Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у день свята Різдва Пресвятої Богородиці

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у свято Різдва Пресвятої Богородиці

Во ім’я Отця, Сина та Святого Духа!

Сьогодні Різдво Пресвятої Діви Марії — Богородиці, яку ми, православні, шануємо як заступницю роду християнського. У православному богослужінні відображено це благоговіння та любов до Матері Господа та постійні труднощі в словах, які могли б висловити таємницю Богородиці: «Як нам називати Тебе, Благодатна? Небом, бо Ти засяяла нам Сонце Правди, Раєм, бо Ти розцвіла нам Квіт нетління. Дівою, бо Ти зосталася нетлінною, Чистою Матір’ю, бо Ти носила на святих Твоїх обіймах Сина — всіх Бога. Його ж благай, щоб спас душі наші» (Богородичний 1-го часу).

Найбільше найменування, що додається до Діви Марії, безумовно, є Богородиця: «Без отця народила Ти Сина, Без матері народженого перш усіх віків», — чуємо ми за богослужінням. Всі інші назви лише поглиблюють і підкреслюють цю велику таємницю Богоматеринства. Свт . Григорій Богослов каже: «Якщо хтось не вірить, що св. Марія є Богородицею, той відлучений від Бога» (Послання «До пресвітера Кледонія проти Аполлінарія — перше»). Цими словами великого Богослова йде вказівка на прямий зв’язок, очевидний і ясний для православних, між шануванням Марії як Богородиці та Самим Боговоплоченням Сина Божого Господа Іісуса Христа.

Заперечуючи шанування Богородиці, заперечується істинність Воплочення. Ми шануємо Марію як Богородицю і тим самим підтверджуємо нашу віру в те, що Син Божий став Сином Людським, по-справжньому і не примарно. В іншому випадку, якщо не шануємо Марію Богородицею — ставимо під сумнів істинність Боговоплочення. Бо, називаючи Пресвяту Діву Богородицею, ми сповідуємо, що Вона народила по плоті саме Бога. Ось чому, наприклад, свт. Кирил Олександрійський, у своїй боротьбі з єретиком Несторієм за правильне розуміння Боговоплочення, водночас наполягає на найменуванні Богородиці. Цим святитель підкреслює, що віра в Діву Марію як Богородицю є одночасно вірою у Христа, як Бога, Який став людиною: «Хто не сповідує Еммануїла істинним Богом, і тому святу Діву Богородицею, тому що Вона по плоті народила Слово, Яке існує від Бога Отця, Яке стало плоттю, нехай буде анафема» (постанова III Вселенського Собору) .

За виразом прот. Георгія Флоровського, у ті бурхливі століття богословських суперечок, слово Богородиця стало чимось на кшталт пароля, яким православні впізнавали єдиновірців. Якщо віруючий чув, що його священики чи миряни використовують цей термін, то лише з одного цього, без входження до богословських тонкощів, усвідомлював, що перед ними православний. Якщо ж помічали, що хтось ухиляється від найменування Діви Марії Богородицею, то розуміли, що між ними той, хто думає неправославно. Таке ставлення базувалося не просто на бажанні почути правильні слова, але на вірі в необхідність спасіння вірувати в Марію як Богородицю: «Хто заперечує, що Марія народила Бога, той не побачить слави Божества Його», — пише прп. Єфрем Сирін.

Однак, сьогодні, брати і сестри, ми не просто прославляємо Діву Марію як Богородицю. Ми згадуємо час, що передував подіям вже зрілого життя Матері Божої; час, що відноситься до самого початку Її земного життя, до Її преславного Різдва. Перш ніж стати Богородицею, Марії, як і всім людям на землі, належало народитися від батька і матері, поступово зростати та вдосконалюватися у благочесті.

