Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у день свята Обрізання Господнього

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у день свята Обрізання Господнього

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні Православна Церква відзначає свято обрізання Господа Іісуса Христа. Загальновідомо, що згідно зі старозавітним законом над немовлятами чоловічої статі у 8-й день після народження здійснювали обрізання «крайньої плоті». Цей обряд – це символ завіту, колись укладеного між Богом і патріархом Авраамом (див.: Бут. 15:5; 22:17).

Господь наш Іісус Христос народився в іудейському народі і тому повинен був бути обрізаний. І все ж таки це не пояснює навіщо нам, християнам, пам’ятати цю подію і святкувати її? Адже було дуже багато інших іудейських свят, які відзначали Христос і апостоли, але вони для нас не мають значення, оскільки ми належимо і виконуємо Новий Завіт – закон благодаті, а не закон старозавітних приписів і обрядів.

Для вірного розуміння сенсу сьогоднішнього свята, згадаємо слова апостола Павла з послання до Галатів: «Бог послав Сина Свого Єдинородного, Який, народжений від жінки, підкорився закону» (Гал. 4:4). Ми нещодавно вже чули цей вислів, так як цей текст апостольського читання на Різдво Христове. Отже, Боголюдина Іісус Христос, як сказано, підкорився закону. Зрозуміло, йдеться про старозавітний Моїсеєвий закон. Навіщо ж Месія підкоряється цьому закону? Перш за все, Христос – не якийсь бунтар і не революціонер, якого з Нього не раз хотіли зробити за ці дві тисячі років. Навіть Його суворі викриття фарисейства  і лицемірного ставлення до виконання Моїсеєвого закону, мають не бунтарський, а повчальний характер. Старий Закон міг бути прийнятий до виконання з точки зору його внутрішнього змісту, який зводився до любові до Бога і до ближнього: «на цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки» (Мф. 22:40). А міг бути сприйнятий, і на жаль, часто так відбувалось, як чисто формальне виконання. У результаті чого і з’явилося загальноприйняте поняття фарисейського лицемірства і жорстокосердя. Апостол Павло в одному з послань пише: «буква вбиває, а дух животворить» (2 Кор. 3:6).

Отже, Христос добровільно підкоряється Закону Моїсея і найголовнішою ознакою цього підпорядкування є обряд обрізання. Христос – не бунтар, який порушує Закон, але його виконавець, як Він і Сам каже: «Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, а здійснити» (Мф. 5:17). Однак, про яке виконання Закону говорить Христос? Невже про всі ті незліченні приписи, виконання яких у той час вважалося ознакою благочестя? Саме Євангеліє неодноразово свідчить, що не про таке виконання Закону йде мова. Знову згадаємо, що є буква Закону, а є дух, тобто глибокий, духовний зміст. І найважливіший духовний зміст Старозавітного Закону – це очікування Месії-Спасителя. Господь Іісус Христос, викриваючи лицемірство фарисеїв, каже їм: «Досліджуйте Писання, бо ви думаєте, що через них матимете життя вічне, а вони свідчать про Мене» (Ін. 5:39).

Мета Старого Завіту в тому, щоб приготувати народ до пришестя Спасителя. Усі символи, обряди, образи, пророцтва Старого Заповіту, зрештою, як лінії, сходяться в одній точці – появі довгоочікуваного Спасителя. А виконання Господом Ісусом Христом, основоположних обрядів Старого Завіту показує, що обітниці виконані. Виконання обрядів Старого Завіту Господом означає і їхнє завершення. Усе – Старий Завіт завершений. Месія прийшов. І виконуючи обряди Старого Завіту, Він, тим самим, показує, що Він – не противник Закону, а виконавець обітниць. Також це означає, що настає Новий Завіт.

Таким чином, обрізання, здійснене над Богонемовлям – це одночасно виконання і завершення Закону. Воно символізує спадкоємність Завітів. Святий апостол Павло прямо вказує на підготовчі функції Старого Завіту, коли пише: «Закон був для нас провідником до Христа… з приходом же віри ми вже не під керівництвом провідника» (Гал. 3:24-25); також: «кінець закону – Христос» (Рим. 10:4). А в посланні до Євреїв той самий апостол різко зазначає: «Кажучи «новий», показав застарілість першого, а занепадаюче і старіюче близьке до зникнення» (Євр. 8:8-13).

І якщо в Старому Завіті був богообраний народ «потомством Авраамовим» – нащадки Авраама по плоті, то в Новому Завіті членом такого богообраного народу може стати кожна людина, незалежно від нації. Головною умовою приналежності до новозавітного людства є не походження, а віра в Христа: «Бо всі ви – сини Божі по вірі в Христа Іісуса, і всі ви, що в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися. Немає вже іудея, ні язичника; немає раба, ні вільного; немає чоловічої статі, ні жіночої: бо всі ви одне у Христі Іісусі. Якщо ж ви Христові, то ви потомство Авраамове і за обітницею спадкоємці» (Гал. 3:26-29). Таким чином, «потомством Авраамовим», істинними спадкоємцями обітниць, даних Аврааму Богом, стають саме християни, ми з вами, дорогі брати і сестри!

Сьогодні за Літургією ми чули читання з послання святого апостола Павла до Колосян, у якому апостол, пояснюючи спадкоємність між Завітами, говорить, що у Христі ми «обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши в Христовому обрізанні тіло плоті» (Кол. 2:11). Апостол має на увазі під цим Таїнство Хрещення. Таким чином, старозавітний обряд обрізання був тільки прообразом новозавітного Хрещення. Адже як обрізання було знаком приналежності до богообраного народу – старозавітної Церкви, так і Хрещення – це вхід в Церкву новозавітну. Хрещення – це двері до Церкви. Саме тому Хрещення скасовує необхідність обрізання, оскільки останнє було тільки прообразом, якоюсь тінню істинного обрізання – «обрізання нерукотворного».

Але що ж означають слова «нерукотворне обрізання»? Обрізання крайньої плоті символізує відділення від людини того, що їй не потрібно, що заважає її чистоті. Подібним чином і Хрещення називається «нерукотворним обрізанням», оскільки за допомогою Хрещення від людини відсікається її старе, гріховне, нечисте, порочне. І дається можливість увійти в благодатне зібрання нового народу Божого, іменоване Святою Соборною і Апостольською Церквою. Таким чином, показуючи перевагу хрещення, як «нерукотворного обрізання» над обрізуванням рукотворним, старозавітним, свято Обрізання Господнього своїми богослужбовими текстами готує нас до прийдешнього дванадесятого свята – Богоявлення, або Хрещення Господа нашого Іісуса Христа. І хоча в історичному вимірі між цими двома подіями в житті нашого Спасителя минуло 30 років, для нас важливим є їхній сотеріологічний, тобто пов’язаний зі спасінням, сенс. Це значення вимірюється не годинами, тижнями або роками, але благодаттю, даною повною мірою нам через Господа Іісуса Христа, Якому слава, честь і поклоніння на віки вічні. Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в день праздника Обрезания Господня