Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у свято Стрітення Господнього

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у свято Стрітення Господнього

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Стрітення Господнє — свято, яке завершує цикл Різдвяних свят. У цей період Церква не лише відзначає Різдво Христове, а й згадує інші події із земного життя Господа Іісуса, що відбулися одразу після його Різдва. Йдеться про Обрізання Господнє та про Стрітення.  Обрізання у 8-й день і посвята немовляти Богові у 40-й день — обов’язкові обряди Старого Заповіту, які мали відбуватися над немовлям чоловічої статі. Здійснення обрізання — один із небагатьох приписів Старого Завіту, що є давнішим за закон Мойсея. Ще Патріарху Аврааму Господь дав повеління про обрізання, і відтоді в іудейському народі цей обряд вважався знаком приналежності до сім’я (роду) Авраама, тобто до народу, що походив від Авраама і Сарри (див. Бут. 17 гл.). Другий обов’язковий обряд для первістка чоловічої статі — посвята Богу. Як пам’ятаємо, це пов’язано з виходом єврейського народу з Єгипту (Вих. 13 гл.). Цей обряд відбувався на сороковий день після народження. І свято, яке ми сьогодні відзначаємо — Стрітення — якраз і є спогадом звершення обряду посвячення над новонародженим немовлям Іісусом.

Стрітення Господнє — це свято, яке має стосунок до двох Завітів: Старого і Нового. Тому що Стрітення — це якраз і є зустріч цих Завітів, Старого, що минає, і Завіту Нового, що приходить. Однак, нам належить відповісти на запитання: чому Сам Господь наш Іісус Христос, Втілений Син Божий, будучи досконалим Богом і досконалою людиною, виконує цей Закон?

Ані Господь Іісус, ані Його Пречиста Матір не потребували очищення чи обряду посвячення через беззмінне зачаття і богосинівство. І хоча Іісус народжений як людське немовля, однак, як каже прп. Іоанн Дамаскін: «З моменту поєднання божественної і людської природ в Іпостасі Бога Слова, яке сталося в утробі Пресвятої Богородиці, людська природа обожилася, і душа Христа збагатилася повнотою премудрості. Однак, мудрість Христа проявлялася відповідно до зростання Його тіла». Святитель Григорій Палама також пише, що всі мали потребу в очищенні та проходженні необхідних обрядів, за винятком «Дитини безсіменно зачатої», для Якої це було справою послуху.

Отже, отже, Діва Марія прийшла до старозавітного храму, принісши із Собою Сина Свого заради дотримання закону. Дивовижно! Старий Закон уже завершується, бо кінець закону — Христос (Рим. 10:4), але все ж і Спаситель, і Богородиця все ще виконують деякі його приписи! Навіщо? Здавалося, потрібно було б радикально й одразу відкинути те, що застаріло, що закінчилося. Але Сам Христос скаже, що Він прийшов не порушити Закон, а виконати. А виконання є виконання. Таким чином, Старий Закон завершується не тому, що він не потрібен, а тому що він виконаний (пор. Мф. 5:18, Ін. 19:30). І виконує його Сама Боголюдина Іісус Христос. І через виконання Ним старого закону відбувається перехід від Старого до Нового Завіту. Особливо яскраво це видно під час Таємної Вечері, коли Христос спочатку звершує Старозавітню Пасху, а потім одразу встановлює Новозавітне Таїнство Євхаристії.

Важливо усвідомлювати, що, проходячи обряди обрізання і посвячення Богові, Господь показує тим самим, що Він — справжня Людина, що його Втілення не примарне, не удаване, а реальне. Святе Письмо оповідає, що, прийшовши до храму для виконання того, що було приписано законом, Діва Марія зустріла там чоловіка на ім’я Симеон. Євангеліст Лука пише про нього так: «Тоді був у Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був чоловік праведний і благочестивий, що очікував потіхи Ізраїлю; і Дух Святий був на ньому. Йому було передбачено Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов він за натхненням до храму» (Лк .2:25-27). У Євангелії немає інших відомостей про праведного Симеона, крім наведених. Серед тлумачів нерідко висловлювалися різні думки навіть з питання, чи був він старозавітним священником. Сщмч. Мефодій і св. Іосиф Піснописець кажуть про Симеона як про священика; свт. Амфлохій Іконійський і свт. Фотій Великий — що він не був зі священства, але за святістю та благодаттю був вищим за старозавітне левитство; прп. Никодим Святогорець передає нам інші давньоцерковні сказання про святого Симеона. Наприклад, що він був батьком відомого єврейського законовчителя Гамаліїла. Як би там не було, найважливіше про святого Симеона нам передає Євангеліє, кажучи, що він був «праведний і благочестивий» і «Дух Святий був на ньому». Також євангеліст свідчить, що Симеону було передбачено, що він не помре, поки не побачить Месію.

