Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Велику П'ятницю

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського Сильвестра

у Велику П’ятницю

Страсна П’ятниця. Сьогодні Православна Церква згадує страшну подію із земного життя Господа нашого Іісуса Христа — Його смерть на Хресті.

Бог став людиною. Він помер на Хресті. Втілення і Хресна смерть, воскресіння та вознесіння — все «заради нас, людей, і заради нашого спасіння».

Страсна П’ятниця. Спомин про смерть на Хресті Господа нашого Іісуса Христа. Бога і людини. Боголюдини.

Чому Христос помер? І помер саме на Хресті? Очевидно, що розп’яття не є випадковим збігом обставин. Хрест Христовий — тайна. Тайна, яку важко осягнути, а тому багатьма заперечується: «Слово про хрест для тих, хто гине, безумство є…» (1 Кор. 1:18).

Богослови неодноразово давали пояснення Голгофи та Хреста. Існують навіть так звані теорії викуплення. Але саме слово «теорія» щодо Викуплення звучить дисонансом. «Теорія» — у цьому слові є щось абстрактне, щось неживе, відірване від реальності… Але Хрест і Голгофа, і Гроб Христа — реальні. І навіть більше — вони пов’язані з життям: «Яко Живоносец, яко рая краснейший, воистину и чертога всякаго царскаго показася светлейший, Христе, гроб Твой, источник нашего воскресения» («Часи Святої Пасхи»).

Як зрозуміти таємницю страждань Боголюдини? Про що сказано в церковному піснеспіві: «Да молчит всякая плоть…»?

І все ж привідкриття тайни Хреста можливе, але пошук вичерпної відповіді нереальний… Є образи, міркування, споглядання, що привідкривають сенс того, що сталося на Голгофі.

Христос помер на Хресті заради нашого спасіння. Але й втілився Він також заради нашого спасіння. І жив нашого заради спасіння. Все життя Христа, все, що Він робив від Різдва до Вознесіння, — заради нас.

Страждання Христові і смерть не можна розглядати самі по собі, у відриві від вчення Церкви про людину, про Божий Промисел, про спасіння.

Господь не мав потреби в тому, щоб спасти Себе самого, бо Він безгрішний. І завжди був такий. Тому все, що було в житті та смерті Іісуса Христа, не вдосконалювало Його. Не можна розглядати життя і страждання Боголюдини як Його особисте вдосконалення. «Бо хоч сприйняв на Себе наші гріхи і прийняв хвороби, але Сам не зазнав нічого, що потребує лікування», — каже свт. Григорій Богослов.

Отже, Христос безгрішний від початку, з моменту Втілення. Він не видавив, не зжив, не подолав у Собі гріхи та гріховні схильності, Він завжди безгрішний. «Він сприйняв усю людську природу і все, що властиве людині, крім гріха, тому що гріх не природний і не Творцем усіяний у нас», «Він мав, усе, що мав перший Адам, виключаючи одного лише гріха», «Відкупителю, що має прийти належало бути безгрішним і не підвладним смерті, що виникає через гріх», — пише прп. Іоанн Дамаскін.

Звертає на себе останній вираз святого отця: «Відкупителю, що має прийти належало бути безгрішним і не підвладним смерті, що виникає через гріх». Що означає бути не підвладним смерті? І як це говориться про Христа, Який, як ми знаємо, помер?

Для святоотцівського богослов’я характерно розглядати смерть як наслідок гріха. Усі ми, нащадки Адама, народжені з тим, що святі отці називали «прабатьківським гріхом», або «першим гріхом», і що в сучасному богослов’ї називають за західним зразком «первородним гріхом». Ми не стаємо смертними, а народжуємось смертними. Іісус Христос народжується від «Марії Діви і Духа Святого» і приймає людську природу, але без гріха, тому що сам гріх не входить у визначення людської природи. Гріх не є природним, бо не створений Творцем. А оскільки смерть є наслідком гріха, то людський рід перебуває в замкненому колі гріха і смерті. Христос не має гріха. Ніякого гріха, а отже, є «не підвладним смерті, що виникає через гріх».

Чому саме в такий спосіб ми отримуємо наше спасіння? Невже Бог не міг спасти нас будь-яким іншим способом? Наприклад, просто наказом, просто змінити нас?

Свт. Григорій Ніський, відповідаючи на це питання, каже: «Якщо особлива ознака природи Божої є людинолюбство, то маєш відповідь на запропоноване тобою питання»…

«Ознака природи Божої є людинолюбство». Цими словами святитель вказує на те, що Господь спасає нас у спосіб, в якому максимально показано любов Всевишнього до людини. У Святому Письмі читаємо: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого» (Ін. 3:16), «Нема більшої від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13), «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас» (Рим. 5:8).

Бог не просто говорить нам, що ось такий спосіб найкращий, ось той спосіб максимально покаже любов, Він Сам здійснює спасіння цим способом! Способом, який показує любов Божу до нас. Творець не тільки створив нас, Він не лише дбає про нас, Він стає людиною, щоб померти за нас. «На цю годину Я і прийшов» (Ін. 12:27), — каже Іісус Христос у Гефсиманській молитві перед арештом.

Гефсиманська молитва. Апостоли описують її зміст. У ній є слова, які приголомшують будь-якого читача: Христос молиться до кривавого поту і… просить, щоб минула Його чаша ця, тобто страждання: «Отче Мій! якщо можливо, хай мине Мене чаша ця…» (Мф. 26:39).

