Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у день свята Введення у храм Пресвятої Богородиці 

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у день свята Введення у храм Пресвятої Богородиці 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Православні свята — це історія. Священна історія, в якій сенс виходить за межі просто побаченого, почутого, здійсненого. Сьогодні Православна Церква відзначає свято Введення у храм Пресвятої Діви Марії. Закономірно, що ми можемо задатися питанням про історичну основу цього свята. Простіше кажучи, з’ясувати чи була взагалі дана подія?

Церква завжди наполягала на історичності подій, що відзначаються нею як свята. Звідси навіть у Символі Віри така деталізація, як згадка історичної особи — Понтія Пілата. У Православній Церкві, наголошуємо, всі свята історичні. У християн немає абстрактних свят на кшталт сонцестояння, прощання з зимою, приходу весни або чогось схожого. Ми віримо, що Бог відкривається людині, народу, Церкві у гущі подій, часу, історії. Одкровення завжди історичне. Біблійний вислів «Бог Авраама, Бог Ісаака та Бог Якова» (Вих. 3:15) — не просто перелік імен. Це свідчення про Богоодкровення реальним людям, сім’ї, роду, народу. Події біблійної історії ззовні звичайні, нерідко навіть банальні, але значення і наслідки їх простягаються далеко за межі просто низки подій, що змінюють одна одну, і насправді є частиною Божественного Промислу.

При цьому практично протягом усього свого існування Церква стоїть перед необхідністю доводити реальність подій своєї священної історії. Говоримо зараз про випадки, коли, наприклад, повністю заперечують Іісуса Христа як реально існуючу особу і займаються нескінченним пошуком «історичного Іісуса». От і сьогодні Церква відзначає свято, питання про історичність якого зараз прийнято сором’язливо замовчувати, або навпаки навмисне ставити: а чи було введення у храм Діви Марії? У хід йдуть різні аргументи: дане свято не відповідає старозавітним звичаям та розпорядженням; саме свято встановлено пізно (начебто не розуміють, що літургійне та обрядове оформлення події та сама подія — не одне й те саме. З таким самим успіхом можна, сказати, що і Пасху Христову не відзначали в перші століття, бо чин пасхальної служби оформився набагато-набагато пізніше).

І все ж спробуємо відповісти, чи є історична основа для сьогоднішнього свята. Звернувшись вже до Нового Завіту, згадаємо всім відому історію, коли Господа нашого Іісуса Христа на сороковий день після народження принесли до Єрусалимського храму. У цій євангельській події є одна деталь. Там згадується пророчиця, яка, як сказано в Святому Письмі: «вдова років вісімдесятьох чотирьох, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богові день і ніч» (Лк. 2:37). Очевидно, що іудейське благочестя того часу все ж припускало, що деякі жінки могли постійно бути присутніми при храмі. Тому благочестиві батьки могли і дитину жіночого роду привести до храму, щоб вона набувала благочестиво навику посту і молитви.

Церква не вигадує свою історію, Церква не створює її з нуля, але Церква зберігає те, що справді відбувалося. І звичайно ж так дбайливо збережений образ Діви Марії як маленької дівчинки, що вводиться у храм, безперечно має історичну основу. Звернувшись до святоотцівських проповідей цього свята, ми побачимо, що святі отці у реальності цієї події не сумнівалися. Можна заперечити, що, мовляв, отці писали проповіді та богослужбові тексти через багато століть після життя Пресвятої Діви, а тому просто не могли знати багатьох деталей іудейської обрядової традиції. Так, брати і сестри, повною мірою такого звичаю, пов’язаного з дівчатками у Старому Завіті, не було. Проте, святі отці цілком були обізнані про цю обставину. Більше того, саме в тому, що такої старозавітної практики щодо дітей-дівчаток не було, вони вбачали винятковість і богодухновенність введення у храм Тієї, Хто стане Матір’ю Бога-Слова.

Святитель Герман Царгородський у своїй проповіді на свято Введення каже: «нова і нечувана справа — ввести Отроковицю у недоступне святилище»! Отже, для свт. Германа введення до храму — подія незвичайна, неприйнята, виняткова! Адже такого ніколи не було до, і ніколи не буде після — бо Діва Марія тільки одна, і тільки виключно з нею відбувається така дія!

Введення у храм на стільки ж надзвичайне чудо, як і непорочне Зачаття! Але чи скажемо ми, православні християни, що коли всі жінки на цьому світі в усі часи зачинали і народжували лише одним способом, то отже й непорочного зачаття не могло бути? Ні, не скажемо! Так і через те, що вводити дівчаток у святий Єрусалимський храм не було прийнято, зовсім не означає, що цього не було з Марією.

Святитель Григорій Палама також чудово розуміє незвичайність, невластивість цієї події для іудейської релігії, але бачить у цьому не привід до заперечення історичної реальності того, що сталося, але вказівку на благодатну винятковість Преблагословенної. Святий отець, ніби звертаючись до Богородиці, каже Їй, що Бог забажав «більших, ніж це властиво щодо людей, удостоїти Тебе почестей, так щоб Тобі мати і чудо в народженні, і ще більше чудес в зростанні і ще більше чудо, незбагненно народити не пізнавши чоловіка». Отже, щодо Пресвятої Діви все чудесно, все незбагненно: і її народження, і Благовіщення, і безсім’яне зачаття, і Успіння. І звичайно ж, славне її Введення у храм!

