Почати
19.05.2025 - 23:30
Кінець
19.05.2025 - 23:30
Категорії
Публікації
Життя та творчість Фульгенція єпископа Руспійського (коротка характеристика)
У зв’язку з тим, що постать єпископа Фульгенція досі залишається маловідомою для українського богословського простору, переважна більшість літератури по автору написана іноземними мовами, тому для вітчизняного наукового дискурсу актуальним є виклад його творчої спадщині у широкому контексті епохи V-VI століть.
Історичний контекст
Північна Африка з V століття переживала багато політичних перипетій, які прямо впливали на церковну ситуацію у регіоні. Такий розвиток подій був характерним не лише для цього регіону, а взагалі для усієї території величної колись Римської імперії, а особливо її Західної частини.
V століття ознаменоване частими міграціями цілих народів – гунів, готів, алеманів, франків та багатьох інших. Саме в цей період починається окупація Північної Африки вандалами. У 370-х роках кочові гуни почали просуватися з Азії на захід до Балканського півострову, тобто на територію сучасної Центрально-Східної Європи. В цих землях гуни витіснили раніше осілі германські племена – готів та вандалів, які жили на північних окраїнах Римської імперії. Племена готів та вандалів, змушені вести незнайомий кочовий спосіб життя, в свою чергу почали загрожувати імперії, особливо її західним регіонам. Так у серпні 410 року Рим потрапив під контроль Аларіха. Пізніше, у 429 році, вандальські загарбники Іспанії під командуванням Гейзеріка перетнули Гібралтарську протоку у напрямку Північної Африки (сьогодні Марокко, Алжир і Туніс), і до 439 року захопили більшу частину регіону, включно з Карфагеном, який зробили своєю столицею[1].
Гайзерік та його наступники продовжували правити Північною Африкою майже століття. Стиль та методи вандальского правління описує Клод Буржуа наступним чином: «Спочатку перемога, яка припинила одне з найдовших варварських блуждань, після те, що сучасні історики називали вандальським піратством, і насамкінець, гоніння»[2]Задовго до того, як вони захопили частину Західної Римською імперією, готи і вандали перейшли з язичництва в християнство, але аріанського спрямування. Тобто майже на офіційному рівні в регіонах панування вандалів та готів було заперечення Нікейського сповідання віри. Відповідно, вандальські правителі Північної Африки – Гейзеріх (помер 477 р.), його син Гунеріх (помер 484 р.) та наступники Гунеріха – Гунтамунд (помер 496), а потім Тразамунд (помер у 523 році) – чинили тиск на сповідників нікейської віри, щоб ті відповідали їхньому способу говорити про Трійцю.
За часів Тразамунда на початку шостого століття правителі рідко вдавалися до прямого насильства проти католиків, хоча все ще часто використовували заслання як інструмент політичного контролю. Саме у такому контексті існування християнства в Африці проходило життя єпископа Руспійського Фульгенція.
Vita Fulgentii
Основні віхи життя Фульгенція викладені у творі «Vita Fulgentii», який був написаний невдовзі після його блаженної кончини та адресований його наступнику на Руспійській кафедрі Феліціану. П’єр-Францис Шиффле на основі тексту життя висунув версію про те, що автором цього твору є карфагенський диякон Ферранд, який був ченцем та познайомився з самим Фульгенцієм в одному з монастирів Сардинії.[3] Але питання авторства досі залишається невизначеним[4]. Цей твір використовується у всіх розвідках, присвячених життю та творам Фульгенція[5], саме його і буде взято нами за основу для описання життєвого шляху руспійського єпископа[6].
Фабій Клавдій Гордіан Фульгенцій народився у місті Талепта. Дата його народження досі залишається предметом суперечок і вираховується від дати його смерті. Всі версії можна звести до двох найголовніших – 462-463 або 467-468[7]. Він походив з аристократичної сім’ї Гордіані[8] , яка скоріш за все декілька поколінь до нього переїхала до Північної Африки та була типовою родиною колоністів Римської імперії. Про це можна дізнатись з того, що у його родині були карфагенські сенатори. З приходом до влади вандальського ватажка Гейзеріха його дід Гордіан вимушений був покинути Африку та переселитись до Італії, але після смерті Гейзеріха сини Гордіана знову приїхали до Північної Африки та поселились у провінції Бізацена. Одним з синів був Клавдій та його дружина Мар’яна, у яких і народився Фульгенцій та його молодший брат Клавдій.
Невдовзі після народження сина Клавдій помер, тому вихованням та навчанням сина займалась мати. Вона зробила все для того, щоб Фульгенцій отримав гарні знання, в першу чергу навчивши сина грецької мови, зокрема він напам’ять знав усього Гомера. А латинську мову та літературу Фульгенцій вивчав у гімназії свого рідного міста. Про гарну освіту також свідчить той факт, що його в молодому віці було призначено прокуратором[9].
Знаходячись на світській посаді, Фульгенцій починає все більше усвідомлювати важливість аскетичного подвигу для християнина та потяг до монашого життя, тому змінює своє життя. Цей перехід скоріш за все відбувся близько 493 року[10]. Його шлях до чернецтва можна зобразити у три етапи: розмірковування про цей світ, прочитання проповіді свт. Августина на 36 псалом, яка допомогла йому ствердитись у власних думках, знайомство з сповідником єпископом Фаустом[11]. Фульгенцій залишається у монастирі[12] Фауста та приймає чернецтво, що послугувало прикладом для деяких його аристократичних друзів. Головним випробуванням прийняття чернецтва для нього стала скорбота матері, яка декілька днів не відходила від монастиря, плекаючи надію на те, що син повернеться до свого маєтку та кар’єри. Але син не відійшов від чернечих ідеалів і залишився у монастирі.
Під час загрози монастирю зі сторони варварів Фульгенцій з благословіння Фауста, який в цей час мав покинути монастир та переховуватись, переходить до монастиря Фелікса, що знаходився поблизу. Ігумен Фелікс невдовзі передає управління монастирем Фульгенцію у якості «співаббата»[13]. Побоюючись навали маврів монахи цього монастиря разом переселяються на північ від Бізацени до міста Сікка-Венерія (сучасне Ель-Каф у Тунісі). Шляхом до Сікки Фелікс та Фульгенцій зазнали тортур від місцевого аріанського священника, за вказівкою якого їх побили, остригли та залишили без одягу. Це було перше сповідання віри, у якому Фульгенцій показав себе не лише сповідником, а й проявив християнске милосердя до свого кривдника, не бажаючи йому помсти. Хоча аріанський єпископ, з поваги до його родини хотів покарати священника.
Важливою подією у житті Фульгенція та для подальшого розуміння його поглядів на благодать було знайомство з творчістю преподобного Іоанна Касіана Римлянина, зокрема він прочитав його «De institutis coenobiorum» та «Collationes patrum in scythica eremo»[14]. Під впливом від прочитаного у пошуках місць відомих подвижників аскетів Фульгенцій наважується на далеку подорож. І тому близько 498-499 років через Олександрію відправляється до Сиракуз. З його діалогу з святителем Євлалієм Сиракузьким, стає зрозумілим, що він відправляється до Фівейської пустелі.
