Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у день свята Богоявлення

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у день свята Богоявлення

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні свято Богоявлення, іменоване ще Хрещенням Господнім. Нерідко ми, брати та сестри, схиляємося до того, щоб розглядати двунадесяті та інші великі свята ізольовано, окремо одне від одного. Однак насправді все по-іншому. Різдво Богородиці та Різдво Іоанна Хрестителя пов’язані з Різдвом Христовим, Благовіщення — зі Страсною П’ятницею та передпасхальними службами. І нинішнє свято Богоявлення пов’язане найтіснішим чином з Різдвом Христовим. Загальновідомо, що у перші століття християнства Різдво і Богоявлення відзначалися в один день. Це цілком зрозуміло, оскільки Різдво Божого Сина — це також явлення Бога в нашому світі, у нашій історії. Кондак Свята Різдва Христова проголошує: “нaсъ бо рaди роди1сz nтрочA млaдо превёчный бGъ”. І Хрещення Господа Іісуса на річці Йордані — це також Богоявлення, бо Син Божий Втілившись, приймає хрещення, Бог Отець промовляє слова свідчення, а Дух Святий сходить з неба у вигляді голуба. Так у момент Хрещення Господнього особливим чином явив Себе Бог Трійця.

Отже, свято Різдва та свято Богоявлення сплетені між собою не тільки історично, а й богословсько. І віруючий народ не дарма сприймає час між цими двома святами як цілісний період, який прийнято називати святками, тобто святими днями.

Отже, святкове євангельське читання оповідає: Тоді приходить Іісус з Галілеї на Іордан до Іоанна хреститися від нього (Мф. 3:13). Що це за хрещення, яке звершував Іоанн? Чому до нього йшли приймати це хрещення? І навіщо Господь наш прийшов охреститися від Іоанна?

Знову звернемося до Святого Письма. Євангелісти практично дослівно повторюють один одного, кажучи: І виходили до нього вся країна Іудейська та ієрусалимляни; і хрестилися від нього в річці Іордані, сповідаючи гріхи свої (Мк. 1:5; пор.: Мф. 3:5–6)). Саме слово хрещення (baptizo) означає «окунатися, занурюватися у воду». Таким чином, Іоанн Хреститель здійснював деякий обряд, пов’язаний із зануренням у воду.

Треба розуміти, що у старозавітні часи занурення, омивання у воді і до Іоанна Предтечі було дуже поширеною практикою, яку прямо наказували звершувати вчителі закону в деяких випадках, особливо пов’язаних із так званим ритуальним оскверненням.

Про існування такої практики серед іудеїв добре було відомо святим отцям. Наприклад, свт. Іоанн Златоуст, порівнюючи іудейське водне очищення і з Іоанновим хрещенням прямо говорить, що «хрещення Іоаннове було набагато вище іудейського».

Чим же вище було хрещення Іоанна? Євангелісти вказують на таку особливість: хрестилися… сповідуючи гріхи свої. Тобто Іоанн не просто занурював у воду заради ритуального обмивання, але вимагав, щоб ті, хто прийшов до нього, сповідували гріхи. Зрозуміло, не йдеться про просте перерахування своїх гріхів, але про тверде бажання змінити своє життя, відкинувши все те, що було гріхом і пороком. У Новому Завіті Іоаннове хрещення неодноразово називається хрещенням покаяння (Мк. 1:4; Лк. 3:3; Діян. 19:4). Свт. Фотій Великий стверджує, що Іванове хрещення було «частковим залишенням перед цілим залишенням, і недосконалим очищенням, що передбачає досконале». І як сам Іоанн — Предтеча Месії, так і його хрещення передувало спасительному хрещенню християнському. Сам Іоанн Хреститель розглядав своє хрещення як таке, що передує, коли каже: Я хрещу вас водою, але йде Сильніший за мене… Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем (Лук. 3:16).

Сильнішим, Якому слід прийти, Іоанн називає, безумовно, Господа нашого Іісуса Христа. Однак, навіщо Він, у Якого, за словами самого Предтечі, він недостойний розв’язати ремінь взуття (Лк. 3:16) приймає хрещення від Іоанна? Щоб відповісти на це питання, розглянемо діалог між Христом та Іоанном Хрестителем.

