Доповідь архієпископа Білогородського Сильвестра: «Митрополит Рафаїл Заборовський та Києво-Могилянська академія»

ДОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА,

виголошена під час 

XV щорічної студентської конференції

«СТУДЕНТСЬКА НАУКА В ДУХОВНІЙ ШКОЛІ»

на тему:

«Митрополит Рафаїл Заборовський та Києво-Могилянська академія»

У 2026 р. в Україні відзначається 350-річний ювілей з дня народження Київського митрополита Рафаїла Заборовського — одного з найбільш видатних Київських архіпастирів XVIII ст.

Владика Рафаїл залишив значний слід в історії Православної Церкви в Україні. Однак для нас є найцікавішим його вплив на розвиток Києво-Могилянської академії. З перших місяців свого перебування на Київській кафедрі й буквально до самої смерті митр. Рафаїл приділяв Академії особливу увагу. Тому не дивно, що вже сучасники вважали його одним з головних фундаторів Київських шкіл та ставили його ім’я в один ряд зі знаменитим святителем Петром Могилою.

В цій доповіді ми спробуємо окреслити основні напрямки діяльності митрополита Рафаїла стосовно Києво-Могилянської академії, спираючись на дослідження відомих істориків та оприлюднені документи.

Митрополит Рафаїл народився на території Речі Посполитої у місті Зборів (нині — Тернопільська область). Його батько був за віросповіданням католиком, а мати — православною. В хрещенні майбутній митрополит отримав ім’я Михаїл. Точна дата його народження залишається нез’ясованою. Перший біограф митр. Рафаїла ігумен Яків Воронковський писав, що на момент смерті владиці виповнився 71 рік. Оскільки митр. Рафаїл помер 22 жовтня 1747 р., можемо припускати, що народився він близько 1676 р.

За свідченням того ж ігумена Якова Воронковського, Михаїл Заборовський починав своє навчання ще в Речі Посполитій. Ймовірно, він навчався в єзуїтському колегіумі у Львові. Однак, невдовзі Заборовський переїхав до Києва, де вступив до Києво-Могилянської академії. На жаль, ми не знаємо точної дати його приїзду до Києва.

Очевидно, в Києві молодий Михаїл Заборовський познайомився з ієромонахом (згодом — митрополитом) Стефаном Яворським, який був префектом Київської академії. З цього часу Заборовський користувався покровительством Стефана Яворського.

В Київській академії Михаїл Заборовський довчився до класу філософії. Саме в той час Стефан Яворський став митрополитом Рязанським та місцеблюстителем Московського патріаршого престолу. Переїхавши до Москви, він ініціював проведення реформи у Московській слов’яно-греко-латинській академії за київським зразком. Тому у 1701 р. митр. Стефан викликав з Києва до Москви велику групу студентів, які продовжили навчання у Московській академії. Серед них був і Михаїл Заборовський. Отже, філософський та богословський класи він вже закінчував у Москві. Там же він прийняв чернецтво з ім’ям Рафаїл та став викладачем Московської академії.

У 1725 р. отець Рафаїл був висвячений на єпископа Псковського, а 13 квітня 1731 р. він був призначений архієпископом Київським. Слід пояснити, що в ті роки в Російській Церкві нікому з архієреїв не надавався титул митрополита, тому і Київський архієрей був тимчасово понижений до статусу архієпископа. Лише після приходу до влади імператриці Єлизавети Петрівни архієп. Рафаїлу вдалося отримати традиційний для Києва титул митрополита. 11 червня 1743 р. Єлизавета наказала повернути Києву статус митрополії, а 16 червня того ж року Св. Синод у Петербурзі видав указ про піднесення архієп. Рафаїла до гідності митрополита.

Київські архієреї за посадою вважалися «протекторами» Київської академії. Тому не дивно, що майже одразу після прибуття до Києва архієп. Рафаїл став приділяти особливу увагу академічним справам.

