Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра в Неділю 11-ту після П'ятидесятниці

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю 11-ту після П’ятидесятниці

Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми; коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів; а як він не мав чим заплатити, то господар його звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і заплатити; тоді раб той впав і, кланяючись йому, говорив: господарю! потерпи на мені, і все тобі заплачу. Господар змилосердився над рабом тим, відпустив його і борг простив йому. Раб же той, вийшовши, знайшов одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв, і, схопивши його,  душив і казав: віддай мені, що винен. Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи на мені, і все віддам тобі. Але той не захотів, а пішов і посадив  його в темницю, доки не віддасть боргу. Товариші його, побачивши таке,  дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли  своєму господареві все, що сталося. Тоді господар покликав його і каже: злий рабе! весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу. Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас  не простить від серця свого братові своєму провин його.

Євангеліє від Матфея 18:23-35

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

У прочитаному євангельському уривку міститься притча про немилосердного боржника (Мф. 18:23-35). Господь наш Іісус Христос говорить цю притчу одразу після запитання апостола Петра скільки разів прощати гріхи ближнього: «до семи разів?» (Мф. 18:21), на що Господь сказав: «до семидесяти разів по сім» (Мф. 18:22). Тому дана притча повинна братися до уваги в контексті всієї 18-го глави Євангелія від Матфея, де мова йде про прощення.

Притчі взагалі займають значне місце в проповіді Господа Іісуса Христа. Євангеліст Матфей в цьому бачить виконання стародавніх пророцтв: «щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої; сповіщу сокровенне від створення світу» (Мф. 13:35). У Старому Завіті також прорікається: «відкрию в притчах уста Мої» (Пс. 77:2). Євангеліст Марк уточнює те велике значення притч, які мали місце в проповіді Христа: «І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. Без притчі ж не говорив їм» (Мк. 4: 33-34). Відмінною ознакою притч, як алегорій, з одного боку, є їх проста мова і ясні образи, запозичені з повсякденного життя, тому вони легко запам’ятовуються. А з іншого — за простими словами притчі міститься глибокий сенс.

Отже, сьогоднішня притча говорить: раб був винен царю. З притчі видно, що під рабом розуміється не невільник. Взагалі слово «раб» в біблійній мові і взагалі в давньосхідній культурі дуже часто не несе негативного, принижуючого значення, а лише підкреслює ієрархічну субординацію. Саме тому не тільки вільні, але й знатні, правителі міст і областей, самі себе називали рабами царя, виділяючи тим самим статус верховного правителя. Таким чином, ця притча, використовуючи образ царя і раба, підкреслює суттєву відмінність в статусі цих персон.

Важливим елементом притчі є тема розрахунку або розплати. Цей мотив присутній у багатьох євангельських притчах (наприклад, “Про робітників у винограднику”, “Про таланти”, “Про пильнуючих слуг”, “Про десять мин”), що надає їм також і значення, пов’язане з Божим судом, кінцем світу або кінцем життя кожної людини. Сказано, що борг раба царю становив десять тисяч талантів. Нам ці цифри мало про що говорять. Згаданий талант — міра срібла, і дорівнював один талант кільком десяткам кілограмів. Вдумаймося, борг 10 тисяч талантів! Йдеться про суму не просто значну. А про надзвичайну, казкову, що виходить за межі фінансового розуміння всіх слухачів притчі. Такими багатствами міг володіти лише персидський цар або єгипетський фараон, але точно не звичайна людина. Господь навмисно використовує таку гіпертрофовану цифру, щоб показати несумісність можливостей боржника. Він — боржник царя — ніяк і ні за яких обставин не зміг би повернути такі гроші, адже навіть 10-та частина цієї суми — колосальна для людини сума.

Що ж залишається боржнику? Тільки просити про прощення і про відстрочку. Цар, бачачи його сльози і стогін, не просто дає відстрочку, а повністю прощає борг. Здавалося б, що прощений боржник, надихнувшись прикладом доброго правителя, сам повинен проявити таку ж доброту і прощення на інших. Однак, друга частина притчі показує нам зовсім іншу картину. У притчу вводиться третя особа. Теж боржник. Але не царя, а боржник боржника. І ось прощений боржник царя щодо свого боржника поступає зовсім протилежним чином. Він не просто не прощає борг, який в порівнянні з його обов’язком взагалі незначний і складає всього 100 динаріїв, але, вимагаючи повернути гроші, мучить цю людину: «схопивши його, душив» (Мф. 18:28), — сказано в Писанні.

Коли ж друзі тієї людини побачили, що відбувається, то пішли і поскаржилися правителеві. Цар зрозумів, що він пробачив борг недостойній і скупій людині, яка не розуміє, що бути пробаченою — це радість і цією радістю треба ділитися з іншими. Тоді цар вирішує по-іншому: він відновлює борг і вимагає повернути його назад. Він робить це тому, що людина, яку він пробачив, не зробила ніяких позитивних висновків, ніяк не змінилася і не пробачила іншого.

