Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Неділю 24-ту після П'ятидесятниці

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у 24-ту Неділю після П’ятидесятниці

10 В одній із синагог Він учив у суботу. 11 Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випрямитись. 12 Іісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко! ти визволена від твоєї недуги.13 І поклав на неї руки; і вона зараз же випрямилась і почала славити Бога. 14 При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Іісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. 15 Господь сказав йому у відповідь: лицеміре! чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел, і не веде напувати? 16 А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не належало визволити від цих пут у день суботній? 17 І коли Він говорив це, усі, хто противився Йому, засоромились; і весь народ радів за всі славні діла Його.

Євангеліє від Луки 13:10-17

Во ім’я Отця, Сина та Святого Духа!

Господь наш Іісус Христос зробив багато чудес і сьогоднішня Євангельська розповідь розповідає про одне таке диво — зцілення жінки, скорченої так, що вона не могла випростатися. І в такому стані вона, як уточнює Євангеліст, була вісімнадцять років. Важко уявити собі фізичні та моральні страждання цієї жінки. Адже, крім тілесних страждань, вона ще завжди відчувала на собі надмірну увагу оточуючих: хтось її шкодував, хтось думав «за що їй це?», а хтось просто дивився. Господь зцілив її неміч покладанням Своїх рук.

Однак це Євангельське оповідання не просто про зцілення. За своїм змістом воно набагато глибше, оскільки порушує питання святості вихідного дня. Практично всі світові релігії мають день тижня, виділений як особливий день: для юдеїв — це субота, для нас християн — недільний день. Хоча й суботу ми вшановуємо не як звичайний день тижня. І ось Господь зцілив у суботу та в синагозі.

Юдеї надзвичайно шанували свій великий Єрусалимський храм. Але, живучи в різних місцях, зокрема і поза Палестиною, вони, зрозуміло, не так часто могли відвідувати храм. Тому в кожному юдейському селищі була синагога — місце, де не відбувалося богослужіння, але де збиралися для читання та тлумачення Святого Письма Старого Завіту, виголошення молитов та виконання деяких обрядів. Благочестивим належало відвідувати синагогу в суботній день, тому що саме цей день, згідно із Законом, має бути шанований і присвячений Богові: «День сьомий субота Господеві, Богові твоєму» (Вих. 20:10).

Вшанування суботнього дня вважалося чи не головною ознакою благочестя. Цього дня давався відпочинок навіть рабам та полоненим (пор. Втор. 5 гл.). І єврейські солдати готові були дати себе вбити аби не порушити суботу участю у битвах (див. 1 Макк. 2 гл.). Як видно з численних прикладів, сам Господь наш часто в суботній день відвідував синагогу, щоб проповідувати Євангеліє для тих, хто там зібрався.

Багато чудес Христос здійснив у суботній день. Вороги звинувачували Його в тому, що Він порушує суботній день. Ось і зараз ми чули, що після чуда над скорченою жінкою начальник синагоги почав обурюватися і сказав народу: «є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній» (Лк. 13:14). Звернемо увагу, що начальник синагоги не прямо викриває Господа, а говорить наче узагальнено. Мабуть, цією людиною керував страх чи небажання прямо почати суперечку з Іісусом Христом, проте і мовчати він теж не хотів, тому він обирає саме такий спосіб — звернення до всіх.

Однак, Господь, який знає, що саме Його хотів викрити голова синагоги, відповідає, звертаючись до нього: «Лицеміре!» (Лк. 13:15). Слово «лицемір» має значення набувати вигляду, грати роль. Лицеміри зображають із себе тих, ким насправді не є. Тобто хочуть здаватися праведниками, не будучи такими. Сила лицемірства в тому, що лицеміри як хороші актори вживаються в роль, і починають себе справді вважати праведними. Вони ніби зростаються з тією маскою, яку натягли. У лицемірів може бути не одна, а безліч масок. «Під маскою маску я ношу», — як сказано в одного поета. Начальник синагоги, незграбно намагаючись, викривати Господа, одягає маску ревнителя та охоронця благочестя. Адже він начальник у народі! Він не такий як усі! Шанована особистість! І, звичайно, він має виконати роль охоронця отцівських передань. Тому начальник синагоги і каже свою нудну формальну промову.