Цей біографічний момент ставить більше питань ніж відповідей, адже пустеля Фіваїда знаходиться в Африці і Фульгенцію не потрібно було добиратись до неї морським шляхом. Скоріш за все він мав намагання йти саме до Галлії, до місць подвижництва прп. Іоанна Кассіана. Ще одним питанням цієї поїздки є іменування святителем Євлалієм пустельників розкольниками[15] – або вважаючи їх тими, хто не прийняв Халідонського сповідання, або з точки зору більш поміркованого, вважаючи їх учасниками акакіанської схизми. Ще одним доказом цього є спілкування Фульгенція з одним з єпископів-вигнанців з своєї рідної Бізацени – Руфініаном, який проживав на цей час на острові поблизу Сицилії і також радив не їхати до Єгипту.
Після цього Фульгенцій наважується на паломництво до місця «упокоєння святих апостолів», тобто до Риму. Датування цього паломництва може бути більш менш точним, адже в час паломництва у Римі проходили святкування з приводу візиту остготського короля Теодориха, яке відбулось у 500 році. Як часто описуються інші паломництва до «Вічного міста», Рим зумів показати увесь шарм та привабливість «слави світу цього», але Фульгенцій при побаченому робить висновок про те, що якщо таким гарним може бути місто земне, то наскільки прекраснішим є «Небесний Єрусалим» до якого прагнуть усі християни[16].
В тому ж році Фульгенцій повертається до батьківщини. Один з благочестивих християн Бізацени на ім’я Сильвестр пропонує йому ділянку родючої землі для влаштування свого монастиря. Фульгенцій починає будувати монастир. До нього одразу стікаються люди, які бажали чернечого життя. Коли монахів стало багато він таємно переселився до іншого монастиря з строгим уставом життя, де займається проповідництвом та переписуванням книг. Коли про це дізнався місцевий єпископ Фелікс, то в ультимативній формі повернув його до монастиря своєї єпархії, а також рукопоклав у священника і офіційно призначив ігуменом обителі.
За декретом Тразамунда від 507 року архієреям нікейського сповідання заборонялось рукопокладати нових єпископів, і перша область для якої вступила в силу дія цього декрету була Бізацена[17]. Але єпископи області на чолі з примасом області Віктором[18] навпаки почали поспіхом звершувати єпископські, священицькі та дияконські хіротонії. Аргементація була простою – або Тразамунд не схоче репресувати таку чисельну групу духовенства, або в Церкві буде цілий сонм сповідників істинної віри. В цей час Фульгенцій скривається, розуміючи, що і його можуть обрати та висвятити єпископом. Це не була втеча від сповідництва, а намагання уникнути управлінського послуху (так Фульгенцій вже робив, коли його обирали або призначали очолювати монастир). В патристичній літературі достатньо таких прикладів (можна згадати хоча б святителя Григорія Богослова).
Фульгенцій все ж за бажанням самих місцевих християн був рукоположений у єпископа міста Русп[19] у 507-508 році. Після архієрейської хіротонії життя та звички єпископа залишились тими ж. Він увесь час строго постився та виконував молитовне правило, відмовився від характерних почестей єпископа у повсякденному одязі. Саме тому єдиним його проханням до руспійців було побудування монастиря, де він міг би продовжувати чернече життя.
Близько 15 років він жив у заслані на Сардинії. У вигнанні до 513 року він проживав у місті Кальярі, столиці стародавньої римської провінції Сардинія[20]. Фульгенцій разом з іншими єпископами-вигнанцями (число яких у цей час варіюється від 60 до 200 ) Іллюстрієм та Януарієм побудував монастир поблизу Кальярі на Сардинії, спілкувався з місцевими жителями і надсилав листи єпископам різних місцевостей, в яких в першу чергу обстоював питання віри, обговорював проблеми в їхніх громадах. Певним чином листування-відповіді на віроповчальні питання за увесь сонм сповідників було його послухом, який Фульгенцій виконував добросовісно та смиренно, хоча і був наймолодшим по хіротонії.
У 516 або 517 році Фульгенція визиває до Африки Тразамунд для публічного обговорення віроповчальних розбіжностей аріан та нікейців. Але через те, що Фульгенцію було заборонено повернутись до Руспа, він оселяється у Карфагені.
Через власне сповідання віри та два трактати (Obiectiones Regis Trasamundi et Responsiones Fulgentii та 3 книги Ad Trasamundum), направлені проти Тразамунда, у 518-19 році Фульгенцій був знову засланий до Кальярі, де залишався до 523 року. В цей час він побудував ще один монастир, який був розташований біля похоронної базиліки, присвяченої місцевшанованому святому Сатурніну, а його будівництво відбувалося з дозволу єпископа Примасія Сардинського. У цей час Фульгенцій веде широке листування з кліриками і аристократами Карфагену, сенаторами Риму, абатом з сусіднього Неаполя, монахами зі Сходу, вірними з різних місцевостей. Зі смертю Тразамунда у 523 році та після приходу Хільдеріха до влади він повернувся до Африки та зміг продовжити управління руспійською єпархією.
Ферранд також згадує молитву Фульгенція, яку він читав у тих випадках, коли його просили помолитись за хворих, стражденних і тих, кого випробовують тимчасові труднощі: «Ти знаєш, Господи, що потрібно для спасіння душ наших. Нехай милість Твоя дарує нам те, що просимо, щоб наші духовні потреби не постраждали. Нехай буде вислухана молитва нашого смирення, якщо вона звершується для нашого блага, щоб понад усе була виконана Твоя воля»[21].
Помер єпископ Фульгенцій 1 січня 532 року або 1 січня 527 року.
Фульгенцій здавна почитався святим. Уже 534 року Карфагенський Помісний Собор, постанови якого були затверджені V Вселенським Собором 553 року, називає Фульгенція святим.
Оскільки у своєму чернечому житті Фульгенцій керувався правилами прп. Іоанна Кассіана Римлянина і запровадив їх у заснованій ним обителі, то особливим шануванням його ім’я користувалося в монастирі преподобного Кассіана в Марселі, а також у монастирі преподобного Венедикта в Монтекассіно.
Після розорення Африки мусульманами мощі Фульгенція близько 714 року було перенесено до Галлії, у місто Бурж. Згодом їх було знищено під час Французької революції.
Важливим питанням в контексті вивчення богослов’я Фульгенція для православної спільноти є його церковне вшанування. Як зазначає у своїй доповіді 1953 року єпископ Нафанаїл (Львов): «Из тех, память кого не отмечена в наших святцах, прежде всего хочется отметить два имени: св. великомученицы Криспины и св. Фульгенция, именуемого отцом и учителем Церкви…пользовавшегося величайшим почитанием в древности…Уже через два года после его кончины, в 534 году Карфагенский Поместный Собор… называет Фульгенция святым.»[22].