Очевидно, що під царем в притчі мається на увазі сам Бог. А під злим боржником — ті, хто не вміють прощати. Основний же сенс притчі демонструє нам істину: прощення Богом наших боргів прямо пов’язане з нашим умінням прощати інших людей. У притчі використано поняття боргу. Зупинимося докладніше на значенні цього образу. Ми — боржники перед Богом. Це основна біблійна істина, яка може багатьма сприйматися негативно і навіть обурено відхилятися. Як це? Ми, і раптом кому щось винні? Однак, поняття боргу носить різнопланове значення. Мова може йти не тільки про борг фінансовий, або юридичний, але й моральний. Діти повинні батькам надавати повагу і турботу. Це борг якого характеру? Мені хтось зробив добро, і тепер я вважаю, що винен цій хорошій людині. Цей борг якого характеру? Звичайно, не фінансового і не юридичного, але морального.

Святитель Іоанн Златоуст, пояснюючи цю притчу, каже, що всі ми в неоплатному боргу перед Богом, тому що повинні жити праведним життям, але не живемо. Чому повинні? Тому що праведне життя — це подяка Богу за те, що Він дав на саме життя і все інше. Як сказав поет: «Хочу, чтоб жизнь моя была Тебе немолчная хвала. Тебя за полночь и зарю, за жизнь и смерть — благодарю!» Однак, в реальності наше життя аж ніяк не світло (пор. Мф. 5:16), і не хвала Богу. Апостол Петро в своєму посланні каже: «І якщо праведник ледве спасається, то нечестивий і грішний де з’явиться?» (1 Пет. 4:18). Ці слова перегукуються зі словами Господа про вузький шлях і тісні врата (Мф. 7:14) і показують, як непросто досягти спасіння.

Звичайно, багато хто скаже: «я нікого не вбив, ні у кого не вкрав». Але Святе Письмо вчить: «Ухилися від зла, і сотвори благо» (Пс. 36:27). Ми покликані не просто не робити зла, але творити добро. А робити добро набагато-набагато складніше, ніж просто не робити зло. Не живучи відповідно до закону Божого, ми знаходимося в боргу перед Ним, оскільки витрачаємо на пусте дар життя, який отримали від Нього, і не відповідаємо добром на Його добро. Що ж робити нам неоплатним боржникам?

Господь, як люблячий Отець, готовий прощати, тому що любить нас навіть тоді, коли ми впадаємо в гріх. Але тоді і ми повинні прощати тих, які, ймовірно, чимось нас образили або проти нас згрішили «словом, ділом, помислом». Адже якщо ми усвідомлюємо наші гріхи і наше недостойне життя, і тим не менш просимо у Бога прощення, то і самі повинні прощати інших. В прощенні один одного закладена найбільша і основна умова життя за вченням Євангелія, тому що в основі всіх заповідей лежить любов. Любов до Бога і любов до людини — і немає нічого більшого цієї любові (пор. Мф. 22: 37-39). Без любові ми, за словом апостола Павла, «мідь, що дзвенить, або кімвал, що бринчить» (1 Кор. 13:1-2), тобто ніщо.

Давайте повернемося, браття і сестри, до самого початку цієї притчі. Вона починається словами: «Тому Царство Небесне подібне до» (Мф. 18:23). Це не просто притча про прощення, це притча про Царство небесне. Що ж таке Царство небесне або Царство Боже? (Мк. 1: 14-15; Мф. 4:23). Царство Небесне — це поразка зла і гріха, і торжество благодаті та правди. Царство Боже, за висловом апостольським, «праведність і мир і радість у Святому Дусі» (Рим.14:17). У Царстві Божому повністю здійснюється воля і задум Творця. Але як потрапити в це Царство? Як знайти «вхід до вічного Царства Господа нашого і Спасителя Іісуса Христа» (2 Пет. 1:11)? Притча про немилосердного боржника вказує нам шлях — навчитися прощати. Наше спасіння ніби приховане, зростає і зріє всередині нашого вміння прощати інших людей. «Прощення гріхів наших знайдемо в прощенні братам», — говорить прп. Максим Сповідник. Жадібний, невдячний, немилосердний раб-боржник думає, що це йому всі повинні: і його борги прощати і йому борги повертати, а він нікому нічого не винен. Але Писання нам ясно показує, що якщо ми не прощаємо, то не пробачать і нас. Альтернативи немає! Хочеш бути пробаченим — сам прощай інших! Хочеш, щоб до тебе були милосердні — сам будь милосердний до інших! Хочеш, що тебе любили — сам люби інших!

Браття і сестри! Господь шукає можливість спасти нас, і ось Він дарує нам дивовижний спосіб спасіння не через якісь великі подвиги, а через прощення нами інших людей. Ми молимося до Отця Небесного словами: «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6:12). Нехай буде ця молитва не тільки словами, а й ділом, щоб і ми, по невимовному довготерпінню і всепрощенню Господа, опинились серед тих, про яких апостол Павло вигукує: «блаженні ті, чиї беззаконня прощені, і чиї гріхи відпущені» (Рим. 4:7). Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Неделю 11-ю по Пятидесятнице