Іоанн же стримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене? Але Іісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоанн допускає Його (Мф. 3:14–15). Очевидно, що Іоанн, будучи пророком, побачивши Господа, провидів, що Він і є довгоочікуваний Месія: Бачить Іоанн Іісуса, Котрий ішов до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Котрий бере на Себе гріхи світу, — пише євангеліст Іоанн Богослов (Ін. 1:29).

Отже, Іоанн спочатку не хоче здійснити хрещення, бо чудово знає, що без усякого ж заперечення менший благословляється більшим» (Євр. 7:7). І менший — це він, Іоанн. А більший — Той, Хто смиренно прихиливши голову, просить у Іоанна христити Його.

Однак після слів Господа: Так належить нам виконати всяку правду, — Іоанн все ж таке допускає Його до хрещення. Як розуміти ці слова? Про яку правду йдеться?

Саме слово «правда» у Святому Письмі має багато значень, проте в даному випадку, за тлумаченням Євфимія Зігабена «під правдою розуміється тут заповідь Божа». Отже, виходить, Господь каже Предтечі: «Хрести Мене, тому так треба нам виконати Божу заповідь». Яка ж така заповідь має бути виконана? У Старому Заповіті під заповіддю може бути не тільки конкретне Божественне повеління, але й увесь Закон Божий (пор. Чис. 15:31; Втор. 30:11). Згадаймо також слова Христові: Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, а здійснити (Мф. 5:17).

Старий Закон і пророче служіння добігають кінця. Сам Іоанн Хреститель — останній пророк Старого Завіту, «пророк і Предтеча пришестя Христового» (див. Тропар Різдву Іоанна Хрестителя). Сам Господь визначає кінець Старого і початок Нового Завіту словами: Закон і пророки до Іоанна; з цього часу Царство Боже благовіствується, і всякий зусиллям входить у нього (Лк. 16:16). Усі пророки пророкували і чекали на Месію, все Святе Письмо, всі пророцтва свідчили про Нього (див.: Ін. 5:39).

І коли Христос каже Іоаннові: Так належить нам виконати всяку правду, то йдеться саме про виконання всіх пророцтв про Месію. Господь ніби каже Іоаннові: «Тебе Бог послав, щоб хрестити народ, і пророкувати про Моє явлення. Твоє служіння, твої пророцтва останні. Здійсни Хрещення і на цьому буде поставлена точка пророчого служіння Старого Завіту, бо Я — кінець Закону (див.: Рим. 10:4). Я прийшов не для того, щоб порушити Закон і пророцтва, а виконати, тобто здійснити їх (Мф. 5:17). А що виконано, те завершено. І ти, Іоанн, хрестячи Мене свідчиш, що пророцтва виконані». Здійснилося. Месія прийшов і виходить на своє служіння. Наближається Новий Завіт, і кажучи «новий», показав застарілість першого; а занепадаюче і старіюче близьке до знищення (Євр. 8:13).

Хрещення Господнє для самого Іоанна має значення. У цій священнодії Христос освячує Іоанна і підтверджує його статус великого пророка і праведника: Бо кажу вам: з народжених жінками нема жодного пророка, більшого за Іоанна Хрестителя (Лук. 7:28). Для Іоанна ж хрещення означає одночасно і завершення… Завершення пророчого служіння, завершення служіння Предтечі. Хреститель прямо говорить про це своїм учням: Йому належить рости, а мені умалятися (Ін. 3:30). Тепер для Іоанна залишилося бути Предтечою Господа лише у беззаконній страті. Він — Предтеча Господа Іісуса в народженні; він — Предтеча Христа у проповіді, і він — Предтеча Христа у стражданні. І йому ж слід випередити смерть Господа, щоб раніше за Нього зійти в шеол і там проповідувати швидке сходження в пекло землі Спасителя (див. службу на Усікновіння).