Інші учасники цієї чудесної події, не просто могли, а були охоплені Духом Святим, що діє в них можливо і без особливого розуміння найбільшої сакральності того, що відбувається (пор. Чис. 24:2). Ні, кажуть, не було ніякого введення! О, «нерозумні і повільні серцем» (Лк. 24:25), невже ви ніколи не читали, що «Бог є дух» (Ін. 4:24), а «Дух дихає, де хоче» (Ін. 3:8)? Невже Бог Всемогутній повинен був запитувати священиків і левитів чи дозволено Йому, Творцеві неба і землі, зробити з Дівою, яка готується для Боговтілення так, як Він хоче? Невже Бог мав радитися з «плоттю і кров’ю» (Гал. 1:16)? Кожен хто «затемнює раду словами без розуму?» (Іов. 38:2) нехай згадає слова Святого Письма: «Бог наш — Той, що створив усе, що схотів, і на небі, і на землі» (Пс. 113:11); «Бо Він промовив — і виникли; Він звелів — і створилися» (Пс. 32:9). Немає нічого, жодних факторів, які могли б перешкодити Богові зробити бажане домобудівництво нашого спасіння.

Ті, хто розповідає, що Введення у храм не було, бо такого не могло бути — нехай дадуть відповідь, як могли бути всі інші чудеса і знамення? Той, хто «творить чудеса великі» (Пс. 135:4), перемагаючи закони природи (“и3дёже бо х0щетъ бGъ, побэждaетсz є3стествA чи1нъ” — де бажає Бог, там Йому підкорюються закони природи, Догматик воскресний 7-го гласу), тим більше не буде обмежений іудейськими обрядами і традиціями, бажаючи зробити чудо! Однак, як говорилося, православні свята — не просто події. А отже, мають богословський і духовний зміст. Яким же є богословський зміст свята Введення у храм Пресвятої Богородиці?

Брати і сестри, ви чули святкове апостольське читання (Євр., 320 зач., IX, 1-7), де йдеться про скинію, яка передувала стародавньому великому Єрусалимському храму, і спочатку використовувалася як місце для здійснення богослужіння та місце зберігання ковчегу Господнього. Чому читався саме цей текст, який, як здається, аж ніяк не пов’язаний із Дівою Марією? Насамперед, цей апостольський текст говорить нам про сенс Старого Завіту. Старий Завіт — не просто якісь приписи, закони, обряди — це час очікування настання Месії. А ще, скинія, і храм, що замінив її, старозавітне священство і богослужіння, повністю весь Старий Заповіт — прообрази, тінь істинного Завіту, Нового. Апостол Павло прямо говорить: «кінець закону — Христос» (Рим. 10:4). А Його Тіло — істинний Храм (Ін. 2:21). Однак Старий Завіт не радикально і не відразу замінений Новим. Ні, це поступове приготування, покоління за поколінням пророків і праведників, які чекають на Месію. Але для Боговтілення потрібна Діва, найчистіша з усього роду людського, бо Святий Дух ніколи не зійде на плоть, котра підвладна гріху (пор. Прем. 1:4). І дівчинка-Діва, яку ми сьогодні прославляємо, входить у храм Божий, каже свт. Григорій Палама, тим самим символізуючи, що кінець Старого Завіту вже близький. Настає «літо Господнє сприятливе» (Лк. 4:19). Месія гряде і Марія — саме Та, яка має відповісти на благу звістку «Я — Раба Господня; хай буде Мені по слову твоєму» (Лк. 1:38).

І ось з моменту Введення Діви у храм починається власне епоха Нового Завіту. До Благовіщення, до Різдва Христового ще роки і навіть десятиліття, але звучать уже останні акорди того відрізку часу, який був виділений Богом для Старого Завіту (пор. Євр. 9:26), а завершиться його скасування глибокою символічним подією — коли на момент Смерті Хресної Господа і Спасителя нашого Іісуса Христа роздереться церковна завіса великого Єрусалимського храму «і завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу» (Мк. 15:38).

Отже, у самому святі Введення вже вказівка на майбутнє Боговтілення Спасителя світу Іісуса Христа. Не дарма свято Введення і в календарному, і в богословському значенні пов’язане з Різдвом Христовим. Саме з сьогоднішнього дня, згідно з богослужбовим уставом, починає звершуватися катавасія свята Різдва “Хrт0съ раждaетсz, слaвите” — Христос народжується, славте. А у багатьох українських храмах прийнято від цього дня співати Різдвяні гімни та колядки.

Брати і сестри, кожного разу, коли ми згадуємо якусь подію, або людей, вони ніби стають присутніми поруч із нами. Щодо православних свят, віримо, що, згадуючи події священної історії, ми наче стаємо самі присутні при їх звершенні. А сьогодні, згадуючи Введення у Храм Преблагословенної, чуємо свідчення Ангельських сил, усіх святих, усієї Церкви: «Ти знайшла благодать у Бога» (Лк. 1:30).

Ми ж, ті хто шанує Богородицю, скажемо словами “ра́дуйсѧ, сме́ртныхъ къ бг҃у дерзнове́нїе” — радуйся, смертних до Бога дерзновіння! З Тобою ми воістину дерзаємо, молитися до Сина Твого і Бога нашого помилувати нас, захистити, спасти від усякого зла і скорботи, щоб «провадити нам життя тихе й безтурботне у всякому благочесті і чистоті» (1 Тим. 2:2), славлячи Бога нашого, Якому слава на віки віків. Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в день праздника Введения во храм Пресвятой Богородицы