Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Неділю про Страшний Суд

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у Неділю про Страшний Суд

31 Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі Ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, 32 і зберуться перед Ним усі народи; і відділить одних від інших, як пастир відділяє овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч. 34 Тоді скаже Цар тим, які праворуч Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу: 35 бо голодний був Я, і ви дали Мені їсти; спраглий був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; 36 був нагим, і ви одягнули Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене. 37 Тоді праведники скажуть Йому у відповідь: Господи! коли ми бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим, і напоїли? 38 коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? або нагим, і одягли? 39 коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе? 40 І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені. 41 Тоді скаже й тим, які ліворуч Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його: 42 бо голодний був Я, і ви не дали Мені їсти; спраглий був, і ви не напоїли Мене; 43 був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не одягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене. 44 Тоді і вони скажуть Йому у відповідь: Господи! коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, або подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці, і не послужили Тобі? 45 Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: так як ви не зробили цього одному з менших цих, то не зробили Мені. 46 І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне.

Євангеліє від Матфея 25:31-46

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Страшний Суд. Саме це словосполучення вселяє в нас трепет та жах. Здавалося б, у самій природі людини закладено бажання уникнути такого суду, ухилитися від нього. Але Церква інакше дивиться на цю подію. Для нас, віруючих, страшний суд є частиною нашої віри. Сам Господь наш Іісус Христос, як ми чули сьогодні в євангельському читанні (Мф. 25:31-46), обіцяє нам прийти у славі для суду над живими та мертвими. Невипадково церковна традиція нагадує віруючим про страшний суд саме зараз, напередодні Великого Посту. Синаксарій цього дня каже, що якщо попередні два підготовчі тижні «про митаря і фарисея» та «про блудного сина» відкривали нам людинолюбство Боже, то нинішня «неділя про страшний суд» і майбутній «Спогад Адамова вигнання» вказує на дві фундаментальні події людської історії: втрату раю та кінець світу.

Страшного Суду ще не було. Ми поки що тільки віримо, що він буде. Ми згадуємо подію, яка ще не відбулася. Але саме пам’ять про цю майбутню подію, яка безумовно і неодмінно відбудеться, має привести нас до переосмислення нашого життя.

Страшний Суд — це не лише морально-аскетична установка: «Пам’ятай про Суд – і не згрішиш». Це також нагадування про те, що в людській історії є початок і кінець. І що всі наші справи, все наше життя, кожну людина і вся людська цивілізація, зрештою буде розглядатися з погляду вічності. Усі події, які відбуваються, зрештою, зійдуться в одній точці — на момент Страшного Суду. Коли всьому буде дано оцінку і кожен отримає те, що він заслужив.

Кожен із нас, чуючи про Страшний Суд, уявляє його за подобою людського суду, який приймає рішення виходячи з юридичних законів. Треба сказати, що й церковні тексти нерідко представляють нам суд за таким чином: розгортання сувоїв, гучні звинувачення та винесення вироку. Але людський суд завжди будується за схемою — покарання за провину, за злочин. Однак, браття і сестри, уважно вникнемо в той євангельський текст, який щойно був прочитаний. Засудженим на муки Господь не каже: ви зробили ось це, і за це ви будете покарані. Ні! Спаситель, перераховуючи добрі справи: нагодувати голодного, напоїти спраглого, відвідати ув’язненого, дати притулок мандрівникові, прямо каже їм: «ви не зробили цього одному з менших цих» (Мф. 25:45). Не зробили добра цим малим, тобто тим, хто потребував, хто був позбавлений. Господь не шукає, за що нас осудити, Він шукає, за що нас виправдати! Він не каже: ти засуджуєшся, бо не ніс великих подвигів, не творив чудес. Але засуджуєшся за те, що не любив. За те, що серце твоє не здригнулося, коли ти бачив приниженого і зломленого, самотнього і забутого, нужденного і зневіреного. Не припинив наклеп і несправедливість. Не подав руку тому, хто впав.