Я нагадаю, що початок історії Київської академії було покладено у 1615 р., коли на Подолі була заснована Братська школа. У 1631 р. з ініціативи святителя Петра Могли Братська школа об’єдналася з Лаврською, в результаті чого постала Київська колегія, яку пізніше стали називати Києво-Могилянською. З 1689 р. у Київській колегії був впроваджений повноцінний богословський курс, а 26 вересня 1701 р. цар Петро І визнав за Київською школою статус Академії.

Вважається, що період з 1701 р. і до початку 1760-х рр. був часом максимального розквіту Києво-Могилянської академії. В ці роки вихідці з Академії мали привілей при призначенні на єпископські кафедри, тому у першій половині XVIII ст. «могилянці» несли архієрейське служіння у більшості єпархій Російської Церкви. Крім того, в цей період усі Київські митрополити були вихованцями Києво-Могилянської академії, і тому особливо дбали про рідну школу.

На момент призначення архієп. Рафаїла на Київську кафедру повний курс навчання в Києво-Могилянській академії становив дванадцять років і розділявся на вісім класів. Спочатку йшли чотири граматичні (або нижчі) класи: фара (або аналогія), інфима, граматика і синтаксисма. На цьому рівні вивчалися церковнослов’янська, польська та латинська мови. Далі йшов клас піїтики (поетики) — мистецтва віршування. Наступним був клас риторики, де вивчалися теорія й практика ораторського мистецтва. Піїтика та риторика належали до середніх класів. Перебування в кожному з нижчих та середніх класів тривало по одному року.

Далі йшли два вищих класи — філософія та богослов’я. Філософський клас тривав два роки та містив не тільки основи логіки, діалектики та метафізики, але й природничі науки (фізику, математику, астрономію, зоологію). У богословському класі студенти вивчали, перш за все, догматичне богослов’я, а також отримували загальні відомості з церковної історії, герменевтики та пасхалії. Богословський клас був розрахований на чотири роки навчання. Зазвичай до богословського класу доходили лише ті студенти, які бажали прийняти священство. Ті ж, хто планував робити світську кар’єру, обмежувалися філософським, або навіть риторичним класом.

На чолі Академії стояв ректор, який також був настоятелем Києво-Братського монастиря. Другою посадовою особою після ректора був префект. Саме він безпосередньо опікувався навчальним процесом та стежив за дисципліною.

Одним з першочергових завдань, які поставив перед собою архієп. Рафаїл після призначення на Київську кафедру, була перебудова головного навчального корпусу Києво-Могилянській академії. Сам владика пізніше писав, що коли він приїхав до Києва, то кам’яний навчальний корпус Академії знаходився у поганому стані. Тому він і вирішив цей корпус «репаровать», тобто перебудувати.

Тут мається на увазі так званий Мазепин навчальний корпус. Він був зведений у 1703-1704 рр. на кошти гетьмана Івана Мазепи (звідки й походить його назва). Тоді це був одноповерховий будинок, розділений на шість класів і три сіни. Ідея архієп. Рафаїла полягала в тому, щоб надбудувати в цьому корпусі другий поверх, де б розмістилися філософський та богословський класи, великий зал для проведення урочистих зібрань, а також академічна церква на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Першим кроком до реалізації цього проєкту став збір коштів. 12 серпня 1732 р. архієп. Рафаїл видав відкритий лист для збору пожертв на перебудову академічного корпусу. Цікаво, що цей лист був вручений насельнику Братського монастиря та викладачу Академії ієродиякону Іоасафу Горленку, майбутньому Бєлгородському єпископу, нині шанованому святому. Саме отець Іоасаф відправився з цим листом «для испрошения милостыни».

Ігумен Яків Воронковський писав, що вже у 1731 р. архієп. Рафаїл виділив «на строение школ» 200 рублів з власних коштів. Однак будівництво тоді ще не було розпочато. Ці кошти пішли на створення проєкту. Головним архітектором цього будівництва став Йоганн-Готфрід Шедель, за проєктами якого були також побудовані дзвіниці у Києво-Печерській лаврі та Софійському соборі, зведено новий будинок Київських митрополитів та Кловський палац.