Про його почитання також свідчать включення імені Фульгенція у деякі православні календарі (зокрема у Синаксарії Макария Симонопетрського та календарі Американської архієпископії Константинопольского патріархату).
Видання та переклади
Виданням творів Фульгенція єпископа Руспійського займались з XVI-XVIІ століття, зокрема відоме парижське видання його творів 1684 року[23]. Цей факт в першу чергу пояснюється відродженням цікавості до дискусій про благодать та свобідну волю у контексті виникнення протестантизму та реформатського богослов’я, яке часто діяло як противага тогочасній доктрині Католицької Церкви.
Найвідомішим повним виданням творів Фульгенція є Патрологія аббата Міня, у якій твори Фульгенція поміщені у 65 том[24] та розділені за наступним порядком:
Vita Fulgentii a quodam ejus discipulo adornata.
Libri tres ad Monimum.
Libri tres ad Trasimundum.
Epistola.
De Trinitate.
Contra sermonem Fastidiosi Ariani.
De remissione peccatorum.
De incarnatione Filil Dei.
De veritate predestinationis et gratia Dei.
De fide.
Pro fide catholica.
Sermones genuini.
Instrumenta fidei catholica.
Excerptum ex libro III Hincmari necnon ex litro III Ratrami.
Sermones duo inedili.
Liber de pradestinatione et gratia.
Sermones LXXX, paucis exceptis, supposititii.
У 1968 році вийшло критичне видання творів єпископа Фульгенція у журналі «Corpus Christianorum» у якому його літературна спадщина була поділена за трьома хронологічними періодами з уточненням про те, що важко встановити точну дату написання багатьох творів[25].
Перший період між двома засланнями, коли Фульгенцій перебував у Карфагені тобто або 516-518, або 517-519 роки.
Dicta regis Trasamundi et contra ea responsionum liber unus
Ad Trasamundum libri tres
Aduersus Pintam
Commonitorium de Spiritu sancto ad Abragilam presbyterum (не зберігся)
Abecedarium
De Trinitate ad Felicem
Другий хронологічний період відповідає засланню до Сардинії після Карфагену (друге заслання) яке датується 518 (519) – 523 роками.
Epistula Carthaginiensibus
Ad Euthymium de remissione peccatorum libri duo
Ad Monimum libri tres
Epistulae familiares
Ad Probam de ierunio et oratione libelli duo
Contra Faustum Gallum libri septem
Rescriptum episcoporum ad Petrum diaconum et alios qui in causa fidei Romam directi fuerunt
Ad Stephaniam epistulae duae
Третій період після смерті Тразамунда, коли Фульгенцій зміг первенутись до Руспе.
Contra Fabianum libri decem
Ad Iohannem et Venerium de veritate praedestinationis et gratiae
Epistula episcoporum ad Iohannem et Venerium
Contra sermonem Fastidiosi Ariani ad Victorem liber unus
Ad Ferrandum diaconum de salute Aethiopis moribundi
Ad Ferrandum diaconum de quinque quaestionibus
Ad Reginum
De fide ad Petrum
De fide ad Donatum
De incarnatione Filii Dei et uilium animalium auctore ad Scarilam liber unus
Epistula ad Iohannem Thapsensem.
За попереднім критичним виданням з певними літературними та богословськими уточненнями у 1997[26] та 2013[27] роках у серії «The Fathers of the Church. A new translation» вийшов англійський переклад основних творів Фульгенція Руспійського[28], підготовлений на базі «The Catholic University of America Press».
У 2004 році було опубліковано аскетичні та моральні листи Фульгенція Руспійського у журналі «Sources Chrétiennes»[29]. Видання включає сім листів Фульгенція, які традиційно класифікуються як «аскетичні та моральні».
У 1987 було опубліковано збірку творів Фульгенція під редакцією Антоніо Ізотти, що включає переклади De fide ad Petrum та кількох листів (Epistulae 1, 6)[30].
У 2005 році зявився італійський переклад Маріо Фарріни La verità della predestinazione e della grazia[31].
У 2003 році було німецькою мовою опубліковано переклади De fide ad Petrum та Epistula 1[32]. А у 2010 році під редакцією Томаса Рустера німецькою з’явився переклад Über die Wahrheit der Prädestination und Gnade[33].
Що стосується російськомовних перекладів, то їх зовсім небагато. У 1960 році архімандрит Амвросій (Погодін) зробив російський переклад проповідей Фульгенція.[34].
На сайті «Предание» є переклад деяких головних творів Фульгенція Руспійського, а саме: «О воплощении Сына Божьего», «О прощении грехов», «Инструменты веры», «Книги к Тразамунду».[35] Цей переклад ймовірніше за все зроблений О.В. Несміяновою та А.В. Семановим як авторський та ніде не публікувався.
Короткий огляд творчої спадщини
Творча спадщина єпископа Фульгенція досить обширна. Виходячи з того, що важко розподілити його твори за хронологічним принципом[36], для описання його літературної спадщини будемо користуватись принципом значущості – або для подальшої патристичної думки, або у контексті напівпелагіанської суперечки. Тому розглянемо лише частину його творчої спадщини, а саме найцитованіші твори, антиаріанські твори, та власне твори у яких викладається питання благодаті та свобідної волі.
De fide ad Petrum[37]
Як в іноземній, так і у вітчизняній літературі Фульгенцій Руспійський як письменник відомий насамперед завдяки твору «Про віру, або про символ істинної віри, до Петра».
Написати цей документ Фульгенція спонукав невідомий мирянин на ім’я Петро, який перед тим, як вирушити в паломництво до Єрусалиму, попросив у Фульгенція збірку правил віри як захист від єресей. Фульгенцій задовольнив прохання, розглянувши основи вселенської віри, особливо тріадологію, христологію та проблему виправдання вірою.
У цьому творі полеміка проти єретиків повністю відходить на другий план перед позитивним представленням віри. Основний принцип – намагання захистити догму від будь-якого викривлення чи фальсифікації шляхом прискіпливого й ретельного визначення, яке часом здається дивним через повторення.
У другій частині трактату до тематичного викладу додано сорок правил, у яких коротко повторюються раніше викладені істини віри, підтверджені свідченнями зі Святого Письма. Усі правила вводяться словами: «Firmissime tene et nullatenus dubites.» (Тримайся міцно і ніколи не сумнівайся) [38].
Твір було перекладено англійською[39], німецькою, італійською та російською мовою[40].
Головна причина, чому цей твір такий популярний – перше осмислене вживання Filioque для пояснення внутрішньотроїчних стосунків[41]. Крім цього, багато дослідників вважають цей трактат «провісником схоластики»[42].