Сьогодні наш розум прикутий до Діви Марії, як народженої довгоочікуваної дитини, до тих днів і років, коли вона ще не була дорослою. Ми всі звикли сприймати життя по-дорослому. Усі ми дорослі та спілкуємося з дорослими. Дорослість асоціюється у нас із повноцінністю життя, зі зрілістю. Але є своєрідна таємниця дитинства. Вона дивовижна і незбагненна, яка знаходить своє вираження у думках всіх людей про дитинство. Сам Господь наш Іісус Христос вказує на дитинство як на своєрідне золоте мірило життя, кажучи учням: «Істинно кажу вам, якщо не звернетеся і не будете, як діти, не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 18:3).

Отже, Діва Марія була дитиною, довгоочікуваною, народженою за молитвами своїх батьків Іоакима та Анни. Це не просто історія сім’ї, це історія віри. Загальновідомо, що Іоаким та Анна були вже дуже літньою парою, коли зачали дитину. Свт. Григорія Палама ставить таке запитання, «А чому Пресвяту Діву Марію батьки зачали в такому пізньому віці?». І відповідає: «Марія народжена для того, щоб через Неї у світі була втілена для всіх людей радість». І радість починає Вона дарувати вже своїм батькам — тим, хто роками благав Бога про дитину, хто вже вважався не здатним мати дітей. І тут раптом таке щастя, така радість!

Богослужбові піснеспіви сьогоднішнього свята передають нам ці переживання батьків і той стан, у якому вони були: «Днесь неплодная Анна раждает Богоoтроковицу»… «Что шум празднующих бывает? Иоаким и Анна торжествуют тайно: радуйтеся с нами, глаголюще, Адаме и Eво, днесь, яко имже древле преступлением затвориша рай, плод благославен нам дадеся, Богоoтроковица Мария»… «Иоаким веселится, и Анна торжествует, зовущи: неплоды раждает Богородицу и Питатальницу Жизни нашея»… «О, дивнаго чудесе! Источник Жизни от неплодныя раждается, и благодать плодородити светло начинается».

Отже, народження Марії у батьків, які вважалися безплідними, стало початком тієї радості, яку Діва Марія дарує всім, хто шанує Її і чекає на заступництво. І хоча на Неї чекали страшні випробування: «Тобі Самій меч пройде душу» (Лк 2:35), проте Вона народжена для дарування всім людям радості та спасіння через Її Сина Господа Іісуса Христа. Сьогоднішнє свято — це і слава батьків Богородиці — святих праведних Іоакима та Анни. Народження в цій сім’ї Тої, Яка стане матір’ю Господа, вказує на святість цього подружжя. Адже і Писання каже: «Жоден не народиться чистим від нечистого» (Іов. 14:4). А отже, Ту, Яку ми називаємо Пречистою, мала народитися від батьків чистих і праведних. І Церква шанує не лише Богородицю, а й Її батьків як святих, наділяючи їх найменуванням: «Богоотці Іоаким та Анна».

Брати і сестри! Сьогодні тріумфуємо на честь Різдва Богородиці — тієї події Священної історії, без якої, за висловом свт. Фотія Великого, «не може бути жодної з інших урочистостей, з’єднаних з Її ім’ям та діяннями». Не було б ні Введення в Храм, ні Благовіщення, ні Успіння, ні навіть самого Різдва Христового, якби не було Різдва Діви Марії. Адже народжена Вона для того, щоб стати Богородицею — Матір’ю Самого Бога: «для нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною». Хто шанує Матір, той шанує і Сина. Тому що між Матір’ю та Її Божественним Сином такий унікальний зв’язок, про який прп. Іоанн Дамаскін каже: «Між Матір’ю та Сином немає ніякої відстані». Бог влаштував так, що взагалі між батьками та дітьми, а між матір’ю та сином особливий, неповторний зв’язок. А щодо Богородиці та Господа Іісуса цей зв’язок набуває особливого, спасительного для інших людей, значення.

Тисячолітній досвід Православної Церкви свідчить і показує всю істинність нашого уповання та надії на Пресвяту Богородицю та її ходатайства. І сьогодні, звеличуючи Богородицю, тим самим ми прославляємо і Її Сина — Господа Іісуса Христа Спасителя нашого, Якому слава честь і поклоніння на віки віків! Амінь.

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в день праздника Рождества Пресвятой Богородицы