У 1734 р. почалася закупівля будівельних матеріалів, а саме будівництво тривало протягом 1735-1738 рр. За свідченням ігумена Якова Воронковського, в ці роки архієп. Рафаїл регулярно виділяв значні кошти на будівельні роботи. Зокрема, у 1735 р. було виділено 300 рублів, у 1736 р. — 490 рублів, у 1737 р. — 300 рублів, у 1738 р. — 350 рублів. Загалом, за підрахунками Якова Воронковського, архієп. Рафаїл виділив на перебудову Академічного корпусу 1640 рублів. Звісно, йшлося не лише про його особисті кошти, а й про зібрані пожертви.

24 березня 1736 р. архієп. Рафаїл направив листа до Св. Синоду, в якому повідомляв про перебудову корпусу та просив дозволу на створення в цьому корпусі конгрегаційної Благовіщенської церкви. Однак, тоді він не отримав від Синоду жодної відповіді.

До 1739 р. будівництво в цілому було завершене. Вже 17 липня 1739 р. в новій Конгрегаційній залі відбулося перше урочисте зібрання та диспут. З нагоди цієї події було створено гравюру, на якій збереглося перше зображення перебудованого Академічного корпусу. Однак, згода Синоду на створення нової конгрегаційної церкви була видана лише 9 червня 1740 р. В результаті вже 1 листопада 1740 р. архієп. Рафаїл звершив освячення Благовіщенської церкви. В результаті цієї масштабної перебудови навчальний корпус Києво-Могилянської академії набув вигляду, який в цілому зберігся і до сьогодні.

Першим ректором Академії, призначеним в роки служіння в Києві владики Рафаїла, був ігумен Амвросій Дубневич. Він став першим настоятелем Братського монастиря, який отримав сан архімандрита. Це сталося за клопотанням архієп. Рафаїла, поданим до Петербурга. 1 серпня 1732 р., отримавши відповідний указ Синоду, владика Рафаїл підніс Амвросія Дубневича до гідності архімандрита.

Архієп. Рафаїл приділяв увагу не тільки перебудові корпусів, але й навчальному процесу. Зокрема, у 1735 р., коли в Академії вже активно тривали будівельні роботи, архієп. Рафаїл звільнив префекта Академії ієромонаха Ієроніма Миткевича від викладацької діяльності, щоб він міг повністю зосередитися на проведенні будівельних робіт. Викладання ж богословського курсу було доручене ієромонаху Платону Левицькому. Однак, ієром. Ієронім все ж просив залишити за ним викладання хоча б частини богословського курсу. Архієп. Рафаїл задовольнив це прохання. В результаті у 1735 р. в Київській академії було вперше призначено двох викладачів богослов’я. Ієром. Платон мав читати лекції до обіду, а ієром. Ієронім — у післяобідній час. Така схема викладання зберігалася протягом 1735-1737 рр.

У 1738 р. з ініціативи архієп. Рафаїла в Київській академії було запроваджено викладання єврейської, грецької, а також німецької мов. Дослідники припускають, що владика мав намір започаткувати викладання церковної історії, канонічного права та математики як окремих предметів, але ці ідеї не були реалізовані.

Владика Рафаїл дбав і про розширення бібліотечних фондів Академії. За свідчення Якова Воронковського, митр. Рафаїл передав до Академії понад 200 книг з власної колекції. Також за клопотанням архієп. Рафаїла до Києва було передано книжкове зібрання Псковського архієпископа Варлаама Леницького, який помер у 1741 р. В результаті Академічну бібліотеку поповнив 91 том (27 назв) латиномовних видань.