De remissione peccatorum[43]
На прохання побожного мирянина Євфимія, Фульгенцій пише твір про покаяння. Ймовірно цей трактат може бути пов’язаний з особливим покаянням під час посту. Написаний твір під час другого періоду заслання на Сардинії (бл. 517-523). Після «Про віру до Петра» саме цей твір є найбільш цитованим з спадщини Фульгенція.
Основна ідея твору – показати загальне християнське вчення про покаяння. Для прощення гріхів та спасіння людині потрібні – віра, добрі діла та час у цьому житті: «ніхто не зможе осягнути прощення гріхів якщо не матиме праведної віри, або нехтуватиме обов’язком добрих справ, або, засліплений смертельним пороком, зневажає час, дарований Богом для життя»[44].
Цей трактат подає загальне трактування питання покаяння та покаянної дисципліни. У першій книзі Фульгенцій обговорює питання про те, кому Бог прощає гріхи. У другій книзі він наголошує на питанні часу, а саме на тому, що гріхи повинні бути прощені поки людина ще перебуває в цьому житті. Ті, хто помре в стані тяжкого гріха будуть прокляті.
Антиаріанський корпус творів Фульгенція
Антиаріанські твори Фульгенція, написані в період між 510 і 525 рр., відображають його боротьбу з аріанством у контексті вандальського правління в Північній Африці. Зміст творів поєднує богословську глибину, полемічну гостроту та пастирську турботу, спираючись на авторитет Писання, Нікейського собору та традицію Отців Церкви, зокрема Августина.
De Trinitate ad Felісеm[45]
Твір Про Трійцю до Фелікса написаний приблизно 515–520 рр. De Trinitate має певну схожість з книгою De fide. Твір був написаний за проханням нотаріуса Фелікса отримати від Фульгенція загальне вчення про Святу Трійцю, щоб захиститися від нападок єретиків, серед яких жив Фелікс.
У тринадцяти розділах Фульгенцій розвиває вчення про Трійцю, єдність сутності та іпостасні властивості осіб Святої Трійці, дві природи у Христі, особливо в тріадологічному викладі виділяється важливість почитання божественності Святого Духа. Твір включає систематичний виклад вчення про Трійцю, доводить єдиносущність Отця, Сина і Святого Духа, спростовуючи аріанські твердження про субординацію Сина. Фульгенцій використовує біблійні тексти (наприклад, Ів. 1:1, Мт. 28:19) та логічні аргументи для захисту новонікейської позиції. Окрім цього у трактаті розбирається питання гріхопадіння, тілесна природа ангелів, свобідна воля людини, благодать, винагороду добрим і покарання злих. Особливості полеміки з напівпелагіанами не присутні у творі, що виходить з самої мети твори.
Ad Thrasamundum Regem Vandalorum Libri Tres[46]
Три книги до Трасамунда, короля вандалів написані близько 515–517 рр., коли Фульгенцій перебував у вигнанні на Сардинії за наказом аріанського короля Трасамунда, який вимагав від Фульгенція пояснень православної позиції щодо Божества Сина. Твір є апологією нікейського віровчення, зосереджений на поясненні єдності та відмінності осіб Трійці. Фульгенцій спростовує аріанські погляди на створеність Сина, використовуючи філософські й богословські аргументи, а також закликає короля до навернення.
Contra Fabianum Fragmenta[47]
Фрагменти проти Фабіана. Точна дата написання твору невідома, але ймовірно він був написаний у 510–520 рр., під час полемік із місцевими аріанськими богословами в Північній Африці. Трактат адресований Фабіану, аріанському богослову, чиї твори Фульгенцій спростовував у диспуті.
Ad Monimum[48]
Твір До Моніма є одним із ключових богословських текстів Фульгенція Руспійського. Цей твір, написаний у формі трактату та датується або 508–512 роками, тобто раннім періодом його діяльності[49] або до початку другого заслання[50]. Головним аргументом на користь більш раннього датування є ту, що у творі немає посилань на вигнання на Сардинію.
Твір написаний на прохання Моніма (Monimus). Точно ідентифікувати Моніма неможливо, але контекст свідчить, що він був зацікавлений у богословських дискусіях того часу, тому ймовірно, він був кліриком чи освіченим мирянином, який звернувся до Фульгенція з проханням роз’яснити складні тринітарні питання, пов’язані з аріанськими суперечками.
Ad Monimum складається з трьох книг (Libri Tres), кожна з яких має чітку структуру та тематичну спрямованість.
Застосування тринітарного вчення до християнського життя та поклоніння. Заклик до Моніма та інших вірян зберігати вірність нікейській вірі перед лицем єретичних викликів.
Трактат можна поділити на 3 частини. У Першій частині Фульгенцій послідовно захищає августинівське вчення про напередвизначення. В цьому творі заперечується подвійна предестинація (подвійне напередвизначення – блажених до раю а грішників до пекла). Перша частина цього твору має дуже важливе значення для розуміння залежності у вченні про благодать від свт. Августина а також для дискутивного питання про еволюцію поглядів Фульгенція.
Друга та третя частина присвячена питанню тринітарної дискусії. Спочатку Фульгенцій розбирає питання про Євхаристію. Євхаристійна жертва приноситься Трійці, а не лише Отцю, як стверджують деякі аріани. Визначення єдності та відмінності осіб Трійці. Спростування аріанських тверджень про субординацію Сина щодо Отця. Детальний аналіз ключових біблійних текстів, які аріани використовували для своїх аргументів (наприклад, Ін. 14:28 – «Отець більший за Мене»), і їхнє тлумачення у нікейській традиції. Логічне обґрунтування єдиносущності (homoousios) осіб Трійці. А в останній частині звертається до тлумачення Святого Письма аріанами, та розбирає їхню помилковість.
Contra Faustum Reinsem
Твір написаний в 7 книгах проти Фауста єпископа Регійського[51]. Написаний скоріш за все одразу після листа-відповіді до скіфських монахів, але ще під час заслання, тому орієнтовна дата написання 520–523 рр. Текст трактату до нас не дійшов, відомо лише, що він складався з 7 книг. Було здійснено декілька спроб реконструкції основних положень цього трактату[52]. Як правило, за основу для реконструкції беруться два твори Фульгенція, які є ключовими в його вченні про свобідну волю та благодать Божу: лист до скіфських монахів та «De veritate praedestinationis et gratiae Dei» («Про істинність напередвизначення та благодать Божу»). Обидва твори тематично схожі, але «De veritate praedestinationis…» є розширеним варіантом листа, і скоріш за все дублює сім книг, написаних проти вчення Фауста. Ф. Гумерлок обрав саме ці два твори для реконструкції вчення Фульгенція тому, що саме в них латинський мислитель поступово приходить до думки, що Бог не бажає спасіння «всіх»[53].
De veritate praedestinationis et gratiae Dei[54]
Історія твору пов’язана з скіфськими монахами, які перебували в Константинополі і звідти відправили африканським єпископам, що знаходились у вигнанні, твір Фауста «De gratia Dei et humanae mentis libero arbitrio». Після прочитання цього твору Фульгенцій від лиця північноафриканських єпископів написав відповідний твір проти неправильних на його думку поглядів Фауста. Цей твір разом з його листуванням з Скіфськими монахами є основними для розуміння антинапівпелагіанських поглядів Фульгенція.
