Слово архієпископа Білогородського Сильвестра перед початком Великого посту

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

про Великий піст

Наближається Великий піст. Перед постом завжди постають питання наскільки він необхідний,  як його краще дотримуватись, яка його мета.

У нецерковному середовищі ставлення до посту переважно скептичне. Навіть якщо про нього говорять позитивно, то, як правило, у тому сенсі, що «піст надає очищувальну та оздоровлюючу дію на весь організм». З цим твердженням сперечатися, звісно, складно. Проте з упевненістю можна сказати, що релігійна практика посту основувалася початково не на медичних факторах. Відповідно, християни постять не з міркувань покращення здоров’я.

Загалом традиція посту дуже давня і тією чи іншою мірою присутня практично у всіх християнських конфесіях, включаючи протестантські.

Зрозуміло, для розуміння практики посту слід звернутися до Святого Письма. У Четвероєвангелії є вказівка на дотримання посту. Однак вона відноситься або до Боголюдини Іісуса Христа (див. Мф. 4:2), або до майбутнього часу («коли забереться у них наречений» (Мф. 9:15)), або до особливих випадків (зцілення біснування «цей же рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17:21). А ось свідчення з Діяння та Послань апостольських важливі саме тим, що зафіксували традицію посту на ранньому етапі історії Церкви. На основі цих текстів можна сказати, що в ранній християнській громаді практика посту вже існувала (див. Діян. 13:2-3; 1 Кор. 7:5; 2 Кор. 6:5).

Звичайно, можуть звучати аргументи, що у Святому Письмі немає жодних згадок про пости в середу і п’ятницю і тим більше про Великий піст (не рахуючи посилання до сорокаденного посту Христа в пустелі). Так, справді таких згадок там немає, але, в принципі, їх і не повинно бути. Є вказівки на практику посту, молитви, проповіді та багато іншого. Згодом ця практика може набувати і набувала різних форм і виразів. Це ознака життя. У Святому Письмі є вказівки на принципи християнського життя, але їх прояв може бути різним і залежати від різних факторів.

Навіть відомі представники протестантизму, які борються за повернення до апостольських практик, повинні визнати, що форми їхньої проповіді, соціальної роботи, місіонерства та богослужінь будуються з урахуванням сучасних умов. Вони часто стверджують, що Православна Церква не схожа на древньохристиянську громаду. Але в такому разі сучасні протестантські деномінації нагадують апостольські громади ще меншою мірою. Практика посту, яка використовується в протестантських спільнотах, є цілком благочестивою, проте навряд чи ви зможете знайти згадки про неї в новозавітних текстах.

Отже, навіщо постити? У апостола Павла є відомий вираз: «Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нічого не здобуваємо; чи не їмо, нічого не втрачаємо» (1 Кор. 8:8). Ці слова можуть сприйматися як радикальний аргумент проти посту, вірніше проти взагалі всіх релігійних практик, пов’язаних з їжею. Проте не варто поспішати із висновками. Проти такого розуміння цього тексту говорять, по-перше, вищенаведені висловлювання з Послань апостола Павла, що свідчать про наявність практики посту в апостольські часи, і, по-друге, важливим є сам контекст Першого Послання до Коринфян (8:8). Ця частина Послання жодним чином не порушує тему посту, а стосується так званої ідоложертвової їжі.

Зараз все частіше можна почути думки про те, що християнське благочестя цілком може обійтися без поста або звести піст до суто моралістичного пояснення: постити треба не в їжі, а у відносинах з людьми. Сам собою такий підхід будується на протиставленні тілесного посту та етики. Потрапляючи в цю софістичну хитрість, природно, волею-неволею приймаємо ту сторону, який говорить про етику. А питання посту саме собою хіба що вирішується не в його користь. Хіба хтось сумніватиметься у тому, що головне — це проявляти любов до людей? Ніхто не буде. А хіба для того, щоб проявляти любов до людей, треба постити? Навряд чи. Таким чином, необхідність посту у цій схемі просто опускається. Дане протиставлення посту і моралі будується на хибному протиставленні тілесності та духовності. У людині справді є ці дві складові, але людина — це саме поєднання тіла та душі. Тільки коли вони з’єднані, це людина (див. сщмч. Іриней Ліонський. Проти єресей. Кн. 5, гл. 6). І все, що є в житті людини, має відбиток цієї єдності. Є всім добре відомий термін, що виражає взаємозв’язок та взаємовплив двох начал у людині, — психосоматика.

Основна мета посту не в тому, щоб не вживати якихось видів їжі або обмежувати себе в її кількості, а в тому, щоб вчитися користуватися тілесною складовою людської природи. Піст — це засіб. Засіб, що дозволяє людині побачити свої слабкості та зрозуміти, що тілесне начало часто опановує людину, повністю контролює її волю, бажання, емоції.

Можна скільки завгодно говорити про любов до ближнього, проте коли стане питання про конкретну ситуацію, про конкретну допомогу, то найчастіше це рішення прийматиметься під контролем нашої тілесної складової: жадібності до їжі, любові до вишуканої їжі та інших «непісних» пристрастей, які керують людиною набагато сильніше, ніж це здається. До того ж вони породжують цілу низку пристрастей не менш небезпечних, наприклад, лінь. Жодна серйозна аскетична практика у світі (включаючи практики Сходу) не буде легковажно говорити про тілесність людини і самовпевнено розповідати, що досягти духовної досконалості можна в беззмістовних розмовах при надмірних трапезах. Людина, яка живе лише задоволенням тіла, не знайде сил, часу, зрештою, натхнення, якщо не станеться тілесного очищення та витончення плотського начала. Не кажучи вже про те, що сила тілесної складової особливо виявляє себе в екстраординарних ситуаціях: голод, війна, катаклізми. Людина найвищих моральних переконань покаже себе з позиції навіть не тілесного, а тваринного начала. Їжа та/або її відсутність і є вирішальним аргументом у прийнятті рішень у непересічних ситуаціях. Дати шматок хліба, коли маєш два, — це одне, а дати шматок хліба, коли він у тебе один, — уже інше.

Православна практика посту вчить опановувати своє тілесне начало, розуміти всю його силу і можливості і вказує шлях, як стати господарем своєї тілесності, а не її рабом. Великий піст базується на двоскладовості людини і тому веде тих, хто постить шляхом тілесного і духовного посту, постійно нагадуючи про прагнення до моральної досконалості через покаяння і виправлення життя. Але в той же час надмірний акцент на утриманні від їжі або, навпаки, його заперечення зрештою призводять до одного і того ж — лицемірства.

Слово архиепископа Белогородского Сильвестра перед началом Великого поста