Боголюдина боїться смерті… Нам, які живуть у культурі, де боятися чогось — ознака слабкості, де оспівуються безстрашні герої, які не бояться смерті, ці слова Христові здаються чимось неймовірним, неприродним! Але вся справа в тому, що ці слова природні. Бог смерті не створив. Людина не повинна була вмирати. Але вона народжується вже смертною. Усі ми помремо. Ми змалку знаємо, відчуваємо, що смертні. Для нас це знання, це відчуття стало природним, само собою зрозумілим. Смерть нагадує про себе поступово. Повільно. Але завжди, безперервно. Вона показує свою владу на нас у наших хворобах, наших страхах. Адже в основі страхів, фобій лежить не що інше, як відчуття загрози життю, тобто по суті — це страх смерті.

Смерть для нас звична. А для Христа ні. У Ньому, у плоті Його, в якій не діє закон гріха, безсилий і закон смерті. Він єдина людина на землі, в Якій смерть не має сили… Він готується померти, Він має померти…

У Нього, Боголюдини, є страх смерті, тому що Він повною мірою, як ніхто інший ніде і ніколи, усвідомлює всю протиприродність смерті… і як людина хоче обминути її, але Він прийшов заради спасіння людей і тому готується померти за нас, адже «не внаслідок народження послідувала смерть — навпаки, заради смерті прийнято народження».

Ми не зможемо зрозуміти Голгофу, якщо не пам’ятатимемо, що Христос — Новий Адам і Первосвященик.

Все, що робить Христос, пов’язане із першим Адамом. Іісус виправляє все, що зробив перший Адам, проходить той самий шлях, що й Адам, але тільки в іншому порядку з іншим результатом. Кожна дія Адама, яка принесла негативний, гріховний наслідок, ніби стирається відповідною дією Христа. У свт. Григорія Богослова і в богослужбових текстах зустрічається не раз подібне зіставлення дій Старого та Нового Адама: Старий Адам приймає спокуси диявола, новий — відкидає; Адам протягує руки до забороненого плоду, Христос заради відкуплення — протягує руки на Хресті, Адам вкушає плід, Христос — жовч і т.д.: «Тому — дерево за дерево і рука за руку; рука, мужньо розпростерта, за руку свавільну, що вивела Адама з раю. Тому — вознесіння на Хрест за падіння, жовч за вкушання плоду, терновий вінець за бездумне панування, смерть за смерть, темрява для світла, поховання для повернення в землю, воскресіння для воскресіння».

Адам, за вченням отців, мав бути не просто хранителем раю, а первосвящеником. Рай — храм, Адам — первосвященик у ньому.

І Христос, як Новий Адам, має служіння Первосвященика. Він первосвященик за чином Мелхіседека. А первосвященик приносить жертву за гріхи: «Бо кожний первосвященник, котрий з людей обирається, для людей поставляється на служіння Богові, щоб приносити дари й жертви за гріхи» (Євр. 5:1). І Христос як Первосвященик приносить жертву: «Христос, Первосвященник майбутніх благ, прийшовши з більшою і досконалішою скінією, нерукотворною, тобто не такого спорудження, і не з кров’ю козлів і телят, але зі Своєю Кров’ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне викуплення… приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу живому і істинному!» (Євр. 9:11-14).

Христос приносить у Жертву Самого Себе. Він і Первосвященик, Жертва: «Той, хто приносить і приноситься», як говориться в Літургії свт. Василя Великого.

Все це заради спасіння від гріхів. У Святому Письмі неодноразово сказано про це: «Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи усього світу» (1 Ін. 2:2), «І ви знаєте, що Він явився для того, щоб взяти гріхи наші, і що в Ньому нема гріха» (1 Ін. 3:5), «Христос помер за гріхи наші» (1 Кор.15:3), «Котрий віддав Себе Самого за гріхи наші» (Гал. 1:4), «Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння» (Євр. 9:28).

Отже, Христос помер на Голгофі за наші гріхи…

Свідомо відсторонимося від докладного розгляду відповіді на запитання: «Кому принесено Жертву Христову?» І зосередимося на тому, що Жертва для спасіння людей та позбавлення гріха.

Христос звільняє рід людський від двох ворогів: диявола та смерті. Старий Адам (і його нащадки) потрапив під владу диявола та смерті. Христос не просто новий Адам, що повторює шлях старого Адама, Христос іде за старим Адамом навіть до смерті, навіть у шеол. Христос перемагає диявола і руйнує смерть: через смерть Хресну Він здійснює позбавлення від диявола і смерті. Таким чином, мета смерті Христової не в тому, щоб комусь заплатити, принести викуп або ще щось, а в тому, щоб звільнити людину від влади гріха, смерті та диявола. «Людинолюбець зазнав за нас Хрест і пролив Власну кров, але не приніс її будь-кому, тому що метою Його було не принести, а стражданням спасти загибле», — пише Патріарх Фотій.

Ця думка свт. Фотія схожа з відомими словами свт. Григорія Богослова: «Кому і чому принесено таку ціну? Якщо лукавому, то як це образливо! А якщо Отцю, то, по-перше, яким чином? Не в Нього ми були в полоні. Або з цього не видно, що приймає Отець не тому, що вимагав або мав потребу, але за домобудівництвом і тому, що людині треба було освятитися людською природою Бога, щоб Він Сам визволив нас, подолавши мучителя силою, і возвів нас до Себе через Сина, посередника, що все влаштовує на честь Отця».

Отже, «і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші» (1 Пет. 3:18).

Бог помер. Він помер за людей. І в день Великої П’ятниці, в день, коли наші думки прикуті до приниження, до наруги, до страждань Христа, ми, здавалося ми, повинні впасти в зневіру, навіть у розпач…

Але нам відомо, що Христос помер, але й воскрес: «Христос воскрес з мертвих, первенець серед померлих» (1 Кор. 15:20).

І тому ми чекаємо неповні три дні, щоб отримати радість, радість досконалу…

«Такі діла Христові, а більше хай буде вшановано мовчанням».

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Великую Пятницу