Архієп. Рафаїл намагався забезпечити Академію гарантованим фінансуванням з державної скарбниці. Благодійні пожертви він вважав лише додатковим і до того ж нерегулярним джерелом фінансування. Ще у 1722 р. гетьман Іван Скоропадський видав розпорядження про виплату Академії щорічно по 200 рублів з Військового скарбу, тобто з державної скарбниці Гетьманщини. Однак, після смерті Івана Скоропадського ці кошти Академії не виплачувалися. Архієп. Рафаїл хотів добитися не тільки відновлення цієї виплати, але й компенсації за ті роки, коли Академія її не отримували. У 1732 р. він розпочав листування з Петербургом з цього питання. Бюрократична тяганина тривала понад десять років. Остаточно право Академії на отримання 200 рублів на рік з Малоросійського військового скарбу було підтверджене грамотою імператриці Єлизавети від 11 грудня 1742 р. Академія отримувала ці виплати до 1786 р.

У 1743 р. Синод запросив від митр. Рафаїла повного звіту про джерела фінансування Академії. Владика Рафаїл виконав цю вимогу і в лютому 1744 р. направив відповідний лист до Петербурга. Цей документ є важливим свідченням про тодішній матеріальний стан Києво-Могилянської академії.

Зокрема, митр. Рафаїл писав, що харчами Академію забезпечує Києво-Братський монастир. Крім того, Київська кафедра виділяла щорічно на потреби Академії та Братського монастиря по 165 рублів та ще по 100 рублів на закупівлю риби. Ще одним регулярним джерелом утримання Академії були так звані «вінечні пам’яті», тобто виплати за отримання дозволів на звершення шлюбу. 21 липня 1732 р. архієп. Рафаїл закріпив за Академією право збирати «вінечні пам’яті» з церков Київського Подолу.

З 200 рублів, які Академія отримувала з Військового скарбу, 130 рублів йшли на зарплатню для вчителів. Зокрема, у 1743 р. викладач богослов’я отримав 25 рубів, викладач філософії — 20 рублів, викладач грецької мови — 25 рублів, викладач риторики — 17 рублів 50 копійок, викладач піїтики — 15 рублів, викладач синтаксичного класу — 15 рублів і викладач граматичного класу — 12 рублів 50 копійок.

Загалом на початку 1740-х рр. на утримання та харчування вчителів Київської академії витрачалося близько 600 рублів на рік. Однак, митр. Рафаїл вважав, що ця сума є недостатньої. На його думку, утримання викладачів мало б бути збільшене до 780 рублів на рік. Однак ця ініціатива митрополита не знайшла підтримки в Петербурзі.

Ще один важливий сюжет, який висвітлює взаємини архієп. Рафаїла з Києво-Могилянською академією, — це поява у 1734 р. спеціальних Правил для студентів та викладачів. Появі цього документу передував конфлікт, який стався у 1733 р. між студентом філософського класу Пантелеймоном Чарнецьким та тодішнім префектом Академії ієромонахом Стефаном Калиновським. Префект покарав Чарнецького за певні провини. Очевидно, йшлося про тілесне покарання, що тоді було звичайною практикою. Однак, студент вважав, що постраждав незаслужено. Тому він почав чинити спротив розпорядженням префекта, за що знову був покараний. Після цього на бік Чарнецького стали його однокурсники, які вирішили бойкотувати лекції префекта. Крім того, студенти подали архієп. Рафаїлу письмову скаргу на префекта. Розглянувши цю справу, владика дійшов висновку, що студенти перейшли межу дозволеного та проявили зухвалість. Тому архієп. Рафаїл наказав покарати студентів філософського класу. Зокрема, він велів дати Пантелеймону Чарнецькому шістдесят ударів батогом публічно на дворі в присутності всіх інших студентів, після чого виключити його з Академії. Всіх інших, хто проявив непослух префекту, хоча і залишили в Академії, теж піддали різним покаранням. Зокрема, двадцять студентів, які бойкотували лекції префекта, мали у Вербну неділю в Богоявленській церкві під час літургії стояти на колінах зі свічками перед Братською іконою Божої Матері.