Отже, святий Симеон очікує своєї смерті, яка настане тільки тоді, коли він побачить Христа Господнього. Святитель Амфілохій Іконійський звертає увагу, що йдеться не просто про смерть, а про блаженну смерть, яка «є плід праведного, доброчесного і благочестивого життя», і щоб отримати її, слід понад усе бажати ще в цьому земному житті побачити Спасителя. Тримаючи на руках Богонемовля, святий Симеон сповнюється Святого Духа і промовляє: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед обличчям усіх народів, світло на просвітництво язичників і славу народу Твого Ізраїлю» (Лк. 2:29-32), а потім, праведник додає пророцтво: «лежить Цей на падіння та на повстання багатьох в Ізраїлі, і на предмет сперечань» (Лк. 2:34).

Святитель Кирил Єрусалимський у цьому гімні вбачає не просто слова праведного Симеона про себе самого, а про увесь рід Адама, тобто про рід людський: «Нехай радіє Адам, який через Симеона до Христа промовляє: “ Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром» (Лк 2:29): нині відпускаєш мене від вічних тенет». Саме ж довге очікування Симеоном приходу Спасителя уособлює період тривалого очікування Христа людством. Старий вік самого св. Симеона і Анни, яку євангеліст прямо називає пророчицею, співвідноситься з образами Адама і Єви.

Тримаючи на руках Богонемовля, старець Симеон пророкує: «лежить Цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на предмет суперечок» (Лк 2:34). В основі цих слів лежить найважливіший образ Нового Завіту — камінь, покладений Богом, але який став для одних каменем спотикання, а для інших основою спасіння (Лк 20:17-18; 1 Пет 2:6-8; Рим 9:33). Праведний Симеон пророкує, що багато хто, спокусившись, не прийме Христа (пор. Мф.11:6; Мф.13:57; Лк.7:23; Ін.16:1).  Але при цьому ж Христос стане славою Ізраїлю в тому сенсі, як зазвичай кажуть про когось або про щось найкраще і найдосконаліше. Наприклад, можна сказати, що така-то людина є славою свого міста або свого роду. Таким чином, «слава» в даному випадку не є синонімом слова « відомість», або «популярність», але вказує на досконалі якості таланту, чесноти, особистості.

Стрітення — свято младенця Христа. Святий пророк Ісая пише: «Бо немовля народилося нам — Син даний нам» (Іс. 9:6). Практично буквально його повторює свт. Амфілохій: «Як немовля Він народжений, як Син — даний». Цей вираз нагадує нам, що Христос як Син Божий даний (тобто відкритий нам), Він — не став сином Божим через усиновлення, або ще якимось іншим чином. Він — завжди, перед усіма віками, Син Бога Отця. Як людина Він народжений у народі Ізраїльському від Марії Діви, як Син — народжений від Отця, і ця таємниця про Сина дана нам в Одкровенні: «З’явився від Матері, народився від Отця, Той самий народився і був даний. Бо один Син Божий, народжений від Отця, що з’явився від Діви… Чоловік за тілом, а Вищий за владою. Бог і людина за відмінністю єства, але в обох Один і Той самий», — тлумачить свт. Амвросій Медіоланський. І Він же — Син Божий і Син Діви — «світло для просвіти язичників» (Лк. 2:32). Язичники — народи, які не перебувають в Завіті з Єдиним Богом і поклоняються іншим богам, «які є бісами» (Пс. 95:2). Язичники, таким чином, перебували в темряві невігластва, але були просвічені божественним вченням Христа, Який є Світло (Ін. 8:12; Ін.9:5). Ця вказівка на світло для язичників також відсилає нас до старозавітного пророцтва Ісаї: «Я зроблю Тебе світлом народів, щоб спасіння Моє простяглося до кінців землі» (Іс 49:6).

Йосиф і Марія дивуються почутому (Лк. 2:3) від праведного Симеона. Здивування… Як його зрозуміти? Як зрозуміти здивування, яке переживає Марія? Після Благовіщення, після всіх знамень? Однак здивування завжди супроводжує зустріч із чудесним, із божественним, зі священним. Не тільки філософія народжується зі здивування, як думали стародавні філософи. Але й чудесне завжди супроводжується здивуванням. Якщо нас залишило здивування під час дотику до священного, значить, ми вже втратили благоговіння і втрачаємо віру. Тому скажемо, що здивування Марії від слів праведного Симеона були стільки ж сильні, скільки сильна була Її віра і послух Богу.

Пречиста, перебуваючи в благодатному здивуванні, раптом чує: «Тобі Самій зброя пройде душу» (Лк. 2:32). Ми можемо шукати найрізноманітніші тлумачення цих слів у отців і вчителів Церкви, але насмілимося сказати, що Сама Богородиця відразу зрозуміла страшне значення цих слів. Хоча від інших жінок на землі Її завжди відрізняє Її особливе материнство, через яке Вона «більше за всіх матерів возвеличилася». Діва Марія все ж таки була не просто якимось знаряддям, каналом, через який відбулося пришестя Бога. Ми повинні розуміти, що Богородиця — Мати! І якщо будь-яка мати пов’язана зі своїм чадом найміцнішими узами на землі, то Божа Матір пов’язана зі Своїм Сином найвищим, найсильнішим, найміцнішим зв’язком, який може бути доступним людині! І, звісно, Вона одразу зрозуміла, що зброя, яка пройде Їй душу, є ні що інше, як прийдешні страждання Її Сина… Прп. Іоанн Дамаскін каже, що муки, яких «Вона уникнула при народженні, зазнала під час страждання свого Сина, коли Її утроба розривалася від материнського співчуття».