Для викриття начальника синагоги Господь наводить приклад із життя, який сам цей начальник безумовно робив не раз. Господь запитує його: чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел, і не веде напувати? (Лк.13: 15). Отже, незважаючи на святість суботнього спокою, є речі, які все роблять, хоча за формальними ознаками їх можна було назвати порушенням суботи. І Христос прямо вказує на такий приклад: невже ви в суботу не ведете на водопій ваших тварин? Ну, звичайно, ведуть! Інакше за цей період без води тварина може захворіти і навіть здохнути. І той же начальник синагоги в суботній день подбає про свою домашню худобу.

У чому полягає суть цього прикладу, наведеного Іісусом Христом? У тому, щоби показати брехливість формального підходу до виконання суботнього дня! Фарисеї та їх послідовники довели до абсурду нескінченні розпорядження, що робити і чого не робити в суботній день. Але, коли йдеться про допомогу тварині, яка їм належить, тоді лицеміри відразу знаходять вихід і підбирають пояснення. Викривши лицеміра прикладом про свійських тварин, Христос каже: «А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» (Лк. 13:16). Отже, якщо розв’язують узи худоби для того, щоб дати їй води, то як можна заборонити розв’язати узи пригнічуючої хвороби, щоб дати цій жінці в здоров’ї та вдячності прийти до живої води — Бога? (пор. Ін. 4 гл.).

Господь називає цю жінку дочкою Авраама, нагадуючи оточуючим, що вона, незважаючи на свій непривабливий вигляд, теж із нащадків Авраама, а значить є учасницею тих обітниць, які отримав Авраам і наслідники від нього. Ось вона, скорчена, некрасива, принижена, що в немочі своїй пересувається подібно до якоїсь тварини, зцілюється Господом і стає прямо, піднявши голову до небес, чого вона не могла робити роками. Зрештою, вона, яка страждає на фізичну недугу — отримує зцілення, а начальник синагоги — зовні здоровий, але своєю душею — горбань! Тому він і не приймає чуда Господнього і не навіть насмілюється викривати Христа.

Брати і сестри, і все ж повернемося до запитання: чи порушив Христос суботу, зціливши хвору жінку? Звичайно ж ні! Вихідний день треба присвячувати Богові і ухилятися від звичайних справ, хіба крім тих, що вимагають щоденності. Присутність за богослужінням — це добре, але цим святість вихідного дня не обмежується. Допомога тим, хто потребує, підтримка тих, хто перебуває в смутку — це також шанування Бога і виконання Божих заповідей. День святковий не повинен завершуватись просто після богослужіння. Вийшовши з храму з миром, як і проголошується священнослужителем: «з миром вийдемо», треба понести цей мир усім, хто потребує. Надати допомогу комусь — ділом, комусь — словом, комусь — мовчанням, а комусь — молитвою. Ось закон святкового дня, а не те, що вважають лицеміри давні й нові: це — роби, то — не роби, там — не сядь, там — не стань. Чи це є благочестя? Чи це наслідування Богу? Згадаймо, брати і сестри, слова Спасителя: «Субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2, 27). Це означає, що святковий день служить нам, а не ми служимо йому.

Святкові дні встановлені не для того, щоб покласти на нас ще якісь тягарі та формальні приписи, але щоб звільнити наш час і сили для звершення добра, для допомоги ближньому, для служіння Богу. Якщо сприймати святковий день, як набір заборон чи вигаданих повір’їв, то тоді ми служимо цьому дню! Навіть на деяких церковних ресурсах, на превеликий жаль, можна нерідко побачити заголовки «Свято таке. Що робити і чого не можна робити цього дня». Безумство! Служіння не Богу, а дню! Хіба такому вчить нас святе євангельське вчення? Коли ж у святковий день ми помолимося за богослужінням, а потім поїдемо відвідати наших батьків, наших друзів і знайомих, тих, хто перебуває або у хворобі, чи в смутку; або просто зробимо добру справу Христа заради – тоді і день служить нам, а ми – Богу!

Брати і сестри! Незабаром буде велике свято Різдва Господа та Спасителя нашого Іісуса Христа. Підійдемо ж до нього, очистивши себе від усякого лицемірства та неправди, щоб насмілюватися наблизитися до Богонемовляти Христа «в чистоті, у розсудливості, в великодушності, у благості, у Дусі Святому, у нелицемірній любові» (2 Кор. 6:6). Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Неделю 24-ю по Пятидесятнице