Але навіщо ж, крім виконання старозавітних пророцтв і прообразів, треба було хреститися Самому Господу? Усі, хто приходив на Іордан до Іоанна, хрестилися, сповідуючи при цьому гріхи свої. Про Христа ж сказано: Хрестившись, Іісус вийшов зразу ж з води (Мф. 3:16). Слово «зразу» вказує, що Господь на відміну від інших, що хрестилися, стоячи у воді нічого не промовляв, ні в чому не сповідався. І не просто в силу своєї моральної чистоти, як деякі могли б розтлумачити, але в силу своєї абсолютної безгрішності!! Святитель Іоанн Златоуст каже: «Він не мав потреби у відпущенні гріхів; та й як може потребувати цього Той, Хто не має ніякого гріха?». На безгрішність Христа також вказує питання Хрестителя, звернене до Нього: Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене? (Мф. 3.14). Свт. Григорій Палама також пише: «Єдинородний Син Божий прийняв від нас не іпостась, але, сприйнявши нашу природу, оновив її чистоту, з’єднавшись з нею за Своєю Іпостассю», тобто Боголюдина Іісус Христос прийняв у Втіленні людську природу і відразу поєднав її з Іпостассю Бога Слова. І внаслідок цього іпостасного єднання божественної та людської природи Він безгрішний.

Будь-які можливі концепції, які припускають, що Іісус був звичайною людиною, яка згодом максимально сприйняла божественну благодать, так що апогеєм прийняття благодаті є Його хрещення на Іордані, повинні бути відкинуті як єретичні. І хоча у Святому Письмі можна зустріти вирази про зростання Господа Іісуса у премудрості (див. Лук. 2:52), згідно святоотцівському тлумаченню (свт. Григорій Богослов, прп. Іоанн Дамаскін) їх слід розуміти виключно в тому сенсі, що Господь Свою початкову премудрість відкриває залежно від свого віку, бо, ставши людиною, Він усе мав здійснити «за долею людської природи». Таким чином, Його премудрість — прояв, розкриття ізначальної вічної божественної премудрості, а не результат додавання, накопичення, примноження знань, навчання, досвіду, навичок.

Отже, як все ж розуміти сенс хрещення Господа Іісуса? Свято Хрещення Господнього невипадково має іншу назву — Богоявлення. Причому йдеться про Бога Трійця, тобто Бога Отця, Бога Сина, Бога Святого Духа. Це Богоявлення звершилося теж заради спасіння роду людського. Святі отці звертають увагу, що його створення та спасіння відбуваються за участю всіх Іпостасей Святої Трійці. При створенні людини, сказано: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою (Бут. 1:26). Також і при творенні всього космосу: Отець волить, Син творить (див.: Євр. 1:2), а Св. Дух освячує: І Дух Божий ширяв над поверхнею водою (Бут. 1:2). Хрещення Іісуса на Іордані ніби повторює творіння. Вода — як першостихія світу. Син — Який творить справу спасіння. Отець — Який засвідчує Божественність Сина. І Святий Дух, що сходить і помазує Господа Іісуса.

Зупинимося на сходженні Святого Духа у вигляді голуба. Голуб у старозавітній культурі сприймався як символ лагідності та невинності. Таким чином, саме зішестя Св. Духа у вигляді голуба вказує, що служіння Христа буде проходити у смиренні та лагідності (див.: Мф. 11:29). Крім того, голуб асоціюється з доброю звісткою про спасіння, помилування, прощення. Таке розуміння бере початок ще з історії Ноя, якому через голуба було сповіщено про завершення великого потопу та початок нового життя.

Однак сходження Св. Духа при Хрещенні Христа потребує ще й іншого пояснення. Чи потрібно розуміти цю подію так, що Святий Дух зійшов на Господа Іісуса, а до цього на Христі не було Святого Духа? Безперечно, таке тлумачення має бути відкинуте! Вже свт. Іоанн Златоуст протестує проти такої думки і дивується, як можна говорити, що на Іісусі не було до Хрещення Святого Духа, коли Він, згідно з Святим Письмом, зачатий і народжений від Діви Марії та Святого Духа (пор.: Мф. 1:18). Також свт. Григорій Богослов стверджує: «Він є помазаник за Божеством, тому що це помазання освячує людство не через дію, як це відбувається з іншими помазаниками, а всецілою присутністю Того Хто помазує». І прп. Іоанн Дамаскін вторить: «Коли Слово стало тілом, тоді ми і стали називати Його Іісусом Христом. Бо Він був помазаний єлеєм радості, тобто Духом Святим».