Саме після цього конфлікту архієп. Рафаїл написав латинською мовою «Правила академічні, яких мають дотримуватися викладачі та студенти». Цей документ фіксує норми внутрішнього розпорядку Києво-Могилянської академії того часу, містить відомості про організацію навчального процесу та про взаємини між адміністрацією та учнями різних класів.

Зокрема, в Правилах вказано, що навчальний рік в Академії починається з вересня і триває до середини липня. Протягом цього часу ніхто зі студентів не має полишати Академію без письмового дозволу префекта. Той, хто тікав з Академії до початку канікул, мав бути покараний.

Кожен вчитель мав скласти списки учнів відповідного класу, до яких вносилися прізвище та ім’я кожного учня, його стан, країна походження, відомості про батьків та відомості про успіхи в навчанні. Студент, який закінчував навчання, або з якихось причин залишав школу, мав отримати від префекта письмове свідоцтво про своє навчання та успіхи.

Пункт VI Правил містить короткий опис навчального процесу. Цікаво, що перед початком уроків в Академії давалося кілька дзвінків. Після першого дзвоника всі учні мали прямувати до своїх класів. Після другого вони мали сісти за свої навчальні столи. За третім дзвоником до класів мав прийти вчитель. Протягом уроку учням не дозволялося виходити з класу. Так само і вчитель не міг залишати клас до закінчення навчального часу. Коли ж лунав дзвоник, який сповіщав про закінчення лекцій, учні разом з вчителем мали йти до церкви, де звершували коротку подячну молитву.

Викладачі як між собою, так і зі студентами мали спілкуватися виключно латиною. Лише учням двох нижчих класів дозволялося між собою говорити польською мовою, оскільки вони ще не опанували латину.

В класах філософії та богослов’я мали регулярно відбуватися диспути, оскільки без них, як писав владика Рафаїл, «ці науки не можна повністю опанувати».

Учні мали вести благочестиве життя, регулярно відвідувати богослужіння та обов’язково причащатися Святих Таїн п’ять разів на рік: два рази під час Великого посту та по одному разу під час інших багатоденних постів.

Якщо вчителі визнавали когось з учнів нездатним до навчання, то такий мав бути відрахований з Академії. Також архієп. Рафаїл наказував виключати зі школи п’яниць, бунтівників та порушників порядку.

Архієп. Рафаїл вказував, що наставники не мають поводитися з учнями «ані занадто суворо, ані занадто м’яко; вони мають йти серединним шляхом гуманності та повчання». Вчителі мають уникати докорів на адресу учнів «непристойними словами як публічно, так і приватно». Учні мали підкорятися наставникам в усіх «законних питаннях, які не суперечать ні божественному, ні людському закону». У разі суперечки як між учнями, так і між учнем і викладачем слід не «мститися за образу», а звертатися до керівництва Академії за справедливим рішенням.

Студентам заборонялося відвідувати місця, в яких відбувалися непристойні розваги та бійки. При цьому в Академії дозволялося грати на музичних інструментах, а також не заборонялися «благородні ігри» для «відновлення бадьорості духу».

Звісно, ці Правила накреслювали дещо ідеальну картину. Як показують документи, реальне академічне життя було далеким від цього ідеалу. Але все ж текст правил показує, якими бачив навчання і виховання сам архієп. Рафаїл та чого він вимагав від керівників та вчителів Академії.

