванням смерті (Рим. 5:14). В одній із проповідей свт. Василія є слова, що яскраво характеризують владу смерті: «Смерть пасла людей… поки не прийшов істинний Пастир…» До Христа Доброго Пастиря смерть пасе людство… і пекло-шеол її законне царство.

Диявол як ворог роду людського прагне всіх увігнати у загін смерті. Йому це потрібно, йому це на радість, тому що смерть протилежна життю, яке створив Господь.

Бог є не тільки Бог живих, а й Бог померлих, саме тому Він, являючись Мойсею, називає Себе «Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова», які на той час вже були померлими. Для Всевишнього всі живі: і ті, хто ще в тілі, і ті, кого вже нема…

Боголюдина Іісус Христос прийшов спасти рід людський. І не лише своїх сучасників, а й тих, хто буде після, і тих, хто був до…

Але ті, хто помер до Боговтілення і Відкуплення, перебували в пеклі-шеолі. І Христос сходить у пекло, щоб їх спасти.

День Великої Суботи — це день, в який Церква згадує сходження Христа в шеол.

У працях багатьох святих отців присутня ідея, згідно з якою диявол прагнув убити Христа. Знаючи, здавалося б, незламну силу та владу смерті, диявол хоче смерті Іісуса. Він вважає, що, вбивши Христа, переможе його. Саме тому, як пише свт. Фотій, диявол «рвався до Хреста», радіючи мукам і крові Спасителя.

Христос помер. Парадокс, який не уявити. Помер Той, Кого називають Живодавцем… Помер Податель і Джерело життя.

Як таке може бути? Як це можна пояснити?

Іісус Христос — Бог у плоті. Друга Іпостась Пресвятої Трійці, Бог-Син, заради спасіння людей втілився і став людиною. Людська природа набула свого реального буття в Особі Бога-Слова, і тому Христос весь є досконалий Бог, але не все в Ньому Бог; бо Він — не тільки Бог, а й людина». У Христі дві природи: Божественна та людська. Але тільки одна Іпостась (Особа) — Іпостась Бога-Сина.

Тому якщо ми запитаємо «Хто?», наприклад, звершує ту чи іншу дію, отримаємо відповідь: Бог-Слово. Але якщо ми поставимо питання «Що?», то відповідь стосуватиметься природи. У апостола Павла є вислів «Розп’яли Господа слави». Кого розп’яли? Господа. Що страждало на хресті? Людська природа.

Хто зійшов у шеол? Господь. Що зійшло у шеол? Душа.

У церковному піснеспіви говориться: «Во гробе плотски, во аде же с душею яко Бог, в раи же с разбойником, и на Престоле был еси Христе, со Отцем и Духом, вся исполняяй, неописанный».

Отже, Бог Син у смерті Своїй за людською природою залишається з тілом Своїм, а душею сходить до пекла і нерозлучно перебуває з Отцем і Святим Духом. Прп. Іоанн Дамаскін пише: «Хоч Христос і помер, як людина, і свята душа Його розлучилася з пречистим тілом, проте Божество Його залишилося нерозлучним з обома».

Тому в пекло сходить не просто чергова душа людини, як очікував того диявол, але душа Боголюдини.

У пеклі, як говориться у Посланнях апостольських, Христос проповідував душам померлих.

Свт. Єпіфаній Кіпрський дуже яскраво описує, як душі, що знаходяться в шеолі, чекають на визволення, тому що в шеол сходили і пророки, і праведники, які провіщали прихід Месії. І ось коли душа Христа сходить у пекло, коли світло наповнює темряву пекла, душі прагнуть з усіх куточків шеолу до свого Спасителя, який не залишив їх, але прийшов за ними!

Церква в піснеспіві оспівує: «Егда снизшел еси к смерти, Животе Безсмертный, тогда ад умертвил еси блистанием Божества». Пекло не витримує сили та слави Божої і розривається зсередини рушиться у своїй основі.

