Проповідь у Неділю 18-ту після П’ятидесятниці про зцілення дочки хананеянки

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 18-ту після П’ятидесятниці

21 І вийшовши звідти, Іісус відійшов до околиць Тира й Сидона. 22 Жінка‑хананеянка з тих околиць вийшла й кричала, гукаючи: Господи, Сину Давидів, помилуй мене, бо мою доньку тяжко мучить біс! 23 Але Він не відповів їй ані слова. Підійшли Його учні та почали просити Його, кажучи: Відпусти її, бо вона кричить нам услід. 24 У відповідь Він сказав: Я посланий тільки до загиблих овець з дому Ізраїля. 25 Вона ж підійшла, поклонилася Йому й каже: Господи, допоможи мені! 26 А Він у відповідь промовив: Не годиться брати хліб у дітей і кидати псам. 27 Вона сказала: Так, Господи, але й пси їдять крихти, які падають зі столу їхніх панів. 28 Тоді Ісус сказав їй у відповідь: О жінко, велика твоя віра! Нехай буде так, як ти хочеш! І видужала її дочка тієї ж миті.

Євангеліє від Матфея 15:21-28 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Бог є любов (1 Ін. 4:8). Неодноразово в Євангелії сказано, що Господь Іісус жаліє людей, втішає їх у горі. Він поспішає до домівки Іаїра, щоб воскресити його дочку (див. Мф. 9:18–26; Мк. 5:21–43; Лк. 8:40–56); Він воскрешає сина наїнської вдови, навіть не почувши від неї жодних прохань, а лише побачивши сльози і горе невтішної матері (див. Лк. 7:11–17). Він Сам плаче, дізнавшись про смерть Лазаря, брата Марфи і Марії (див. Ін. 11:35). Але щойно, брати й сестри, ми почули євангельське читання, яке, як здається, зовсім іде врозріз з любов’ю, милосердям і співчуттям Христовим.

Отже, Господь, приходить у місцевості Тира та Сидона. Там Його зустрічає жінка-хананеянка, яка просить зцілити її дочку, що біснується. Але Христос мовчить, просто мовчить у відповідь на ці благання: Він не відповідав їй ні слова, — каже євангеліст (Мф. 15:23). Жінка не просто продовжує просити, вона починає кричати. І кричати так, що навіть апостоли вже починають говорити до Господа: Відпусти її, бо кричить услід за нами (Мф. 15:23). І ось тут Христос відповідає. Не їй, жінці й матері, а спочатку Своїм учням, і тільки потім Він каже жінці: Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам (Мф. 15:26). Які жахливі слова! Які жорстокі слова! Невже їх промовляє Той, Хто прийшов дарувати спасіння? Невже їх промовляє Той, Хто вчив благословляти навіть своїх ворогів? Як зрозуміти таку поведінку Христа? Для початку звернімо увагу ще раз на географію події: краї Тирські і Сидонські (Мф. 15:21). Спаситель майже завжди проповідує в межах іудейських територій і лише зрідка виходить в інші суміжні землі. Тир і Сидон — не просто два міста. Це найдавніші міста людської цивілізації, але, на жаль, вони були язичницькими. Ці міста та прилеглі до них території населяли нащадки Хама. Самі жителі Тира і Сидона називали себе хананеями, а свою країну Ханааном. Інша назва цих народів — фінікійці, або, як уточнює євангеліст Марк про цю жінку, сірофінікіяни (Мк. 7:26).

Отже, брати й сестри, це ті самі народи, які поклонялися язичницьким божествам Ваалу та Астарті. Ті самі народи, проти яких так завзято виступали старозавітні пророки. Ті народи, які у Святому Письмі розглядаються як народи-богоборці (див. Іоїл. 3:4). Саме з цього народу була жінка, яка благає Христа. В євангельській розповіді нічого не сказано про життя цієї жінки й ті релігійні обряди, які вона практикувала. Виразно видно з тексту, що вона хананеянка і язичниця. Ханаанські ж культи були вельми жорстокі, а божества, яким поклонялися й приносили криваві жертви язичники, за словом Святого Письма, є бісами (див. 1 Кор. 10:20). Пригадаємо відому історію протистояння пророка Іллі та жерців Ваала, де є і опис ханаанського культу: І кликали Ваалове ім’я від ранку й аж до полудня, говорячи: Ваале, почуй нас!… І скакали вони у жертовника, що зробили… І стали вони кликати голосом сильнішим, і кололи себе, за своїм звичаєм, ножами та списами, аж лилася з них кров (3 Цар. 18:26–28). Але найстрашніше, що шанувальники Ваала практикували культ за обов’язковою участю дітей.