Як показують документи, в 1730-1740-ві рр. в Києво-Могилянській академії навчалися не тільки і навіть не стільки вихідці з духовного стану. Переважна більшість учнів Київської академії були тоді вихідцями з козаків та міщан. Наведемо тут вкрай промовисту статистику. У 1740 р. загальна кількість студентів Академії становила 567 осіб, з яких дітей духовенства було лише 152 (тобто 27 %), у 1741 р. з 687 студентів таких було 213 (31 %), у 1744 р. з 1 110 — 338 (30 %), у 1747 р. з 1 183 — 375 (32 %). Отже, в роки перебування на Київській кафедрі владики Рафаїла Заборовського вихідці з духовного стану складали не більше ніж третина від загальної кількості учнів Академії. Зауважимо, що ця тенденція зберігалася і в наступні десятиліття. Лише на межі XVIII-XIX ст. діти духовенства складали вже більше як половина студентів Академії. А у 1816 р., за рік до закриття Києво-Могилянської академії, з 1 152 її студентів зі світських станів походили лише 72 студенти. Отже, у 1816 р. майже 94 % студентів були вихідцями з сімей духовенства.

Цікавим є і те, що випускники Академії регулярно стикалися зі складнощами при призначенні на парафіяльне служіння. У XVIII ст. Київський митрополит не міг призначати священників на парафії без погодження з громадою. Зазвичай громада сама присилала до митрополита своїх кандидатів для висвяти. До того ж існувала усталена практика передавати парафії у спадок (від батька до сина або до зятя). Як писав сам архієп. Рафаїл, дуже часто парафії віддавали перевагу малоосвіченим кандидатам, а не випускникам Академії. Отже, наявність освіти не сприймалася парафіянами як перевага кандидата у священство. А призначення випускника Академії на парафію без погодження з громадою могло породити конфлікт. Звісно, владика Рафаїл усіляко намагався підтримувати випускників Академії, однак і в цьому відношенні переломити ситуацію йому не вдалося.

Вже за життя митрополита Рафаїла сучасники називали його одним з найбільш видатних покровителів Академії. Зокрема, у 1736 р. тодішній викладач піїтики ієромонах Митрофан Довгалевський у своїй праці «Сад поетичний» проводив паралелі між Рафаїлом Заборовським та Петром Могилою, називаючи їх головними фундаторами Академії. Це порівняння зустрічаємо і у проповіді святителя Георгій Кониський, виголошеній 29 листопада 1747 р. у Софійському соборі під час відспівування митрополита Рафаїла. Зокрема, святитель Георгій казав, що Петро Могила «велико … благодеяние сотвори…, основав учения здешняя и многими книгами снабдев». Однак, благодіяння митрополита Рафаїла слід визнати не меншими, а навіть більшими, оскільки він Академію «многосотними книгами … дополни» та заснував в ній вивчення «восточных священных языков». Тому, як казав Георгій Кониський, «сколко отселе память Петра Могилы воспоминати будем, и срамно, и безчестно, аще о Рафаиле умолчим».

Вже у 1736 р. Митрофан Довгалевський називав Академію «Київською Могиляно-Заборовською» (лат. «Kijoviensi Academia Mohilo-Zaborowsciana»). Традиція такого найменування Академії зберігалася до самого її закриття у 1817 р.

Як бачимо, вплив митрополита Рафаїла Заборовського охоплював всі сторони життя Київських шкіл. Владика ініціював масштабну реконструкцію навчальних приміщень, створив систему надійного фінансування Академії, розробив документ, який регламентував академічне життя, підтримував випускників Академії у їхньому майбутньому служінні.

Святитель Георгій Кониський у вже цитованій проповіді казав, що митрополит Рафаїл добре розумів, що «учения по естеству своему —просвещение разума суть». Саме тому він постійно дбав «о благосодержании» та «о распространении» Київських шкіл. Протягом шістнадцяти років свого служіння на Київській кафедрі владика постійно проявляв «бесприкладную милость … к учащимся». Тому студенти Академії були «милостию Преосвященного Архипастыря оправляеми, огреваеми и многообразно ежечасным его знатным подаянием снабдеваеми».

Тож давайте і ми сьогодні з вдячністю згадаємо митрополита Рафаїла, ім’я якого назавжди вписане у славетну історію нашої Alma Mater.