Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Неділю 28-му після П’ятидесятниці, перед Різдвом Христовим, святих отців

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у 28-му Неділю після П’ятидесятниці, 

перед Різдвом Христовим, святих отців

1 Книга родоводу Іiсуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового. 2 Авраам родив Ісаака; Ісаак родив Якова; Яків родив Іуду та братів його; 3 Іуда родив Фареса і Зару від Фамари; Фарес родив Єсрома; Єсром родив Арама; 4 Арам родив Амінадава; Амінадав родив Наассона; Наассон родив Салмона; 5 Салмон родив Вооза від Рахави; Вооз родив Овіда від Руфи; Овід родив Ієссея; 6 Ієссей родив Давида царя; Давид цар родив Соломона від Урієвої; 7 Соломон родив Ровоама; Ровоам родив Авію; Авія родив Асу; 8 Аса родив Іосафата; Іосафат родив Іорама; Іорам родив Озію; 9 Озія родив Іоафама; Іоафам родив Ахаза; Ахаз родив Єзекію; 10 Єзекія родив Манассію; Манассія родив Амона; Амон родив Іосію; 11 Іосія родив Іоакима; Іоаким родив Ієхонію та братів його, до переселення вавілонського. 12 По переселенні вавілонському Ієхонія родив Салафіїля; Салафіїль родив Зоровавеля; 13 Зоровавель родив Авіуда; Авіуд родив Єліакима; Єліаким родив Азора; 14 Азор родив Садока; Садок родив Ахіма; Ахім родив Єліуда; 15 Єліуд родив Єлеазара; Єлеазар родив Матфана; Матфан родив Якова; 16 Яків родив Йосифа, мужа Марії, від Якої народився Іісус, ім’я Якому Христос. 17 Отже, всіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавілонського чотирнадцять родів; і від переселення вавілонського до Христа чотирнадцять родів. 18 Різдво Іісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилось, що Вона має в утробі від Духа Святого. 19 Йосиф же, муж Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів таємно відпустити Її. 20 Але коли він помислив це,– ось, Ангел Господній з’явився йому у сні і сказав: Йосифе, сину Давидів! не бійся прийняти Марію, жону твою, бо народжене в Ній є від Духа Святого; 21 народить же Сина, і наречеш Йому ім’я Іісус; бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. 22 А все це сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: 23 ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і дадуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог (Іс. 7, 14). 24 Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому Ангел Господній, і прийняв жону свою, 25 і не знав Її. І ось Вона народила Сина Свого первенця, і він назвав Його іменем Іісус.

Євангеліє від Матфея, зач. 1–2, 1:1–25

Во ім’я Отця, Сина та Святого Духа!

Остання неділя напередодні свята Різдва Господа нашого Іісуса Христа іменується неділею отців. Згідно літургічному уставу, у цей день читається уривок першої глави Євангелія від Матфея, в якому міститься родовід по плоті Господа нашого Іісуса Христа.

Ще не так давно були часи, коли цей євангельський текст висміювався як якась нісенітниця і ставав предметом незліченних жартів та глузувань. Тому при тлумаченні Святого Письма завжди слід враховувати релігійний та культурний контекст. Нам, які живуть в іншій цивілізації, здаються непотрібними, нудними та архаїчними ця низка імен. І все ж слід розуміти, що і зараз для цілого ряду культур родовід людини має значення. У Святому Письмі родоводи наведені не тільки в Євангеліях, а й в книгах Старого Завіту. Більше того, перерахування родоводу вважалося обов’язковим для осіб, які посвячувалися на пророче чи царське служіння. Це означало, що людина має історію, що вона належить цьому конкретному народові, а не прийшов з нізвідки. Навіть у наш час у деяких народів прийнято обов’язково звертати увагу на родовід. І такі питання: як звати батьків, дідуся і прадідуся чи звідки вони, носить зовсім не формальний характер.

Зазначимо, що біблійне «родив» означає, звичайно ж, не процес народження, який властивий лише жінкам, але походження. Тобто, вираз Авраам родив Ісаака слід розуміти: Ісаак походить від Авраама. Таке літочислення по чоловічій лінії, насамперед, пов’язане з необхідністю визначити родовід. Як і в багатьох східних народів, у іудеїв у давнину були приклади, коли один чоловік міг мати кілька шлюбних стосунків, у яких з’являлися численні діти. Якби кожен із них почав визначати свій родовід по матері, то реконструювати родовід було б вкрай складно, якщо не неможливо. Відповідно, саме виходячи із стародавніх шлюбних звичаїв родовід визначався за чоловічою лінією. Тим не менш, у родоводі Господа Іісуса Христа все ж зустрічаються жіночі імена, хоча, як уже зазначалося, предків перераховували за чоловічою лінією. Наприклад, «Іуда родив Фареса і Зару від Фамари» (Мф. 1:3) або «Вооз родив Овіда від Руфи» (Мф. 1:5). Блаженний Феофілакт Болгарський, пояснюючи наявність цих жіночих імен, говорить, що Бог ввів у родовід по плоті Свого Сина людей, які за всіма мірками не повинні були туди увійти, бо вони були або не іудейського походження, або образ їхніх вчинків, як, наприклад, у Фамари не відповідав моральному кодексу того часу. Однак, Священна Історія виявляє, що Господь закликає і освячує людей абсолютно, здавалося б, несподіваних, тим самим показуючи, що Боже Царство відкрите для всіх, хто щиро приймає Бога в своє серце.