Ідеться про так зване проводження через вогонь, яке неодноразово згадується в Біблії, і проти якого ревно виступали старозавітні пророки (див. 2 Пар. 28:3; Єр. 32:35; Єз. 20:31). Ми бачимо в цій історії страждаючу матір. Але давайте запитаємо, чому її дочка стала біснуватою? З огляду на релігію цієї жінки і на те, як холодно поводиться з нею наш Господь, можна впевнено припустити, що ця жінка залучала свою дитину до поклоніння Молоху і проводила її через богохульні обряди. А тепер цїй матері, яка картає себе, поглинута провиною перед своєю дитиною, залишається тільки одне — волати до Бога Істинного й благати Його про помилування та милосердя. Може видатися незвичайним, що хананеянка, будучи язичницею, підходить до Христа з месіанським зверненням: Сину Давидів (Мф. 15:22). Проте це свідчить, що в країну за межами Іудеї, де живуть здебільшого язичники, також доходить чутка про Христа та Його служіння.

Спершу Христос взагалі ніяк не реагує навіть не на прохання, а на лемент цієї жінки. І не тому, що не чує. Апостоли, що йдуть поруч із Ним, дуже добре чують її крики. Кожен із нас, брати й сестри, звертаючись до Бога, не тільки сподівається, а й упевнений, що буде почутий і отримає відповідь. Але Бог може мовчати. Так, Бог може мовчати у відповідь на наші прохання, благання та крики. Сам Господь говорить про це через Своїх пророків: Тоді кликати будуть мене, але не відповім (Притч. 1:28); Вони будуть кликати сильним голосом у вуха Мої, та Я їх не почую! (Єз. 8:18). Чому Бог може не чути? Чому Христос мовчить, не звертаючи уваги на благання жінки? Як уже зазначалося, сама ця жінка належала до народу язичницького. І не до тих язичників, якими зараз прийнято їх зображати, такими собі добрими, милими, добродушними шанувальниками природи, місяця та сонця. Ні! До жорстоких, практикуючих криваві культи ідолопоклонників. Які з легкістю проливали на честь своїх божеств свою кров і кров інших людей.

Бог мовчить у відповідь, бо ханаанські народи тисячоліттями виганяли Його, не приймали Його, не шанували Його, гнали та вбивали тих, хто шанував Бога Авраама, Ісака і Якова — істинного Бога неба і землі. У Бога та ханаанських народів своя довга історія взаємин. І навряд чи цю історію можна назвати позитивною. Ми всі так звикли думати, що Бог повинен нам відповідати, що практично забороняємо Йому мовчати; вимагаючи відповіді, ми ніби позбавляємо Бога права не відповідати нам. І якщо це все ж таки відбувається, і Бог нам не відповідає, то людина йде ще далі: «Еге ж, якщо Ти не відповідаєш мені, отже, Тебе зовсім немає».

Але давайте, брати й сестри, все ж таки зрозуміємо: Бога можна шанувати, а можна й образити. Ось модно зараз говорити: «Невже можна Бога образити?» Але якщо Його можна шанувати, то чому не можна образити? І якщо Його можна прославляти, то чому не можна робити і говорити щось, що зневажає Бога? Були ті, хто шанував Христа, але й були ті, хто ображав, і принижував. Хіба ті, хто бив і плював у Христа, не принижували Його? Є богошанування, а є богохульство. І є Божественне право не відповідати нам, людям, не відповідати тим, хто Його хулив усіляко, хто служив бісам, хто ненавидів закон Божий, хто викидав Бога зі свого життя.

Як уже зазначалося, життя цієї жінки хананеянки залишається за рамками євангельської історії, але майже напевно можна сказати, що і вона робила всі ті святотатські, богохульні та блюзнірські справи, які були прийняті в її народі. І коли вона звертається до Сина Божого Іісуса Христа, а у відповідь — мовчання, то лише тому, що Бог поколіннями звертався до предків цієї жінки, до її народу, до її сім’ї, до неї самої, і теж чув у відповідь мовчання.

І все ж таки, поступаючись проханням апостолів, які просять Христа відповісти їй, Господь відповідає словами, які звучать вельми жорстко: Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам (Мф. 15:26). Згадаймо інші слова євангельські, що перегукуються із цими: Не давайте святині псам (Мф. 7:6). За тлумаченням святих отців (блж. Ієронім, блж. Феофілакт Болгарський), під святинею тут мається на увазі святе євангельське вчення, а під псами — запеклі язичники та подібні до них люди. Під хлібом розуміється Сам Господь наш Іісус Христос — Джерело Життя (див. Ін. 6:31–35). Отже, ці слова Господа нашого до хананейської жінки означають, що недобре, неправильно, дари і благодіяння, призначені Богом для вірних Його, для праведників, віддавати — грішникам і порушникам закону Божого, які самі не готові прийняти святиню, а якщо й отримають, не зможуть належним чином розпорядитись. Згадаймо, брати й сестри, у зв’язку з цим літургійний виголос: Святая святим, — який також означає, що святиня — для праведних.