Цей твір написаного у трьох книгах, адресованих священику Іоанну Максентію, диякону на ім’я Венерій та іншим вірним мужам». Він був написаний після повернення Фульгенція до Африки, що сталося влітку 523 року, невдовзі після смерті короля Тразамунда. У цьому творі скіфським монахам Фульгенцій, відповів на думки братів, які виступають проти благодаті і приречення.
Епістолярна спадщина
Листи єпископа Фульгенція до сих пір залишаються малодослідженими в церковній науці, ними користуються лише в окремих випадках, хоча більшість з них написані на актуальні догматичні та моральні теми. Як зазначає Сюзан Стівенс у статті, присвяченій листуванню єпископа: «справжнє значення Фульгенція як аристократа, ченця, єпископа і літератора розкривається в його Листах»[55].
Для більш цілісного розуміння сенсу попередніх творів, де Фульгенцій системно проводить полеміку з напівпелагіанством варто почати з трьох листів, які напряму стосуються попередньої теми та є важливим свідченням для розуміння еволюції його поглядів в питанні благодаті та спасіння.
Листування з скіфськими монахами
Epistula 16[56]: Лист від скіфських монахів до північноафриканських єпископів
Лист написаний близько 519–520 рр., коли скіфські монахи[57] звернулися до північноафриканських єпископів (включно з Фульгенцієм) під час своєї подорожі до Риму для захисту теопасхітської формули та августинівського вчення. Виходячи з тексту видно, що лист був адресований до кількох єпископів які знаходились у засланні на Сардинії, зокрема Фульгенція, з проханням підтвердити правильність їхньої позиції.
Справа у тому, що скіфські монахи на той час перебували в конфлікті з місцевими єпископами, які схилялися до напівпелагіанства, і намагалися заручитися підтримкою Константинополя. Монахи захищають августинівське вчення про благодать, наголошуючи, що спасіння є виключно даром Бога, так як людська воля непоправно зіпсована первородним гріхом. Але головний контекст їхнього богослов’я заключався не у питанні про благодать, а у відстоюванні теопасхітської формули як способу підтвердження єдності Христа, протистоячи несторіанству.
Epistula 17[58]: Перший лист Фульгенція до скіфських монахів
У відповідь на Epistula 16, приблизно у 520 р., тобто наступного року був написаний лист, який склав Фульгенцій від імені північноафриканських єпископів. Фульгенцій відповідає на запитання монахів, аналізуючи їхню позицію. Він рішуче відстоює августинівське вчення, стверджуючи, що людська воля не може сама по собі прагнути добра без попередньої дії Божої благодаті. Що стосується питання теопасхизму, то у листі єпископи погоджуються з теопасхітською формулою монахів, підкреслюючи єдність божественної та людської природи Христа. У листі прямо критикується позиція тих, хто приписує спасіння людським зусиллям, називаючи це відступом від істини. Аргументація ґрунтуються на Писанні і творах Августина.
Epistula 15[59]: Другий лист Фульгенція до скіфських монахів
Уже у 520–523 рр., після Epistula 17 як продовження був написаний ще один лист. Точна дата залежить від того, чи писав його Фульгенцій до, чи після остаточного повернення з вигнання. Лист є відповіддю на додаткові питання монахів або їхню реакцію на Epistula 17. Фульгенцій детальніше пояснює, як благодать діє в людині, наголошуючи на її безумовному характері. Він спростовує напівпелагіанське твердження про співпрацю між людською волею та благодаттю як рівноправними факторами. Також він закликає монахів зберігати єдність із Церквою та протистояти єретичним вченням, які применшують божественну благодать або христологічне віровчення Халкидонського Собору.
У обидвох листах Фульгенцій послідовно відстоює августинівське вчення про благодать як єдину причину спасіння, рішуче спростовуючи напівпелагіанські ідеї про ініціативу з сторони людини. Він бачить у напівпелагіанстві небезпеку применшення всемогутності Божої та хибне розуміння свободи волі. Підтримка теопасхітської формули монахів слугує для Фульгенція додатковим аргументом проти напівпелагіанства, адже правильне розуміння божественності Христа є основою для визнання Його благодаті як єдиного джерела спасіння. Ці листи стали частиною ширшої дискусії про благодать, яка завершилася на Оранському соборі (529 р.), де напівпелагіанство було остаточно засуджено.
У обидвох виданнях The Fathers of the Church представлені 17 листів. Ця вибірка зосереджена на пастирських і богословських аспектах його діяльності, відображаючи його боротьбу з єресями (аріанством і пелагіанством) та турботу про духовне зростання своєї пастви. Листи адресовані різним особам – від мирян (Галла, Теодор, Скарпіла) до присвячених Богу (Проба, Венантія, Євгіпій), що показує широту його аудиторії.
Листи написані в період між 507 і 526 роками, охоплюючи ключові етапи життя Фульгенція: початок єпископства, вигнання на Сардинію та повернення до Африки. Вони відображають історичний контекст переслідувань католиків вандалами-аріанами та внутрішні богословські дискусії в Церкві.
Морально-аскетичні листи
- Ad Optatus. Скоріш за все написаний під час другого заслання на Сардинію. Більшість рукописів не зберегли імені Оптата в назві твору[60]. Виходячи зі змісту твору, можна сказати, що він містить елементи інтимності та конфіденційності, тому атрибуція листа Оптату умовна. Головна тема – подружні відносини і те, яким чином подружній парі потрібно відноситись одне до одного. А також питання обітниці Богу про цноту людиною, яка обтяжена узами шлюбу.
- De statu viduarum[61]. Лист написаний до вдови Гали[62] і складається з двох частин, спочатку єпископ Фульгенцій втішає її після втрати чоловіка, а друга частина це моральне повчання про життя вдів.
- Ad Proba[63]. В цьому листі наголошується на тому, що основа чесноти цноти базується на самому Христі – Його народженню від Діви і власним життям[64]. А також він оригінально проводить філологічну інтерпретацію слова діва (virgin) як терміна, що виходить з поняття чесноти.
Окремо слід зауважити на еклезіологічному характері цноти в даному творі, у якому зображуються пара понять Наречений-Наречена, що дорівнює Церква-Христос. Цнота в нашому світі як дар від Бога виходить з того, що Наречена Церква – Діва та Мати, яка своїм єством запрошує всю вселенську Церкву до цілісності плоті (дівоцтва). І лише ті, хто ведуть безшлюбне життя уподібнюються їй у всій повноті – як духовній так і тілесній.
- Ad Proba[65]. Другий короткий лист до Проби, написаний у відповідь на запитання про смирення, молитву та божественну допомогу людині.