Тоді як же розуміти слова євангелістів, які говорять все ж таки саме про сходження Святого Духа: І коли виходив з води, зараз же побачив Іоанн небеса, що розкривалися, і Духа, Котрий сходив на Нього, як голуб (Мк. 1:10)?

Сенс стане нам зрозумілий, якщо ми згадаємо інший євангельський текст: І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу, і встав читати. Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розкривши книгу, знайшов місце, де було написано: Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити змучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе (Лк. 4:16–19).

Отже, Сам Господь відносить текст Ісаї про помазування Святим Духом до Самого Себе. І якщо зіставити ці дві розповіді: про сходження Св. Духа на Господа при Хрещенні та про проповідь у Назаретській синагозі стане ясно, що сенс розповіді про сходження Св. Духа при Хрещенні означає, що на Господа Іісуса з цього моменту покладається служіння Месії. Відкрите служіння, явлене у проповіді, чудесах, зціленнях, і зрештою у стражданнях і воскресінні. Адже саме з моменту Хрещення на Іордані Господь виходить на Своє суспільне служіння, а зішестя Св. Духа означає, що це служіння почалося, бо Спаситель для цього і прийшов (див.: Ін. 12:27).

Більш повно саме на таке значення зішестя Св. Духа на Христа вказують слова Бога Отця: Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління (Мф. 3:17). Що мається на увазі під цим благоволінням Отця?

Воля Божа, за висловом апостола, є блага, угодна і досконала (Рим. 12:2) і, природно, Господь хоче, щоб всі відвернулися від зла і досягли пізнання істини. Спасіння людини відбувається за спільної дії всіх Осіб Пресвятої Трійці. І благовоління Отця, таким чином, слід розуміти в тому сенсі, що в месіанському служінні Сина повною мірою розкривається любов Бога Отця до власного творіння: Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув. а мав життя вічне (Ін. 3:16).

При описі Хрещення Господнього євангелісти згадують ще один примітний момент: розкрились небеса (Мф. 3:16). Що це було? Чи означає це, що до Хрещення небеса були закриті? Щоб відповісти на ці питання, знову згадаємо, що небеса не просто видимий простір над Землею. У Святому Письмі під небесами мається на увазі духовний світ. На таке значення «небес» вказує велика кількість святих отців. І звичайно ж після гріхопадіння прабатьків і до настання Нового Завіту цей духовний світ був закритий для людського роду: Ніхто не сходив на небо (Ін. 3:13). Пророк Ісая передає всю старозавітну тугу про небо своїм вигуком: О, коли б небеса Ти роздер і зійшов! (Іс. 64:1). І цей довгоочікуваний час настає через Господа Іісуса Христа. Границя, стіна, що відокремлює землю від неба, матеріальне від духовного — відкривається! Навіть можна сказати — розривається! Бо Іісус Христос — Бог і Людина, і під Його головуванням з’єднується все небесне та земне (пор. Еф. 1:10).

Отже, дорогі брати і сестри, Господь Іісус відкриває нам небеса. І до кожного віруючого в Нього можуть бути віднесені слова, сказані Ним учневі: Віднині побачите небо відкрите і Ангелів Божих, які піднімаються і спускаються до Сина Людського (Ін. 1:51). Більше того, Він є Сам дверима на небеса (пор. Ін. 10:9). І якщо старозавітні пророки і праведники мріяли про відкриті небеса, то християни вже можуть бачити духовне, як про це прямо свідчить у розповіді про первомученика Стефана: А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Іісуса, Який стояв праворуч Бога (Діян. 7:55).

Прославимо ж Сина Божого Іісуса Христа, який дарував нам очищення і нове народження водою і Духом Святим, щоб ми в оновленому житті (Рим. 6:4) ставши причасником Божого єства (2 Пет. 1:4), явилися дітьми Божими і співспадкоємцями Христовими. (див.: Рим. 8:16–17), Йому ж належить всяка слава, честь і поклоніння з безначальним Його Отцем, і Пресвятим і Благим і Животворящим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в праздник Богоявления