Найменування язичників псами було поширене серед іудеїв того часу. І вживання саме цього слова щодо хананеянки свідчить, що Спаситель так відповідає їй через її приналежність до народу, який практикував язичницькі культи. У Святому Письмі слово «пес, собака» практично завжди вживається у принижувальному значенні (див. 3 Цар. 14:23–24, 3 Цар. 15:12, Пс. 21:17–21). Навіть апостол Павло вже в новозавітний час використовує це слово в негативному сенсі, коли пише: Стережіться псів, стережіться лихих працівників (Флп. 3:2).

Отже, зміст відповіді Господа цій жінці можна викласти таким чином: «Трапеза Господня (месіанська трапеза) готувалася для дому Божого, народу Ізраїльського, твій же народ (фінікійський) лише всіляко чинив опір приготуванню трапези Месії із злістю розлючених собак. Але ось, коли прийшов Месія і творить чудеса (сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовіствують (Мф. 11:5)), ти з’являєшся і просиш допомоги в Того, Кого твій народ, твої царі й жерці гонили сотнями літ. А ти сама, фінікіянка, подібна до собаки, яка прибігає, почувши запах (див. 2 Кор. 2:16) готової трапези Божої. Та хіба правильно забрати блага в тих, хто готувався до трапези Господньої, і віддати тим, хто, навпаки, усіляко руйнував Дім Божий і зневажав Трапезу Господню?» Скажемо більше: така, здавалося б, образлива відповідь Спасителя цій ханаанській жінці, може також вказувати на те, що причиною страждань її дитини було не просто поклоніння язичницьким божествам, а й її участь у розпусних діях, які серед релігій багатьох древніх народів вважалися сакральними і були однією із складових культу. Усім відоме слово «оргія» в давньогрецькій мові означало таємне нічне священнодійство, жертвопринесення, яке відзначалося крайньою розгнузданістю й розпустою.

Зокрема, шанування Астарти у фінікійців також супроводжувалося розпустою. Жінка ця й сама, напевно, за ханаанською традицією, брала участь у язичницьких оргіях, і свою дочку могла залучати. Але ця жінка — насамперед мати. Що таке материнська любов і що таке материнський інстинкт, знає кожна людина на цій землі. І тому у відповідь на неприємні слова Христа вона не розвертається і не йде, але каже: І пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх (Мф. 15:27). Яка віра! Яка жертовна смиренність! Вона розуміє свою провину і тому не просить зцілення, але просить помилування. І Господь Іісус, бачачи, як на Його очах ця язичниця через свою материнську любов стає віруючою, Сам вигукує: О, жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш (Мф. 15:28). І одужала дочка її у той же час, — свідчить євангеліст (Мф. 15:28).

Прп. Єфрем Сирін, захоплюючись смиренням і вірою цієї жінки й матері, каже: «Зауваж, що віра одних приносить втіху іншим». Справді, скільки в Євангелії є яскравих моментів, коли чудо здійснюється на прохання, по молитвах і вірі інших. І ця євангельська розповідь також показує, яку силу має молитва віруючого. Дорогі батьки, мами й тата, брати і сестри, нехай ця євангельська розповідь не тільки нагадає вам про силу батьківської віри, але й застереже вас від страшних наслідків батьківської безпечності.

Ми живемо в час відродження різних богохульних і блюзнівських практик. Ворог людського роду завжди був винахідливий на спокуси. Завжди шукав усілякі засоби погубити людину. Нині він діє, прикриваючись несерйозністю, жартом, веселощами, розвагами. Він і його слуги, духи злоби, нашіптують: не бійся, це жарт, це несерйозно. Стрибай через вогонь — це весело. Це просто жарт. Вдавайся до ворожінь — це так прикольно. Стань учасником різноманітних шоу: битви екстрасенсів, чаклунів, магів. Промовляй заклинання, танцюй і веселись, співай і закликай русалок і духів лісів, боліт і полів, поклоняйся природі — це ж так красиво, так заворожує, так весело, так емоційно! Але, дорогі батьки, давні язичники робили практично те саме.

Щоправда, вони не вважали це жартами. Вони чудово знали, що вони хочуть від своїх божеств і за яку ціну. Усі ці «жарти» й веселощі є гидотою перед Єдиним Істинним Богом, про що неодноразово говорили ще давні пророки (див. Іс. 66:17)! Усе це гидота, тому що призводить до поклоніння тому, що не є Богом, тобто до язичництва. Невже не можна побувати на природі без того, щоб не танцювати на честь сонця? Невже не можна радіти літу без стрибання через вогонь? Невже не можна любити без приворотів? Невже не можна досягти успіху в навчанні та на роботі без чаклунів, астрологів, екстрасенсів, парапсихологів і т. ін.? Усе це, брати й сестри, не безневинні заняття, але заклик до дії бісівської сили. Страшної, згубної, людиноненависницької!

Тож нехай сьогоднішня історія жінки сірофінікіянки та її біснуватої дочки застереже нас від шляхів погибелі, і утвердить на шляху спасіння — у вірі в Сина Божого Спасителя світу, Якому слава і держава на віки віків. Амінь!