Яка страшна заміна! Муки при народженні – на споглядання мук Свого Сина, що вмирає на Хресті! Навіщо все це?! Для того, браття і сестри, що обрана Богом Марія не була вилучена з людських страждань. Бідність, вдівство (смерть хоча й названого Її чоловіка Йосифа, який, однак, був захисником і опікуном Діви Марії), зневага іудейського суспільства, страждання й смерть Сина — все це зближує Марію з кожною матір’ю, з кожною вдовою, з кожною жінкою на цьому світі, та й загалом із кожною страждаючою людиною.

Брати і сестри, як завжди, у священній історії нам необхідно бачити не тільки «колишнє», а й сьогодення. Те, що стосується нас, тих, хто зараз живе. Яке значення свято Стрітення має для нас із вами? Яке повчання ми можемо отримати, думаючи про сьогоднішнє свято. Давайте звернемося до святоотцівської спадщини. Свт. Амфілохій Іконійський у своїх проповідях на Стрітення багато похвальних слів говорить про сім’ю і шлюб. Дійсно, ми бачимо сім’ю, яка прийшла до храму. Йосифа Обручника, який був названим батьком Господа, Пречисту Богородицю і немовля-Христа. Праведний Симеон і Анна пророчиця виступають не просто як старше покоління, а як символічні бабуся і дідусь — праотці Христа. Старець Симеон бере немовля Христа на руки — жест знаменний, родинний, і дуже трепетно-особистісний. Таким чином, в історії Стрітення представлені всі покоління і всі родинні служіння: дідусь, бабуся, батько-опікун, Мати і Богонемовля.

Жодних протиріч, а тим паче протистоянь між дівоцтвом і шлюбом у цій історії немає. Навпаки, за словами свт. Амфілохія: «ми не вносимо ворожнечу між дівоцтвом і шлюбом, але висловлюємо здивування перед тим і іншим, як необхідними одне для одного. Оскільки Господь є Промислитель кожного з них, Він не протиставляє одне з них іншому…». Стрітення, таким чином, – це також і свято зустрічі шлюбу і дівоцтва. Розкриття краси і необхідності кожного з них при Божественному піклуванні. Однаково нечестиво і беззаконно паплюжити і хулити як шлюб, так і дівоцтво. Більше того, ці речі взаємопов’язані. Хто ненавидить дівоцтво, той ніколи не цінуватиме святість шлюбних уз. І хто ненавидить і паплюжить шлюб, той ніколи не зможе по-справжньому жити незаймано, тому що хулить святе – батька і матір, батьківство і материнство. А це суперечить заповіді Божій шанувати своїх батьків (Вих. 20:12). Свт. Амфілохій проголошує: «Зруйнуй чесний шлюб і не знайдеш цвіту дівоцтва». Дійсно, дух супротиву, дух усякої нечистоти, дух лукавий, бажаючи зруйнувати саму можливість служіння Богові в незайманості, йде шляхом руйнування в тій чи іншій формі сім’ї та шлюбу.

Брати і сестри, молитва «Нині відпускаєш» є найвідомішою частиною розповіді про Стрітення. Святий Симеон вимовляє її знаменуючи, що він наприкінці свого довгого праведного життя. Він, старець, побачив Того, на кого чекав так довго і тепер може піти «в дорогу всієї землі» (Нав. 23:14). Але згадаймо, що в православній традиції ця молитва вимовляється над новохрещеними, найчастіше немовлятами. Одразу після звершення Таїнства Хрещення відбувається «чин воцерковлення», під час якого і вимовляється ця молитва. Що для Симеона праведного було кінцем очікувань і кінцем життя, для нас, християн, тільки початок. Ми не чекаємо Месію, ми вже разом із Ним, і Він разом із нами. Ми вже учасники месіанського царства.

Ми, будемо сподіватися, прийшли сьогодні до храму, як і святий Симеон, — не з випадковості, чи звички, але за натхненням Духа Святого (Лк. 2:27). Наше зібрання сьогодні разом, як і завжди за Божественною Літургією, свідоцтво нашої приналежності до Нового Завіту, до народу обраного (1 Пет. 2:9). Приліпимося ж, дорогі браття і сестри, до Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа, і просімо його безперестанку в молитвах, щоб був Він нам не на спотикання, але на стояння в Істині! Амінь.

Проповедь ректора Киевской духовной академии и семинарии архиепископа Белогородского Сильвестра в праздник Сретения Господня