- Ad Eugippium abbatem[66]. Лист направлений до Євгіпія ігумена монастиря Лукулланума поблизу Неаполя, де навколо мощей святого Северина, оселилися ченці, вигнані з Норікума після набігів варварів. Євгіпій, автор «Житія св. Северина», листувався з багатьма важливими постатями тогочасної Церкви. Милосердя – головна тема листа.
- Ad Theodorem senatorem[67]. Фульгенцій надсилає слова духовного підбадьорення видатному римському сенаторові Теодору[68], який разом зі своєю дружиною вирішив вести життя більшого аскетизму. Основний контекст листа – побожне життя і застереження від принад мирського престижу.
- Ad Venantiam[69]. Лист адресований невідомій особі, яка перед цим запиталась у Фульгенція відносно прощення гріхів, що і є його головною темою.
Листи полемічного характеру
- Ad Donatum[70]. Антиаріанський лист, у якому Фульгенцій на прохання вірянина Доната відповідає на складні питання полеміки з послідовниками аріан.
- Розлогий 9 лист, названий «книгою» був написаний у відповідь на прохання Віктора, який був стурбований проповіддю відступника католицького священика і монаха Фастідіоса. Оскільки текст цієї проповіді Фульгенцій включив до листа, ми маємо рідкісний приклад збереженої аріанської проповіді. Лист можна віднести до останнього періоду життя Фульгенція після повернення з його другого заслання на Сардинію. Пояснення Фульгенція є більш технічними, ніж у попередньому листі[71].
- Ad Scarillam[72]. Невідомий кореспондент, Скаріла, попросив Фульгенція просвітити його щодо питань, які виникли на вечері. |У даному листі поняття Трійці та втілення Другої іпостасі було одним з головних, а також у листі розглядається питання, яке стосується проблеми зла. У контексті проблеми зла Фульгенцій відповідає на екстравагантне питання про походження мух та інших паразитів, у чому вбачає небезпеку маніхейства, яка ховається за гіпотезою, що такі неприємні істоти для людського роду не були створені Богом. Відповідь дуже об’ємна і небезпідставно називається «книгою». Дата її написання невідома.
- Листи 11-14 – листування з дияконом Феррандом.
Основне питання Феррандуса в листі 11 обертається навколо проблеми молодої людини, яка пройшла етапи катехуменату, але серйозно захворіла і померла до фактичного прийняття таїнства. Чи було його хрещення дійсним і ефективним? Чи може навіть охрещений спастися без прийняття Євхаристії? А у 12 листі Фульгенцій намагається дати розгорнуту відповідь на ці питання.
Листи 13-14 присвячені полеміці з аріанством, де Ферранд задає цілий спектр питань стосовно святої Трійці, на які Фульгенцій відповідає у листі-відповіді. Цей лист Фульгенція є найоб’ємнішім.
Проповіді
Стиль проповідей Фульгенція простіший за стиль його листів, саме тому проповіді, подібно до проповідей св. Августина «для народу», призначалися для його пастви, яка переважно складалася з людей малоосвічених. У його проповідях виявляється й світська освіченість: окрім класичного складу, ми часто зустрічаємо й юридичні терміни[73].
Sermo I. De dispensatoribus Domini (Про робітників Господніх)
Sermo II. In natale Domini de duplici natiuitate Christi una acterna ex Patre altera temporali ex uirgine (Про Різдво Христове та про Його подвійне народження)
Sermo III. De sancto Stephano protomartyre et conuersione Pauli (Про первомученика Стефана та гонителя Павла)
Sermo IV. De epiphania deque innocentum nece et muneribus magorum. (Про Богоявлення)
Sermo V. De caritate Dei ac proximi . (Про любов до Бога та ближнього)
Sermo VI. De epiphania Domini (Про Богоявлення Господнє)
Sermo VII. Elemosynam vero novimus . (Про знання милостині)
Sermo VIII. De eo quod ait Michaeas propheta: indicabo tibi homo quid sit bonum … (На слова пророка Міхея: «О, людино! сказано тобі, що́— добро» [74].
ВИСНОВКИ
Фульгенцій Руспійський постає як багатогранна постать перехідного періоду від пізньої античності до раннього середньовіччя. Його діяльність розгортається в контексті складних геополітичних, етнічних та релігійних трансформацій у Західному Середземномор’ї. Поєднуючи класичну римську освіченість з християнською аскезою та богословською ерудицією, він становить важливу ланку в передачі августинівської богословської традиції.
Аналіз його біографії та літературної спадщини дозволяє не лише простежити основні етапи його духовного шляху, а й зрозуміти ширший контекст богословських дискусій того часу, зокрема боротьбу з аріанством і напівпелагіанством. Оскільки Фульгенцій залишається маловідомим у вітчизняному богословському просторі, його життя та твори потребують додаткової уваги, адже вони є важливим джерелом для розуміння патристичної традиції та її впливу на подальший розвиток християнського богослов’я.
Життєвий шлях Фульгенція, описаний у «Vita Fulgentii», ілюструє його поступове становлення як людини, яка поєднувала аристократичне походження з аскетичним способом життя. Народжений у заможній римській родині в Північній Африці, він отримав блискучу освіту, що включала знання грецької та латинської мов, а також літератури, зокрема творів Гомера. Ця освіта стала фундаментом для його подальшої богословської діяльності.
Особливу увагу в біографії Фульгенція привертають моменти його сповідництва. Тортури від аріанського священника, милосердя до кривдників, а також стійкість під час вигнань свідчать про його християнську зрілість і моральну силу. Знайомство з творами Іоанна Касіана та паломництво до Риму в 500 році збагатили його духовний досвід, а повернення до Африки та будівництво монастирів підкреслюють його пастирську турботу про чернечу спільноту. Єпископське служіння в Руспі, попри переслідування за декретом Тразамунда, стало кульмінацією його діяльності, коли він не лише проповідував, а й відстоював православне віросповідання в полеміці з аріанами та напівпелагіанами. Його листування під час заслань на Сардинії демонструє активну участь у богословських дискусіях, що виходили за межі місцевих проблем, охоплюючи питання благодаті, Трійці та спасіння.
Літературна спадщина Фульгенція, представлена численними творами, відображає його інтелектуальну глибину та полемічний талант. Видання його праць, починаючи з XVI-XVII століть, зокрема в «Патрології» Міня та «Corpus Christianorum», свідчать про тривалий інтерес до його ідей, особливо в контексті дискусій про благодать і свободу волі. Хронологічний поділ творів на три періоди – між засланнями, під час другого заслання на Сардинії та після повернення до Руспи – дозволяє простежити еволюцію його думки. Такі твори, як «De fide ad Petrum», «De remissione peccatorum» та «Ad Trasamundum», стали класикою патристичної літератури завдяки чіткому викладу нікейської ортодоксії та захисту августинівського вчення про благодать. Антиаріанські трактати, як-от «De Trinitate ad Felicem», підкреслюють його внесок у тріадологію, зокрема через перше осмислене використання «Filioque», що вплинуло на подальший розвиток західного богослов’я.