Апостол Павло у своїх воістину великих словах так говорить саме про спасительне значення любові: «Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бринчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені в тому ніякої користі» (1 Кор. 13:1-3). Отже, набуття любові до ближнього і до Бога є ключем до спасіння. Бо і Сам Бог, як сказано у Писанні, є любов (1 Ін. 4:8). Але, брати і сестри, ми повинні твердо зрозуміти, що любов не є богом. Що мається на увазі? Ненависник роду людського диявол завжди прагне все перекрутити, перекрутити навіть найдобріше, навіть заповіді, що нам дані Господом. Так і щодо любові. Сатана хоче любов як шлях до Бога перетворити на самоціль, обожнювати її саму. Він ніби нашіптує: любити — це саме по собі божественно — що б ти не любив, і як би не любив. Саме це почуття робить тебе рівним Богові. Навіщо тобі Бог, коли ти сам божественний?! Скільки спотворень любові ми бачимо в наш час! Скільки пристрастей жахливих та низинних називається любов’ю. Такої «любові» так багато, що справжню, чисту, богоугодну любов завалено і загублено серед підробок. Господь наш Іісус Христос попереджає нас про таке невірне розуміння любові, коли каже: «хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не гідний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, не гідний Мене» (Мф. 10:37). Отже, тільки люблячи Бога по-справжньому, ми зможемо навчитися по-справжньому любити і своїх ближніх. Любов до Бога зовсім не скасовує любові до наших рідних і близьких — вона робить її чистішою, очищеною від усяких домішок гріха, пристрасті, пороку, вади.

Страшний суд — це ще питання спасіння. Усі ми хочемо спастися. Всі люди бояться смерті, але гірше за смерть тільки «смерть друга» (Откр. 20:14), яка і є смерть вічна. Люди готові слухати благу звістку про любов, про спасіння, але як тільки йдеться про вічну смерть відразу ж можна побачити або усмішку «мовляв, знову пеклом лякають», або почути міркування, що нині увійшли в моду, про загальне спасіння. Чого тільки не наговорять про це загальне спасіння, яких тільки текстів та аргументів не наведуть!

Браття і сестри! Безумовно, Бог хоче, «щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2:4). І кожен щирий віруючий бажає, щоб усі врятувалися, і ніхто не загинув. Але в усіх важливих питаннях і тим більше в такому потрібна чесність. Будемо чесні: людина може любити зло, вибрати його, служити йому. Один філософ сказав: «Ніколи люди не роблять зла так багато і так охоче, як тоді, коли роблять його свідомо». Невже зараз нам, людям, котрі живуть у 2023 році, потрібні ще якісь докази правоти цього твердження? Ми говоримо — людина вільна. А це означає, що неможливо просто прощення злої волі, тому що вона є результатом вибору і самовизначення цієї самої свободи: «Не вважати злу волю злою означало б не визнавати справжності свободи», — пише о. Павло Флоренський. Просто кажучи, пекло існує, тому що є ті, хто його вибрали, полюбили саме його. І пекло, зрозуміло, перш за все, — стан відчуження, віддалення від джерела любові і святості Бога.

Але як можуть спастися грішники? Очевидно, що через божественне прощення. Але там, де немає любові, там немає і не може бути прощення. Ми просимо вибачення, наприклад, перед нашими рідними та близькими, бо любимо їх, хоча можемо й грішити перед ними. Ми просимо вибачення, тому що хочемо повернути їхню любов. Цей принцип діє і в нашому ставленні до Бога. Ми не досконалі. Ми грішні. Але ми все ж любимо Його. І тому звертаємося з проханням про прощення, щоб зняти ту перешкоду, ту стіну, яка повстає між нами та Ним після наших гріхів. Але є стани, коли прощення не просять. Просто не хочуть, не потребують Божественної любові, спілкування з Ним. Як вони можуть урятуватися, якщо їм цього не треба? Якщо їм не потрібний Бог? Бог сходить до людини, Бог кличе людину. Але Бог не нав’язується людині, бо це суперечить любові та свободі. Як то кажуть: «Бог нас створив без нас, але не може врятувати нас без нас». Не може не тому, що не Всемогутній, але тому, що в справі спасіння завжди беруть участь двоє: Бог і людина. Такий закон любові. Такий закон спасіння.

Дорогі браття і сестри! Кінець історії вершити не нам, людям, а Богові. Однак саме від Церкви залежить, скільки людей прийде на цей Страшний суд з надією на спасіння. Тому що Церкві доручено місію навчати і наставляти на шлях спасіння. А цей шлях усім нам сьогодні вказаний ще раз. Це доброчесна любов. Сам Христос каже, що якщо ми виявили діяльну любов іншій людині, то одночасно зробили це Христові (Мф. 25:40). Благочестива навичка бачити Христа в кожному стражденному — це і є те вміння, яке робить нас справжніми учнями Христовими і дарує нам надію почути в Судний День слова: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34), і бути серед врятованих народів, які будуть вічно перебувати у Його світлі (Откр. 21:24). Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Неделю о Страшном Суде