Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Неділю 9-ту після П’ятидесятниці

ПРОПОВІДЬ

ректора КДАіС архієпископа Білогородського Сильвестра

у Неділю 9-ту після П’ятидесятниці

22 І зараз же звелів Іісус учням Своїм сісти в човен і відправитись раніш Нього на той бік, поки Він відпустить народ. 23 І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і ввечері залишався там один. 24 А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був зустрічний. 25 У четверту ж сторожу ночі пішов Іісус до них, ідучи по морю. 26 І учні, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид; і зі страху скрикнули. 27 Але Іісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! це Я, не бійтеся. 28 Петро сказав Йому у відповідь: Господи! якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді. 29 Він же сказав: іди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Іісуса, 30 та, побачивши сильний вітер, злякався, і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене! 31 Іісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловірний! чого ти засумнівався? 32 І, як увійшли вони в човен, вітер стих. 33 Ті, що були в човні, підійшли, поклонилися Йому й сказали: воістину Ти Син Божий. 34 Переправившись, вони прибули в землю Геннісаретську.

Євангеліє від Матфея 14, 22-34

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Прочитане євангельське зачало розповідає про чудо ходіння по воді Господа нашого Іісуса Христа. Це чудо широко відоме навіть за межами віруючого суспільства.

Отже, після чуда насичення п’яти тисяч людей, Христос відправив Своїх учнів на інший берег Тиверіадського озера. Коли вони були вже на середині, почалася сильна буря, що колихала їхній човен у різні боки. І в цей час вони побачили Іісуса Христа, Який йшов до них по морю, як по суші. Євангеліст Матфій вказує час, коли це сталося: «У четверту ж варту ночі пішов до них Іісус, йдучи морем» (Мф. 14, 25). Час у юдеїв ділився на так звані варти. Четверта варта, про яку йдеться, — це період з 3-ої ночі і до 6-ої години ранку, якщо перевести на сучасний рахунок часу.

Учні, коли побачили Спасителя, схвилювалися і навіть злякалися, подумавши, що це привид, і від страху скрикнули (Мф. 14, 26). Вираз «це привид» показує тогочасну віру юдеїв у існування привидів. У книзі Царств, наприклад, розповідається, як Саул викликав дух пророка Самуїла (див. 1-ша книга Царств, 28 гл.). Однак у тлумаченні на це святі отці та християнські письменники говорять, що такого роду явища нібито душ померлих або привидів — завжди бісівське наслання. Апостолам, які злякалися, Господь сказав: «Це Я, не бійтеся» (Мф. 14, 27). «Це я» — здавалося б, яка пересічна, цілком зрозуміла фраза, яку ми використовуємо багато разів щодня. Проте скільки глибини, скільки значення в цій простій фразі. Адже вона дає нам змогу визначити себе для інших. Щоразу, коли ми говоримо «це я», передбачається, що нас впізнають за голосом, за видом, за якимись ще ознаками. І фрази «це я» достатньо, щоб бути впізнаним.

У біблійному контексті вираз «це Я» має ще більш глибоке значення, оскільки він припускає, що Справжній Господь і Спаситель упізнається Своїми вірними. Викриваючи юдеїв, Христос їм каже «бо якщо не повірите, що це Я, то помрете у ваших гріхах» (Ін. 8, 24). Очевидно, що йдеться не просто про впізнання Іісуса як людини, про що їм, ворогам Христа, було добре відомо, що Він — син теслі і Мати Його — Марія (пор. Мф. 13, 55 і Мк. 6, 3). Господь Іісус говорить фарисеям і книжникам, що вони повинні пізнати Його як Бога та довгоочікуваного Месію. Адже і в Старому Завіті Бог викриває жорстокосердих юдеїв і каже: «Нині бачите, що це Я: Я — і немає Бога, крім Мене» (Втор. 32, 39). І знову Господь використовує цей же вираз перед Своїм арештом у Гефсиманському саду, коли говорить солдатам, які прийшли за Ним: «Сказав їм: це Я». Те, що ці слова мають месіанське значення, вказує на реакцію воїнів, бо сказано: «вони відступили назад і впали на землю» (Ін. 18, 6). Чому вони злякалися і впали? Тому що зрозуміли, що Іісус насправді говорить про Себе «це Я» у месіанському значенні.

Христос йшов водою, як по суші. Безумовно, це мало вразити апостолів. Писання Старого Завіту сповнено висловлювань про те, що стихії будуть підкорятися лише Богу — Своєму Творцю. Ми знаємо з Божественного Одкровення, що світ створений Пресвятою Трійцею і всі три Лиця Пресвятої Трійці беруть участь у творінні світу. Але саме про Другу Іпостась Бога-Сина говориться: «Все через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути» (Ін. 1, 3), а також: «Бо Ним створено все, що на небесах і що на землі, видиме та невидиме» (Кол. 1, 16). І Христос, виявляючи владу над водною стихією, показує Свою Божественну силу над тим, що Він створив. Апостол Петро, вражений побаченим, говорить Спасителеві: «Господи! якщо це Ти, повели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14, 27-28). Господь каже апостолу Петру «Іди!» (Мф. 14, 29), і Петро йде по воді до Спасителя. У цьому бажанні йти по воді виявляється гарячість апостола Петра, і водночас — його любов до Христа. Звернімо увагу, Петро не каже «і я хочу ходити по воді», але каже «повели мені прийти до Тебе по воді». Прийти до Господа, щоб не стояло на шляху: вода, суша чи навіть безодня. Ось бажання Петра. Апостол Петро, каже блаженний Ієронім, міг помилятися, вірячи у свої сили, але він не помилявся у своєму почутті любові до Христа. Святитель Іоанн Златоуст пише, що Петро «радіє не стільки тому, що ходить водами, скільки тому, що йде до Іісуса».