Твори Фульгенція вирізняються не лише богословською глибиною, а й пастирською спрямованістю. Наприклад, «De remissione peccatorum» наголошує на необхідності віри, добрих діл і покаяння в земному житті, що відображає його практичний підхід до духовного наставництва. Водночас його листування, зокрема зі скіфськими монахами, ілюструє активну участь у ширшій церковній полеміці, де він відстоював ідею про первинність Божої благодаті перед людською волею. Його діяльність в умовах вандальських переслідувань і внутрішньоцерковних суперечок підкреслює роль Фульгенція як захисника ортодоксії та продовжувача традиції Августина.
[1] Більш детально: Y Mоdéran. Les vandales et l’empire romain. Arles: Errance, 2014. 302 p.
[2] Цит по: Филарет (Волошин), архим. Полемика с арианами в трактате Вигилия, епископа Тапского, «Диалог против ариан, севвелиан и фотиниан». Киев : Издательский отдел УПЦ, 2022. С.30
[3] Pierre-François Chifflet, S.J., découvreur et éditeur des Péres (1592–1682). Les Péres de l’Église au XVIIe siècle. Paris: Cerf, 1993. Р. 237–51.
[4] The life of the blessed bishop Fulgentius. Introduction. The Fathers of the Church. Washington, 1997. Vol. 95. P. 3
[5] Проці розвідки зазначалось у 1 розділі
[6] Тут і далі основна інформація про життя Фульгенція буде взята з твору «Vita Fulgentіі» – The life of the blessed bishop Fulgentius. Р. 1-57
[7] Таке датування присутнє у роботах Ф.Гумерлока та Т.Уівер, які в більшій мірі співпадають з основною роботою про хронологію життя єпископа Фульгенція: Moderan, Yves. La chronologie de la Vie de saint Fulgence de Ruspe et ses incidences sur l´histoire de l´Afrique vandale. Mélanges de l´École française de Rome. Antiquité, , 1993. T. 105. p. 138-188.
[8] Fraipont, J. Introductions. CCSL 91. 1968. Р. V
[9] Прокуратор – офіційна посада людини, яка займалась збиранням податків на користь Римської імперії
[10] Gumerlock Francis. The Transformation of Fulgentius of Ruspe in the Carolingian Age. The use of textual criticism for the interpretation of patristic texts. 2013, Р. 78
[11] Фауст єпископ міста Презудіум Діолете у провінції Бізацена. За часи панування аріанства був засланий. У 484 році заснував монастир.
[12] Монастир скоріше за все знаходився у провінції Бізацена, а саме поблизу рідного міста Фульгенція Талепта
[13] Fraipont, J. Introductions // CCSL 91. 1968. Р. V
[14] Ці два твори прп. Іоанна Кассіана часто в літературі називаються Інституції та Конференції (Institutes and Conference, а в російськомовній літературі «О правилах общежительных монастырей» та «Собеседования»).
[15] Святитель Євлалій говорить про те, що « зла схизма відірвала ті землі, в які ви хочете піти, від спілкування з блаженним Петром» – The life of the blessed bishop Fulgentius. Chapter 8 // The Fathers of the Church. Fulgentius selected works. Washington, 1997. Vol. 95. P. 23
[16] Ibid.
[17] Nascimento G., Magalhães de Oliveira J.C. The conditions of communication of exiled clerics in Vandal Africa in the works of Victor of Vita and Fulgentius of Ruspe // Heródoto, v.6, n.2 – 2021. Р.203
[18] Віктор, примас Бізацени, його провінційна першість не була пов’язана з однією кафедрою, а залежала від старшинства в єпископаті. Важко ідентифікувати який саме Віктор міг очолювати область у цей час:: Віктор з Гагуарі, Віктор з Нари або Віктор Вітенський.
[19] Русп або Руспе – місто на середземноморському узбережжі Тунісу, приблизно за 40 кілометрів на схід від Тисдруса (Ель-Джема) і приблизно за 80 кілометрів на південний схід від Адрумету
[20] Кальярі (Каларіс), як столиця Сардинії, протягом століть підтримувала морські контакти з іншими регіонами Середземномор’я. Острів приймав послідовні хвилі колоністів ще в античності, розвиваючи за часів римського панування виробництво зернових та видобуток мінералів на експорт. Тому як важливий порт у Середземному морі це місто виконувало багато функцій, зокрема у VI столітті як центр християнства у екзилі – Mastino Attilio. Corsica e Sardegna in età antica // La transmission de l’idéologie impériale dans l’Occident romain: actes du 128 Colloque CTHS, 14-21 avril 2003, Bastia, France. BordeauxParis : Ausonius-Comité des travaux historiques et scientifiques. 2006. p. 309-326.
[21] The life of the blessed bishop Fulgentius. Chapter 8 // The Fathers of the Church. Fulgentius selected works. Washington, 1997. Vol. 95. P. 43
[22] Нафанаил (Львов), архиепископ. Доклад о почитании африканских святых. [Электронный ресурс] // Православная беседа.
[23] Sancti Fulgentii Ruspensis Episcopi Opera, quae sunt publici iuris, omnia. Ad manuscriptos codices plures, necnon ad editiones antiquiores et castigatiores emendata, et in unum omnia uolumen nunc primum collecta, – Parisiis, Apud Guillelmum Desprez, Typographum et Bibliopolam, uia ad S. lacobum, sub insigni S. Prosperi і trium Virtutum. MDCLXXXIV
[24] Patrologiae cursus completes. Series Latina. T.65, 1847. P. 117-962
[25] Fulgentius Ruspensis Opera // CCSL, 91 A Turnhout Brepols 1968, 686 р.
[26] Fulgentius. Selected works // The Fathers of the Church V. 95. 1997, 603 p.
[27] Fulgentius of Ruspe and the Scythian Monks. Correspondence on Christology and Grace // The Fathers of the Church V. 126. 2013, 251 p.
[28] Саме цей переклад є основним у цій роботі для викладення богословських творів Фульгенція Руспійського
[29] Fulgence de Ruspe. Lettres ascétiques et morales. Sources Chrétiennes. 2004. № 487. 234 р.
[30] San Fulgenzio di Ruspe: Scritti teologici. Rome: Città Nuova, 1987. 160 p.
[31] La verità della predestinazione e della grazia. Milan: Paoline Editoriale Libri, 2005. 192 p.
[32] Weidemann, Hans-Ulrich, ed. Fulgentius von Ruspe: Ausgewählte Schriften. Freiburg: Herder, 2003. 208 p.
[33] Über die Wahrheit der Prädestination und Gnade. St. Ottilien: EOS Verlag, 2010. 180 p.