Ікона зішестя Христа в пекло зображує знищені ворота пекла та Іісуса, що тримає за руки Адама та Єву.

Старий Адам та Новий Адам. Новий Адам прийшов забрати Старого Адама з місця смутку. Адам і Єва — прабатьки та перші грішники. Найдавніші мешканці шеолу. Скільки поколінь своїх нащадків вони зустріли в пеклі, і всі вони ставали полоненими пекла. Але Визволитель прийшов. Диявол, смерть і пекло осоромлені. Веселі власники душ людських залишилися ні з чим! “Пекло залишилося порожнім”, — вказується у піснеспіві. «Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? (1 Кор. 15:55), — вигукує апостол Павло.

Христос три дні пробув у гробі… Ми сповідуємо, що в цей час Він сходив душею в пекло, звідки вивів людські душі.

Ми знаємо, що Христос Воскрес. Нам відомо це дві тисячі років, і тому для нас Велика Субота не страшний день…

Але уявімо собі першу Велику Суботу… Це день після похорону Христа. Наступний день після Розп’яття та Смерті. Той, хто ховав близьких, знає, що таке наступний дня після похорону…

Почуття учнів Христових у ту Суботу, мабуть, ніхто не зможе передати…

Хіба міг Бог залишити у такому горі учнів своїх? Три дні. Саме стільки треба було пробути Христові у гробі. Сам Господь говорить про це: «Як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні і три ночі» (Мф. 12:40). Проте з любові до учнів Своїх, щоб скоротити час їхнього скорботи і швидше дарувати їм радість, Христос не зменшує кількість днів Свого перебування в гробі, але зменшує кількість годин. Він був похованим три дні, але не 72 години. Святитель Лев Великий так пояснює це: «За Своїм милосердям, щоб довга скорбота не мучила збентежені душі учнів, Він скоротив з такою дивовижною швидкістю оголошений триденний проміжок, що завдяки доданню до цілого другого дня останньої частини першого і першої частини третього, Він і зменшив термін на деякий час, і число днів не поменшало».

Нічого немає сильнішого за смерть… і любові. Вони непорівнянні. Вони різнополюсні. І якщо порівнювати їх, то лише за силою. Старозавітна Книга Пісні пісень Соломона так і каже: «Бо сильна любов, як смерть» (Піс. 8:6).

Але Бог явив нам і відкрив у Сині Своїм, що любов сильніша за смерть, бо заради любові можна ввійти в межі смерті, а смерть перетнути свої рамки, вийти за свої межі не може. Хто любить, той в силі піти на смерть заради того, кого любить, а смерть полюбити не може, тому що любов — це єднання, а смерть — розлучення.

Сам Бог є любов (1 Ін. 4:16). І заради любові Він зійшов на Хрест і перетнув межі царства смерті. Смерть осоромлена. Смерть переможена. Фортеця її зруйнована, і смерть знесилена. Вона переможена своєю ж зброєю, бо Христос «смертю смерть подолав».

Стародавні слова Святого Письма свідчать: «І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він робив. І Він спочив у день сьомий від усієї праці Своєї, яку був робив» (Бут. 2:2). День сьомий субота (Вих.16:26).

Усі старозавітні приписи та повеління — прообрази новозавітного часу.

Субота Старого Завіту, день шанування, день, присвячений Господу. У Новому Завіті старозавітне шанування дня суботи тлумачиться як прообраз, коли Бог-Слово спочив плоттю Своєю після звершеного на Хресті.

Сьогодні співається: «Цей день таємниче прообразував великий Мойсей, говорячи: “І благословив Бог день сьомий”, бо це – благословенна субота. Вона — день спокою, коли спочив від усіх справ Своїх Єдинородний Син Божий. Через смерть за промислом плоттю упокоївшись і знову повернувшись до того, Ким був через воскресіння, Він дарував нам вічне життя, як єдиний благий і чоловіколюбець».

Велика Субота. Преблагословенна Субота.

Слово архиепископа Белогородского Сильвестра в Великую Субботу