У цьому ходінні Петра по воді показаний образ майбутнього Царства Божого, де людині з Богом можливо все. З Богом людина стає тим, ким і призначалася під час творіння — володарем світу. Без Бога створений світ бунтує і повстає на людину, але у Богові і з Богом, навпаки, все повертається до первинного задуму. Людина — вінець творіння і господар світу, в якому все створене з радістю підкоряється їй, тому що людина, у свою чергу, слухається Свого Творця. Проте, йдучи водами, Петро відчуває сильний вітер і починає боятися. І ось, від страху, що наринув на нього, він починає тонути. Важко уявити, який жах пережив Петро. Ще мить тому він, смертна людина, стояв на воді як на суші і прямував до Вчителя. А зараз вся водна стихія готова за лічені секунди його поглинути. Господь Іісус Христос рятує Петра, простягнувши йому руку, і одночасно вказує на причину, чому він почав тонути: «Маловірний! навіщо ти засумнівався? (Мф. 14, 31). Свт. Іоанн Златоуст, тлумачачи це висловлювання, говорить дуже яскраво: для чуда завжди потрібне Боже благословення, Боже відвідування і віра людини, і якщо в людині немає віри, то навіть присутність Христа її не врятує.

Дорогі брати та сестри! Ходіння по воді має глибоке символічне значення. Наше життя часто у богослужбових текстах називається житейським морем. І пройти цим морем, не потонувши в безодні гріха і безглуздя, можливо тільки при вірі в Господа Іісуса Христа. Як уже говорилося, Євангеліст Матфій вказує, що Христос пішов по воді у четверту варту. У цьому хронологічному уточненні багато святих отців бачили таємничу вказівку на наступне друге пришестя Господа нашого Іісуса Христа (свт. Іларій Піктавійський). Перед Його славним приходом будуть великі і численні спокуси, і лжемесії, про які Сам Господь попереджає: «багато хто прийде під ім’ям Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох зваблять» (Мк. 13, 6). І знову згадаємо вираз «Це Я». По ньому апостоли впізнали Господа Іісуса, але й лжехристи також прийдуть і скажуть: «Це я», маючи на увазі, що вони є справжніми помазаниками Божими і Спасителями. Апостоли спочатку думають, що це привид на воді, але коли Іісус звертається до них «це Я», вони одразу упізнають Його. Як нам не згадати слова Спасителя про Себе як доброго Пастиря, «а вівці за ним ідуть, бо знають голос його» (Ін. 10, 4). Апостоли упізнають Господа за голосом, саме тому, що вони — Його вірні учні, які люблять і знають Свого Пастиря. Так і для всіх християн, які жили колись, живуть зараз і тим, хто житиме в період перед кінцем світу, є лише один спосіб упізнати Бога і не помилитися, прийнявши лжехриста за Спасителя. Це спосіб бути справжніми учнями Господа.

Чому хтось приймає лжевчителів та лжемесій? Тому що у Христі вони не знайшли Учителя і Спасителя. З різних причин, не важливо яких, головне, що навіть називаючись християнином, можна своїм серцем не прийняти Христа, не полюбити Його, не знайти в Ньому втіху та спасіння. І ось тоді, приходить дух лукавий, що приймає найчастіше вид добра і світла (2 Кор. 11, 14) і починає людині казати те, що за словами апостола Павла, лестить нам: «за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які лестили б слуху» (2 Тим. 4, 3). Лукавий вчитель вже обіцяв прабатькам «будете як боги» (Бут. 3, 5), і ми знаємо як сподобалися ці слова Адаму та Єві … Також апостол Петро вказує ознаку лжевчителів: «Обіцяють свободу, будучи самі рабами тління» (2 Пет. 2, 19). Але наш істинний Бог і Спаситель Іісус Христос про всі ці спокуси та ознаки обману попередив своїх послідовників: «Ось, Я наперед сказав вам» (Мф. 24, 25).

Про все нам сказано і повідомлено, браття і сестри. Про все ми попереджені. Що ж нам лишається? Нам, віруючим у Господа Іісуса Христа, необхідно твердо усвідомлювати, що поряд з нами завжди є Той, Хто навіть у моменти страху, сумніву та маловірності, подасть нам руку і скаже: «заспокойтесь! це Я, не бійтеся». Ми ж поклонімося Йому і разом з апостолами відповімо: «Істинно Ти Син Божий» (Мф. 14, 31), Якому слава, честь і поклоніння на віки віків! Амінь.

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Неделю 9-ю по Пятидесятнице