[34] Амвросий (Погодин), архим. Проповеди св. Фульгентия Руспийскаго // Православный путь (Церковно-богословско-философский Ежегодник. Приложение к журналу «Православная Русь»), 1960
[35] Фульгенций Руспийский. Творения https://predanie.ru/fulgenciy-ruspiyskiy-svyatoy-fabius-claudius-gordianus-fulgentius/tvoreniya-9/chitat/
[36] Але у тих випадках, коли хронологію твору можна буде відтворити, більш менш точні дати творів будуть прописуватись
[37] Fulgentius Ruspensis De fide ad Petrum. CCSL. 91 А. 1968, Р. 711-760
[38] Див. Einleitung: Vom Glauben an Petrus oder Regel des wahren Glaubens. Bibliothek der Kirchenväter. München : J. Kösel : F. Pustet. 2. Reihe, Band 9, 1934. S. 122
[39] Fulgentius of Ruspe To Peter on the Faith // The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. V. – P. 279
[40] Фульгенций Руспийский О вере, или о символе истинной веры, к Петру / Пер. с лат.: В. Бычкова под ред. А.Фокина // Альфа и Омега. – М., 2004. – № 1 (39).
[41] Gemeinhardt P. Die Filioque-Kontroverse zwischen Ost- und Westkirche im Frühmittelalter. –Berlin; New York. – AKG 82, 2002. S. 67
[42] Хайнталер Т. У истоков латинской схоластики в VI в.: «О вере, к Петру» Фульгенция Руспийского // XIX ежегодная богословская конференция Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. — Т. 1 : XIX / гл. ред. В. Н. Воробьев, прот. – М. : ПСТГУ, 2009
[43] Fulgentius Ruspensis Ad Euthymium de remissione peccatorum. CCSL. 91 А. 1968, Р. 649-707
[44] Fulgentius of R|uspe On the Forgiveness of Sins. The Fathers of the Church V. 95. 1997, Р. 115
[45] Fulgentius Ruspensis De Trinitate ad Felicem. CCSL. 91 А. 1968, Р. 633-646
[46] Fulgentius Ruspensis Ad Thrasamundum Regem Vandalorum Libri Tres. CCSL. 91 А. 1968, Р. 67-188
[47] Fulgentius Ruspensis Contra Fabianum Fragmenta. CCSL. 91 А. 1968, Р. 763-866
[48] Fulgentius Ruspensis Ad Monimum. CCSL. 91 А. 1968, Р. 1-64
[49] Duval Y.-M. Fulgence de Ruspe et l’Augustinisme face aux Persécutions Vandales. Revue des Études Augustiniennes. T. 18, 1972. P. 123
[50] Gumerlock Francis X. Fulgentius of Ruspe on the Saving Will of God… P. 25
[51] Фауст єпископ Рієза (Регія) (Faustus Regiensis, в слов’янських виданнях пишеться як Фавст Регійський) – народився в 405-410 роках на острові Британія. Вступив до Ліринського монастиря, де в 432 р. став аббатом. Приблизно в 450-ті роки став єпископом міста Рієз в Провансі. Він був ревним прихильником чернецтва і заснував багато монастирів у своїй єпархії. Незважаючи на свою активність у виконанні обов’язків єпископа, він брав участь у всіх богословських дискусіях свого часу. За свій погляд на тілесність людської душі, він накликав на себе невдоволення короля вестготів, і був вигнаний зі своєї кафедри. Протягом усього життя Фауст був безкомпромісним противником Пелагія, якого він називав «шкідником», і так само рішуче виступав проти вчення про напередвизначення. Опозиція до Фауста не була повністю сформована за його життя, і він помер із заслуженою репутацією святого. Його паства вважала його святим і збудувала на його честь базиліку. Помер у 490-ті роки. – більш детально:
Altaner Berthold, Stuiber Alfred Patrologie. – Freiburg/Basel/Wien, 1978. – S. 473-475;
Collins Roger John Howard Faustus von Reji // Theologische Realenzyklopädie. Berlin. – Band 11, 1983. – S. 63–67.
[52] Зокрема це робили Ребека Уівер, Францис Гумерлок та Фрідріх Вертер.
[53] Gumerlock Francis X Fulgentius of Ruspe on the Saving Will of God …Р. 53.
[54] Переклад твору англійською: Fulgentius The truth about predestination and grace. The Fathers of the Church. V. 126. 2013, Р. 121-232
[55] Stevens Susan T. The circle of bishop Fulgentius // Traditio. – Cambridge University Press. Vol. 38, 1982. – pp. 327-341
[56] Переклад твору англійською: Letter from the Scythian Monks to the Bishops (Ep. 16). The Fathers of the Church. V. 126. 2013, Р. 25-42
[57] Більш детально про скіфських монахів у 4 Розділі
[58] Переклад твору англійською: Fulgentius of Ruspe First Letter to the Scythian Monks (Ep. 17). The Fathers of the Church. V. 126. 2013, Р. 43-107
[59] Переклад твору англійською: Fulgentius of Ruspe Second Letter to the Scythian Monks (Ep. 15). The Fathers of the Church. V. 126. 2013, Р. 108-120
[60] Fulgentius of Ruspe Letter to Optatus // The Fathers of the Church. A New Translation. – Washington: The Catholic University of America Press, 1997. – P. 279
[61] Fulgentius of Ruspe Letter to the widow Galla // The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. P. 291-310
[62] Свята Галла Римська – свята вдова, вона була дочкою Сіммаха, вченого та доброчесного патриція Риму, якого Теодоріх несправедливо засудив на смерть у 525 році. Гала стала вдовицею через рік після одруження, після чого заснувала монастир і шпиталь біля собору Святого Петра, там провела решту своїх днів в аскезі та справах милосердя.
[63] Fulgentius of Ruspe Letter to Proba. The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. P. 314
[64] Ibid. P. 314
[65] Fulgentius of Ruspe Letter to Proba. The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. Р. 333-340
[66] Fulgentius of Ruspe Letter 5. To the abbot Eugippius The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. Р. 341-347
[67] Fulgentius of Ruspe Letter 6. To Theodore the Senator The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. Р. 347-353
[68] Теодор був консулом у 505 році, а 526 року був обраний готським королем Теодоріхом супроводжувати папу Іоанна І в місії до Константинополя – цит за: The Prosopography of the Later Roman Empire: Volume 2, AD 395–527. Cambridge: Cambridge University Press, 1980. Р. 1097-1098
[69] Fulgentius of Ruspe Letter 7. To Venantia The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. P. 354-365
[70] Fulgentius of Ruspe Letter 8. To Donatus The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. P. 365-383
[71] Fulgentius of Ruspe Letter 9. The letter of Victor, the Sermon of fastidiosus the arian, and the Book of Fulgentius to Victor The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. P. 383-423
[72] Fulgentius of Ruspe Letter 10. The letter of Scarila to Fulgentius and the Book of Fulgentius to Scarila. The Fathers of the Church. A New Translation. Washington: The Catholic University of America Press, 1997. P. 423
[73] Амвросий (Погодин), архим. Проповеди св. Фульгентия Руспийскаго… С. 121
[74] CCSL. 91A. P.889-942
64