Перш ніж звернутися до суті родоводу нашого Спасителя, згадаємо, що є два його варіанти: у євангеліста Матфея і євангеліста Луки. Вони відрізняються один від одного. Євангеліст Лука подає родовід у зворотному порядку, тобто від часу Христа до Адама, а євангеліст Матфей, навпаки, від древніх патріархів і доходить до Різдва Іісуса Христа. Суть цих моделей родоводу та їхні детальні відмінності з давніх-давен були предметом тлумачення святих отців та християнських авторів. І в сучасній біблійній науці є велика кількість праць про родовід по плоті Господа нашого Іісуса Христа.

Для нас, православних християн, які знаходяться напередодні Різдва, важливо зрозуміти богословський зміст родоводу нашого Спасителя. Сенс родоводів, насамперед, у виконанні обітниць. Тих самих обітниць, в які вірили і чекали на їхнє звершення десятки поколінь. Родовід від Матфея недаремно зосереджено лише у хронологічних рамках від Авраама до Різдва. Звернемо увагу, що євангеліст Матфей перед тим, як перерахувати родовід пише: «Книга родоводу Іісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового» (Мф. 1:1). Проте між Авраамом та Давидом майже тисяча років різниці. Який сенс ставити їх імена в переліку поколінь поряд? Євангеліст Матфей, за тлумаченням блаженного Ієроніма Стридонського, спочатку вказує імена тих, кому Богом були дані головні обітниці старозавітного народу: Авраамові було обіцяно, що в його сімені, тобто в його нащадках, отримають благословення всі народи (див. Бут. 22:1), а з роду царя Давида вийде Месія: «Від плоду утроби твоєї посаджу на престолі твоєму!» (Пс. 131:11). Кожен іудей вірив, що Месія буде з роду Давида (див. Мф. 22:42) та нащадком Авраама. Таким чином, родовід від євангеліста Матфея покликаний показати іудеям, що Іісус Христос є по плоті нащадком і Авраама і Давида, і саме на Ньому збуваються обітниці.

Однак чому тоді відрізняється родовід Христа у викладі євангеліста Луки? Згадаймо, що згідно з найдавнішими свідченнями, апостол Лука писав своє Євангеліє не стільки для іудеїв, але для вже багатонаціональної християнської громади, яка налічувала безліч навернених з язичників. Безумовно, вони, новонавернені, знали про старозавітні обітниці, пов’язані з Авраамом і Давидом. Але все ж євангеліст Лука хотів наголосити, що Господь Іісус — це Месія і Спаситель не лише одного народу, а й усього світу, всіх людей. Тому він будує свій родовід набагато далі, ніж апостол Матфей, і тому він простягається до першої людини — Адама.

Для євангеліста Матфея Іісус — спадкоємець царя Давида та патріарха Авраама; для євангеліста Луки важливо вказати і наголосити, що Христос — по плоті від Адама, але сам Він Спаситель світу, новий Адам, Син Божий. І «як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22).

Брати і сестри! Всі ці родоводи, будь вони від апостола Матфея або апостола Луки, свідчать ще про один факт, про який святий апостол Павло говорить: «Смерть панувала від Адама до Мойсея» (Рим. 5:14). Відразу ж звертає увагу на себе, що ось це самé «від Адама до Мойсея» — теж частина родоводу, лінія людської історії. І ці апостольські слова говорять про всемогутню владу смерті над кожною людиною, над кожним родом, над усім людством. Звичайно, хоча апостол Павло говорить лише про період від Адама до Мойсея, це не означає, що смерть від Мойсея перестала існувати, навпаки, стало ще очевиднішим необхідність приходу у світ Спасителя.

Старий Завіт давно завершений, бо кінець його — Христос (Рим. 10:4). Численні покоління, що передують Різдву Спасителя — глибока історія. Однак ми, християни, слухаючи сьогодні ці списки імен повинні зрозуміти і пам’ятати, що від цих родів була прихована велика тайна Боговтілення. Вони вірили в майбутнього Месію, вони жили надією, але велику тайну, «приховану від віків і родів» (Кол. 1:26) Бог відкрив не їм, старозавітним святим, але іншим поколінням — тим, до яких належимо ми з вами. Багато хто з пророків і праведників бажали бачити і чути (Мф. 13:17) те, що ми вже через кілька днів почуємо «послав Бог Сина Свого (Єдинородного)… щоб нам прийняти всиновлення» (Гал. 4:4-5). Наблизимося ж до Різдва з благоговінням, у чистоті думок і почуттів, щоб нам «діяти достойно Бога, Котрий покликав вас у Своє Царство і славу» (1 Фес. 2:12). Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Неделю 28-ю по Пятидесятнице, перед Рождеством Христовым, святых отцов